Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Господарства-паразити

За що не візьмися в нашому мисливському господарстві, все треба перебудовувати, реорганізовувати, ставити на свої місця. Підтвердженням тому можуть бути наші «успіхи» й щорічні показники, особливо на тлі цивілізованої Європи.

Останні п'ятнадцять років тільки й говоримо про необхідність реорганізації мисливської галузі. Причому визнають таку необхідність усі без винятку: й генеральний штаб, чи то пак – Агентство лісових ресурсів, і чиновники від екології, і рядові мисливці, й самі користувачі мисливськими угіддями. От тільки що реорганізовувати, в якому напрямі, а головне – якими методами, в цьому аспекті позиції сторін дуже відрізняються. Уже народні депутати підключилися, навіть не мисливці, взялися останнім часом за законотворчість в царині полювання, не менше двох законопроектів на рік видають на гора. Воістину, не на жарт переймаються майбутнім українських зайців. Не відаючи, яким чином зрушити процес із мертвої точки, дійшли навіть до такої крайності, що запропонували законне полювання призупинити на три роки у всіх господарствах, окрім приватних. Ну, хоч щось, хоч обухом по голові, аби тільки процес почати. Доросла дітвора займається законотворчістю, не розуміючись навіть на такому простому питанні, яких користувачів угіддями слід вважати «приватниками».

З моменту прийняття в 2000 році Закону «Про мисливське господарство й полювання» зміни й доповнення до нього приймаються в середньому раз на два роки. Усе покращуємо й покращуємо Закон, і пишемо, і переписуємо Правила й Положення, а ситуація в галузі на місці, причому не на почесному. А в деяких регіонах вона навіть погіршується, і справді треба закривати полювання на окремі види дичини. Успіхи й позитивні результати роботи окремих мисливських господарств (у більшості – в «інших користувачів») є швидше результатом зусиль поодиноких цілеспрямованих людей або вливанням сторонніх капіталів, а не закономірністю функціонування галузі на власних доходах. І це з огляду на те, що користувачі угіддями перебувають в особливо тепличних умовах порівняно з іншими галузями й підприємствами в Україні. Нагадаю, на сьогоднішній день мисливські господарства не платять за користування угіддями, не вносять збір за використання мисливських тварин як природного ресурсу, правдами й неправдами перекачують кошти через різноманітні громадські організації, приховуючи більшу частину доходів від оподатковування, деякі примудряються навіть не виконувати в повному обсязі ті мізерні зобов'язання перед державою за капіталовкладеннями у перерахунку на 1 тисячу гектарів на відтворення.

Про якісь штрафні санкції проти користувачів угіддями за те чи інше порушення Законів або Положень також говорити не доводиться. Якщо такі випадки й мали місце, то це крапля в морі, яка жодним чином не стимулює до припинення грубих порушень. Скільки вам, шановні читачі, відомо фактів вилучення на користь держави в користувачів угіддями незаконно зароблених (точніше – украдених у суспільства) коштів, наприклад, у випадку перевищення господарствами лімітів добування або пропускної спроможності? Думаєте, це поодинокі випадки? Де там! Наприклад, тільки одним Броварським мисливським господарством УТМР у сезон 2012/2013 і тільки на хутрових звірах за рахунок продажу зайвих відстрільних карток був отриманий незаконний дохід близько 120 тисяч гривень, при можливому законному (у рамках погодженої пропускної здатності) приблизно до 30 тисяч. Тобто незаконний дохід в 4 рази перевищив законний! Ну і що, все пройшло без наслідків. Ви хочете парирувати, мовляв, люди вміють працювати, от і отримують надприбутки, а потім вони ці гроші вкладають в угіддя, і багатіють дичиною, вчитися в них треба, а не карати. Ага, вкладають, собі на зарплатню.

Дурний досвід поширюється швидко. В Україні розцвіла й зміцнилася, і не тільки в системі УТМР, одна з найбільш паразитуючих форм ведення мисливського господарства, назвемо її умовно «збір податі». Складність її ведення лише на початковому етапі, треба отримати угіддя в користування, бажано цілий адміністративний район, а краще половину області, тобто бути монополістом у певному регіоні. А далі просто сиди собі й торгуй відстрільними картками, скільки душі заманеться. Може, скажете, що мисливці не понесуть гроші ледарям, тим, хто не дбає про відтворення дичини? А хіба мисливці знають, хто, чим в угіддях займається, та й куди вони подінуться, полювати ж хочеться. У сусідній район сільським мисливцям їздити далеко, до того ж там схожа ситуація, а, може, і той самий користувач. Якби у вас на район був один єдиний магазин, що торгує хлібом, ви б його як обійшли? От і ставить цей монополіст ціни, які йому заманеться, і надає послуги… Які там послуги: купив відстрілку – іди гуляй порожніми угіддями. Не подобається, йди… А куди йти? Навколо ж обласне МММ або ще якийсь паразит, що правдами й неправдами утримує угіддя. А хто з цих паразитуючих елементів ловкіший, той прихоплює угіддя, кращі за захисними або кормовими характеристиками, або за місцем розташування поблизу великих міст. Наприклад, водойми або великі річки, по яких іде переліт птаха. У такому випадку навіть монополістом можна не бути, 10-15 тисяч хороших водно-болотних угідь «прогодують» невелику «родину» з чотирьох осіб. Це взагалі повний кайф для паразитів – і працювати не треба, грошики самі в руки течуть, і дичина є, і мисливці задоволені, є на що полювати, північні сусіди – відмінний постачальник перелітного птаха. Мало місцевих мисливців? Так на хороші угіддя городяни під'їдуть, грошенят підвезуть, а міські мисливці сьогодні на полювання й за 200-300 кілометрів їдуть. Знай, збирай «капусту» та жени єгерів в угіддя відстрілки перевіряти (там, де єгерів роками мисливці не бачили, там перестають відстрілки купувати).

А чому тільки перелітні птахи, сьогодні й зайці (навіть віртуальні) мисливським господарствам збитків не завдають, вони, як і угіддя, їсти не просять. Головне – взяти під себе природні ресурси. Загалом, робота такого паразитуючого мисливського господарства полягає в тому, щоб друкувати відстрільні картки на наявну, чужу й віртуальну дичину, торгувати ними в зручний для мисливців час і в зручних місцях, і контролювати наявність своїх відстрільних карток у мисливців безпосередньо в угіддях. Скільки їх друкувати й за якими цінами? У цьому питанні повна анархія. Ціна призначається гранично максимальна: низьку ціну виставиш – собі на збиток, за завищеними цінами більшість мисливці не купуватиме, поїдуть до сусідів, будуть менше полювати або підуть на браконьєрку – теж збитки господарству! А те, що їхня ціна сформована зі стелі й у багато разів перевищує ті кошти, які господарство вклало у відтворення дичини, то вони ж монополісти, диктують, що хочуть!

А що мисливці? Подихали свіжим повітрям і задоволені. Ну а якщо крижня чи пʼяток перепелів підстрелили, чи зайчика взяли – дуже задоволені. А власне чим мисливці задоволені? Тим, що якийсь паразит, під назвою «користувач угіддями», не вклавши в ці угіддя жодної копійки, здирає з мисливців три шкури за природні ресурси, що належать усьому нашому народу, тобто тому ж таки мисливцеві. І це тільки тому, що цей паразит папірця оформив і угіддя отримав у користування?

Ні, щоб абсолютно в угіддях нічого не робити й на папері нулі писати – так не можна. По-перше, звітність. У 2-ТП (полювання), у розділі перемоги на фронті біотехнії, звичайно, слід писати те, що треба. Мовляв, вклали в угіддя стільки, що самі без сорочки залишилися. Наприклад, сто зайців за безсніжну зиму з'їли 50 тонн сіна, а на охорону пролітаючих крижнів витрачено 10 тонн бензину. А солі стільки виклали, що у слукви печія почалася. Як усе просто, написали на папері, і перед державою зобов'язання виконані. Не вірите? Зайці не можуть з'їсти стільки сіна, не зустрічали в угіддях солонців, підгодівельних майданчиків для птаха й столиків для зайців? То ви не там ходите.

Друге, крім приписок і біотехнії на папері потрібно й для замилювання очей щось в угіддях спорудити. Не для дичини, звісно, а для різного роду перевіряючих інстанцій. З окозамилюванням часом доходить до анекдоту й навіть абсурду. Довелось мені в 2009 році перевіряти мисливське господарство Коропського УТМР, що на Чернігівщині. Типове паразитуюче господарство з усіма можливими порушеннями й недоопрацюваннями, від «паперової біотехнії» і підробки підписів на актах заготівлі й викладення кормів, до фальшивих єгерів (оформлених, але насправді не працюючих). Перевіряли ми кілька днів різні обходи. І здалося мені, що в різних обходах, у різні дні мені показують ті самі 4 аншлаги (надто примітними вони були, до того ж усі низькі на тонких палицях). Не лінуюся, виходжу з машини, пробираюся по снігу, беруся за аншлаг і… він був просто уткнутий у замет. Забираю його й прошу зараз же повернутися в обхід, перевірений напередодні й знову показати аншлаги в тому обході. Директор господарства опустив очі додолу й посміхнувся. Здогадалися? Правильно, єгері після перевірки одного обходу ввечері знімали ці 4 аншлаги, перевозили їх у наступний обхід і просто встромляли в сніг в особливо помітних місцях біля доріг.

Ну, скаже досвідчений мисливець, хоч чотири аншлаги до перевірки підготували, хоч щось роблять, а є ще гірші господарства. І правильно скаже, як немає абсолютно ідеальних господарств, так і немає абсолютних паразитів, як немає в природі абсолютно білого й абсолютно чорного кольору. І в системі УТМР мені траплялися господарства чи навіть окремі обходи, які працюють задовільно. Та коли починаєш аналізувати їхні позитивні показники, то виявляється, що в більшості випадків це не системні успіхи, а результат роботи ентузастів, директорів господарств або єгерів, людей, які по-справжньому люблять свою роботу, яким вірять і допомагають первинні колективи й спонсори. Або навпаки, місцеві мисливці, спостерігаючи жалюгідне становище дичини й зневірившись у керівництві господарства, часом не знаючи навіть директора в обличчя (особливо якщо це МРВО МММ і директор сидить десь в обласному центрі), за власні кошти проводять деяку біотехнію, зимову підгодівлю й навіть охорону (не плутати з трудоучастю).

Ще один винахід паразитів – «обов'язкова трудоучасть». Місцевий мисливець має внести членські внески в МММ, купити відстрілку на пернату дичину й відстрілку на хутрового звіра, та ще й відпрацювати (мінімум 3 дні). А якщо в районі близько 500 мисливців (1500 трудоднів), то вони й з усією біотехнією разом із заготівлею кормів можуть упоратися. Тоді що в такому випадку робить безпосередньо мисливське господарство? За що мисливці платять гроші? І не соромляться потім директори виставляти людську працю як роботу мисливського господарства.

Я вітаю будь-яку ініціативу мисливців допомогти господарству в будь-якій формі: матеріалами, кормами, грішми, послугами або роботою, але я говорю не про добрі справи мисливців, а про обов'язковий додатковий податок, про паразитів, які цим користуються. Адже скільки такої допомоги від мисливців і спонсорів пішло не на благо дичини чи розвиток господарства, а особисто директорам.

Для мене характеристика мисливського господарства, його ступінь паразитичності визначається співвідношенням того, які зусилля й кошти воно вкладає у відтворення й охорону дичини й скільки бере від природи, як експлуатує державний мисливський фонд, яку частку від доходів повертає в природу, як обслуговує мисливців за ті гроші, які бере з них. На жаль, такий показник, як «ступінь паразитичності», сьогодні неможливо визначити ні для якого мисливського господарства. Звітність 2-ТП суцільно складається з приписок, цифр, узятих зі стелі, й фальсифікацій, навіть за таким конкретним показником, як добування копитних за ліцензіями. Однак більшість мисливців зі стажем відчувають цей показник і без цифр, і можуть визначити його в принципі.

Порушивши тему господарств-паразитів, не можна залишити поза увагою тих, хто там працює, – кадри. Як ви розумієте, виходячи з напряму й специфіки такого господарства, з такою роботою може впоратися будь-хто, навіть пожежник-пенсіонер, а відставні міліціонери – ще краще! І на дідька потрібні ті мисливствознавці чи біологи, відстрілками торгувати. Це з успіхом роблять колишні водії, і навіть на посадах директорів господарств. Дивина, але саме в нас колишні водії надзвичайно підходять на посаду директора мисливського господарства, і навіть генерального, і не тільки в МММ! Ще одна професія, перепрошую, стан душі й тіла, близькі, я б навіть сказав, ідеальні для керівника мисливського господарства системи «паразит» – пенсійний вік. А що, набралася людина життєвої мудрості, заспокоїлася – нехай покерує. А досвідчених мисливствознавців і біологів, тим більше людей із принципами й совістю, – гнати з мисливських господарств, вони там в інститутах наслухалися різних мудрованих слів: біотопи, біотехнія, комплекс заходів, і вигадують на свою й чужі голови різні там заходи щодо покращення відтворення дичини. Та що там покращувати? Плодяться наші зайці за будь-якої погоди самі, якщо ще залишилися, а ні – то допишемо на папері, і качки самі яйця відкладають.

Ну, а якщо серйозно, то це ще одне лихо й наслідок ведення мисливського господарства за принципом «збору податі» – кадрова дистрофія. Навіть у Київській області, і навіть на пристойну зарплатню не можуть (чи не хочуть) укомплектувати штат директорів і мисливствознавців компетентними й принциповими людьми, єгерів – і поготів. З тієї мізерної кількості спеців, які все-таки працюють у мисливській галузі в різних структурах, понад половина – люди, покалічені нашою реальністю, які забули про принципи й комплексні заходи, відтак працюють вони на свою кишеню, а не на підйом галузі. Та і як можна працювати на благо МММ, якщо однаково все піде на особисте благо кількох людей.

Хоча в галузь на роботу потрапляли в основному нормальні люди, нехай навіть і професійно не підготовлені, але в стійко паразитуючій формі господарювання вони нічого не можуть вдіяти, звикають і опускають руки.

Загалом, тих, хто стане рвати душу за спільну справу, в мисливській галузі все менше. І ніякі заклики, угоди, позитивні приклади Європи, адміністративні заходи не допоможуть нам сьогодні вивести галузь із застою. Доброї волі й сили всередині галузі на це немає, а однієї лише волі мисливців недостатньо. Тільки економічні важелі, відповідним чином узаконені, звичайно, в комбінації з адміністративними заходами, посиленням державного контролю й відповідальності користувачів угіддями можуть запустити колесо реорганізації мисливського господарства країни.

У цьому місці ми з вами підійшли до найголовніших питань: а власне, в якому напрямі слід проводити реорганізацію, якою ми хочемо бачити мисливську галузь у перспективі і з чого починати?

Я не даремно почав таку серйозну тему – перебудова мисливської галузі, з розкриття абсолютно безперспективного для України екстенсивного методу ведення мисливського господарства і його крайніх паразитуючих форм: збирання податі й монополії. Що таке екстенсивний метод ведення господарства? Це максимум земельних ресурсів, мінімум капіталовкладень, мінімум зусиль. Про передові технології й мови немає, і, звичайно, в результаті мінімум продукції з одиниці площі. Це стосується як сільського і багатьох інших, так і мисливського господарства. Говорячи простою мовою, що вітром надує або від сусідів забіжить, на те й будемо полювати. Для величезних просторів Росії, будь-яких інших країн, де на одного мисливця припадають тисячі гектарів, до того ж продуктивних мисливських угідь, навіть з порівняно невисокою щільністю дичини, такий екстенсивний метод ведення господарства цілком прийнятний. Для України, в силу низки причин, ні. Ми більше не можемо собі дозволити так нездарно використовувати мільйони гектарів угідь, навіть малопродуктивних, і отримувати з них такий мізер продукції. Криза вже назріла, на мисливську галузь усе більше звертають увагу, незадоволеність мисливців зростає не по днях. Якщо найближчим часом не вжити заходів, не змінити підходи до ведення мисливського господарства і якості обслуговування мисливців (в тому числі й рядових), усе це прорве… Ні, не перебудовою галузі, а революцією в ній, і робитимуть її не мисливствознавці й біологи, а політикани й чиновники. Нарубають шаблею так, що потім 20 років наслідки розгрібати будемо. Не вірите? Законопроект про заборону полювання на три роки це і є перша ластівка такої революції.

Наш шлях – тільки інтенсифікація мисливського господарства, більше вкладати в угіддя й більше отримувати продукції з кожної тисячі гектарів. Основна увага галузі на дичерозведення, в тому числі дичерозплідники, вольєрні, фермерські (ранчові) мисливські господарства, і, звичайно, підвищення якості обслуговування. За рахунок самовідтворення дичини, без інтенсивних технологій і методів, задовольнити потреби наших мисливців не вийде, а мисливські бази на порожніх угіддях потрібні тільки п'яницям.

А як бути в умовах, коли в Україні угіддя в основному розхапали паразити й монополії (а частіше й ті, й інші в одній особі), як змусити їх вкладатися в угіддя або поступитися угіддями тим, хто на них буде працювати? Спробую відповісти на це питання, точніше, викласти своє бачення проблеми в наступних статтях.

В. Нижник



Украинская Баннерная Сеть