Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Шакал в Україні: стратити чи помилувати?

З опису зовнішнього вигляду добутого звіра, особливостей його поведінки можна припустити, що в долині р. Уборті на кордоні з Білорусією був добутий шакал. Уперше цього звіра виявили на дерев'яному містку через річку. Хижак прямував убік села Майдан Копищенський Олевського району Житомирської області. Тоді чоловік кинув у цього «маленького вовка» сокиру, але промахнувся. Хижак побіг уздовж річки.

Десять днів тому мав місце випадок захворювання на сказ у вовка. Після того, як отримали таку звістку по телефону, відразу організували переслідування звіра. Однак маленький хижак бігав майже перед очима у людей, але разом з тим не давав можливості мисливцям наблизитися на відстань пострілу. Після безуспішного пострілу з відстані ста метрів «маленький вовк» утік у ліс. Місцева влада наполягала на проведенні в заповіднику облавних полювань на вовка, але ці пропозиції були дирекцією заповідника відхилені. Усі сусідні села попередили про можливість появи скаженого «маленького вовка». Однак звір не з'являвся. Нарешті хижак повторно був виявлений біля худоби, що випасалася в лісі, де його й атакували пастуші собаки. Згодом до нападу на шакала долучилися ще й пастухи. Зрештою, хижака вбили.

За словами пастухів, звір був дуже цікавий. «Ну, такий маленький вовк. Цибатий, з вузькою мордою, з великими, як у вівчарки, вухами». Увечері пастухи носилися по всьому селу, щоб хтось зняв шкуру з цього «маленького вовка». Охочих не знайшлося, і шкуру пастухи зняли самостійно. Далі, за однією з версій, шкуру маленького вовка пастухам вдалося переправити в Білорусь і виручити за неї тисячу гривень. З цієї причини чоловіки пішли в сильний запій, і місцеві міліціонери якийсь час не могли їх знайти. За іншою версією вони ховалися через те, що ще не встигли переправити шкуру й боялися потрапити «у лапи міліції й медиків для отримання курсу уколів». Уколів боялися з тієї причини, що в цей період не можна пити спиртне.

За розповідями місцевих мисливців, специфічне виття звірів, ні на що не схоже, можна було чути в одному з урочищ неподалік с. Копище. Але цьому факту не надали особливої уваги (хіба мало різної погані водиться в наших лісах!). Згадали ще й таке. Мовляв, точно таких «маленьких і кумедних вовчиків» багато бачили поблизу дохлого й вивезеного в ліс коня. У літній період поблизу Поліського заповідника на відгінних випасах загинуло багато великої рогатої худоби, що й стало причиною концентрації безлічі хижаків і спалахів захворювання на сказ.

У рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров'я, у переліку жертв профілактичного знищення – з метою зменшення швидкості поширення рабічної інфекції – згадується й шакал. Спостереження в районі Поліського заповідника свідчать про те, що скажений шакал менш агресивний щодо людини, ніж вовк.

Заселення території України шакалом відбувалося за трьома напрямками: через Крим, Одеську й Донецьку області. Цей вид швидко поширюється й по всій Європі. На думку українського фахівця по шакалу Роженка, чисельність його в Україні станом на 2013 р. становить близько 700 ос., при цьому спостерігається потужне зростання чисельності й розселення по областях.

Звичайний шакал ніколи не жив в Україні, що підтверджується відсутністю тут його палеозоологічних залишків. У першій половині ХХ ст. у Європі він зустрічався лише на території Албанії, Греції, Болгарії й колишньої Югославії. Відомі заходи окремих тварин із цього району в Угорщину, Румунію й навіть у Молдову (г. Сороки, 50-і роки), але ніде шакал не утворював постійних осередків проживання. Його ареал продовжував скорочуватися, тому спочатку в Албанії й Сербії, а в 1962 р. у Болгарії на цей вид було заборонене полювання. Тут також почали проводити роботи з поліпшення захисних умов у місцях проживання шакала шляхом створення хвойних насаджень. Незабаром чисельність його суттєво зросла, і на початку 80-х років він почав регулярно проникати в Угорщину, з 1987 р. в Італію й Австрію, з 1989 р. у Македонію й Румунію, а з 1997 р. в Україну. Зараз у Європі шакал зустрічається в 14 країнах (Австрія, Албанія, Болгарія, Угорщина, Греція, Італія, Македонія, Молдова, Румунія, Сербія, Словенія, Україна). У жодній європейській країні появі шакалів не раді. Поява нового виду шакала в Україні збільшила видовий склад нашої фауни хижаків, але разом з тим несе багато різних загроз фауні. Там, де шакал стає численним, зникає лисиця. Він виявився конкурентоспроможнішим видом. Шакал уже якийсь час живе на Кубані. Там він теж витісняє лисицю і єнота.

Уперше шакал з'явився на території України наприкінці ХХ ст. Ще на початку 1990-х рр., за словами Євгенія Романа, на Кінбурнській Косі «один мисливець застрелив звіра, зовні схожого на собаку, але з дуже сильним неприємним запахом шкури». Це теж одна з характерних видових ознак шакала, яка чітко відрізняє його від домашнього собаки. У 1998 р. перший в Україні шакал був застрелений у Дністровських плавнях. Потім повідомлення про добування цього виду зʼявлялися одне за одним: у 1999 р. шакала добули в Дунайських плавнях, у 2001 р. звір виявлений у Криму, з 2003 р. постійно зустрічається в Донецькій області.

Очевидно, цей вид в Україні був виявлений трохи пізніше, ніж він з'явився насправді. Деякі мисливці, які добули шакала, іноді стверджують, що це молоді степові вовки. За своїм зовнішнім виглядом, як і за розмірами, шакал знаходиться між вовком і лисицею. Морда його гостріша, ніж у вовка, але тупіша й ширша, ніж у лисиці; ноги відносно довгі, довші, ніж у лисиць. Статура щільна. Пухнастий хвіст сягає пʼяток і дорівнює приблизно третині довжини тіла. Вуха відносно короткі, закруглюються на кінцях і розставлені ширше, ніж у лисиць. Хутро жорстке. Загальний тон верху тіла — від брудного сірувато-палевого до сірувато-рудого. Літнє хутро загалом коротше й трохи грубіше за зимове, а забаврлення рудіше й з меншою домішкою чорного кольору.

На засіданні робочої групи з охорони хижих у Києві шакал отримав статус виду, на який має бути відкрите полювання. Під час обговорень вид фактично був поставлений «поза законом». Рекомендувалося проводити регулювання чисельності різними способами за винятком загальнонебезпечних. Для знищення можуть використовуватися живоловушки, звуковідтворювальні прилади, полювання в нічний час. Шакал добре йде на запахові принади. Однак ці рекомендації робочої групи по хижих навряд чи можна реалізувати на практиці. Рекомендації не можуть скасувати вимоги законодавства. Найприйнятнішим способом вирішення цієї проблеми було б прийняття спеціального закону про проблемні види тварин і способи їх регулювання. Перелік проблемних видів тварин України доволі значний. Це вовки, ведмеді, лисиці, єноти, шакали, кабани, бобри, зубри, сірі ворони, граки, голуби, гуси… При цьому проблеми з кожним видом різні й вони вимагають як загальних, так і індивідуальних підходів.

Репродуктивні можливості шакала, як і вовка, дуже високі. Тому прийняті заходи щодо регулювання чисельності, якщо такі будуть застосовуватися, навряд чи зможуть зупинити його просування по території України. Цілком логічним було б встановлення грошових виплат за його знищення, як це зроблено в Киргизії. Департамент навколишнього середовища Естонії підписав указ, згідно з яким у цій країні дозволяється полювати на шакалів, як на чужий вид, з метою регуляції чисельності виду. Мисливці, у т.ч. землекористувачі, можуть отримати безкоштовний дозвіл на полювання на шакалів. Полювання на них дозволене до 31 березня 2014 року.

Однак досвід Естонії для України не повчальний. Для шакала в Естонії не надто сприятливі умови, і можливості мисливського господарства нашої країни навряд чи зможуть утримати чисельність шакала на прийнятному рівні. Враховуючи хорошу здатність шакала до адаптації, високу пластичність харчування (всеїдність), легкість переходу в добуванні з одного виду на інший, можна стверджувати, що цей вид є небезпечним для біорозмаїття України в цілому й особливо для рідкісних видів.

Шакали їдять буквально все. Не гидують падлом, їдять тухлу рибу, яку знаходять на березі водойми, розоряють гнізда наземних птахів. Їхніми жертвами часто стають змії, земноводні, різні комахи. Особливої шкоди завдають шакали в період гніздування водоплавних птахів. Шакали за своїм способом життя не зовсім схожі на вовків і лисиць. Вони більше збирачі-падальщики, ніж хижаки. Їжу шакали добувають собі по-різному. Віддають перевагу збиранню всього, що знаходиться на землі, а в місцях високої чисельності виду, як правило, знищуються всі наземні види птахів, що гніздяться. Шакал нападає на домашніх і сільськогосподарських тварин, може залазити в курятники, гусятники, де часто знищує усіх птахів.

У долині Дунаю ці звірі можуть збиратися в зграї чисельністю 5-8 і навіть 12 особин, займаючи свої літні місця проживання. Тічка в шакала в Закавказзі відбувається наприкінці лютого — на початку березня, у Середній Азії в січні-лютому. Вагітність триває 60-63 дні. Число дитинчат у приплоді 4-9. Найчастіше самиці щеняться в норах, що являють собою простий хід завдовжки до двох, а завглибшки до одного метра. Таким чином, нори шакала влаштовані простіше, ніж лисячі. Перед вхідним отвором зазвичай буває насипана велика купа землі. У цих норах шакал ховається вдень, а в момент небезпеки й у інший час. За спостереженнями, у Закавказзі зрідка в безпосередній близькості буває розташовано кілька нір, що належать різним особинам. Нори влаштовуються або в непролазній хащі заростей, або в обривах річкових долин. За добовим способом життя шакал тварина нічна, але іноді він блукає і вдень у хащі чагарнику й очерету. Найактивнішим він стає лише з настанням сутінків.

В Україні вольєрне утримання птаха в селах мало практикується, і потенційна шкода від шакала птахам на присадибних господарствах може бути високою. У холодну пору року шакали полюють групами, зрідка нападаючи навіть на дрібну рогату худобу. Значну частку в харчуванні звіра становлять дрібні гризуни, а також інші хребетні: жаби, змії і ящірки. Біля моря й на берегах рік шакали поїдають молюсків і рибу, залишену рибалками або викинуту хвилями. Не уникають і падла, поїдаючи його частіше, ніж лисиця. На Кавказі в період дозрівання винограду, мушмули, груш, кавунів і динь заподіюють деякої шкоди садам і баштанам. У літературі описуються спустошення, яких завдавав шакал маїсовим, цукровим і кавовим плантаціям в Індії. І це далеко не повний перелік проблемних ситуацій, що виникають із появою шакала.

У районах, де на шакала немає спеціального й постійного полювання, він стає особливо зухвалим і настирливим. Місцями зовсім не боїться людини й присмерком виходить на сільські дороги за декілька десятків кроків від селян, що повертаються з польових робіт. У неволі приручається швидше за лисицю й вовка.

Голос шакала відомий багатьом: це високе виття, схоже на собаче, але більш уривчасте й різноманітне. Крім того, шакали постійно кричать на бігу. У похмуру й передгрозову погоду більше мовчать, але дуже часто виють у ясні ночі.

Багато інформації про шакала на мисливських форумах в інтернеті: «По шакалу ефективне загінне полювання в очеретах. Частенько ще його стріляють на загінному полюванні на кабана. На приваду шакал теж іде охоче. Він менш обережний, ніж інші близькі йому м'ясоїдні. Знайомий полював за допомогою електровабика з криком пораненого зайця. При цьому на 100 м шакал підходить добре» (до речі, усі відзначають цю характерну рису поведінки шакала – знаходитися в полі зору, але поза межами досяжності пострілу – авт.).

«У нас у Киргизії цю тварину уряд вніс до розряду шкідливих хижаків і заохочує його знищення премією в 3000 сом (75 доларів) за голову. Завелася ця погань у нас із 1970 р. Раніше його не було. У 1971 р. у Казахстані було багато снігу. До нас тоді прийшла сайга й з нею прийшов шакал, та й так і залишився, і розплодився. Тепер його повно. Б'ємо ми його в основному з-під фари. Нашим головполюванням видається спецдозвіл на відстріл. Іноді ганяють його з гончаками по очеретах, але таких ентузіастів мало. Добре йде шакал і на приваду. Коли в них починається гін, то звірі стають дуже активними – починають вити хором».

В інтернеті є й відверті браконьєрські рекомендації: «На шакалів можна ставити петлі. Знаходимо вільху або щось на зразок такого. Гнемо її до землі й вішаємо наживу так, щоб при розпрямленні гачок з м'ясом знаходився від землі на такій приблизно висоті, яка потрібна шакалові, аби він міг дістати її, ставши на задні лапи, обіпершись передніми об стовбур. Зазвичай удвох нахиляємо, потім один (важчий) тримає, а другий заводить петлю. Спосіб цей нескладний, без великих вкладень, але досить дієвий. Так позаторік за 4 тижні холодів було знищено: 27 шакалів, 6 великих лисиць і навіть пара вовків. Розставили петлі й ходимо, періодично перевіряємо...

Гончі собаки, які добре вимуштрувані на лисицю, можуть із успіхом полювати на шакала з тієї причини, що його звички йти від переслідування такі самі, як і в лисиці. Від гончого собаки шакал іде колами».

Є повідомлення й на захист шакалів: «Можна ж усіх шакалів Європи повбивати заради доказів його присутності?! Невже не можна обійтися аналізом ДНК і не вбивати тварин?! Що легше – вбити чи записати гавкіт, встановити камери спостереження на шакала?».

Про кожного пійманого або знайденого мертвим шакала слід повідомляти в ЗМІ або науковим співробітникам. Наша фауна поповнюється не тільки шакалом, але й іншими видами, чиє життя так чи інакше пов'язане з господарською діяльністю людей. Хоча є думка, що просування шакала на північ ареалу пов'язане з глобальним потеплінням клімату. У такий спосіб зростає чисельність багатьох видів утриманців людини або «шкідників». Так, повсюдне розселення великих бакланів в Україні призвело до того, що ці птахи стали сьогодні прокляттям працівників рибного господарства й рибалок. Шакал, мабуть, теж утриманець у людини й він непогано реагує на падаль та іншу дармову їжу. Тому велика кількість стихійних звалищ різного побутового сміття та їжі даватиме можливість шакалам переживати незвичну для нього зиму. Та й полювання з безліччю підранків або наявність полеглих і неглибоко заритих у землю свійських тварин в околицях наших сіл також сприятимуть процвітанню цих хижаків.

Локалізувати вперше виявлені місця перебування цього виду в Україні, на жаль, уже нереально, хоча несміливі спроби й робилися. Так, шакала, зареєстрованого на фотопастку в Херсонській області, оперативно вдалося застрелити. Мисливців за це не засуджували. Вони мали на це повне право. Однак на подальше масове просування шакала по Україні це ніяк не вплинуло. У шлунку хижака тоді виявили клапті шкіри й шерсть дикого поросяти.

Зима 2012-2013 р. була не надто сприятливою для шакала. Нинішня зима 2013-2014 р., навпаки, дуже тепла й прогноз по шакалу на наступний сезон невтішний.

Кому мають належати лаври першовідкривачів шакала в Україні сказати складно. Свій внесок зробили й мелітопольці, і херсонці, і миколаївці, й одесити, і кримчани, і науковці, і мисливці. На півдні України деякі жалісливі бабусі або відпочиваючі викладають їжу «симпатичним собачкам», які регулярно з'являються надвечір біля місць підгодовування. Цього робити в жодному разі не можна. Підгодований шакал або такий, що з'явився на смітнику, не має стати якоюсь приємною сенсацією й принадою для туристів. Тому, зустрівши де-небудь на природі «кумедного симпатичного вовчика» з шерстю рудувато-сірого відтінку, не поспішайте радіти й тим більше його підгодовувати. Це може виявитися проблемний шакал!

С. Жила



Украинская Баннерная Сеть