Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Бортництво і вересовища на Поліссі.

Бортництво в минулому було розповсюджене в Поліссі. Більшість жителів, а в деяких селах (Селезівка, Перга, Кованка) — всі селяни мали борті з бджолами. Виготовлені вулики-колоди слугували господарям довго і передавались від діда до батька, від батька до сина. Вік багатьох бортей налічує 50 і більше років. На сьогодні бортництво збереглось лише у віддалених глухих селах північної частини Рівненської та Житомирської областей. В районі Поліського заповідника багато бортників мають по декілька десятків вуликів-колод, придатних для утримання бджіл. Але в більшості випадків лише четверта-п'ята частина від наявних бортей заселена бджолами.

В середньому у бортника на зимівлю йде 5-10 бджолосімей, а весною залишається 2-7 сімей бджіл. Але, виявляється, навіть в сучасних умовах окремий бортник може тримати велику кількість бджолосімей. Так, Микола Олексійович Кудря, житель села Далета Овруцького району Житомирської області, мав понад 100 сімей бджіл. І навіть після надзвичайно несприятливих для бортьового бджільництва 1998-1999 років він зміг зберегти близько 60 бджолосімей. На жаль, село Далета потрапило в зону обов'язкового відселення і ця унікальна пасіка, мабуть, буде втрачена. Бортник залишався до останньої можливості у рідному селі, але й він через кілька днів після того, як пройшли сильні пожежі, разом із паралізованою дружиною та внуками змушений був виїхати з села, втікаючи від вогню. А не буде поряд з бортями власника — пасіка розкрадеться.

Бортництво, як не дивно, в минулому навіть і у бідних соснових лісах давало багато продуктивного меду. Досить згадати, що мед, поряд з хутром, у давнину становив основу дані, котру сплачували наші пращури київським і місцевим князям. І одним з продуктивних медоносів в Поліссі в усі часи був верес, котрого дуже поважали поліщуки. Ареал вересу дуже великий. Цю рослину можна зустріти і в Західній Європі, і в європейській частині колишнього Радянського Союзу. Росте верес на сухих піщаних грунтах, в розріджених соснових лісах, певною мірою схожих на своєрідну соснову саванну. Верес може РО УТМР рости і на відкритих місцях, часто навіть серед мохів, лишайників та на болотах, де не виживає більшість квіткових рослин. В Поліссі верес утворював значні за площею зарості, які ще називали вересовищами або вересовими пустошами.

Верес може рости до 40 років! Вчені виділяють кілька вікових стадій в розвитку вересовища: піонерна, бурхливого розвитку, зрілості і старіння. В перші 10 років після пожежі чи суцільної рубки верес добре розвивається, але потім починає старіти, всихати. Там, де кущі вересу старіють, поселяються зелені мохи, територія заліснюється штучно або природнім шляхом. Верес добре пристосувався до засушливих умов існування. Дрібні листочки, наявність кутикули — своєрідної плівки на листках і опушення на нижньому боці листка зменшують інтенсивність випаровування води.

Життя на бідних азотом ґрунтах вимагає пристосування до його дефіциту. Так, наші поліські комахоїдні рослинки, як, наприклад, добре всім відома росичка, поповнюють нестачу азоту за рахунок відлову й перетравлення дрібних комах. Але верес та інші представники цієї родини використовують інший метод добування азоту. Коріння майже всіх вересових тісно обплетене мікоризою (грибницею), яка постачає рослинам поживні речовини з перегною. В свою чергу гриб від вересу отримує продукти фотосинтезу. Між грибом і вересом склались настільки тісні взаємовигідні відносини, що навіть насіння вересу може прорости лише в присутності відповідного виду гриба.

Завдяки наявності вічнозелених листків і мікоризи верес накопичує значну органічну масу, добре продукує насіння та має високу нектаропродуктивність. У минулому з одного гектара продуктивного вересовища бджоли збирали близько двох центнерів меду. Вересовий мед має надзвичайно приємний і сильний лісовий аромат, повільно кристалізується. Він більш тягучий, через що погано відкачується в медогонці. Вересовий мед трохи гіркий і терпкіший на смак. Але в минулому на базарі м'ятий з вощиною бортьовий мед завжди цінувався вище, ніж чистий відкачаний мед з рамкових вуликів. Візуально вересовий мед добре відрізняється темним кольором. В літературі можна часто прочитати, що бджоли погано зимують на вересовому меді, через що його рекомендують відкачувати, а бджолам згодовувати цукровий сироп. Але дикі поліські бджоли традиційно і завжди успішно зимували на вересовому меді.

У сиву давнину і навіть у повоєнні часи на Поліссі з вересового меду робили на свято ароматну медову горілку. Алкогольні і безалкогольні напої готували з вересового меду і в інших країнах. Так, в Шотландії існує легенда про свободолюбних піктів, котрі володіли секретом виготовлення чудодійного напою з вересового меду, який робив людей молодими та сильними. Пікти були знищені завойовниками, але не відкрили таємниці приготування вересового напою. Ця легенда якраз і була покладена в основу балади Р.Стівенсона «Вересовий мед»: Из вереска напиток забыт давным-давно. А был он слаще меда, Пьянее, чем вино.

Але на Поліссі збереглись свої рецепти виготовлення напоїв з меду. Тут виготовляють приємний і різкий на смак квас з березового соку і «воскодавника» (залишків віддавленої на пресі вощини), котрий дуже добре втамовував спрагу.

У вересу навіть у зимові відлиги відбувається процес фотосинтезу, а весною він один з перших стає життєдіяльним. Верес через коріння постачає поживні речовини в ґрунт різноманітним мікроорганізмам, у тому числі і фіксуючим атмосферний азот. Завдяки цій особливості дана рослина через деякий час перетворює малородючі поліські ґрунти на землю, придатну для вирощування сільськогосподарських культур. І не випадково у минулому поліщуки-хуторяни перед тим, як обробляти землю під городи, спалювали вересовища для збагачення ґрунтів калієм, фосфором, кальцієм, які у великій кількості містяться у вересовій золі. На вересових згарищах урожаї були набагато вищі.

Латинська назва вересу Caluna утворилась від слова «чистити», бо з цих рослин виготовляли віники. А от місяцю вересню назву дав верес, бо саме в цьому місяці відбувається масове цвітіння цієї рослини. Верес має велику кількість танідів і через це використовується для виробки шкір та фарбування їх у жовтий колір.

На Поліссі вересовища надзвичайно інтенсивно використовувались для випасання худоби, особливо в холодний період року. Про прихід весни старі поліщуки говорили: «Щука на нерест, а корова — на верес». В минулому місцеві жителі-хуторяни заготовляли небагато сіна на зиму чисельній домашній худобі тому, що в основному худоба зимувала на вересовищах. Вересовища мають надзвичайне значення як для виживання в дикому лісі людини, так і для багатьох видів тварин: від багатьох видів комах до козулі включно.

На гострих проблемах збереження вересовищ необхідно зупинитися окремо. В західних країнах Європи, коли вересові пустощі активно залісялись, на захист їх активно виступали науковці, громадськість, природоохоронні організації. В нас, на Поліссі, зникнення вересовищ пройшло непомітним і їх не вдалось зберегти навіть у Поліському заповіднику. Чому так сталося? По-перше, в Україні до цього часу вересові пустоші відносять до так званих похідних післяпожежних, або, як кажуть науковці, постпірогенних рослинних угруповань, котрі виникають завдяки діяльності людини. Через це вересовища не відносять до об'єктів, котрі заслуговують на спеціальну охорону. Але це глибоко помилкова думка, бо, як доведено ґрунтовними науковими дослідженнями, вогонь в хвойних лісах — це природний фактор і всі складові лісових екосистем протягом довгої історії існування «звикли» до такої непостійної обстановки в лісах. На жаль, наші соснові ліси горіли ще до появи людини на історичній арені. Горять вони і сьогодні, незважаючи ні на які протипожежні заходи, і в усіх країнах без винятку. Періодичні пожежі в хвойних лісах створюють необхідні умови для існування продуктивних вересовищ! Але головна причина зникнення вересовищ — це штучне створення лісових культур на їх місці. Ця міра цілком виправдана на території держлісгоспів і не завжди на території природоохоронних об'єктів.

У західних країнах Європи існує інший підхід до проблеми збереження вересовищ. Так, Шарон Ган (1997) вказує, що збереження вересових галявин (пустошей) є пріоритетом в охороні природи Великобританії, адже в цій країні дотепер збереглася лише одна шоста вересовищ. Далі автор наголошує, що до справи охорони природи потрібно залучати людей, а не задякувати чи відсторонювати від цієї справи.

Реальним кроком в залученні місцевого населення до охорони нашого довкілля могла б стати програма відродження бортництва і вересовищ на прилеглій до заповідника території.

Ще в свій час Г. Вальтер (1982) застерігав, що землі, які не дають достатнього доходу або використовуються екстенсивно, швидко зникають. До таких земель автор відносив болота і пустоші. Причому Вальтер відмічав, що часто абсолютна охорона територій, які використовуються екстенсивно, нерідко приводить до прямо протилежних результатів. На жаль, у таких випадках лише доброї волі і прагнення зберегти природу недостатньо. Тут необхідні знання екологічних особливостей виду і глибоке розуміння функціонування екосистем в цілому.

Для збереження чи відновлення вересовищ західні фахівці в деталях розробили програму «управління». Вони рекомендують продовжити або відновити попереднє традиційне використання території, хоча при цьому допускаються і різні варіанти, необхідні для підтримання біорозмаїття пустоші. Парадоксально, але для довготривалого існування вересовищ необхідні такі умови: бідність ґрунту на мінеральні елементи, пошкодження пожежами і фітофагами (тваринами, що поїдають верес). Як не дивно на перший погляд, але верес почуває себе комфортно тоді, коли періодично горить, коли його поїдають і топчуть тварини. При цьому найбільш оптимальний варіант для збереження вересової пустоші — проведення мозаїчного випалювання, яке дає кращі результати, ніж суцільне разове випалювання на значній площі або збереження тривалий час вересовища у невипаленому стані.

Але повернімось до поліських вересовищ. Так от точно така практика «догляду» за вересовищами здавна існувала на Поліссі при хутірному поселенні. Причому випалювання проводили рано навесні, коли ще лежав сніг в густому лісі і пожежа не завдавала шкоди лісу, маючи слабку інтенсивність горіння.

Першим кроком у справі відродження бортництва було б створення заказника «Борть» на північ та захід від дороги Селезівка — Далета. Нині тут діє заказник, але з іншою назвою. Режим заказника повинен передбачати традиційне ведення господарства на даній території: проведення рубок, весняних палів, випас худоби, заборона штучного лісорозведення.

Директор Поліського природного заповідника,

С. ЖИЛА.



Украинская Баннерная Сеть