Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Перевертні, або люди-звірі

Досьє на автора. Виходець із древнього роду слов'янського плем'я Сіверян. Сільська назва роду автора по батьківській лінії - Риба-бриба. Нащадок древніх рибалок-мисливців Сіверян. У студентські роки мав прізвисько Сірий.

Жаркі степи сходу України, лісова земля Батьківщини-матері приходила в снах і кликала до себе. 18 років тому пришельцем-чужаком він прийшов на святу древлянську землю. З тих пір і живе пліч-о-пліч із цими дивовижними сірими звірами Вовками в поліських пралісах і болотах-драговинах.

Авторська думка.

Я не претендую на оригінальність, але... Комплектне псове полювання на вовка старого російського панства, як і нинішні загінне або прапорцеве полювання-бойня, стали порушенням старих вікових Традицій співжиття Людини й Звіра. Ми його цькували псами, труїли отрутами, ловили в капкани, лихословили про нього в книгах. Звір умирав у страшних муках. Але Вовк повинен мати право вмерти шляхетно. Не можна так чинити з нашим Предком і Братом – неодноразово приказували наші мудрі прадіди. Споконвіків сірого брали молодецтвом, розумом і серцем, а не силою й кількістю мисливців. Воювали на рівні.

Ідуть Старі добрі часи, вмирають традиції. Особисто я, як тільки можу, намагаюся зберегти найбільш древні й шляхетні звичаї.

26 грудня 2003 року трапилася трагедія. Загинув найстарший співробітник Кроноцького заповідника, учений, фотограф, автор численних статей про ведмедів Камчатки Віталій Ніколаєнко. Загинув у польових умовах незвичайною смертю - життя обірвалося в лапах ведмедя, яких він так любив і боготворив. Це сталося неподалік від тайгової хатинки в якій жив Віталій. Поруч із місцем трагедії знайшли лежанку звіра. Ніколаенко ще при житті став Людиною-легендою. Він був одним із кращих знавців поведінки ведмедів у природі. Більше 30 років працював у Долині Гейзерів і залишився там назавжди. У полі він працював по 9-10 місяців у рік. Ніколаенко залишив після себе просто небачену по багатству спадщину – десятки тисяч слайдів і негативів, а також змістовну відеотеку.

Сьогодні знову є привід поговорити про стосунки Звірів та Людей. Неупереджено. З любов'ю. Ця смерть – привід поговорити й про таке явище, як перевертні (люди-звірі), а також про наші стосунки з великими лютими звірами.

У людожерстві, цьому тяжкому гріху було помічено більшість видів великих хижих звірів. У минулому до появи в людини вогнепальної зброї це явище було повсякденним у стосунках людина-хижак. Зараз, у нас в Україні найбільш проблемні стосунки склалися з вовками. У перші післявоєнні роки ці хижаки досить часто нападали на людей, а особливо на дітей. А як можна було вберегтися древній людині без вогнепальної зброї в поліських пралісах, що кишіли вовками й ведмедями?

Вовк і людина за всіх часів постійно стежили один за одним. Наш далекий пращур був дуже високої думки про вовка й надзвичайно цінував його інтелект. Завдяки цій якості вовк і був одомашнений. Із великих хижаків людина пробувала одомашнювати різні види, у тому числі й гепарда, ведмедя... Але собака виявився неймовірно обдарованим створінням і зміг освоїти безліч професій. До того ж він виявилася безмежно відданий своєму господареві.

У минулому вовки являли справжню загрозу для життя людини. Так у деяких районах Полісся ці звірі буквально тероризували місцеве населення. Для охорони селищ від вовків робили спеціальні огорожі з воротами. А дітям без супроводу дорослих строго заборонялося залишати обгороджені садиби. Але й у вовків древня людина відбирала частину здобичі для свого харчування. У сніговий період мисливець спеціально тропив вовків для того, щоб поживитися залишками їхньої здобичі. У часи тотемізму вовк практично у всіх народів обожнювався. Тотем – це не тільки божество, але й прабатько роду. Не були винятком у цих віруваннях й праслов'янські племена, а у їхніх тваринних топонімах найчастіше зустрічаються назви похідні від слова вовк. А скільки різних міфів, легенд, байок, пов'язані з вовками. Якщо ви відкриєте сучасний детектив або древній літопис, то переконаєтеся, що із тварин найбільш часто зустрічаються всі ті ж вовки. Вовк також став найбільш яскравим символом або порівнянням.

Страх перед вовками у Європі був настільки сильний, що доходило до істерії. У Західній Європі ще в середні віки з вовками вели справжню війну й зараз цей вид на більшій частині цієї території зник. З вовками воювали й у США, де тривалий час дуже популярним було гасло «хороший вовк – мертвий вовк». Це вже потім вовка внесли у всілякі червоні книги й формально стали охороняти. Так сьогодні, у більшості країн, цей вид має статус формально охоронюваного. Але насправді, численність червонокнижного вовка ніде у світі не зростає. Чому? Та тому, що користувачам мисливських угідь цей вид ні до чого. Мисливське господарство терпить від його присутності більші збитки і його повсюдно нелегально відстрілюють. Мені смішно читати публікації серйозних іноземних дослідників про те, що в «їхніх» вовків, бачте, така висока природна смертність... І це при такому достатку диких копитних! Зараз у більшості країн світу, за винятком колишніх країн СРСР, держава відмовляється від виплат винагород за добування вовка. Вовк повсюдно знаходить статус або мисливського, або охоронюваного виду. Але там користувачі мисливських угідь мають можливості й до того ж безпосередньо зацікавлені у тому, щоб контролювати численність цього хижака.

На Русі наш народ цього звіра боявся й разом з тим любив. Ще зовсім недавно поміщики віддавали перевагу вовчому полюванню іншим видам і берегли звірів для зимової забави-полювання...

Я вже давно займаюся темою вовків. Особисто знайомий із багатьма мисливцями-вовчатниками, вченими-фахівцями по вовку. Тривалий час буквально по крупинках збирав відомості про найцікавіший ритуал-перетворення людини у вовка. Більшість читачів напевно чули про перевертнів або вовко-людей. Цей ритуал з часом видозмінювався. До того ж погляди окремих авторів на це питання разюче відрізняються. Почнемо з того, що ще Геродот написав про дивне явище: «Щорічно взимку, коли випадають сніги, неври (предки слов‘ян) -перевертні (вовкулаки) перетворюються на вовків. Вони йдуть у ліс, полюють на диких свиней і іншу здобич. Я особливо не вірив цим розповідям, але мені так розповідали й підтверджували це клятвою». Багато наукових авторитетів намагалися розшифрувати цей незрозумілий ритуал. Академік Б. Рибаков стверджував, що це перевдягання у вовчу шкіру на новорічні свята, ритуальні танці й не більше. Але ці ритуали в тому вигляді, як їх уявляв Б. Рибаков, згодом не збереглися у звичайних язичеських або православних святах. З сивої давнини вони були масовим явищем, а до наших днів дожили переважно як сімейний звичай-ритуал.

Деякі відомості про цей обряд є в книзі Брицун-Ходака “Літописна земля древлян”. Автор наводить власну трактову обряду: «До таких Звичаїв роду-племені належить обряд предка роду вовка. Предком роду неври вважали могутнього лісового вовка, владики лісу. Щоб мати силу й славу владики пралісу, неври повинні пройти освячення раз у рік в морозну зиму. Геродот свідчить про вовчий культ неврів, не даючи подробиць обряду і не розуміючи обряду-освячення.

Вовк був ворогом людини, що приносив їй великі збитки. Споконвіків він був владикою лісу, у якому намагалися володарювати люди. Хитрість і обережність вовка, його вміння виживати породили обряд вовчого культу людини. Обряд вовчого освячення, культ вовка-тотема. До сьогодні ще існує ряд переказів про людей-перевертнів у старих селах поліського краю... Існувала таємниця людей «вовчого» роду: освячення, ритуал, звичаї й побут. Звичай пов'язують із володінням деякою магією перевтілення, таємним зв'язком з живими вовками, які відчувають свою людину, не заподіюючи їй лиха.

Родова гілка Вовка-Вовковича одна з найбільш древніх у Землі Дерев. Свідчення цьому – етнографічні джерела-розповіді про культ вовка. Рід Вовковичів веде свою лінію від древніх мисливців часу неоліту, коли люди вели напівдикий спосіб життя, знали особливості різних звірів, уміли їх втихомирити, взяти владу над ними, володіли здобутою владою-силою над звіром лісовим, серед якого вовк ближче всього стояв до людини за своїми якостями по розуму. Рід Вовковичів належав до родової верхівки древлянського князівства, був військово-дружинним станом протягом сторіч.

У сусідній Польщі теж існували родові поселення шляхти, пов'язані з культом вовка. Село Вовчин було родовим маєтком останнього короля Польщі Понятовського. Трагічна й непроста була доля в цієї людини. Утім у більшості людей-перевертнів або в представників родової гілки людей-вовків життя завжди було бурхливим і насиченим багатьма зльотами й падіннями. Понятовський в один час навіть був фаворитом Катерини ІІ і похований був у Санкт-Петербурзі. Його останки згодом були перенесені в родовий маєток, але „совіти” розграбували поховання, а із храму зробили глум.

Зараз багато є цікавих видних людей, у корені прізвищ яких значиться слово вовк. Але, виходячи з цього, робити якісь конкретні висновки про цих людей не варто. Як і шукати риси перевертнів. Багато хто з них став депутатом, письменником, бізнесменом, викладачем університетів... Але, я думаю, в кожному разі їм цікаво було б довідатися про древні коріння свого роду, адже всі вони в душі (часто самі того не відаючи) залишилися вірними древнім традиціям людей «вовчого» роду.

Глибинним серцем геродотовых неврів-прадревлян було центральне Полісся. Давньогрецький історик Геродот, відвідавши грецьку колонію Ольвію, розташовану в дельті Південного Бугу, свідчив про Скитію, яка знаходилася у степах України. За степової Скитією починалася Гілея, велична країна лісів, заселена неврами-лісовиками, яку Геродот і назвав «Неврида». Микола Брицун пояснює: «Неврида - мовою прабалтів Края - земля хвойна. Могутні бори-хвойняки на сухих піщанниках над плесами величних вод. Неври-хвойники проживають у борах золотих, збирають мед, полюють на білку, лисицю, куницю іншого хутрового звіра. Керівництво військове, каста дружинно-княжа, волхви-чарівники, духовна каста, вихідці з обдарованих Богом людей... Військо бойове, прапори зі знаками Даж-Бога, Перуна-Сакирника, Святої Сварги, Трійці-Тризуба...»

Але наступна незліченна кількість легенд про перевертнів була вже породжена уявою обивателя й художньою літературою. Отже, хто такі перевертні або вовколюди? У народі кажуть, що зовні вони смагляві, чорнуваті. Мають добре виражені ікла. Погляд важкий, спідлоба. Живуть подалі від людей. Люблять часто «спілкуватися» з вовками.

Перевертнями були й короновані київські князі. Серед численних спадкоємців Ярослава Мудрого був і Всеслав, що усього сім місяців просидів на київському престолі. Йому заслужено дали прізвисько «віщий». Про цього князя-перевертня історія зберегла багато легенд-переказів. У Слові о полку Ігоревім про Всеслава сказано наступне: «Князь Всеслав судив людей, князям давав міста, а сам уночі вовком ганявся. Із Києва перед самими півнями добігав до Тмуторакані, вовком перебігав дорогу великому Хорсу (сонцю). Йому ранком дзвонили у святій Софії в Полоцьку, а він уже з Києва чув той дзвін. Але хоч і віщим він був, але часто доводилося йому зазнавати лиха. Давно вже напророкував йому віщий Боян, що ні своєї долі ні суду Божого не уникнути...». Доля цієї людини була не менш драматичною, ніж і в будь-якого вовка. Сидів Всеслав у княжому «порубі-темниці». Та сталася пригода – не поладили кияни зі своїм князем Ізяславом і вигнали його з Києва. На престол з темниці зійшов Всеслав. А Ізяслав привів поляків. Стали брати під Бєлгородом. Далі Літопис оповідає наступне: «доторкнувся (Всеслав) зброєю золотого київського престолу, вовком уночі проскочив з під Бєлгорода, окутаний синьою імлою...»

Але це ще не все. Виявляється, що дотепер стародавній звичай посвяти-перетворення в перевертня, вовколюдину, мисливця-вовчатника або по простонародному в «вовкодава» ще існує на Поліссі (до речі автор особисто на власному досвіді відчув всю цю процедуру священнодійства (Таїнства). Вона дуже цікава й в остаточному підсумку дає позитивні результати. Я пройшов нічний ритуал-посвяту і веду спосіб життя вовчатника).

Слід зазначити, що перетворення людини у вовка не можна трактувати дослівно. Це, по-перше, просто гарна традиція. Адже вовчатник – це була каста обраних. Існували численні табу й правила у цих людей, які з часом змінювалися. Наприклад, свої знання, магію, силу й уміння не можна було передавати стороннім людям. По-друге, з повагою ставитися до вовків. Ніколи неприпустимо було погано думати про цього звіра, а тим більше вимовляти вголос на його адресу неповажні слова. По-третє, ти повинен по можливості мати найбільш достовірну й ґрунтовну інформацію про вовків. По-четверте, самостійно здійснити ритуал посвяти. Зазвичай вважають, що всі здібності в перевертнів передаються в спадщину від батька до сина. Ми ж говоримо про те, як стати мисливцем на вовка, людиною-перевертнем. Для цього потрібно певний час пожити поруч із вовками. Обов'язково в нічний час посидіти біля лігвища або їхньої здобичі, побути в безпосередньому контакті з вовками. У минулому мисливці або воїни-вовки навіть одягали вовчі шкури й виконували ритуальний танець біля багаття або ідола-вовка (до речі, якщо є така можливість, то людині дійсно дуже корисно побути у вовчій шкурі в буквальному значенні слова). І ще, необхідно навчитися розуміти мову цього звіра, вовки повинні озиватися на твоє слово-виття. Ідучи слідами зграї, ти повинен знати, яка це зграя (знати кожну зграю в обличчя), куди вона направляється й з якою метою, голодна, сита й т.д. У шостих, ти повинен перестати боятися вовків і при зустрічі психологічно бути сильнішим за хижаків. Це збереже тебе від нападу вовків. Нарешті, ти повинен здобути перемогу й добути Звіра. У такий спосіб ти повинен змусити Вовка-сіроманця поважати Тебе, Твій Дух. Говорячи сучасною мовою, ритуал вимагав від здобувача на це звання пройти відповідну психологічну, наукову, фізичну підготовку (наприклад, ти повинен узимку дві-три доби іти за зграєю й відпочивати поруч із нею). Після одержання благословення Тотема й оволодіння мистецтвом добування вовків, ти можеш стати захисником свого Роду. У голодні роки, а в минулому очевидно й щорічно, людина-перевертень частково харчувався залишками вовчої здобичі. Польові спостереження показують, що велика вовча зграя в середньому на третю добу добуває чергову жертву.

Пізніше з'явився новий культ полювання на вовка. Мисливцеві, який добув Звіра, а особливо вовка-людожера, віддавалися різні почесті, його обдаровували подарунками. Багато відомих людей мріяли добути цього Звіра, у тому числі Аксаков, дідусь Ленін... Але це, як і колись, вдавалося зробити тільки обраним. Народ як і раніше не вірив у те, що хтось може сам добувати десятки вовків. Про таких людей ще при житті складали легенди. І найбільш відомі з них про вовколюдей.

Появу цієї касти сміливців-вовкодавів легко пояснити, якщо вдатися до історичних досліджень. Спочатку людина настільки боялася вовків, що не могла і в думках допустити полювання на цього звіра. Пізніше окремі сміливці зважилися вступити в боротьбу із цим звіром, але для цього тотем потрібно було «припросити-догодити» і щоб не накликати на себе й свій рід гнів-відплату, люди створили ритуали.

Особисто я дуже грішний перед вовками й слідуючи древнім лісовим звичаям теж повинен спокутувати свою провину перед Вовком. На моєму рахунку шістдесят шість хижаків, а також ще тринадцять таких, що не ввійшли в цей «рахунок». І мені стає набагато легше після того, як я віддам необхідні почесті всім Звірам, померлим від моєї руки. Пом'янути Душу Звіра на крові стопкою житньої горілки теж непогано, але це все не те. Іноді в житті кожної людини настають такі хвилини, коли все йде наперекосяк. Стає до того важко, що «впору вовком завити». Спробуйте це зробити: завити-поплакатися... полегшає.

А враження від того, коли у тебе на очах помирає старий Вовк, просто шокуючі. Мене після одного такого випадку часто переслідували сни-кошмари: я ганяю, а потім стріляю вовка. Потім виявляється, що насправді це була близька тобі людина, або навіть родич...

Магічного кореня в цьому Звірі дуже багато. Про це знали завжди. Амулет з ікла або пазура вовка був на багато що здатний. І в наші дні надзвичайно цінується шматочок вовчої печінки або серця від чорної хвороби. Жир, серце й печінка вовка навіть у нашому цивілізованому світі з неймовірним достатком лікарських засобів іде просто нарозхват. Кажуть, зараз якась фірма закуповує й переробляє на сухі таблетки вовчі тушки. Мають хороший бізнес. Утім багато хто в це не бажає вірити. Тим не менше в цьому щось є. Давайте, почитаємо Сабанеева, Черкасова. Навіть окремі вовчі волоски в сполученні зі священними словами заговору мали страшну силу...

Нинішні вовчатники за характером дуже різні люди. Древня каста, що має тисячолітню традицію. Відомості про них мізерні. Але ця традиція не повинна померти.

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть