Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Спецвідстріли тільки фахівцям

Звернутися до розгляду цієї теми мене спонукала стаття «Весняне полювання: новий погляд, на стару проблему» («ПтР» № 4,15 г.), у якій автор позначив головну причину проведення весняного полювання на гусей нашими «вельможами» у той час, коли таке полювання начебто заборонене для народу. Виявляється, наші можновладці вирішили, что вони навесні в угіддях насправді не браконьєри, а санітарні спецілісти, які ішачать у наших (я маю на увазі простих мисливців) угіддях.

Я, чесно кажучи, не дуже уявляю, що таке діагностичний відстріл птахів, і вже взагалі не уявляю, як його можуть професійно проводити зазначені люди. І куди ж діваються тушки добутих ними птахів? Невже, ризикуючи власним здоров'ям, стрільці на смак визначають стан їхнього здоров'я чи як?..

Узагалі-то, як колишній працівник мисливського господарства, зі свого особистого досвіду трохи знайомий зі спецдозволами на нерегламентований відстріл дичини. Пам'ятаю, під час одного приїзду до Києва у Головне управління мисливським господарством МЛГ мене хтось із мисливствознавців главку запитав, чи є в мене дозвіл на селекційний відстріл і, отримавши негативну відповідь, порадив звернутися до начальника (Болденкова С.В.) із проханням видати мені такий дозвіл, з уточненням, що він вам не відмовить. Так і сталося.

Я отримав дозвіл на селекційний відстріл і отримував його щорічно, скільки мені довелося працювати в ДМГ. Мати такий дозвіл могли всі начальники обласних управлінь лісового господарства й, очевидно, ще хтось. Звісно, більшість тих, хто мав такі дозволи, уявлення про селекцію диких тварин не мали. Основною причиною, з якої вони рвалися отримати такий дозвіл, було утвердження своєї значимості в очах знайомих, ну й, цілком природно мати виправдувальний документ на випадок, якщо громадськості стане відомо про далеко не законні дії вищезазначених громадян на полюванні або точніше на незаконному полюванні, чим час від часу грішили деякі власники таких дозволів.

Виходячи з мого 13-річного досвіду володіння дозволом на селекційній відстріл диких тварин, до селекційного відстрілу мені довелося вдатися тільки один раз. І то тільки тому, що такий відстріл не міг чекати до офіційного відкриття полювання на копитних. Причиною такої екстреності стало те, що я виявив до початку формування гаремів у оленів, що біля одного з таких гаремів ходив вилорогий самець, до того ж дуже міцної статури. Тоді всіх відстріляних тварин ми зважували і робили всі виміри трофеїв. Таким було моє завдання, поставлене мені моїм керівником аспірантури. Отож, вага цього рогача була більшою за всіх рогачів, добутих як до його відстрілу, так і після, включаючи особин, добутих іноземними мисливцями в нашому господарстві, які завжди були кращими. Точну його вагу я сьогодні вже не пам'ятаю, але, побачивши цього оленя, я уявив, скільком прекрасним самцям він може завдати смертельних ран (довжина його вил була близько метра) і яке потомство він залишить Гаврилівській популяції. Як мені не хотілося (тому що оформлення селекційного відстрілу вимагало великої роботи), та й в угіддях я був один, а щоб доправити тушу потрібно було зібрати хоча б 2 єгерів і транспорт, я все-таки вирішив відстріляти його, після чого мене довго не залишало відчуття, що я зробив дуже потрібну справу.

Отож, аналізуючи своє володіння таким дозволом і частотою його використання, я дійшов висновку, що існування подібних дозволів якщо й має право на життя, то тільки як разовий документ, що має видаватися для проведення відстрілу конкретної тварини, за якою штатні співробітники спостерігали в угіддях протягом певного часу. І тільки в тому випадку, якщо цей відстріл не може зачекати до початку офіційного відкриття полювання. Це перше. А друге, видача таких дозволів має проводитися винятково для штатних працівників мисливського господарства, здатних своїм особистим спостереженням за твариною підтвердити або спростувати необхідність вилучення тварини з популяції або череди.

І вже зовсім для мене незрозуміла наявність дозволів на санітарний відстріл у людей, далеких від санітарної освіти, які взагалі не мають жодного уявлення про завдання санітарного відстрілу, головним стимулом для них є печеня з гусака. Такі дозволи, можливо, й мають видаватися, але за вище зазначеними вимогами до власника дозволу й тільки в тому випадку, якщо в зазначених у дозволі угіддях уже були знайдені й відправлені на аналіз у лабораторію трупи тварин у тому випадку, якщо діагноз загибелі встановити не вдалося й потрібен додатковий матеріал для досліджень, або ж у разі епізоотій.

І остання безкомпромісна вимога – реєстрація оформлення результативності отриманого дозволу як в органі, який видав дозвіл, так і в органах місцевого самоврядування, адже саме на них покладений контроль за веденням мисливського господарства. Це, на мій погляд, відіб'є бажання в одних покращувати свій особистий бюджет за рахунок видачі дозволів, а в інших поліпшувати свою дієту за рахунок їх отримання. От тільки чи захочуть перші втратити таку статтю доходу?..

Найсумніше в цій ситуації те, що якщо взяти до відома, що сьогоднішня видача всіляких дозволів на відстріл дичини відбувається безпосередньо організаціями, які зобов'язані охороняти мисливське господарство України, то, виходить, що саме вони і є головними винуватцями процвітання браконьєрства в наших угіддях. Також наявна й корупційна складова цих дозволів, адже задарма, я певен, ніхто його вам не видасть. Претендент на дозвіл може або заплатити, або ж він має владу й може, у випадку відмови, зробити якусь шкоду організації, що опікується даним питанням. Або ж тут і те, й інше, я вже не кажу про родинні зв'язки й особисті можливості виписати собі самому такий дозвіл. Виходячи з вищевикладеного, виходить, що верховодить у браконьєрстві в нас не хто інший, як самі керівники галузі?

В. Щербак



Украинская Баннерная Сеть