Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Плата за ресурси

Воістину, дивні діла в нас у державі. Країна в стані війни, скарбниця порожня, виживаємо на міжнародні подачки, народ несе власні заощадження на перемогу й відновлення східних областей, волонтери, ризикуючи особистим, намагаються дістати й доправити на фронт найнеобхідніше, геть усі затягують паски й готуються до ще гіршого, а чиновники від полювання й далі продовжують обдаровувати мільйонами державних гривень так званих користувачів угіддями. Країні не потрібні гроші? А, може, в Україні й не було ніякої революції й зміни влади? Ні, зміну влади нам показали, щоправда, тільки по телевізору й тільки на самих верхах. І з грішми в Агентстві стало туго – наскільки мені відомо, в управлінні мисливським господарством проведене скорочення штату (я особисто проти такого бездумного кроку), введений жорсткий режим економії. То чому ж, на якій підставі не наводиться лад в обов'язкових платежах і податках у мисливському господарстві України?

Дивна річ, протягом 15 років державний орган (АЛРУ, у нещодавньому минулому Держкомлісгосп) робить усе, щоб різного роду мисливські структури огортали рідну державу на десятки мільйонів гривень! І якби ж ці мільйони були віртуальними, та ні – мисливські господарства збирають з мисливців цілком реальні гривні. Про які мільйони і які платежі мова йде? Залишу на час у спокої плату за угіддя й податки з мисливсько-господарської діяльності, наші чиновники від полювання ще років десять не розродяться, і під різними приводами продовжуватимуть податкові канікули для користувачів угіддями. Пропоную зачепити святая святих – плату за користування природними ресурсами загальнодержавного значення: за добування зайців, качок, перепелів та іншої дрібної дичини, а заодно – і кабанів з козулями.

У Статті 25 Закону України (ще за редакцією 2000 року й донині) сказано: «За використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення з користувачів мисливськими угіддями стягується збір.

Збір за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення не стягується у випадку: використання тварин з метою, передбаченою статтями 32 і 33 цього Закону; добування тварин, які не перебувають у державній власності.

Розмір збору за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення встановлюється для окремих видів (груп видів) тварин залежно від їхньої поширеності, чисельності, відтворювальної здатності й обсягу добування.

Порядок стягнення й розміри збору за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення встановлюється Кабінетом Міністрів України».

І що тут не зрозуміло? Користувачі мисливськими угіддями зобов'язані платити державі за добутих мисливцями диких тварин. Не мисливці, як це стверджують мудрі утмрівські мисливствознавці, і не у вигляді держмита – 1,7 гривні з мисливця, а саме користувачі угіддями мають платити. І що, платять? З 2000 року жодна така платіжка мені особисто на очі не потрапляла.

А, може, ми неправильно читаємо наші закони, які нагадують горезвісне «дишло»? Давайте станемо на місце цих самих користувачів угіддями й разом спробуємо пошукати лазівки в законодавстві, щоб не платити вищезгаданий збір. Отже, про що говорять інші Закони України, пов'язані з полюванням і використанням тварин як природного ресурсу? Без зайвої белетристики й цитування Законів «Про тваринний світ» і «Про захист навколишнього природного середовища» повідомляємо – ніяких шансів на безкоштовне добування державних мисливських тварин, мається на увазі на полюванні, у них не передбачено!

А, може, згадані статті 32 і 33 Закону про мисливське господарство дають можливість уникнути збору за ресурси? Стаття 32 регулює питання селекційного, діагностичного, ветеринарно-санітарного відстрілу. Стаття 33 відстріл і вилов шкідливих хижих тварин, добування диких тварин з науковою метою і для переселення в нові місця проживання. А, відтак, до звичайного полювання за відстрільними картками на зайців або качок стосунку не мають.

Може, ми з вами, шановні мисливці, зовсім і не використовуємо мисливських тварин, може, ми на них просто «полюємо», або вони не належать до природних ресурсів загальнодержавного значення? І в цьому питанні лазівки немає. Стаття 18 Закону «Про тваринний світ» чітко вказує, що полювання – це спеціальний вид використання об'єктів тваринного світу. А стаття 2 Закону «Про мисливське господарство й полювання» чітко формулює – мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Я дозволю собі навести абсолютно абсурдний аргумент неплатників, мовляв, дикі тварини належать усьому українському народові, частиною якого і є українські мисливці. Тоді навіщо мисливці, як український народ, будуть платити самі собі? Як закручено? Ну, що ж, будемо парирувати.

По-перше, українські мисливці це ще не весь український народ, а тільки 1% населення України, причому не найбідніший, щоб жити за рахунок усього народу. По-друге, ще раз нагадаю, плату за використання природних ресурсів мають вносити користувачі угіддями, а не мисливці. І, по-третє, стаття 3 Закону «Про мисливське господарство й полювання» повідомляє: «Органи державної влади здійснюють права власності щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані в комунальну власність або власність юридичних і фізичних осіб».

Робимо загальний висновок з вище наведеного: за добутих мисливцями в дикій природі зайців і качок, як і за іншу вільну дичину, платити потрібно обов'язково й платити мусять користувачі угіддями – державі!

Тоді чому не платили досі? А хіба проблеми мисливського господарства України до нинішніх часів полягали тільки в неплатежах за ресурси? Наша мисливська галузь одна з найвідсталіших у Європі й одна з найбільш тіньових в Україні. Якщо інші галузі України за показниками відстають від європейських у 2-4 рази, а деякі, навіть конкурують із європейськими, то показники мисливського господарства України: щільність дичини на тисячу га, добування копитних (та іншої дичини) на одного мисливця, добування дичини з 1 тис. га угідь, добування і реалізація м'яса диких тварин на душу населення та інші, поступаються європейським у 10-20, а деякі й у 100 разів!

Немає більше такої галузі в Україні, яка так поступалася б європейським показникам. А що всередині України, як виглядає мисливське господарство в порівнянні з іншими? Незаконне добування копитних, насамперед, кабана й козулі по окремих регіонах перевищує законне (за ліцензіями) в 5-10 разів, а то й більше. Незаконне добування зайця-русака перевищує законне (враховане) в 2-3 рази. Незаконне добування рідкісних видів, як то куниця, бобер, ондатра та інші, за роками і регіонами перевищує законне в 5-50 разів. На повну йде добування і відкритий продаж хутра червонокнижних тварин: видри, нірки європейської, рисі.

От і виходить, що тіньова складова мисливського господарства України, незаконне і невраховане добування дичини, тобто незаконне виробництво товару й послуг, найвищі по всіх галузях народного господарства. Так керували й так господарювали (і продовжують дотепер) так звані користувачі угіддями.

А, власне кажучи, хто ворог сам собі? Якщо з вас не вимагають платити податки, квартплату, ви що, самі будете нав'язувати – візьміть із мене грошика? Так і користувачі угіддями, з них не вимагають, вони й мовчать. Ні, не мовчать, пишуть різні обґрунтування політично-художнього змісту про труднощі простого українського народу, про можливі хвилювання й навіть бунти в окремих бідних губерніях, про спалахи браконьєрства, якщо ціни на відстрільні картки підвищаться, і простий мисливець не зможе оплатити законне полювання. Загалом, стосовно цієї проблеми страва під назвою «локшина» регулярно подається представниками й глашатаями користувачів угіддями в різні інстанції й кабінети, й нерідко згодовується нашим читачам.

Та найдивнішу відповідь з приводу відсутності збору за ресурси мені довелось почути свого часу у Держкомлісгоспі, причому від дуже шанованої людини. Отже, виявляється, питання про введення збору за користування ресурсами не раз порушувалося вищими органами в Держкомлісгоспі. Його специ відповідали в основному негативно, і приблизно так, мовляв, сенсу в цьому немає й головне, як порахувати збір на кожного відстріляного бекасика, перепела або водяну курочку?.. Це ж яку бухгалтерію, які фінвідділи, скільки паперу перевести, скільки інспекторів слід утримувати в лісовому відомстві, щоб піймати мисливця, добитися від нього визнання – що він добув, а потім з мисливського господарства здерти 20 копійок за перепела. Коротше, трудомістке й дріб'язкове питання. От по 1 гривні 70 коп. держмита збирати з кожного мисливця сил і ентузіазму в лісових стражів вистачає…

А чи про копійки йде мова? Про які обсяги добування по Україні ми говоримо? За офіційною державною статистичною звітністю щорічно в угіддях нашої країни на спортивних полюваннях добувається близько 200 тисяч зайців, 2 мільйони особин пернатої дичини й ще багато іншої дичини, у тому числі – понад 10 тисяч голів копитних. Отож, якщо оцінити реально добутого зайця, як природний ресурс, хоча б у 50 гривень (а він стільки, як ресурс, коштує), а одну добуту особину пернатої дичини в 5 гривень, ми вже отримаємо 20 млн гривень. Тобто в середньому з кожного українського мисливця, який реально виходить на полювання в даному сезоні (щорічно контрольні картки міняють близько 300 тисяч мисливців), збір становитиме 70 гривень. Нагадаю, що той же мисливець в середньому за сезон залишає в касах різних користувачів угіддями у вигляді різних платежів, у тому числі у вигляді членських внесків, більше 500 гривень (за розцінками 2013 року). І це дуже скромна цифра без урахування доходів з полювання по копитному звіру.

Але й це ще не все. Звертаю вашу увагу на офіційну статистику, наприклад, у середньому по Україні на одного активного мисливця в рік добувається менше одного зайця (2/3 зайця). Можна вірити такій статистиці? За моїми спостереженнями й переконанням, на цілком законних полюваннях (не плутати з браконьєрським добуванням) зайця-русака добувається вдвічі більше. Відтак, якщо налагодити й посилити облік дичини, що добувається, то й збір за ресурс значною мірою може підвищитися.

Я вважаю, що винятково державні органи (не стану уточнювати які саме) винуваті в тому, що на сьогодні не стягується законна плата за користування дикими мисливськими тваринами. І не було ніяких вагомих підстав або якихось непереборних труднощів у тому, щоб збір цей проводити. Що я доведу далі.

Та залишимо минуле. Невже сьогодні українській державі не потрібні мільйони, ні, не подачок, а законних державних грошей? Звичайно, потрібні, і вони є, треба їх тільки затребувати. Скільки і яким шляхом слід стягувати за користування ресурсами? Насправді питання величини збору прямо пов'язане з методом його проведення. Шлях перший – передоплата за дозволами на добування (за відстрільними картками і ліцензіями). Це найпростіше, у вартість відстрільної картки закладається усереднена ціна природного ресурсу. Наприклад, якщо користувач угіддями реалізував 1 разову відстрільну картку на зайця-русака, він зобов'язаний здати державі 10-15 гривень незалежно від того, чи подарував він цю картку мисливцеві, як якомусь почесному члену УТМР, чи продав за 250 гривень. Чому, запитаєте ви, 10-15 гривень з разової відстрілки, якщо ми з вами раніше оцінили зайця, як ресурс, у 50 гривень? Та тому, що не за кожною разовою відстрілкою добувається один заєць. І це тонкощі стягнення збору за ресурс через відстрільні картки «за передоплатою».

Інший приклад. Якщо мисливцеві реалізована 1 сезонна картка на пернату дичину, держава без усякої зайвої мороки, без розкладання водоплавних на куликів, лисух і крижнів, виставляє користувачеві угіддями, що реалізував відстрілку, усереднену платню, наприклад, 25-50 гривень, як за «групу видів» (згадуємо формулювання Закону). За регіонами України, залежно від коефіцієнта успішності полювання (від рівня добування) і видового складу дичини, що добувається, збір за реалізацію 1 відстрільної картки, тим більше, сезонна вона чи разова, може варіюватися. Мої опоненти відразу наводять аргумент, а якщо мисливець купив відстрілку й не вийшов на полювання з якоїсь причини, тобто нічого не добув, як можна з нього брати збір за добування?

Яке диво! Що ж виходить, користувач угіддями з мисливця, який не вийшов на полювання, може взяти, точніше не повернути йому 100 гривень за відстрілку на зайця, а державі при цьому соромно взяти десятку? Оце так логіка! Насправді ми вже сьогодні користуємося методом «передоплати» при полюванні на копитних за ліцензіями. Викуповують мисливські господарства ліцензії в держави, а чи добуті за ними тварини й чи проводилися взагалі полювання на тих кабанів і козуль, нікому до цього діла немає, гроші не повертаються.

Однак слід роз'яснити нашим читачам, що сьогодні гроші за ліцензії (потрібно відзначити, несправедливо завищені) беруться з мисливських господарств не за статтею 25 Закону про мисливське господарство як «плата за використання природних ресурсів», а за статтею 18 – як «плата за дозволи на добування». Та це окреме питання.

Отже, немає ніякої проблеми в стягненні збору за схемою «передоплати через дозвіл на добування» (ліцензія або відстрільна картка), потрібно тільки обов'язково налагодити облік карток, що видаються користувачами угідь. Тут і заритий собака! У тому, як правило, штучному, безладі з друкування й видачі відстрільних карток матеріально зацікавлені три чверті користувачів угіддями. Адже це готівка! Мільйони готівки, яка збиралася нерідко за папірцями (за відомостями), за збереження яких ніхто (!), як правило, не відповідає. Зібрав по відомості тисяч 20 гривень із мисливців, відомість в унітаз викинув, готівку по кишенях, а відстрільні картки в мисливців все одно ніхто не збирає. І про їхню кількість мало хто знає. Ви тільки подумайте, шановні читачі, державні органи не контролюють (або майже не контролюють) кількість виданих дозволів на добування державних природних ресурсів! Уявіть собі, якби державні органи надали право приватним фірмам видавати дозволи на рубання лісу й не контролювали, скільки тих дозволів видано. У наших лісах не залишилося б і дерева. Саме так це й відбувається з нашою дичиною. Ні, за ліцензіями й нагляд, і звітність, а от відстрільні картки – друкуй, скільки хочеш. Тому варіант стягнення збору за користування ресурсами через відстрільні картки й раніше не вводився і, як я бачу, у найближчому майбутньому теж уведений не буде. У всякому разі, опір цьому буде потужний.

Другий варіант стягнення плати, як на мене, не дуже підходящий, але прийнятний у нинішній ситуації – за фактом добування. По закінченню сезону полювання, після здачі звітів, у яких кожний користувач відзначає кількість добутої дичини в його угіддях за рік, держава стягує збір за добуту дичину, за винятком тих тварин (згідно з Законом), які були вирощені самим користувачем і добуті. Чим поганий варіант стягнення збору «по факту»? Наша офіційна статистика, зі зрозумілих інтересів користувачів угіддями, уже сьогодні перекручена убік зменшення добування по більшості основних видів, а якщо ще й буде введений збір (фактично – податок) за добуту дичину, ця статистика ще знизить показники, і ми взагалі загубимося в цифрах. Однак на те й існують державні фахівці, щоб захищати інтереси держави. Бракує в лісовому відомстві грамотних і принципових людей? То повиганяйте з роботи державних районних мисливствознавців, які увійшли в змову з користувачами угідь, ставлять підписи на сфальсифікованих звітах і тільки те й роблять, що прислужують крутим мисливцям і беруть винагороду з мисливських господарств і браконьєрів.

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть