Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

«Королівська дичина» в реаліях сьогодення.

Мова піде не про оленя, лося чи кабана, як може подумати дехто з «крутих», що стали мисливцями 'заради моди і забавки. Справжній мисливець знає, що найбільшу насолоду дає полювання з лягавим собакою на пернату дичину, передусім на вальдшнепа, бекаса, дупеля та інших представників ряду куликів. Цей вид полювання недарма вважається аристократичним серед всіх інших. Подібними об'єктами полювання є фазан, перепел і куріпка, але вони належать до ряду курячих.

З мисливських видів гніздових куликів, які ще водяться в Україні, визначимо чайку або як її лагідно називають в народі «чаєчка» (рос. назва — чибіс), яка ще 30-40 років тому була фоновим птахом на наших лугах і болотах, турухтан (маса самців до 230 г, самок — до 120), травник (до 150 г), бекас (до 200 г) — найбільш поширені серед куликів. Дупель (300 г) і чоботар (шилодзьобка) стали вже рідкісними птахами і напевне потраплять у наступне видання Червоної книги України. Рідкісним став І веретенник великий (до 400 г).

З перелітних видів куликів інколи під постріл може потрапити тулес (230 г), сивка золотиста (200 г) та уліт великий (до 400 г). Частіше трапляється гаршнеп, який хоч і маленький (до 70 г), але добре витримує стійку собаки і може служити при осінніх перельотах зручним об'єктом для відпрацювання стійки у молодих лягавих.

Цінним об'єктом полювання є вальдшнеп — лісовий кулик (маса до 350 г) підчас весняного та осіннього перельотів, але це в Європі, де культура полювання знаходиться на вищому рівні як за наповнюваністю дичиною угідь, так і за рівнем самодисципліни серед широкого загалу мисливців. Враховуючи ці реалії, в нас весняне полювання на перелітну дичину не практикується.

Найпоширенішим серед куликів є бекас. З нього й почнемо детальнішу розповідь. Бекас має досить широкий ареал поширення: лісова смуга, південні тундри, степи і напівпустелі; населяє болота, сирі луги та очеретяні зарості.

Дзьоб у бекаса довгий, прямий, коричнювато-бурий, ноги середньої довжини зеленувато-сірі. Верх тіла рудувато-сірий, низ білуватий, на потилиці поздовжні темні смуги. Хвіст закручений, зверху червонувато-коричневий з двома чорними поперечними смугами з незначною домішкою білого кольору (цим бекас відрізняється від дупеля). Потривожений бекас злізає швидко з характерним різким скрекотом і зиґзаґами в різні боки. Англійська назва бекаса снайп. Мисливців-влучаків у верткого бекаса одного, то це випадковий політ разом. На перельотах бекаси летять групами лише тому, що групою легше розсікати повітря. При наближенні ранку, коли настала пора відпочинку, бекаси один за одним відбиваються від групи і спускаються на землю. Цілком можливо, що вслід за одним спустяться й інші, але це пояснюється не взаємним зв'язком, а втомою, яка однаково властива всім членам зграї.

Проходить ще якийсь тиждень, пролітні бекаси полетіли далі на

Південь, а "місцеві починають токувати. З кінця квітня і до половини травня токування в бекасів в самому розпалі. В цей час самці токують не лише вранці І ввечері, а й вдень і вночі з пристрастю більшою, ніж у тетерука. Пізніше, коли самки сядуть на яйця і почнеться виводок молодих, токування самців слабішає, але вранішніми зорями ще триває.

У шлюбний період самці токують у повітрі, літаючи високо над землею з характерним криком і час від часу переходять у піке, розчепіривши стернові і махові пера, які, вібруючи, деренчать, нагадуючи мекання молодого ягняти. Із-за цього бекаса подекуди в народі називають «баранчик».

Живляться бекаси різними черв'ячками, личинками комах, дрібними молюсками, добуваючи їх з мокрого чи вологого ґрунту своїм довгим чутливим дзьобом.

Переліт на зимівлю у бекасів починається у вересні-жовтні і продовжується в листопаді. Зимують у Північний Африці, Ірані, Пакистані; Індії, а також у Закавказзі, в долині річок Сирдар'ї і Вахша.

Якось у середині вересня я поїхав на знайоме і миле моєму серцю болото на Полтавщині. Літ качок був пізнім. Кілька виводків пролетіло далеко від мене. Вечір був теплий і йти не хотілося, незважаючи на повні сутінки, але надія здобути трофей вмирає останньою. Раптом тишу вечора порушила перекличка бекасів. Поруч зі мною їх виявилося кілька десятків. Деякі з них злітали, крики їх губилися вдалині, але бачити їх з-за повної темряви було неможливо. Я подумав, що явище, свідком якого я став, має випадковий характер. Одначе, майже через два місяці, а точніше, 9-го листопада, дія повторилась. У серпні на другий день полювання я витоптав тут кілька бекасів, одного взяв. Такої кількості бекасів тут тоді не було. Без сумніву, це були перелітні висипки. Вдень вони відпочивали й кормились, а пізнім вечором злітали, щоб разом летіти на Південь до місць зимівлі.

Бекаси здавна вважаються одними з престижних трофеїв як із-за труднощів їх добування, так і з-за високих смакових і делікатесних якостей їх м'яса.

Основний спосіб полювання на бекаса — з лягавим собакою або спанієлем. Треба виходити рано вдосвіта, намагаючись триматись . напрямку проти вітру. Вловивши запах птиці, собака переходить на потяжку і визначивши місце, де сидить бекас, завмирає в стійці. Мисливець, підійшовши до собаки, посилає її вперед. Собака підіймає бекаса на крило і мисливець, підготувавшись до пострілу, стріляє. Навчений собака апортує бекаса і починає новий пошук. Таке полювання цікаве й спортивне. З добре навченим спанієлем також можна успішно полювати на бекасів. Спанієль обшукує угіддя і, прихвативши запах бекаса, переходить на потяжку. Після короткої зупинки, яка дає можливість мисливцю підійти ближче, спанієль кидається вперед і підіймає бекаса на крило. Стріляти в бекасів краще шротом №9 з рушниці, яка має циліндричне. свердлування стволів (без чокових звужень). Полювати бекаса можна й без собаки, як кажуть, «витоптом», але цей спосіб малоефективний. Бекас, особливо ляканий, близько не підпускає, а почувши кроки мисливця, різко зривається з місця з гучним скрекотом, що нервує мисливця й заважає йому зробити прицільний постріл.

«Який же він смачний-смачний, бекас! Делікатес! І, майте на увазі, — бекас — це один з тих небагатьох сортів дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його під крильце, трішечки масла — і в піч.

Не дай бог, потім сметанки та, не дай бог, іще чого-небудь, — це така я . вам скажу симфонія, що... давайте зараз же їхати на бекасів...» — так писав у гуморесці «Бекас» незабутній Остап Вишня.

Не менш відомий авторитет серед мисливської братії С. Аксаков радить: «Для людей, слишком разборчивых и брезгливых, я предлагаю особенный способ приготовления как знаменитой бекасиной породы, так и всех других пород дичи без исключения. Нет никакого сомнения, что выкидывая внутренности из птицы, мы выкидываем самые жирные и вкусные части. Итак, надобно внутренность птицы осторожно вынуть, все нечистоты из кишек отделить, остальное промыть легонько в холодной воде, положить опять в птицу, зашить отверстие и готовить кушанья какие угодно; можно даже, смотря по вкусу, изрубить внутренность птицы и смешать с поджаренным мелкоистертым хлебом, с зеленью или какими-нибудь пряностями».

Це, так би мовити, дещо романтичні способи приготування дичини. Проза життя свідчить про те, що кулики (а бекас теж кулик) на 30 % заражені гельмінтами.

Дупель дуже схожий на бекаса, але дещо більший за розмірами (вага до 350 г). Це переважно перелітний птах, але він ще гніздиться на Поліссі та північному Лісостепу на трав'янистих лугах, в заплавах річок і на мохових лісових болотах. Живиться переважно комахами та їх личинками, черв'яками і частково насінням болотних рослин. Прилітає в квітні. Гнізда робить на купині або в траві в ямці, вимощеній сухою травою. Самка відкладає 4 яйця, насиджує 22-24 дні. Дорослими пташенята стають в серпні. На зимівлю відлітає у вересні - на початку жовтня.

Способи полювання на дупеля такі ж, як на бекаса, але є і свої особливості. Потривожений дупель злітає мовчки без крику і летить по прямій. Пролетівши невелику відстань метрів 70-100, на очах у мисливця сідає. Запримітивши місце приземлення птаха, можна підійти й підняти його на крило, приготувавшись до пострілу. Саме таким способом я взяв останнього у своєму житті дупеля на лузі Тетерівського мисливського господарства понад 20 років тому.

Зимує дупель у Північній Африці і Австралії.

Найменший з мисливських видів куликів — гаршнеп (маса 50-70 г). Він гніздиться на сфагнових топких болотах, а на прольоті тримається мулистих берегів річок та грязевих боліт. На відміну від бекаса спина і плечові пера в нього чорні з рудими плямами з металевим зеленим і фіолетовим блиском. Горло, груди і черево білі. Гаршнеп, як і бекас, токує в повітрі, створюючи звуки розпушеними хвостовими перами. Гаршнеп найпізніше відлітає, в порівнянні з бекасом і дупелем, а тому восени аж до листопада-грудня може служити об'єктом спортивного полювання з лягавим собакою. Злітає гаршнеп, як і бекас, несподівано, але мовчки, без крику. Для полювання на гаршнепа найбільш підходять набої з 9-м номером шроту.

Найпрестижніший трофей з «королівської» дичини, дозволеної до відстрілу - вальдшнеп (народні назви слуква, валюшень, кульон великий або кроншнеп).

Вальдшнеп — суто лісовий птах. Він гніздиться в темних і сирих лісах на пониззях, порослих вільхою І осикою. Живиться переважно комахами та їх личинками, червами, які він дістає своїм довгим дзьобом з-під лісової підстилки. Прилітає вальдшнеп в середині квітня і починає свої шлюбні ігри-токування, які мисливці називають «тяга». Після заходу сонця самці в пошуках самок починають літати над лісовими галявинами з характерним форканням і циканням. З настанням темряви тяга припиняється, але вранці до сходу сонця знову на короткий час відновлюється. В травні тяга в розпалі, але в червні йде на спад, хоча окремі самці «тягнуть» ще й на початку липня.

Хоча життя вальдшнепа повністю пов'язане з лісом, на дерево він ніколи не сідає. Зимує вальдшнеп на Кавказі, Середній та Південній Азії, Африці, Індонезії.

Кулики як частина українського етносу, колись були дуже поширені в Україні, про що свідчить багато прізвищ: Кулик, Куличенко, Куликов. Життя куликів, за невеликим винятком, пов'язане з водою. Вони населяють болота, береги різних водойм, тундру і зрідка степ. Лише один вид з цього ряду живе в лісі — це вальдшнеп і частково чорниш. Як правило, кулики кладуть гнізда на землі і лише один чорниш будує гніздо на дереві, а частіше займає вже готові гнізда дроздів, сорок, сорокопудів та ін.

Знищуючи сарану, дротяників та інших шкідників сільського господарства, кулики, особливо дерихвіст та сивка золотиста (рос. назва — ржанка) восени під час перельотів приносять велику користь. Найбільший з куликів — кульон великий (кроншнеп), маса якого сягає 1 кг, маса кульона середнього сягає — до 450 г, кульона тонкодзьобого — до 400 г. Ці три види були уособленням так званої "королівської дичини", але тепер стали рідкісними і занесені до Червоної книги. Крім цих видів, туди потрапили кулик-сорока, лежень, коловодник, довгоніг (ходулочник), дерихвіст степовий та лучний, зуйок морський. Чому ж різко впала і продовжує падати чисельність куликів в Україні? Причин тут декілька: меліорація, хімізація, будівництво штучних морів і ГЕС і пов'язане з цим коливання рівня води і затоплення яйцекладок.

Чи не пора норму відстрілу куликів за день полювання (10 шт.) зменшити хоча б удвічі?

Д. ГОЛДА кандидат біологічних наук.



Украинская Баннерная Сеть