Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Нерест – найвідповідальніша пора не лише для риби.

Весняна повінь і нерест риб найтісніше пов'язані між собою. Ще під крижаним покривом риби розпочинають весняний хід, до якого спонукають свіжі талі води. З настанням тепла вони переповнюють річище, вода переливається за його межі, виплескуючись у квітні на заплаву і спадаючи з неї з першої декади травня. Масовість ходу риби теж зростає у відповідності з розвитком повеневих явищ, дещо сповільнюючись з похолоданнями, зростаючи під час потепління.

Деякі риби, зокрема білизна, головень, марена, рибець, шемая тощо, постійно залишаються у межах річищ, піднімаючись до можливо найвіддаленіших від гирла ділянок, інші, такі як щука, плітка, плоскирка, лящ тощо, досягнувши їх, з річища прямують у заплаву, де вода сповільнює свій хід, швидше очищається від мулу, краще прогрівається. Як перші, так і другі намагаються забезпечити найкращі умови для виживання своїх нащадків на найранніших етапах індивідуального розвитку, коли вони найвразливіші. Отже, весняний хід риб зумовлений наближенням нересту, що має важливе біологічне підґрунтя: відкласти ікру найближче до витоків річки, щоб ще дуже кволі мальки, що народяться з неї, зносячись униз швидкою течією, долали значну відстань, мали достатньо часу для розвитку і зміцніння. Без такого попереднього сходження плідників риб до річкових вершин всі мальки були б знесені у море, де вони приречені на загибель. Цієї пори плідники риб і їх нащадки дуже вразливі. Людина просто зобов'язана запобігти цій вразливості.

ЧОМУ СПІВАЮТЬ РИБИ

Всупереч надзвичайно банальній думці про мовчазність риб — вони не німі. Лише трохи більше, ніж півстоліття тому вдалося записати й розшифрувати звуки риб. їх звукова активність змінюється у відповідністю з поведінкою під час нересту, нагулу та зимівлі.

Взимку біологічні звуки у водоймах майже відсутні. Тільки у тих з них, де живе миньок, у грудні — січні глухої ночі через підводний стетоскоп чи гідрофон можна почути ритмічні удари та гудки — свідчення його шлюбного збудження. Тільки-но звільниться від криги прибережне мілководдя у сонячні квітневі ранки лунають звуки щуки, які схожі з рокотінням і потріскуванням. Це —її «голос» розмноження. У затишних місцях заплави звуки її плідників зливаються в «хори». У квітні-травні з ранку до полудня лунають писки — свідчення нересту плітки. Лящі цієї пори хриплять. До кінця травня Шумова біологічна складова водойм досягає найвищих показників: лунають гідродинамічні сплески риб, що ширяють у різні боки, як тих, що переслідують, так і тих, що переслідуються, цокання, ритмічні удари, звуки, що нагадують вечірні співи цвіркунів тощо...

Судак нереститься у прибережній зоні на супіщаному дні серед заростей водяних рослин, де облаштовує нерестові гнізда, оголяючи для цього їх коріння. Неподалік від них лунають подвійні звуки «дзи-дзи». За ними сповіщається наявність обох статей. Самки відкладають ікру у гнізда-ямки на глибині 0,5-2,0 м. На цьому їх материнські обов'язки закінчуються, а наступні турботи покладаються на самця. Він не тільки охороняє гніздо від різних хижаків, а й сприяє рухами своїх плавців надходженню до ікри свіжої води. При наближенні до гнізда ворога охоронець раптово видає сильні ударні звуки, одночасно приймаючи агресивну позу — відстовбурчує зяброві кришки і різким рухом кидається на ворога. Це ефективно діє на суперників та інших риб, вони залишають гніздову територію. Проте при наближенні великого за розміром предмету господар залишає гніздо. Повертається до нього через 5-20 хвилин. Проте виловленого судака-охоронця інший судак не заміняє: гніздо розграбовується різними тваринами: як безхребетними, так і рибами. Не менш складний звуковий ритуал нерестової пори здійснюють плідники і бичка кругляка. І тут самець охороняє гніздо. Якщо його виловити, то ікру знищують різні тварини.

Отже ловіння риби на нерестовищах, внаслідок чого знищуються охоронці ікри, завдає непоправної шкоди відтворенню ряду таких риб. Мабуть, очевидним є й те, що ловіння риби під час її нерестового ходу не забезпечує відповідного співвідношення плідників під час формування нерестових гнізд. Звукова сигналізація у світі риб якраз і забезпечує парування плідників для наступного нересту, охорони відкладеної ікри. Про це й співають вони навесні.

Проблема — нестача нерестовищ. З кожним роком зменшуються нерестові площі риб внаслідок технічного перетворення водойм, до якого належить зарегулювання їх стоку, тобто створення водосховищ. У більшості з них уже на другому році існування умови для природного відтворення більшості риб, що відкладають ікру на рослинність, складаються несприятливі умови внаслідок значної нестачі нерестовищ. Внаслідок цього щорічно спостерігається від 42 до 68 % самок щуки, які не віднерестились, ікра яких перероджується; серед самок ляща такі особини складають близько 5-26 %, серед самок плоскирки — 3-13 %, серед самок синця спостерігалось переродження ікри у 100 % самок. У самок це веде до зменшення плодючості у наступний рік, навіть пропуску його, а то й до загибелі. Так, у Каховському водосховищі приплоди синця, щуки, лина, карася давно не спостерігались, або були мізерними (судак тощо). Так, ряд цінних риб у ньому повністю зник.

Пригадаймо, на скількох малих річках, що перебувають у зоні впливу водосховищ, уже багато років не спостерігалось повеней! А це втрата значної кількості ненароджених риб, навіть зникнення окремих видів. На річці мого дитинства притоці Дніпра Пслі з початку сімдесятих років минулого століття не було жодної повені. З приводу цього один з моїх однокашників, заядлий щукар-спінінгіст зазначає, що колись, перебуваючи у відпустці, він виловлював щодня у середньому 3-5 щук, то упродовж останніх двох-трьох років така кількість їх припадає на 5, а то й більше днів.

ІКРА, ЛИЧИНКИ ТА МОТОРКИ

Природними нерестовищами для риб, що відкладають клейку ікру, є ділянки водойм, дно яких вистелене крупнозернистим піском, галькою, дрібними каменями, або заросли рослинністю. Розвиток зародків у заплідненій ікрі у наших риб триває від трьох до 12 діб, що залежить від температури води, чим вища температура води: тим швидше закінчується і розвиток зародків. Личинки, що народжуються з ікри, мають спеціальні пристосування, щоб перебувати у найсприятливіших умовах. У личинок тих риб (лящ, плітка, плоскирка тощо), інкубація ікри яких відбувається у прикріпленому стані серед рослин прибережної зони, часто є так званий «цементний орган», користуючись яким, вони прикріплюються до рослин чи інших предметів, що знаходяться у воді, завдяки чому вони утримуються у поверхневих шарах води, які особливо багаті на кисень. Судак незабаром після викльовування здійснює вертикальні міграції, так звані «свічки». У личинок немає справжніх плавців, очі великі, немає луски, на череві є жовтковий міхурець, в якому знаходяться поживні речовини. Личинки — дуже тендітні створіння, тому гинуть у величезній кількості. Велика плодючість риб обумовлена їх великою смертністю. У осетра до статевої зрілості доживає лише 0,01 %, у ляща — 0,006-0,022 % від кількості ікри. В абсолютних цифрах до цього віку в осетра доживає 80 особин з 800 000 ікринок, у ляща 4-5 з 80 000.

Вдумаймось! Хвилі від моторних човнів змивають ікру з субстрату на нерестовищах, причому, чим ближче від нерестовища пропливає човен, тим більше змивається ікри з субстрату. Найменше її змивання спостерігається при пропливанні човна на відстані понад 100 м від берега. Зі збільшенням кількості пропливів човна зростає кількість змитої ікри. Наприклад, внаслідок 60-разового пропливання човна на відстані 25 м змивається до 76 % ікри. Та ікра, що залишилась на субстраті і не змита після проходження хвиль, гине на 60-90 %. Хвилі здатні викидати на берег до 10 % молоді. Чим молодші риби, тим більше їх гине: до 40-50 % упродовж наступних трьох днів на одному з молодших етапів і лише 5-10 % упродовж трьох днів на наступному етапі.

Між іншим, подібне зазнають ікра та личинки тих риб, які змогли знайти якийсь субстрат і відкласти на нього ікру у водосховищі у зоні, що зазнає ударної дії хвиль. Це — удар стихії по відтворенню риб у водосховищах.

Крім того, моторні човни завдають шкоди, особливо значної у водоймах зі стоячою водою чи сповільненою течією. З кожного мотора мастило та паливо неодмінно попадають у воду — капають, проникають разом з відпрацьованими газами. Нафтопродукти розпливаються по воді тонкою плівкою у вигляді веселки. До того ж ця плівка непроникна. Мальки намагаються заковтнути невеличку бульку повітря, досягнувши поверхні води безпосередньо після залишення оболонки ікри чи трохи згодом — і не можуть, натикаються на плівку з нафтопродуктів. Не можуть вдихнути повітря і водяні комахи — корм для риб. До того ж ця плівка відгороджує воду від атмосфери, внаслідок чого розрив між ними сприяє погіршенню газообміну, зменшенню кисню у водоймах, що веде до збідніння життя в них. Отже, нема нічого дивного, якщо у таких водоймах зникають риби, улови яких ще не так давно заставляли виділятись адреналін у багатьох рибалок.

РЯТУВАННЯ РИБ'ЯЧОЇ МОЛОДІ

Багато риб наших водойм нереститься у заплавах річок, на тимчасово залитих повеневими водами луках. Чимало личинок, що народились з ікри, та мальки, які розвинулись із них, не встигають разом зі спаданням води потрапити в основні водойми (річки, озера) і залишаються у замкнутих водоймах, ямах, канавах, низинах заплави. Ці водойми міліють внаслідок випаровування води, вона втрачає кисень, що може викликати задуху риб. Вони можуть загинути й з голоду. Інколи фатальні наслідки настають лише для найслабкіших риб, часто гине все населення водойми. Настає потреба у рятуванні молоді риб. Вона обґрунтовується тим, що з неї статевої зрілості досягає значно більше особин, ніж з ікри. Наприклад, з молоді ляща масою 0,5 г ця кількість становить 2 %, масою 5 г— 10 %.

Здається, що достатньо прокопати канавку, що сполучає калюжу з річкою чи озером, — і риби врятовані. Часто це не досягається внаслідок того, що температура води в основній водоймі і в калюжі різна; якщо ця різниця перевищує 3-5 градусів, риби можуть загинути від температурного щоку. Інколи біля води, що поступає з канавки, скупчується зграя хижаків, які ласують беззахисними мальками. Отже ці дії повинні бути продуманими, щоб праця не була марною.

Рятування молоді може проводитись обловом і спуском водойми через канаву чи застосуванням обох способів. Для спуску водойми прокопують канаву, обираючи для цього найкоротшу відстань і найнижчі місця. Боки канави обов'язково роблять з відкосами, бо вертикальні боки всипляться і закриють її. І починати копати необхідно від річки чи озера, щоб мальки могли потрапити до основної водойми по уже готовій канаві, а не розпорошуватись по траві разом з водою з калюжі, якщо почати копати канаву з неї.

Повне виловлювання риби під час її рятування застосовують у тому випадку, коли спуск води і мальків з нею неможливий, їх виловлюють за допомогою марлевих сачків чи волокуш з вшитим кулем з марлі. Переносять за допомогою відер, у які вміщують стільки риб, щоб під час їх перенесення вони не загинули. Відловлювати риб бажано вранці чи увечері, коли вода у замкнутій водоймі трохи холодніша, хоча й не така, як у річці.

Воду з мальками не можна виливати з відра прямо у річку. Його занурюють у воду так, щоб верхній край відра був на 10-15 см вище рівня річкової води, на півгодини для того, щоб температура води у відрі і в тихій затоці майже зрівнялась. Після цього відро переносять глибше, обережно занурюють його у річкову воду, щоб вона зливалась в нього тоненьким струменем. Наповнивши відро, його плавно нахиляють і випускають з нього мальків. їх не випускають в одному місці, бо вони можуть привабити хижаків, що зведе проведену рятівну операцію нанівець. Бажано перед їх випусканням зчинити шум серед найближчих заростей водяних рослин, налякати хижаків, щоб дати можливість переселенцям оговтатись у нових умовах життя.

Отже, риби здатні відтворюватись самостійно. Проте людська діяльність ускладнює умови відтворення риб, а то й знищує їх. Тому про нерест і його результативність необхідно турбуватись не лише рибам, а й людині. Це — наш обов'язок перед тими, хто прийде за нами.

А. ЩЕРБУХА, кандидат біологічних наук.



Украинская Баннерная Сеть