Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Усміхайтесь!

«Писатиме, - сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу», – так, з притаманною тільки йому іронією, писав про «початок» своєї творчої діяльності письменник унікальної популярності, рекордних мільйонних тиражів у творі Моя автобіографія. І хоч спіткала його трагічна доля письменників українського розстріляного відродження, але й після страшної десятилітньої каторги, де він тільки чудом зміг уціліти, не перестав він «усміхатись» аж до самої смерті.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 120-річчя з дня народження якого ми відзначаємо 13 листопада 2009 р, упродовж свого життя написав близько двох з половиною тисяч творів. Окрім добре відомих нам мисливцям Мисливських усмішок, це і Усмішки сільські, Кооперативні, Кримські, Театральні і навіть Закордонні й це, звісно, ще далеко, й далеко не весь перелік його творів. Але оскільки ми є виданням для мисливців та рибалок, хай вже пробачать нам інші, говоритимо ми про творчість Остапа Вишні в контексті саме полювання й риболовлі.

Редакція Полювання та риболовлі зустрілася з онучкою письменника Мар‘яною Леонідівною Роготченко, яка люб‘язно погодилася розповістина про мисливця Остапа Вишню, познайомити зі світлинами з домашнього архіву сім‘ї, які ми пропонуємо вашій увазі, показала мисливську зброю письменика (і навіть його набої), що бережно зберігається в родині.

 

Павла Михайловича я пам‘ятаю настільки, наскільки він зберігся в моїй дитячій пам‘яті, адже він помер, коли мені було три роки. Але я його дуже добре знаю із розповідей мами та бабусі.

Добре в моїй пам‘яті закарбувалися мисливська база Кринки, що в Херсонській області, куди Павло Михайлович часто їздив на полювання. До речі, до останього часу в Кринках існувала меморіальна кімната Остапа Вишні. І саме з Кринками найбільше пов‘язаний останній період його мисливського життя після повернення із заслання.

Але мисливцем, затятим мисливцем, він був ще з молодих років. Свідченням цього є і мисливські фото з його гончаками Бандитом і Докучаєм, імена яких добре відомі шанувальникам творчості Остапа Вишні з його Мисливських усмішок. І мабуть через специфічний образ такого собі мисливця, який не забуває взяти на полювання стопку, але забуває рушницю, який змальовувався в усмішках, склалася така легенда, що Остап Вишня не був мисливцем, а просто писав про полювання. Але це не так, далеко не так. Насправді він був гарним і вправним мисливцем, він добре розумівся на полюванні, влучно стріляв, знався на мисливських собаках, яких дуже любив. До речі, не так давно була телепередача «Імена» де племінник Остапа Вишні, який часто з ним полював розповідав саме про це.

Я добре пам‘ятаю, як одного разу він приніс із полювання зайця. Величезного зайця, о-отакеного (розводить руками в різні боки). Той заєць запам‘ятався мені настільки великим, що коли я про це розповідаю, то мені кажуть, що не буває таких зайців. Звичайно, справа тут в тому, що тоді я була маленькою і той заєць був розміром із мене, а то й більшим (сміється).

Що стосується мисливських собак, то до заслання, як я вже казала, Павло Михайлович тримав гончаків і у нас збереглося його фото 1929 року, де він на полюванні зі своїми собаками. На превеликий жаль фото поганої якості. Також був у нього сетер-гордон, а вже після заслання, починаючи десь із 1943 року він тримав спанієлів, яких дуже любив. Справа тут в тому, що Павло Михайлович із таборів повернувся дуже хворою людиною і, скоріше за все, вже не міг справлятися з полюванням на великого звіра, яке легко міг собі дозволити раніше. Тому він і залишив собі більш спокійні полювання, на яких спанієлі є дуже добрими помічниками.

Іноді запитують ким більше був Остап Вишня – мисливцем чи рибалкою. Важко однозначно відповісти на це запитання. Якщо говорити за останні роки його життя, то тут багато що залежало від стану його здоров‘я. А взагалі, коли можна було поїхати на полювання й був у нього час – він їхав на полювання, була можливість посидіти на березі з вудочкою – він брався за вудку. Він ніколи не втрачав нагоди побути на природі, яку надзвичайно любив, а то й просто боготворив.

Так само він ставився і до тварин, скільки я себе пам‘ятаю, у нас в домі, окрім мисливських собак, завжди були якісь тваринки, акваріум, пташки. Тримав Павло Михайлович і голубів, гарних породних голубів, він ходив по голубиних виставках, вишукував яку б породу йому ще придбати. У нього був свій голуб‘ятник, який і після його смерті ще довго стояв у нашому дворі, правда з часом, без господаря, голуби стали переводитися, а пізніше там вже жили звичайні голуби. Захоплювався він і конями.

Що стосується його дружини Варвари Олексіївни, то вона завжди підримувала Павла Михайловича в його захопленях. Взагалі, вони духовно були дуже близькі. До речі, у Варвари Олексіївни також була її особиста мисливська рушниця, такого ж, як і в Павла Михайловича двадцятого калібру. Вона була членом товариства мисливців та рибалок й іноді вони разом виїздили на полювання. Варвара Олексіївна взагалі була запальною жінкою. Правда я ніколи не чула, щоб вона щось уполювала, та й я не думаю, що вона цього прагнула, а ось постріляти там по якихось мішенях, позмагатися в стрільбі, вона це дійсно любила.

Не дивлячись на те, що Павло Михайлович знав толк у зброї, любив її, він ніколи не прагнув до створення якихось колекцій. Наскільки я пам‘ятаю у нас в домі були три чи чотири рушниці (про зброю Остапа Вишні окрема розповідь О. Вдовенка на стор. 12 – ред.), дві (три?) його і одна рушниця Варвари Олексіївни.

Мисливську компанію Павлу Михайловичу частіше всього складав не тільки Максим Рильський, а й письменник Петро Дорошко, який жив з нами в одному під‘їзді, тільки поверхом вище. Взагалі то він не дуже полюбляв якійсь, як зараз кажуть, елітні компанії й свого часу він навіть відмовився від пропонованої йому дачі в Кончі Заспі, де сусідами йому мало стати високе товариство письменників та художників. Він казав, що я з ними усіма в Спілці бачуся, живу в будинку письменників, а який же це відпочинок на дачі, коли навколо тебе всі, з ким ти зустрічаєшся на роботі. І в Кринках, де він найчастіше полював, не було письменницьких компаній. Найбільше він любив спілкуватися з простими мисливцями, єгерями, лісниками.

Сказувалося тут ще й те, що полювання для нього це була ще й можливість певної втечі від того «соцреалізму», який оточував відому людину в його становищі. І Мисливські усмішки це була для нього справжня віддушина, де він міг писати про улюблені заняття – полювання та риболовлю особливо не озираючись на цензуру, вкладати в них свою душу і серце.

В. Сом



Украинская Баннерная Сеть