Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Самоловний промисел в Україні

"З усіх способів відлову звірів і, зокрема, вовка, капкан-пастка, або «заліза», у нас самий старовинний, загальновідомий і до цього часу самий поширений. Можна сказати позитивно, що промисловиками більша частина вовків добувається якраз капканами. В північно-східній половині Європейської Росії і майже по всьому Сибіру капкан навіть складає майже єдиний засіб боротьби селянина і інородця з цим хижаком. Воно і зрозуміло, так як інший, більш дієвий і зручний засіб для знищення вовка – отрута, з різних причин не отримала тут ще такого поширення, як в Західній Європі, Польщі, Литві… Капкан відносно недорогий. Його легко придбати. Це зручна при перенесенні ловушка. Він не потребує для встановлення сторонньої допомоги. Капкан ще слугує і як з’єднувальний ланцюг між власне полюванням і відловом, бо зловленого в нього вовка необхідно ще догнати і убити. Незручності капкана виявляються лише в густонаселених або малосніжних місцевостях. В першому випадку, він може бути причиною, якщо не нещасних випадків, то неприємностей. Крім того, він легко може бути викраденим. В другому випадку ловля капканом сильно ускладнюється. Багато мисливців і немисливців перебільшують шкоду і в особливості, небезпеку, котру несуть в собі капкани…" Л. П. Сабанєєв

 

Самоловний промисел в Україні хутрових звірів, зважаючи на майже повне падіння цін на хутро (та законодавче обмеження), майже не зберігся. У якійсь мірі браконьєри самоловами до цього часу ловлять навіть козулю та кабана. А браконьєрський петельний промисел зайців і всього, що рухається, 1990-х р. у нас в Україні набув взагалі нечуваного розквіту. Я особисто знав декількох віртуозів-поліщуків у справі постановки петель, котрі успішно ловили петлями все: від хатніх мишей, качок, куниць і до козуль, лосів включно. Сьогодні треба визнати, що масове незаконне полювання петлями вже не становить таку серйозну проблему для мисливського господарства України, як це було ще у 1990-х р. Але подібні проблеми існують не тільки у нас , а і в багатьох інших країнах світу, наприклад Польщі, США, Канаді. Так на півночі Америки фермери часто незаконно добувають капканами вовка, а у тій же Польщі скажімо є багато випадків постановки петель на копитних, в котрі знову ж таки потрапляють вовк і навіть рись. Взагалі це дуже поширене явище при самоловному промислі, коли у пастку потрапляє зовсім інша тварина, чим та на яку вона була виставлена.

Наприклад, у капкани насторожені на бобра потрапляє видра – вид занесений до Червоної Книги України та Європейського Червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою знищення у світовому масштабі. Як правило, бобролови про ці факти замовчують. Але це достовірні факти і по великому рахунку вини в цьому мисливців нема. Просто неможливо виставити капкан на бобра з повною гарантією того, що в нього не потрапить видра. В Поліссі, де багаточисельна видра, в середньому на 8-10 відловлених бобрів потрапляє в пастку 1 видра.

В капкани виставлені на куницю найчастіше потрапляють сойки, а зрідка дуже велика кількість інших видів тварин від білок, сонь, домашніх котів, до сов, хижих птахів. У вовчі капкани і самолови-ями зрідка потрапляють навіть люди. Так одного разу в Росії у виготовлену на схилі яру за всіма правилами яму-котушку, потрапив п’яний чоловік, котрий просидів у ямі на морозі всю ніч і на його щастя не замерз...

Історично в північних регіонах Євразії і Північної Америки промислове добування хутрових звірів велось переважно самоловними знаряддями: черканами, силками, петлями, плашками, кулемками. Ще зовсім недавно у кінці 19 – на початку 20 століття полювання з рушницею було поширене переважно серед міського населення та приміського сільського. Полювання з самоловами багаті мисливці зневажливо називали “плебейськими”. Сільські жителі зі свого боку дивувались тому, які затрати йшли на полювання у багатих мисливців, які зовсім не окупались добутою дичиною. Вони говорили: “Вола з’їдять, поки зайця добудуть”. Втомлені від фізично важкої селянської праці мисливці з периферії не були прибічниками активного полювання на хутрових звірів. Та й часто таке полювання не виправдовувало понесених на це зусиль і часу. Самолови ж самі добували звіра, вимагаючи лише періодичної їх перевірки. Вони були стаціонарні і переносні. Стаціонарні (ловчі ями на копитних, кулеми, пасті, вовковні) використовувались і в минулому і вимагали великих затрат часу і енергії на їх спорудження. Переносні самолови в минулому були представлені теж великою кількістю різних видів (ступиці, ступи, клепці, капкани, силки, ловчі сітки, петлі). В залежності від того, як захоплювалась і утримувалась нога звіра, такі самолови поділялись на давлячі і затискуючі. Давлячі типи захоплювали і давили за тулуб, шию, а затискуючі - лише за лапу. В давнину вовків у Поліссі добували переважно самоловами і тому професійних мисливців на вовка називали «вовкодавами».

Поява дугових сталевих капканів зробила своєрідну революцію в самоловному промислі. Ці капкани різко підвищили працю промислового мисливця при добуванні як хутрових звірів, так і вовка. Вони дали змогу промисловикам обслуговувати велику кількість самоловів і добувати більшу кількість звірів. Безпосереднім попередником сучасного капкану була «ступиця» – проста і оригінальна по конструкції пастка. Таким самоловом відловлювали лисиць і вовків ще в 13 столітті. Механізм ступиці виготовлявся із зігнутих ліщинових прутків, котрі утримували дві дощечки-насторожки. Мисливці знають з якою силою виривається з самолову звір і думаю їм буде зрозуміло з якою майстерністю і запасом міцності виготовлялись ці дерев’яні самолови.

Надзвичайно різноманітні і дотепні по задуму були «вовковні», для відлову вовків. Це і тризуби, і ловчі ями або “котушки”, і ловушки-спіралі. Тризуб виготовлявся з колотої дошки з двома пазами проміж трьох зубів. Цей самолов установлювали вертикально, близько до дерева і над ним підвішували приваду з м’яса. Голодний вовк, намагаючись дістати, м’ясо защімлював лапу в одному з прорізів. Наш поліський тризуб дуже нагадував російський «рожон» на росомаху. Крім цього застосовувались самолови з кілків, обплетених лозою (Але подібна інформація є лише в літературі. Незрозуміло, як така слабка конструкція могла втримати зловленого вовка). У центр ловушки клали живе порося. В проході вовк міг іти лише в одному напрямі, і сам зачиняв за собою двері, через які заходив у самолов. Але, згідно даних Сабанєєва, вже в ХІХ столітті в такі самолови вовки не ловились. Проте в “котушки” доволі часто потрапляли п’яні чоловіки та сільські діти. Така пастка влаштовувалась на крутому схилі, де викуповували яму. Спочатку вовків приваблювали на падло, прив’язане вище ями, при закритому отворі ями. Коли наставали морози крутосхил поливали водою і відкривали яму. Після снігопаду вовки по льоду скочувались в пастку.

Невеликих хутрових звірів таких, як куниць, горностаїв, норок білок ловили опадними самоловами стаціонарного типу. Одного разу виготовлені, вони багато років справно ловили звірів. Механізм насторожи був доволі простий і разом з тим чутливий. З кінця ХVIII століття на Поліссі з’явився металевий самолов з ніжною назвою “лебедина шийка”. Взагалі першопочаткова назва “капкан” стосувалась іншого самолову. Вона мала тюрське походження, але з незрозумілих причин з часом почала широко вживатися для назви металевих самоловів. На сьогодні в Україні сталеві капкани на відміну від Сибіру чи Північної Америки, не мали і не мають широкого поширення в полюванні. В нас більш популярним завжди був петельний промисел. Петлі і силки, як знаряддя добування дичини, мають тисячолітню історію. Петлі від силків відрізняються лише розмірами і кількістю. Декілька петель на одній основі (палці, мотузці, дроті) утворюють силок. Петлі виготовляли з кінського волосся, конопляних мотузок, сиром’ятних ремінців, кишок і сухожилля тварин. Це вже потім їх стали робити з металевого дроту і тросів. Петлі завжди широко використовувались при відлові тварин. Вони були надзвичайно компактним простим і ефективним знаряддям. В Поліссі цими самоловами масово відловлювали у минулому водоплавних птахів (тисячами), а копчені качки вивозились з Полісся цілими обозами: “ Поліщук насолить добру бочку селезнів, та закоптить їх з півсотні, та продасть (якщо буде кому) 2 –3 сотні”. Селезнів ловили просто. Навколо прив’язаної підсадної качки встановлювали в підрив велику кількість петель.

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть