Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Мораторію – бути, лосю – ні?!

У цікаві часи живемо Країна стала якась уся нафейсбучена, усі важливі новини, аж до державної таємниці, дізнаємося з соціальних мереж. От черговий «шедевр» від Міністерства екології й природних ресурсів України. Міністр Остап Семерак на своїй сторінці у Фейсбуці захоплено повідомляє українській громадськості про введену ним заборону на 25 (!) років полювання на лося, і нібито поштовхом до цього рішення став кричущий випадок браконьєрського полювання на Чернігівщині. Міністр пише: «Мораторію на відстріл лося бути. Від сьогодні полювання на цих тварин впродовж 25 найближчих років на території України заборонено. Щойно підписав відповідний Наказ».

Спочатку подумав, що це черговий фейк. Адже було таке, коли в ЗМІ з'явилася інформація про те, що зросли штрафи за незаконно добутих мисливських тварин. Багато користувачів повірили й навіть взяли до відома та як настанову в роботі. А виявилося, що ні, не зросли. Тому звертаємося до офіційного документа.

І от він, наказ № 41 від 3 лютого 2017 року, опублікований на сайті Мінприроди. Оскільки вирок уже винесений, і строк не малий – 25 років, є час поміркувати над цією темою.

По-перше, завдяки лосеві, багато хто дізнався, хто в нас Міністр екології. Та незрозуміло, чому в його наказі жодним чином не згадане Агентство лісових ресурсів України. Невже такі важливі питання тепер можуть вирішуватися без участі головного державного органа в сфері полювання й ведення мисливського господарства? Ні, у мене теж багато претензій до Агентства в питаннях полювання, та все-таки. Чи воно вже не головне, чи відсторонене від справ? Тоді чому про це не пишуть у Фейсбуці? Ну та гаразд, тепер серйозно й по суті.

Постараємося відповісти на головне запитання: чи допоможе введена заборона самому лосеві? Для мене й багатьох фахівців мисливської справи відповідь очевидна – ні. Навіть більше, це непродумане й, насмілюся припустити, сфальсифіковане рішення стане згубним для лося. Чому я вважаю, що рішення сфальсифіковане? Та тому, що приймалося воно не спеціалістами-мисливствознавцями. А експертне обґрунтування Інституту зоології напевно є чиїмось замовленням (неважко здогадатися чиїм).

Чому воно згубне? По-перше, воно стосується тільки офіційного полювання. А це не більше 10% від усіх лосів, що добуваються. Воно вибиває табуретку з-під ніг чесних користувачів мисливськими угіддями, які практично втрачають можливість господарювати по лосю. Воно завдає шкоди всій мисливській галузі й мисливській громадськості, процесу виховання культурного мисливця, позбавляючи можливості організовувати правильні, головне – законні полювання, і поповнює лави браконьєрів. Ніша порожньою не буває, і тепер усі 100% лосів будуть добуватися незаконно! Адже добуваються ж 100% незаконно червонокнижні тетеруки й глухарі, на весняному прольоті стріляються гуси й качки. Тому наступний етап для лося – внесення його до Червоної книги України. І не факт, що він добуде свій 25-річний «строк», швидше за все, це станеться набагато раніше.

Далі, чому 25 років? Чи знає шановний міністр, що мисливські тварини – це швидко відновлюваний природний ресурс? І п'яти років достньо, щоб відновити поголів'я, при створенні, підкреслюю, відповідних умов. Схоже, не знає, інакше не писав би: «Якщо відверто, то з мораторієм ми запізнилися років на 20-30». Чи в нас уже створені сприятливі умови для відновлення поголів'я лося, і за відсутності офіційного полювання популяція відновиться сама, без участі користувачів мисливських угідь?

У висновку Міністр пише: «Перед тим, як розробити Наказ, Мінприроди консультувалося з Інститутом зоології ім. Шмальгаузена Національної академії наук України. Висновки про стан популяції лося були критичними і лише офіційно підтвердили наше побоювання, що тварина зникає в Україні. Вважаю, що робити вигляд, що флора і фауна не українське національне багатство і з його захистом можна почекати до кращих часів – злочин і бездіяльність. Підписав Наказ, щоб Україна зберегла і відновила популяцію цих прекрасних тварин. Щоб наші діти і внуки змогли їх бачити не лише в зоопарках, а й природних умовах. Екологам дякую за активну позицію у цій історії, а мисливцям все роз’яснено в тексті Наказу на сайті Мінприроди».

Можу погодитися тільки з тим, що в питаннях охорони тваринного світу не можна чекати кращих часів. От тільки шкода, що невідповідний відносно питань мисливствознавства акт подають як геройський вчинок. Шкода, що такі методи охорони підтримує наука. А от роз'яснень для мисливців я в наказі не знайшов.

Та якщо подивитися на проблему глибше, то можу стверджувати, що мораторій на добування лося в Україні діє давно. Я знаю багато мисливських господарств, які хочуть і можуть офіційно добувати не один десяток лосів. Вони мають достатньо цих тварин для забезпечення нормального їх відтворення при інтенсивній, грамотній експлуатації поголів'я. Однак екологи вважають інакше, і при затвердженні лімітів добування просто викреслюють лося, наївно вважаючи, що тим самим зберігають його. А чи знаєте ви, шановні екологи, що головні зацікавлені особи в збільшенні поголів'я корисних тварин, і не тільки лося, це користувачі мисливських угідь і мисливці? Їхнє благополуччя безпосередньо залежить від стану й кількості мисливської фауни. Це аксіома. А полювання (добування) – це лише заключний етап загального циклу: охорона – відтворення – раціональна експлуатація. Інакше кажучи, найкраща форма охорони мисливських тварин – раціональна, грамотна експлуатація поголів'я. До цього потрібно прагнути, а не вводити чергову надуману заборону, від якої стане тільки гірше.

Не буду заперечувати, що в нас погано ведеться мисливське господарство. Та в основному провина за це лежить не на мисливцях і користувачах. «Злочин і бездіяльність» – це швидше стосується центрального органа управління мисливською галуззю, який не створив сприятливих умов, насамперед, на законодавчому рівні для нормальної й ефективної діяльності мисливських організацій і підприємств, самоусунувся від керування мисливським господарством і не відстоює інтереси галузі. У результаті ми маємо те, що маємо: браконьєрство стало нормою, скорочені терміни полювання, єгерська служба фактично відсторонена від повноцінної охорони угідь і боротьби зі шкідливими тваринами, які завдають шкоди мисливському господарству.

Як покращити ведення мисливського господарства – це тема окремої розмови. От тільки чи захочуть слухати фахівців люди, які приймають такі рішення? Введену заборону полювання на лося можна порівняти з африканською чумою свиней: і те, й інше ставить мисливську галузь на межу виживання.

О. Ісаєв, біолог-мисливствознавець



Украинская Баннерная Сеть