Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Не упустіть свій шанс!

Свого листа я адресую в першу чергу тим мисливцям і рибалкам, які з егоїстичних міркувань (зіпсую, мовляв, собі вихідний) не беруть своїх малих дітей з собою на природу. "Ось виросте, - сам розбереться, що йому потрібно у житті" - таке життєве кредо цих людей. Розібратися наші нащадки, звичайно, зуміють, та чи не пізно це станеться? Сьогодні для них у житті заготовлено багато кривих стежинок, що ведуть у глухий кут. Діапазон цих доріг широкий: від нюхання клею і аж до... Та підсумок вузький – занапащене життя. Саме від батьків залежить, чи піде їхня дитина прямою дорогою, чи зіб'ється на манівці. Давня народна мудрість говорить: "Син росте, дивлячись на батька", - а народ дарма говорити не буде!

Запросіть своє сімейство у вихідний день до найближчого ставка, де ви завчасно підготували і пригодували місце. Не варто у цей день розраховувати на ловлю великої риби. Досить для початку й того, щоб клювали карасики розміром з вказівний палець, чи окуньки-морячки. Коли ваша дитина впіймає першу рибину самостійно, вважайте, що вона сама „зачепилась” на гачок. Не нервуйтеся якщо ваш нащадок буде "зівати" або спішити з підсічною, або якщо його волосінь зачепиться на гілках найближчої верби й заплутається так, що і досвідчений майстрині, що в'яже макраме, не під силу зав'язать. Тут, як говорив Карлсон: "Спокойствіє! Только спокойствіє". Нерви сьогодні варто залишити вдома, а волю зібрати в кулак, щоб жодним словом не прохопитись про його незграбність. Якщо вам це не вдається, то тут в пригоді стане надзвичайно простий "рецепт" - згадайте свої перші кроки на рибальській стежині. Допомагає чудово! Підбадьорте, допоможіть йому повірити в свої сили. Будьте певні, що наступного разу при ваших зборах на риболовлю він буде крутитися біля вас, мов кіт довкола сала і вже потім несміливо, чи прямо (тут уже в кого який характер!) з надією в голосі запитає: „Можна і я з тобою?”

Не відмовляйте ні в якому разі! Краще відмовтесь від перспективи впіймати коропа своєї мрії й підіть на той же ставок, де жадібно клює дріб'язок. Подайте руку своїй дитині, допоможіть зробити перші кроки. Далі він упевнено буде йти сам. Між шумом і блисканням дискотек із запахом "драпу” та спокійною зорею з невибагливою пісенькою очеретянки і шелестом комишів він не вагаючись, вибере зорю. Але, щоб це сталось, потрібно щоб він, мов губка, увібрав у себе природу ще в дитинстві. Адже чого не виучив Івась, - того й Іван не буде знати...

Наведу приклад. До п'яти років мій син ріс на Закарпатті в курортній місцевості. Він знав, що десь є "віртуальний" татко, який шле гостинці та говорить по телефону, але й уяви не мав, чим той татко зайнятий. А коли приїхав, то побачив, що є на світі ціла купа справ, про які він у Рахові й гадки не мав. Це і заготівля віників для косуль, і риболовля, і полювання, і збирання грибів. Все це, ніби вир, закрутило й потягло на низ, до самого дна. "А кто пороховой димок вдохнул в часи рассвєта, тому с охотничьей пути назад дорогі нєту!" - писав чудовий поет Віталій Іванов. Надзвичайно влучні й справедливі слова! Як нитка за голкою, таж син за мною. Чи сіль нести для поповнення солонця, чи на рибалку, чи споряджати наборі – завжди поруч помічник, компаньйон і попутник.

Коли ж я побачив, що малого можна відпускати на ставок самостійно, то розіграв маленький „спектакль” для одного глядача.

- Татку! Вчора по першому льоду на Гусячому ставку такі окуні ловились! Давай сходимо завтра вранці, - спокушає мене.

Все це я чудово знав, навіть домовився зі своїм приятелем, що він "ви падково" зустрів малого на ставку.

- В мене не виходить! Завтра повинна приїхати комісія, а робота – є робота! Він ображено надувся, посопів і буркнув під ніс:

- Навіщо ті мотилі мити, як не ходити на риболовлю? Тільки пропадуть дарма. Може я сам піду? Я ж минулої зими ловив з тобою!

- А як замерзнеш?

- Зайду до дяді Петра погріюся, - парирує він.

- Гаразд.

Наш ,,риболов” бере свою легеньку пешню, розкладний стільчик кладе в пакет дві вудочки. Ну, то я пішов, га?

- Давай, давай, поки мама не передумала, - підганяю його, а сам садками, паралельним курсом супроводжую його, (щоб не здогадався про мою присутність). Ховаюсь у шкільному парку за якихось метрів двадцять від ставка.

Біля берега „випадково” сидить Петро, а далі на льоду досить людяно. Богдан вітається з ним, з ближніми рибалками.

- Де тобі пробити лунку, - пропонують свої послуги.

- Я сам! - показує серйозність своїх намірів і розмірено починає довбати лід, потім розкладає стільчик.

- Давай я тобі прив'яжу "напівмісяця". На таку мормишку і без мотиля буде клювати! Так, як лапті! - це вже Петро робить „широкий жест”.

Вони собі позаговорницьки перемовляючись, прив'язують іншу мормишку. Приятель знає про мою присутність і вправно грає свою роль. Талант у людини! Малий починає грати мормишкою.

-Є-е-е! – вигукує він.

- З початком! Так тримай! А татко нехай гроші заробляє! - під'юджуючи мене „п'є” мою кров закадичний друзяка.

Біля синового стільчика вже обкачуються в сніг кілька окунів. Не "лапті", але й не "морячки".

Малий зробив занадто розмашисту підсічку і з досадою кинув "балалайку" на лід.

- В тебе проблеми? - питає його Петро.

- Обірвало! – ледь не плаче мій рибалка.

Тут справ на копійку. Зараз прив'яжемо ще таку. Я вчора напаяв заспокоює сина "нянь".

Я не витримую і виходжу зі схованки.

- А ти ж казав, що комісія в тебе! – із сарказмом, на який він тільки здатний вітається приятель.

- Де ти раніш був? – це вже син влаштовує мені "допит". У мене тільки но окуняра отакенний (розвів руки, мов лебідь крила) мормишку відірвав.

- То як, друже, буде з мого сина рибалка? – запитую підморгуючи Петра.

- Буде! Брехати вже навчився, навчиться і рибалити спокійно. Головне, що бажання є, а досвід – справа наживна.

Так от, мені здається, що я свій шанс не пропустив. Не пропустіть і ви, шановні мисливці та рибалки!

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть