Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

РИБА И ЗАЙЦІ НЕ ЗАВЕДУТЬ У СТАРЦІ.

А якщо мисливським та рибальським господарствам надати статус однієї з галузей вітчизняної економіки, що буде? Виграють від цього всі, і виграш цей лежить не лише у площині економічній, а й морально-етичній, соціальній.

Так вважає Микола Гурін, який очолює нині військових мисливців та рибалок. Понад три десятиліття служив він у військах воістину екстремальних - саперних і спецназі. "Найбільша для мене втіха за увесь цей час - те, що ніхто з моїх підлеглих не загинув, не був поранений, що всі хлопці живими й здоровими повернулися додому", - каже полковник у відставці Микола Гурін.

- Ще з дитинства я полюбив ліс, - додає він, - його дивовижні звуки й запахи, його спершу таємниче, а з плином часу, зізнаюся, - навіть зрозуміліше для мене життя, аніж деякі взаємини людей. У лісі я почувався, мов удома; там, серед дерев, звірів і птаства було мені надійно, як ніде. Батько мій був лісником, отож, іще змалечку я допомагав йому висаджувати й доглядати саджанці. Інші дерева тим часом сягали зросту й віку, і ми удвох пиляли могутні сосни (до речі, не "Дружбою", а звичайною дворучною, "Дружбою-2", так би мовити), трелювали їх кіньми, штабелювали, розпилювали; знав я всю роботу в лісі, - знав і бозна-скільки переробив її, доки не поїхав вступати до військового училища. Однак і там у згадках повертався до свого рідного лісу, який для багатьох людей у світі був знаменитою, але все-таки далекою й абстрактною Біловезькою пущею. А хіба можна забути, як тринадцятилітнім з першого ж пострілу поцілив на полюванні свою першу качку; потому, впродовж тридцятирічної армійської служби, куди б не закидала доля, використовував кожну нагоду, аби випробувати своє мисливське щастя.

- Отож, напевно, зовсім не випадкова, Миколо Миколайовичу, ваша поява на нинішній, безумовно, цікавій, але й клопітній посаді?

- Якось я приїхав до Києва на чергову армійську нараду, і там мені запропонували... Ні, це був справді подарунок долі - пропозиція очолити Товариство мисливців та рибалок Київського військового округу. Мені й раніше доводилося часто переїжджати з місця на місце, міняти міста, містечка, селища й гарнізони. І тільки п'ятнадцятий переїзд, переїзд до української столиці, вважаю щасливим. Хоча це був 1988-й, лише два роки "після Чорнобиля", і тому чимало хто з рідних та друзів відмовляли мене од цього кроку...

- Відтоді спливло чимало часу, і ви, Миколо Миколайовичу, безумовно, вже можете говорити про те, що відрізняє військових рибалок і мисливців від їхніх цивільних колег? Та, власне, це й на поверхні лежить: військовикам, нинішнім і колишнім, навряд чи відмовиш у дисципліні й організованості. Офіцерська шляхетність, на щастя, ще теж не здевальвована в драматичних буднях сучасної армії. Вона, принаймні, далеко не остання річ у нашій сьогоднішній розмові, так чи інакше пов'язаній з довкіллям та екологічними проблемами краю. Чи, можливо, ми занадто розширюємо її межі?

- Здавна відомо: яка людина, таке і її оточення. Й екологічне -теж. У мікровимірі: квартира, дворище, робоче місце на службі... І цей зовнішній вияв її сутності віддзеркалює внутрішню культуру. Хоче людина цього чи ні. Помічає сама чи ні оцю залежність, оцю співмірність між двома, для багатьох і досі неспівмірними величинами. Нехай би, Олександре, якомога більше людей помічали, а головне - зважали на неї. Нехай би шляхетність, звичайна людська порядність були притаманні кожному, а не лише людям із зірками на погонах чи якійсь так знаній еліті з гучними, але внутрішньо, духовно не "підсвіченими" титулами й регаліями... Найкращі наші колективи якраз там, де мисливцями є самі командири, котрим притаманна ота шляхетність, про яку ми щойно з вами говорили. Ці офіцери, зазвичай, не вузько і, звісно ж, не по-споживацькому розуміють полювання чи риболовлю. Для переважної більшості з них важливий також етичний, навіть філософський бік спілкування з природою. А відпочинок на ній вони неодмінно поєднують із оздоровленням лісу чи ставків, з корисною господарською діяльністю, з різнобічною підготовкою до самого полювання чи риболовлі. Інакше навряд чи можна розраховувати на вагомі мисливські трофеї, які б тішили душу.

- А де ж ситуація найгірша?

- На полігонах. Там буває до образливого примітивно розуміють природу й ставляться до неї... як вам сказати? Є мисливці, а є, на жаль, "різники", інакше й не назвеш. Боляче мені про це говорити, але -доводиться. І тому все робимо, аби наші мисливці не "дикунами з рушницями" напереваги йшли до лісу, а несли туди добро, людяність, вболівали за братів своїх менших. Щоб і на полігонних угіддях лад був. Бо там, де порядок, - немає біди. Зате є посмішки на обличчях. І до полювання, і після нього.

- Часто доводиться бувати у підпорядкованих вам господарствах?

- Часто. Вважайте, всі вихідні з початку сезону. Іншого просто не дано, якщо хочеш знати ситуацію на місцях, і не лише виробничі показники, а й моральну атмосферу в колективі, взаємини людей у ньому.

-А охочіше – в нові господарства їздите чи переважно туди, де після ваших «інспекцій» уже все відлагоджено?

- Звичайно, в нові. Бо, по-перше, не звик тішитися досягнутим. А, по-друге, гостріше, виразніше сприймаєш завжди нове, іще не бачене. У нас же в Україні стільки місцин із дивовижно чарівними й неповторними краєвидами. Справжні перлини. Щоб побувати скрізь, - життя не вистачить!..

-Може, й улюблене господарство тепер назвете?

- Назву, і це буде господарство рибальське. Хоча, вірте мені чи ні, а до того, як обійняти свою нинішню посаду, я лише чотири рази з вудкою сидів! Взагалі мало що про рибу знав. Однак мені підпорядковувалися й риболовецькі господарства, і я занурився в книжки. Це виявилося настільки захоплюючим!.. Мабуть, я й досі справжнім рибалкою не став. Зате став рибоводом. Мені цікаво рибу розводити, намагаюся збагнути, що треба їй для нормального життя, прихованого від твого ока за товщею води.

Що ж до господарства, в якому я свої знання намагався застосувати, то зветься воно "Краснянське" і знаходиться на древній землі Чернігівщини. А душею пригорнувся я до нього через те, що люди тут роботящі й турботливі, тож хотілося одразу впрягтися в їхнього дружного артільного плуга. Допоміг їм вирішити кадрові питання, налагодити стосунки з місцевою владою, погамувати дещо апетит браконьєрів...

- Ви сказали "дещо". І, мабуть, невипадково?

- На жаль, є в Україні люди, котрі вважають: якщо вони голови чогось там, то можуть дозволити собі "вольності". А спіймаєш когось із таких на гарячому, то він вислухає тебе, а потім спокійно й скаже: гаразд, я все зрозумів, але не забувай, що невдовзі ти ще прийдеш до мене. І справді: по деякому часі доведеться йти. До іншого - з іншими питаннями. У "браконьєрському контингенті", на жаль, є місцеві керівники різних рівнів. Отож доводиться затримувати навіть тих, від кого найменше можна було б очікувати мисливських чи рибальських "самоволок". А нещодавно, наприклад, "пригальмували" десятеро чоловік, які - уявляєте? - самі борються з якоюсь там злочинністю. І хоч би в одного з них був дозвіл на полювання.

- Раніше випадків браконьєрства було значно менше, чи не так?

- Так, і причина тут передовсім соціальна. Раніше, як відомо, люди могли на зарплату купити вдосталь продуктів. Щодо селян, то у їхніх сараях теж порожньо не було, бо комбікорму вистачало для тварин. А тепер спробуй вигодувати їх. От і йдуть до лісу з рушницею або ставлять петлі. Ці петельники – просто жах! По кілька десятків петель знімають за день наші єгері.

- Виживати нині нелегко багатьом нашим співвітчизникам, але чому мають страждати й мисливсько-рибальські господарства? Звичайно, довго так тривати не може; до того ж і зараз уже є чимало людей далеко не бідних.

А на полювання йдуть невігласами! Раніше, щоб мати право полювати, скільки всього знати треба було! Своєрідний кандидатський стаж пройти. А цим усе ніколи. А ти від цього тільки головний біль маєш. Так і пильнуй, аби там чи там чогось непоправного не сталось. "Драми на полюванні" не тільки з чеховськими героями відбувалися.

- Миколо Миколайовичу, а чи дозволено мисливцям та рибалкам самим заробляти гроші? Аби якомога менше і від владців, і від новітніх бізнесменів залежати.

- Так, дозволено. Спеціальним законом, на жаль, іще дуже недосконалим. Але, як кажуть, і за такий спасибі. Бо завдяки йому при центральній раді нашого товариства створили виробничо-комерційне підприємство "Військовий мисливець", яке об'єднує в собі усі наші господарства й спеціалізований магазин. Звісно, щось реалізовуємо, заробляємо. Інакше, де брати кошти, і то - немалі - на заробітну плату, на біотехніку, на охорону? Крутимося, знаходимо меценатів - людей, закоханих у природу, які охоче допомагають нам...

- "Крутимося", очевидно, це ви і про своїх колег по центральному апарату сказали. Бачу тут не так багато людей.

- Атож. Сам, як мовиться, на двох кріслах сиджу - в іпостасі заступника голови центральної ради нашого Товариства і водночас - директора ВКТП "Військовий мисливець", про яке я вам щойно розповідав. Тобто дуже близько відчуваю, з одного боку, потреби й проблеми товариства, а з другого -господарств.

- На перший погляд, це добре. Чи, можливо, є тут, сказати б, підводні течії, не помітні для стороннього ока?

- Навіть певний антагонізм є: підприємство хотіло б одержати максимум вигоди при менших витратах; господарству ж треба якомога дорожче продати свою продукцію і зберегти звіра. Через те, глибоко розуміючи інтереси тих й інших, беру на себе роль своєрідного буфера у цих взаєминах. Тільки так, тонко й делікатно координуючи зусилля обох сторін, можна щось планувати. Інакше одержимо класичних "рака, лебедя і щуку". Взагалі вважаю, що значно менше стане, зокрема, управлінських проблем, якщо мисливсько-рибальським господарствам надати статус однієї з галузей вітчизняної економіки. Виграють від цього всі, і виграш цей лежить не тільки в площині економічній, а й морально-етичній, соціальній.

- Можливо, так і станеться - сподіваюсь, уже невдовзі. А сьогодні? Сказати, що ви тут займаєтеся лише організацією мисливства і риболовлі, - чи не занадто вузько?

- Звичайно. Чого варта тільки праця в регіонах!.. Пригадуєте, коли ділили Чорноморський флот? Створили й товариство серед українських моряків. Втім, легко сказати: створили. А нам ще впродовж кількох років доводилося визначати справжнього господаря й повертати йому мисливсько-рибальські угіддя та майно; чимало з того майна, до речі, було розкрадено, то ж, як кажуть, шукай вітру в полі. І ми шукали, по судах ходили, доводили, переконували...

-Поговорімо тепер про речі веселіші. Як відомо, полювання та риболовля - це ще й спілкування, безліч історій, розказаних біля багаття: ймовірних і неймовірних.

Ця частина мисливсько-рибальського дійства, Олександре, й справді настільки цікава, що багато хто виїжджає на лоно природи тільки заради цього. Виїжджає навіть без рушниці, щоб лише побувати в загонах і потім поспілкуватися. Так що зустрінемося на полюванні.

Розмову вів О. ДАРИНЕЦЬ



Украинская Баннерная Сеть