Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗБРОЮ».

НІЧОГО НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ

4 березня цього року Верховна Рада, нарешті, прийняла в першому читанні законопроект України про зброю. Напевно, небагато можна нарахувати законів, які мали б таку довгу й тернисту історію їхнього проходження через Верховну Раду. З огляду на те, що йому ще належить пройти друге читання та процес підпису, це ще далеко не кінець, хоча, скоріше за все, цей проект все-таки буде прийнятий.

Але чи варто з цього радіти численним цінителям зброї, які мали необачність народитися в Україні? Забігаючи наперед, скажу, що ні.

Початок роботи над Законом про зброю відноситься десь до 1994-1995 року і сьогодні вже навіть важко сказати, який за рахунком законопроект зареєстрований під номером 1171 -д.

Що ж стало каменем спотикання, який заважав (і заважає) прийняти цей Закон? Більшість експертів вважають, що ним була ідея дозволити громадянам (або їх частині) придбання та носіння короткоствольної нарізної зброї (пістолетів та револьверів), з якою ніяк не погоджувалася українська навколозбройова тусовка. Насправді ж причини цього знаходяться трішки глибше, хоча саме можливість володіння короткоствольною зброєю найбільш лякало основну масу народних депутатів, і жодні аргументи, на кшталт того, що, за світовим досвідом, це значно знижує злочинність, а також те, що злочини практично ніколи не здійснюються за допомогою легальних стволів, не діяли. У владних головах надійно засіла жахлива картина «стотисячного людського натовпу, який ми хочемо озброїти».

Хоча, якщо звернутися до досвіду пострадянських країн, що прийняли у себе закон про «вільний» продаж зброї, то дізнаємося, що нічого такого не відбувається. Навпаки — все проходить так, як і у всьому світі — кількість злочинів поступово знижується, а легальна зброя не фігурує у поліцейських протоколах. Але це не аргумент для українських противників зброї. Вони твердо впевнені, що «наше общество не созрело» та «мы вооружим целые банды малолетних» і т.д. (це цитати зі спічів народних обранців переважно червоної та рожевої орієнтації з минулорічного обговорення законопроектів про зброю).

Цікаво, що навіть у Молдові, про аборигенів якої ми так любимо розповідати анекдоти, громадянам дозволений вільний продаж (при наявності дозволу на придбання) зброї, включаючи короткоствольну нарізну (то хто це там не «закриває» томати в банки, бо... голова в банку не пролазить?).

Вільний продаж зброї для громадян також дозволений у країнах Прибалтики — Литві, Латвії та Естонії. Ну, з ними все зрозуміло — вони вже в ЄС (не дивлячись на свої «вооруженные банды малолетних»). От тільки незрозуміло, де ми і яким «вектором» рухаємося. Хоча, якщо вчитатися в прийнятий першим читанням законопроект, то він здасться дуже вже схожим на закон однієї великої північної країни. Вгадайте з трьох раз — якої.

Але, чи й дійсно настільки все погано у «данському королівстві»? Багато хто запевняє, що могло бути й гірше. Давайте спробуємо розібратися.

На сьогодні весь процес обігу зброї в Україні на загал регламентується інструкцією, затвердженою наказом МВС № 622 від 28.08.98 р. Звернемось до неї, й поки що опустимо те, що стосується державних органів, підприємств, організацій тощо, які мають право на придбання зброї. Акцентуємо увагу на тому, що стосується громадян. Згідно з цією інструкцією, пересічний громадянин України має право купувати: мисливську гладкоствольну зброю, мисливську нарізну або комбіновану зброю, газові пістолети та револьвери, пневматичну та холодну зброю. Деякі категорії громадян (зокрема журналісти) можуть ще придбати «пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії». Тобто, пістолети та револьвери, які стріляють «гумовими» кулями (насправді куля не гумова, або не чисто гумова). При цьому існує обмеження по віку, а саме: на мисливську гладкоствольну — з 21 року; на мисливську нарізну, або комбіновану — з 25 років; на пневматичну — з 18 років.

Свіжоспеченим же законопроектом для пересічного громадянина дозволяється, окрім згаданої в інструкції МВС зброї, купувати ще й пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовою кулею. І все!

Чому і все? А як же Конституція, як же світовий досвід? На це досить слушне запитання можна знайти надзвичайно просту відповідь, якщо ознайомитися з пояснювальною запискою, яку автори законопроекту (народні депутати В. Мойсик, О. Бандурка, М. Маркуш, В. Нечипорук, С. Сінченко) додають до свого творіння: «Враховуючи зауваження та пропозиції... а також численні звернення до Верховної Ради України трудових колективів і окремих громадян, робоча група принципово відмовилася у законопроекті від можливості надати право громадянам на придбання, зберігання і носіння короткоствольно! вогнепальної (нарізної) зброї (пістолетів і револьверів)».

Правда, до болю знайоме? Особливо щодо «трудових колективів». І за це потрібно було майже десять років тягнути гуму з прийняттям Закону?

До речі, про гуму, або про пристрої вітчизняного виробництва, призначені для відстрілу цієї «гуми». Незважаючи на те, що право на володіння цією зброєю має досить обмежене коло людей, вона всякими правдами й неправдами (формально — законним шляхом) потрапила до багатьох громадян (у принципі так, як і короткоствольна нарізна зброя, заборонена для простих смертних. Нещодавно Голова ВР В. Литвин заявив, що 38 народних обранців ходять на засідання ВР із пістолетами. Тобто закони в нас створюються для того, щоб їх обходити). Так от, за оцінкою численних власників цих «пристроїв», вони мало чим різняться від сумнозвісної газової зброї й практично нічого, крім шкоди у серйозних ситуаціях (для яких, власне, й купується зброя), її власнику принести не можуть. Тобто — на тобі небоже, що мені негоже.

Ще один «привіт» вже існуючим власникам зброї від творців законопроекту, — пропонованим законом вводиться щорічний податок на зброю (це вам у додаток до безглуздого, але обов'язкового страхування, та численних «карток» по обліку). Як він буде нараховуватися й у яку суму обійдеться власникам зброї — наразі невідомо.

Але це ще не все, тобто не єдиний «привіт», закладений у проекті. У разі його прийняття окремим власникам зброї доведеться віддавати свої стволи на переплавку (не в комісійний магазин!). Проблема заключається в новому обмеженні довжини ствола в п'ятсот міліметрів. Оскільки донедавна його довжина регламентувалася не меншою за 450 мм, у власників, в принципі, ще є трохи часу, щоб доростити свої стволи, висадивши їх разом із розсадою на підвіконні. І хоча ствол збираються міряти вже зі ствольною коробкою (це, мабуть, для «непереломних» моделей) незрозуміло, як буде з «переломками» й для чого знадобилося змінювати усталені параметри (подейкують, у Фройда з цього приводу була ціла теорія).

Щодо позитивів законопроекту № 1171-д — такі, слава Богу, є, але більшість із них скоріше виправляють введені раніше недоречності й стосуються переважно «установ та організацій». Це, зокрема, зменшений до 18 років (але на мисливську нарізну та комбіновану зброю — з 25) віковий ценз володіння зброєю (зараз з 21 року); відмова від повторної сертифікації зброї з країн-членів Постійної Міжнародної Комісії Брюссельської конвенції, які взаємно визнають випробувальні клейма (з недавнього часу в Україні потрібно було сертифікувати, тобто шляхом випробувань доводити надійність зброї навіть найвідоміших виробників); зброя, занесена до Кадастру, також вже не буде потребувати сертифікації. Оскільки в законопроекті відсутній пункт, який би зобов'язував виводити з ладу експоновану в музеях зброю — це прибере ще одну абсурдну (навіть злочинну) вимогу, якою зобов'язувалося виводити з ладу, тобто практично знищувати, музейні експонати надзвичайної історичної цінності.

Підводячи риску під сказаним, можна констатувати, що пропонований законопроект майже нічого не змінює в правовому полі України (цього навіть не приховують його автори). Практично він лише «узаконює» обіг зброї, який вже існує в державі, але регламентується міністерськими та галузевими інструкціями. Переважна більшість експертів, характеризуючи цей проект, називають його пролобійованим МВС, що не покликаний захищати інтереси пересічного українця.

Що ж, надзвичайно прикро, що його творці відмовилися від основних принципів демократії — права володіння та права захисту громадянина. Прикро ще й те, що не всім це заборонено. Окремим держслужбовцям все-таки надано право користуватися службово-штатною зброєю, тобто пістолетами та револьверами (ось вам і шпарина, куди протиснеться ще багато бажаючих). Всім іншим — зась.

Безмежно прикро ще й те, що у разі прийняття цього законопроекту, основні принципи, які в ньому закладені авторами, скоріше за все, вже ніколи не будуть змінені. Тобто, пересічний громадянин України вже ніколи не зможе придбати ту зброю, яка йому необхідна, або яка прийшлася до вподоби. Він також ставить хрест на розвитку індустрії стрілецької зброї, перші паростки якої почали пробиватися в Україні, і це не тільки далекі «родичі» Ческої Збройовки. Який уже рік не живий — не мертвий Пістолет Шевченка, який міг би стати чудовою візитною карткою українських військових формувань та спецпідрозділів. А скільки таких «пістолетів» вже ніколи не піднімуться з-під могильної плити під номером 1171 -д?

Станіслав СИНЧУК.



Украинская Баннерная Сеть