Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Вже незабаром...

Ніби недавно зачохлили і заховали мисливці свої улюблені рушниці в сейфи, від гріха подалі, а вже липень шелестить дозрілим колосом у полях. Перепелиним дзвінким боєм наповнюються ночі, тривожачи мисливське серце. Нагадують про те, що пора протерти рушницю, перевірити наявність боєприпасів, щоб докупити заздалегідь, бо й оглянутися не встигнеш, як серпень у двері постукає. Постукає і покличе за собою на береги ставків, у заплави річок, щоб разом почути напружений свист крил важкого крижня, шипіння повітря від лету табунця "реактивних" чирят, сколихнути тишу дуплетом, додати до запахів лугів запаморочливий аромат мисливської шурпи... Відкриття незабаром.

Хоч і чимало я розсипав шроту на полюванні, та кожен рік хвилююсь, мов хлопчисько. Якась невідома сила розпирає груди, ніби здіймає ввись. Знов дружина буде під’юджувати, звертаючись до дітей: „Ваш старий уже на п'ять сантиметрів над землею ходить!” Нехай собі бурчить що хоче, а я знаю твердо – вже скоро-скоро, о вісімнадцятій...

В пам'яті зринають минулі відкриття, повчальні випадки, якими хочу поділитися з братами по духу. Пам‘ятаю, на початку вісімдесятих у продажу з'явились італійські та французькі гумові комбінезони. Хотів був і я собі такий придбати, та, як мовиться „купило потупило” а після одного випадку на полюванні й бажання пропало. Було це на відкритті полювання. Одному дідусеві син на шістдесятиріччя подарував такий комбінезон. Він одягнув його і, пишаючись обновкою, похвалявся: „Тепер всі качки мої. У будь-яке місце дійду по воді як Іхтіандр”. Краще б він того Іхтіандра не згадував! За кілка хвилин до вісімнадцятої вони гуртом посунули від бівуаку до ставу, а ми удвох із громадським єгерем, шалено заздрячи компаньйонам, пішли довкола чималого ставу перевіряти документи. Через годину, обійшовши усіх мисливців ми повернулись до бівуаку. Біля багаття, розпаленого кашоваром, в одних трусах сидів наш дідок. Він тепер був мало схожий на щоголя, а більше нагадував водяного. Увесь вимазаний у тванюці та рясці. Біля нього лежав синів подарунок, та його, як він казав „фашист” – добротний "Зауер" 1933 року випуску, який не поступався за зовнішнім виглядом своєму господарю. Виявилось, що коли заходили ставати по місцях, дідок спіткнувся і дав сторчака. Глибина у тому місці була нище пояса, тож у перевернутому стані він застрибав у воді, мов поплавок. Сам би нізащо не зміг перевернутись і стати на ноги. Добре, що позаду йшов молодий мисливець, якому дістався крайній номер. Він допоміг дідові вибратися на берег і стягнути комбінезон, в який набралося повно води. У повному водою "комбезі" "водяний" самостійно рухатись не міг. А якби мисливець був сам в угіддях? Трагедії б не уникнути...

Відтоді не бродовому полюванні я користуюсь винятково спортивними штаньми і кедами. Кеди убережуть ноги від порізів, а штани та сорочка з довгим рукавом тіло від подряпин. Вода ще навіть у вересні доволі тепла, тож не замерзнеш, а який Бог намочить, такий і висушить.

Качва на початку сезону на крило зривається неохоче, таїться. Тут дуже доречна приказка: „Як потопаєш – так й полопаєш". Одного разу домашні термінові справи завадили мені бути на момент відкриття в угіддях. Примчав я уже після сьомої вечора. Довкола ставу у скрадках сиділи мисливці з нашого колективу. „Немає в цьому році тут качки, - журилися. Лише з Македін налетів табунець крижаків. Ми йому відсалютували, двох взяли, а тут хоч би одна кахнула!”

Я переодягнувся у свою бродову одежу й поволеньки пішов водою по очерету, що підковою огортав ставок. Густе мереживо доріжок по рясці вказувало на те, що качка тут є і чималенько, але лише у вершині ставу вдалося підняти пару крякух, які після вдалого дуплету гупнулись на берег.

- Забери качок – озиваюсь до приятеля, - а я протопчу ще під цим боком. По дорозі я спостерігав кількох комиш ниць, які перебігли через плесо, а ось коли до кінця комишів лишився якийсь десяток метрів попереду закахкало, залопотіли крила, виносячи під постріл штук з двадцять крижнів. Дуплет "сімкою" і пара качок, розбризкуючи воду, винагороджують мене за старання. Поки качки крутилися над водою, хлопці приземлили ще трьох.

- Так, на шурпу вистачить! Ходімо скубти – командую збір.

У нас в колективі правило: все, що уполювали в суботу на відкритті йде до спільного казана, а вже недільну здобич несли додому. Біля багаття також підбивали підсумки полювання, визначали "короля" відкриття. Йому перепадала перша чарка та перший тост. Йому й пупками закушувати, бо він „король”. Завтра він, можливо, повернеться додому „попом” (без здобичі), але сьогодні він перший "годувальник".

Тепер щодо набоїв. Особисто я до середини вересня користуюсь шротом №7 і зневажаю тих базікал, що хвастають, мовляв я "одиницею" на шістдесят метрів збив! Так, такі постріли можливі, але скільки підранків робить такий горе-мисливець. Ні собі, ні людям! Крупніший шріт - дальші візьме! Дурниці! На полюванні "ближньої" дичини доволі, лиш потрібно мати терпіння, та напускати в міру. І зовсім необов'язково стріляти по всіх качках, що пролітають повз тебе. Наступного разу вони налетять ближче, а підранок в більшості випадків дістанеться воронам та лисицям, замість того, щоб потрапити до ягдташа. Ми мисливці, а не ППО, в якої завдання збити за всяку ціну.

На вечірню зорьку також потрібно обов'язково брати ліхтарик. А коли немає гарантії, що качка впаде на відкрите місце, краще взагалі утриматись від пострілу. Підранок – першокласний майстер гри у піжмурки, але мисливцеві потрібно прикласти всі зусилля для його пошуку. І в такому випадку незамінний помічник буде мисливський пес. Його роль на полюванні важко переоцінити. Хоча б один собака на колектив при качиному полюванні має бути обов‘язково. Хоча я й не кінолог, але своїми порівняннями порід мисливських собак на полюваннях спробую розповісти у наступній публікації.

Був у мене дратгаар Сільва, який за своє життя подарував мені масу приємних миттєвостей на полюванні. Пригадую одну ранкову зорьку. Мені довелося стояти у вершині великого ставка, приятелі чатували по затоках і їм довелося кілька разів віддуплетитись, а я так і простояв з чистими стволами. Повертатись до мотоцикла потрібно було близько кілометра по березі. Сільва спочатку підняла на крило і подала після мого пострілу крижня з води. Через сотню метрів у затоці вона подала підбиту качку, а ще пізніше після погоні по комишах, спіймала підранка. Так я приніс три трофеї. Хлопці дивувалися: „Ти ж стріляв один раз!”

- Звичайно! Із одного пострілу – трьох – пожартував я. А вам слабо? - запитав їх, віддаючи по качці. Беріть, це ваш брак, а собака його виправив!

Порад, які стосуються відкриття полювання на пернатих можна давати багато, але основне, доречне у будь-якому випадку – будь людиною і стався до інших так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе.

Всім мисливцям України бажаю міцного здоров'я і ні пуху, ні пера!

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть