Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Браконьєрство

Погляд єгеря

У своєму матеріалі «Браконьєрство. Погляд зсередини» («Полювання та риболовля» №1,09 ) Сергій Ґазда спробував «розсортувати» браконьєрів по «видах» (до речі, досить кваліфіковано і правильно) та проаналізувати, яка категорія найшкідливіша для мисливського господарства. Він також виразив свою думку про шляхи, якими це зло можна подолати. У чомусь я погоджуюсь із автором, в чомусь категорично ні. Зі свого боку спробую пройтись по категоріях браконьєрів.

Отже, 1 – браконьєр «несвідомий», тобто «порядний мисливець, який забув вдома якісь документи «благо їх ціла купа». До нього в угіддях підходить єгер і складає протокол на «бідолаху». Хочеться з цього приводу запитати: а скільки разів цей «порядний» мисливець перевірить свої кишені перш ніж кермувати автомобілем, яких, до речі, теж ціла купа? Він же обов‘язково, хоча й чортихаючись, повернеться в будинок по документи, незважаючи на забобони, згідно яких йому «не повезе». Адже він чітко знає, що при зустірічі з працівником ДАІ без водійського посвідчення йому «не повезе» ще більше. І тут нікого не обурює той факт, що даішник складає протокол.

Інша справа який дядько що «наїжджає» на нещасного порушника. Йому можна, прикинувшись простачком, натиснути й на жалість і натякнути, що зарплату він одержує із внесків бідолахи, або просто нахамити і, нарешті, пригрозити звільненням з роботи. Цікаво, чи відомо керівникам і контролерам мисливського господарства скільки їхніх лжекумів і лжедрузів, козиряючи прізвищами високопосадовців тиснуть на єгерів, обіцяючи останнім всілякі життєві негаразди.

На моє особисте переконання, якщо людина дійсно порядна, то вона, забувши документи, навіть розчохлювати рушницю не буде. Із цього приводу варто було б внести до обов‘язків керівника (бригадира) мисливського колективу пункт, який зобов‘язував би його нести відповідальність за кількісний склад команди, наявність всіх необхідних документів, обмежуючих вставок у магазинах самозарядних рушниць, тобто за готовність мисливців до полювання. А єгер має лише це перевірити, зареєструвати і, після інструктажу, починати процес добування звіра. Якщо розпоряднику полювання (єгерю) надати право закривати ліцензію на копитних зі взяттям коштів за єгерські послуги по причині невідповідності зброї, транспорту, або відсутності того чи іншого документу в одного члена колективу, або ж за перевищення кількості мисливців, то сам бригадир дуже прискіпливо контролюватиме ці моменти ще при формуванні команди та перед виїздом в угіддя. Ось тоді «забудькуватих» значно поменшає.

Скажете, жорстко, несправедливо? А справедливо перекладати власне головотяпство на голову єгеря? По-чоловічому? Адже, не дай Бог, якогось надзвичайного випадку на полюванні – єгер завжди виходить «крайнім», бо допустив до полювання. До того ж, можете бути певні, пляшку до рюкзака «забудько» покладе обов‘язково. А варто лише внести до Правил колективних полювань запропонований мною пункт, як функції пам‘яті відновляться на всі 100%.

Друга категорія кваліфікації – «чорний слідопит», якій автор мало не дифірамби співає. Це, мовляв, такий собі заклопотаний, заможний чоловік, з першокласною екіпіровкою, що в угіддях його появу треба якщо не вітати, то принаймі заохочувати. Адже в ліс він іде не за куснем м‘яса, а лише відпочити, ну і, при нагоді, добути трофейну тварину, полювання на яку недешеве. Серед причин, які «змушують» цю категорію порушувати Закон названа «надмірна зайнятість на роботі». На подібні обгрґрунтування мені пригадується один іронічний крилатий вислів: «Якщо робота заважає п‘янці, то потрібно міняти роботу».

А стосовно проведення полювання в тих місцях «де звіра не було зроду», можу закинути запитання: а може звір-то якраз і був (і навіть трофейний), але в ніч перед полюванням по угіддях на потужному, всюдиходному квадроциклі з прибором нічного бачення гасав такий ось «чорний слідопит» і «самостверджуючись» розігнав усе живе? До того ж, в Україні достатньо мисливських господарств, де виконують будь-яку забаганку за гроші клієнта. Так що, виходить, що названі причини служать лише для виправдання їхньої скупості. Просто це така собі категорія «нашарників», які звикли до дармівщини, а за п‘ять копійок і горобця в полі заганяють. Так що давайте вже називати все своїми іменами, на які вони заслуговують. Даруйте, але це звичайні жлоби і виправдання для них немає.

Третю категорію «браконьєрів сільських» автор змалював у досить у неприглядному вигляді. Вони, мовляв, і одягнені погано, і небриті, і в руках у них сяка-така збооя… Особисто мені цю категорію справді шкода. І я, зі свого боку, поділяю їх на кілька «підвидів»:

1. Колишні колгоспники, яких держава обікрала незліченну кількість разів. А вигляд вони такий мають через те, що всіма силами зі шкіри пнуться, щоб хоч одного з двох-чотирьох дітей бодай в технікумі вивчити. Свого часу це були законослухняні мисливці та сумлінні робітники, які за весь трудовий стаж нажили в якості дивідендів лише тверді мозолі, а тепер у них немає коштів «спонсорувати» МОЗ та МВС за медкомісію і перереєстрацію;

2. Юнаки у віці 15-20 років, яких Бог наділив душею мисливця і яким Закон забороняє мати зброю для полювання через горезвісний віковий ценз. Парадоксальна у нас виходить ситуація: у свої вісімнадцять років маєш законне право одружитися, бути осудженим, обирати і бути обраним, керувати автомобілем, воювати з АКМом у «гарячих точках», але зареєструвати на себе дідову «тулку» – зась! Більшість із них при досягненні 21 року стануть мисливцями, але дехто, зрозумівши, що полювати можна «вільним стрільцем» підуть далі браконьєрською стежкою;

3. Це селяни, яким зброя дісталася волею випадку, або ж придбана для самооборони і зберігається на всякий «пожежний» випадок: шуліку, лисичку-курокрадку, злодюжку наполохати, а при нагоді сходити за компанію на «браконьерку». Як правило, ці люди не мають жодного уявлення про техніку безпеки при поводженні зі зброєю і взагалі не підозрюють про її існування. І вже давно необхідно нам внести до майбутнього Закону «Про зброю» пункт, який забороняв би продаж мисливської зброї (як нарізної так і гладкоствольної) громадянам, які не є членами мисливських товариств, стрілецьких клубів. А видані дозволи «без права полювання» – анулювати. Адже сьогодні у магазинах достатньо засобів для активної самооборони;

4. «Холодні браконьери» – тип без обмеження вікового цензу. Це може бути і 10 річний школяр і сивий дідусь, які встановлюють різноманітні самолови (капкани, петлі та інші пристосування). Таких застати на місці злочину досить проблематично, адже шуму від них жодного, а при перевірці порушник скаже, що випадково знайшов петлю, прогулюючись в угіддях. І ніхто тут нічого довести не зможе. Головна біда в тім, що капкан, за який заплачено гроші в магазині, після закінчення сезону браконьєр зніме обов‘язково, а ось петля, місце установки якої порушник забув, залишається «на посту», чигаючи на свою жертву. Тут я навмисно зупинився лише на двох самоловах, щоб не пропагувати інші, набагато ефективніші, але менш відомі.

У радянські часи при школах були «Зелені патрулі», які також допомагали виявляти в угіддях браконьєрські знаряддя. Але тепер, при бажанні, будь-яку розмову єгеря з школярами можна розцінити як пропаганду мисливства в шкільних закладах, що заборонено Законом. І вести природознавчий гурток у школі єгер сьогодні також вже не має права, знову ж таки «дякуючи» Закону. Принаймі мені так пояснили люди, які вміють розбиратися в лабіринтах останнього. Ось я вже й не веду, а вчителі й самі толком про браконьєрство нічого не знають. Тому, замість патрулювання угідь школярі сьогодні встановлюють петлі.

Про людей, які «незаконно полюють, використовуючи своє політичне, економічне та соціальне становище в суспільстві» дійсно можна сказати, що ця категорія браконьерів є найбільш небезпечною і підлою. Це та «голова» з якої псується риба. Великі гроші, зв‘язки роблять їх фактично безкарними. А дивлячись на безчинство, яке вони творять, вибиваючи «до ноги» дичину, той же селянин бере до рук рушницю і намагається увірвати свою частку, вбачаючи у своєму вчинку резон, вважаючи, що ліпше кабанчик чи косуля потраплять на його стіл, ніж після пострілу можновладця просто, даруйте, згниють в угіддях. І той же природохоронець, що наражається на браконьєрські побої та кулі при виконанні службових обов'язків при потребі також зробить постріл (хоча я і не схвалюю такий вчинок). Ну немає в нього можливості «прихватизувати» собі якийсь завод, газову свердловину, кар‘єр, шахту чи шмат землі на березі Дніпра під Києвом, бо, як кажуть, «по чину не положено». Тому й використовує те що доступне. Звичайно, такий стан речей є в корені неправильний. І причина тут одна: коли корупція править бал, Закон спить, а влада не має сили і волі, тоді настає анархія. Тоді й з‘являються ресторани, які в рекламі гордо заявляють: «Свіжа дичина – круглий рік», не зважаючи на те, що, як мінімум, півроку полювання не проводиться. А ось коли б відповідні державні служби поцікавилися походженням м‘ясопродуктів у такому ресторані, то й виявилося б одне з двох: або клієнтам безсоромно брешуть, або ж скуповують по східній ціні у браконьера-«бізнесмена», тобто описаного Ґаздою п‘ятого типу. Перекрийте їм ринок збуту і браконьєри значно збавлять оберти.

Стосовно ж передачі мисливських угідь в «шаховому» порядку, то ця пропозиція припізнилась. Кращі з кращих угідь (і не в «шаховому» порядку, а суцільно) уже «прихватизовано», чи то пак, «взято в оренду». І чому обов‘язково оренда? Чому, наприклад, не договір з мисливським господарством на спільне ведення справ без утворення юридичної особи? Мисливський клуб вкладає кошти в розвиток господарства, а взамін одержує певну кількість ліцензій. Якщо збільшилось в результаті співпраці поголів‘я копитних, будь ласка, одержуйте більше дозволів на добування звіра. Тоді і єгерська служба матиме краще оснащення і браконьєрам доведеться перекваліфіковуватись в законослухняних мисливців.

Відносно того, що браконьєри бояться приватних єгерів, хочу сказати ось що: бояться вони не єгерів, а влсника угідь (як правило, людини заможної і впливової) який може і загін ЗМОП викликати негайно, чи найняти «хуліганів», які просто спалять у порушника правил полювання транспортний засіб, а при нагоді й фейс так натовчуть, що він і онукам закаже. Потерпілий навіть у міліцію скаржитись не буде, бо знає хто стоїть за «невідомими». А утемеерівський єгер мусить звертатись навіть до найзапеклішого браконьєра на Ви, та пилинки з нього здмухувати.

Утопічним також виглядає і здешевлння полювання у випадку, коли в приватному господарстві розведеться копитних видимо-невидимо. Та приватник просто організує мисливський тур для багатих співвітчизників та іноземців, які за грубі гроші відстріляють зайвого звіра, але чорноробам там полювати зась! Та й те, що автор називає «ціною, не такою вже й високою» – поняття відносне, бо хтось може й кожного вечора відвідувати дорогий ресторан, а хтось і шматочок оселедця вважає за щастя.

Щодо нашої держави, на яку так надіється Сергій Ґазда, то вона сьогодні абсолютно не зацікавлена в збереженні свого мисливського фонду. Он у сусідній Білорусі, наприклад, природоохоронна служба підпорядкована безпосередньо президенту. І будь який чиновник, який порушив Правила полювання вже з самого полювання може повернутися безробітним. От там і не браконьєрять, а звіра розвелося сила силенна.

Коли б наша держава була зацікавлена в розвитку мисливського господарства в цілому та мисливського туризму зокрема, то вже давно у нас єгер був би держслужбовцем та спецілістом з відповідною освітою. І добровільні товариства доплачували б йому зі своїх коштів за добросовісну роботу, за стаж і т.д. Тільки справа тут у тому, що ті, хто пише Закони вже мають свої мисливські господарства (закриті). І про проблему з браконьєрами у них голова не болить, бо ситий голодного ніколи не розумів.

Ю. Курочка, єгер

 

 

Погляд браконьєра

Написати на цю тему хотілося вже давно, а поштовхом, чи, вірніше, останньою краплиною, стала стаття С. Ґазди в №1, 2009 р.

Моє рідне село розташоване на стику двох областей – Чернігівської та Сумської і чотирьох їх районів – Конотопського, Роменського, Бахмацького і Талалаївського. Дичини в наших угіддях майже немає. Практично ніякої – ні качок, ні зайців, ні копитних (лисиці, правда, є). Пояснення цьому просте. Із відкриттям сезону на качку до нас приїздять мисливці з цих чотирьох районів, а також інколи кияни, чернігівці…Взагалі то нічого в цьому страшного немає, якби не одне «але». Більшість із них не просто мисливці, а люди, які мають право перевіряти наше право на полювання. Вони мають прокурорські, суддівські, міліцейські, утмрівські, лісгоспівські документи, які дозволяють контролювати нас і полювати їм, при чому так, як вони того хочуть. Із початком сезону по перу наші поля ретельно «зачищаються» від усякого звіра цими мисливцями, які вночі повертаючись з качиного полювання шукають і ловлять місцевих браконьєрів-фарників, ну і, попутьо, самі б‘ють все, що бачать. На дзвінки місцевих мисливців в наше УТМР району там або реагують спокійно, по філософському (що ж ми вдіємо, бензину немає, як ми їх спіймаємо?) або справді приїздять і, як правило, не однією машиною і намагаються ловити фарників, а разом із тим стріляють все, що потрапить на мушку.

Далі відкриття «пушного» сезону. Тут ще «веселіше». Мобільні групи, які більше схожі на банди, на різних автомобілях – від джипів і «Нив» до мікроавтобусів і «Уралів», групами по 10-40 чоловік, починають «полювання» у яких нам, місцевим, брати участь можна хіба що в якості загоничів. Якщо не бажаєш бути гучком – ходи по вже «зачищеним» полям, шукай вцілілого зайця.

А який азарт прокидається в цих мисливців з крутими «корочками» коли бачать хлопчака-браконьєра, який часто є таким дякуючи законам, які дозволяють йому служити в армії з 18, а ось бути вдома на полюванні з батьковою рушницею «ніззя». Які облави на нього влаштовують! Які загони! Якщо піймають, скільки щирої радості в них. Якщо рушниця нелегальна (є у нас такі, чого там приховувати) та в доброму стані – тоді взагалі чудово. Такі рушниці вилучають без протоколу і з часом вони «випливають» в руках їхніх загоничів на таких ось масових полюваннях. Я не жартую, це правда.

А якщо хтось із наших місцевих не те що вб‘є, а просто гляне в бік кози чи кабана – проблем не обереться. Самі ж вони, нахабно дивлячись в очі нам кажуть, що вони: а) в рейді на браконьєрів; б) в рейді на вовків; г) погуляти виїхали. І трощать все, що бігає, літає, лазить

Цікаво буває спостерігати, коли здибаються дві (а то й більше) таких зграй «мисливців». Тут типово вовча поведінка – змагаються, хто краще вишкіриться і вище шерсть на загривку підніме, тобто в кого зірок на погонах більше, зв‘язки вищі, чи грошей більше. Як правило чужі в таких випадках від‘їздять, зрозуміло, що без перевірок у них дозволів на зброю, відстрілок, рюкзаків, багажників. Таке тільки для лохів, для нас, сільських. А вони, від‘їхавши в сусіднє урочище спокійно полюють далі.

У будні їх машини можна зустріти на ланах кукурудзи, соняшника, де вони «в рейді» з лайками, фарами, прицілами, карабінами бережуть нашу фауну від браконьєрів, тобто сільських дядьків, у яких такого «даху» не має. Так, ми теж не святі, чого там таїти. Ми – браконьєри. З точки зору Закону – всі. Ми теж полюємо на все, бо твердо знаємо, якщо не ми, то є кому.

Я хочу підкреслити, що я не захищаю браконьєрство і браконьєрів в принципі. Я категорично проти цього. Однак сьогодні нищення наших угідь йде в основному «з гори», і в першу чергу тими, хто повинен захищати природу. І це нас, простих мисливців обурює найбільше. Усі ми згодні з тим, що потрібно боротись з браконьєрством, але ж з усіма його видами, а не тільки з «сільським».

А так, станом на сьогодні виходу немає. Якщо угіддя збережуть за УТМР – все як було, так і буде. Якщо введуть, наприклад, польський варіант, коли угіддя закріплять за сільрадами теж нічого доброго не буде. Я так і бачу, як селяни – власники угідь ганяють на підводах за крутими джипами, затримують їх і складають протоколи на посадовців-порушників.

І мабуть добре, що сьогодні в наших єгерів і міліції немає такої техніки і спорядження, як в Білорусі, а то б наші «природоохоронці» і їжаків би повідстрілювали.

В. Куш

Ю. Курочка, В. Куш



Украинская Баннерная Сеть