Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Волання із пустелі.

Добрий день, шановна редакція газети «Полювання та риболовля»!

Неодноразово нам доводилося читати вашу газету, на сторінках якої публікуються листи мисливців та рибалок, в яких люди висловлюють подяки, скарги, діляться проблемами, які постають перед членами УТМР.

Ось і ми вирішили написати вам цей лист з надією на те, що мисливці України підтримають нас, ознайомившись з нашими проблемами, а також сподіваємося, що ви не залишитеся в стороні, а допоможете нам у розв'язанні цих проблем.

Деякі люди вважають, що мисливець — це людина з червоними на викоті очима, звіриним оскалом та ще й озброєний рушницею, готовий знищувати все живе на своєму шляху. Дозвольте з вами не погодитись, шановні добродії, та пояснити, які ж із себе насправді мисливці.

Кожен мисливський колектив має відведені для нього угіддя, в яких мисливці займаються роботою по збереженню та відтворенню флори та фауни, а саме: будують годівниці та солонці для копитних тварин, підгодівельні майданчики, ранньою весною виготовляють та встановлюють штучні гнізда для пернатої дичини, заготовляють корма на зиму, а в зимовий період проводять їх викладку в угіддях.

Угіддя кожного колективу обнесені аншлагами, які вказують, якому колективу вони належать, та мають відтворювальні дільниці, де полювання заборонено. Крім того, мисливці контролюють кількість хижаків в угіддях, ведуть боротьбу з браконьєрством, а коли потрібно, то навіть приходять на допомогу правоохоронцям, так як це сталося в нас на Житомирщині, коли об'явився серійний маніяк-убивця, який винищував цілі сім'ї. Силами мисливців під керівництвом міліції були організовані дружини, які два тижні заступали на чергування з вечора до ранку, патрулюючи вулиці селищ.

Шановна редакція, звертаються до вас мисливці Бердичева та району Житомирської області. Річ у тім, що рядові мисливці відчувають, що вони стають людьми найнижчого сорту, так як нам в очі кажуть, що полювання стане дозвіллям лише заможних чоловіків, які в спромозі платити такі величезні, на наш погляд, суми за одне полювання, які деякі з них не в змозі заробити навіть за рік.

Та ми вважаємо, що ми всі — діти неньки-України і опускати голови не збираємося, так як Конституція на всіх одна, тому всі повинні мати однакові права, а не так, що ті, хто живе в достатку, мають дачі, імпортні автомобілі, відпочивають на кращих курортах світу, та ще й полювання має стати доступним лише для них. А прості мисливці, які працюють в містах та селах з ранку до вечора, не покладаючи рук, повинні позбутися цієї для багатьох єдиної віддушини в своєму житті — полювання, завдяки якому вони забувають про всі ті життєві проблеми та негаразди, які звалились на плечі простого люду.

Ми часто згадуємо ті роки, коли мисливські внески та ціни на відстрілювальні картки були в розумних межах, і кожен мисливець на полюванні мав право один в одного перевіряти документи на полювання, та з часом цей закон відійшов. Право на перевірку документів залишили лише головам УТМР, головам ПК, єгерям та працівникам лісгоспзагів. Але згодом голови первинних колективів також втратили право перевірки документів на полюванні (а це ті люди, які найчастіше знаходяться в угіддях зі своїми колективами і могли б чинити опір браконьєрству). От і почало процвітати браконьєрство, та ще й яке. На полюванні часто доводиться зустрічати чиновників, працівників міліції та наближених до них людей, які полюють, де заманеться, навіть на відтворювальних дільницях, в той час, коли половина з них не має навіть документів на полювання. Та нам дуже рідко доводиться чути, щоб десь були затримані порушники полювання з числа перерахованих осіб.

А рядові мисливці, бачачи таку несправедливість, змушені, опустивши голови, топтати поля в пошуках дичини, не заважаючи тим, для кого закон не писаний. Той, хто душею та серцем злився з природою, ніколи не застрелить звіра, на якого полювання не дозволено. І ми не хочемо і не можемо сидіти мовчки, склавши руки.

Та не лише в цьому наша біда. До 2004 року річні внески сплачувались поетапно, в першому кварталі — 45 гривень, а решта — по 35 гривень — перед полюванням на пернату дичину та 35 гривень на хутрового звіра. Але з 2004 року всіх мисливців приголомшила новина, її нам довів до відома на засіданні голів ПК Кулик Петро Васильович — голова Бердичівської районної ради УТМР: до 1.07.2004 р. усім мисливцям необхідно сплатити по 100 гривень внесків, а відстрілювальна сезонна картка буде коштувати 1 гривню.

Всі голови ПК з цим погодились, та не слід було поспішати. Як всі ми згодом дізналися, 1 гривня — плата за один вихід на полювання, а це вже не влазить ні в які рамки, бо ми впевнені, що згодом ціна за кожний вихід буде зростати, як це сталося з внесками. Коли ознайомився з цим листом голова райради Кулик П. В., то він сказав, що знову є зміни — картка вже буде безкоштовною, а якщо і буде коштувати, то лише одну гривню. Хотілося б в це вірити, та всі мисливці, враховуючи гіркий досвід попередніх років, упевнені в тому, що перед відкриттям полювання все може змінитися знову. На жаль, мисливські закони не мають чітко визначених положень, а гуляють, як в ставку вода, куди вітер подув — туди і хвиля.

Якщо порівняти з 90-ми роками XX століття, то заробітна плата у нас майже не зросла, проте мисливські внески підвищилися майже в 5 разів. Як же це так?

Пропонуємо всім гуртом підрахувати, в яку суму на даний час обходиться полювання:

1. Річні внески — 100 грн.

2. Працеучасть — 20 грн. (в окремих випадках).

3. Сплата в лісгоспзаг — 8,4 грн.

4.Обов'язкове страхування — 17 грн. на рік. Загальна сума — 145,4 грн.

А перереєстрація зброї — ще 78 грн.

Ще потрібно врахувати, скільки зараз коштують боєприпаси. То й виходить, що мисливець повинен вирвати з сім'ї чималу суму грошей, хоча в нашій місцевості рідко хто отримує заробітну плату вище 300 грн.

Ми знаємо, що в Україні є люди, які можуть собі дозволити просадити за один вечір 300, а то й більше гривень, та тільки нам здається, що серед таких не може бути людей, які по-справжньому можуть оцінити красу рідної природи, бо для них вся Україна купується та продається. А ще ми переконані, що ті, хто видають такі необдумані закони та постанови — з числа саме таких людей.

Якби ж чиновник мав в душі хоч якусь совість, він обов'язково подумав би про простих людей, перш ніж видавати такі постанови. Кожен з нас може пригадати ті часи, коли ми босоногими дітьми могли без всіляких перешкод сісти на будь-якому водоймищі і з посмішкою, зустрічаючи схід сонця, спокійно рибалити. А що ж діється зараз? Майже усі водоймища орендовані, їхні орендатори не лише не дозволяють ловити рибу, але й забороняють купатися.

Що, скажіть, в таких умовах робити молоді? Як їй відпочивати? Що ж ми дивуємося, що зростає наркоманія, злочини, насилля? Ми самі в цьому винні, бо не зможемо привити своїм дітям любов до природи, передати їм те, що приверне їх душу до всього живого, що народить в них бережливе ставлення до природи. В першу чергу, в цьому провина наших законодавців, які видають необдумані, «сирі» закони, вважаючи, що з усього потрібно мати прибуток, і тим самим паплюжать молоду українську душу.

Гірко все це бачити. Складається враження, що сама наша держава сприяє тому, щоб з нашого молодого покоління виростали монстри, які лишають після себе порубані, захаращені поліетиленовими пляшками та пакетами ліси та лісосмуги, гори звалищ.

А як приємно, прокинувшись вранці, взяти до рук рушницю та, вийшовши на поріг, побачити радісні, сяючі очі сина, який майже не спав всю ніч, боячись проспати полювання, і який вже тримає на повідку улюбленого мисливського собаку, а на грудях висить фотоапарат, щоб увіковічити красу наших країв. З таких юнаків, ми впевнені, виростуть достойні громадяни, які завжди зможуть прийти на допомогу людям і природі, пропустивши через своє серце її біль, якщо, не доведи Господи, трапиться якесь лихо.

Всі ми пам'ятаємо, як після підняття цін на відстрілювальні картки та внески в минулі роки різко знизилося поголів'я лося, кабана та косулі. Ми не вправі допустити повторення цієї трагедії та подальшого розвитку браконьєрства. Деякі мисливці вважають: чим більше грошей я плачу, тим більше дичини я повинен відстріляти, щоб компенсувати затрати. А найбільше засмучує мисливців міста Бердичева та району ось що: населення в нашому місті 85.4 тис. осіб, ще в районі 33.2 тис, з них мисливців — 727 чоловік. Сплачуючи такі внески, ми не маємо в місті навіть магазину для мисливців та рибалок, та жодного разу не бачили, щоб в угіддя була завезена молодь дичини для обміну крові.

От і запитують себе мисливці: куди йде така шалена сума грошей? А це ж лише з нашого району. В Житомирській області налічується 23 райони. Чи не пора нашим керівникам задуматись над цим серйозно і, припинивши благоустрій управлінь, виділити кошти на завезення та розведення молодняку зайця, косулі, фазана, куріпки, перепела, інших тварин та птахів, тим більше, що зараз є місця, де все це можна придбати.

А ще смішить нас двовладдя. Колись в військових частинах були командир та комісар, то так само зараз і в нас: УТМР та Лісгоспзаг. Ми вважаємо, що цю проблему потрібно вирішити найближчим часом і залишити когось одного, хто б дійсно захищав наші інтереси. В Лісгоспзаг ми сплачуємо гроші, а полювати в їхніх угіддях нам не дозволяють.

Цікаво, таке безладдя коїться лише в нас, на Житомирщині, чи по всій Україні? Мисливець справно платить внески, чекає полювання, неначе свята, а коли приходить цей довгожданий день, то іноді трапляється так, що і на мисливців полюють: «беркут», перш ніж перевірити документи, викручує руки, а потім просить пробачення. А мисливець, застріливши, наприклад, взимку зайця, повинен негайно записувати на морозі свій трофей в картку, бо коли не запишеш — ти вже порушник.

А ми вважаємо, що контрольна картка існує для того, щоб, вписуючи в неї відстріляну дичину, господарства могли вести облік цієї дичини, а якщо так, то чому мисливець не може вписати того самого зайця чи лиса, прийшовши додому та сівши біля столу в теплій хаті? — поясніть нам це будь ласка. Бо виходить так, що затримують не браконьєрів, які без належних документів стріляють лося, кабана та косулю, а мисливця, який не вписав у картку свій трофей. Цікаво, а як же розв'язують цю проблему за кордоном? От би сміялись їхні мисливці, дізнавшись про такі «нововведення» в Україні.

Тому і змушені ми, мисливці Житомирщини, звернутися до вас, шановна редакція, а через вашу газету — до керівництва УТМР, всіх мисливців України: не будьте байдужими. Підтримайте нас у такому доброму ділі як перегляд та чітка регламентація законів про полювання та припинення підняття цін на нього. А також просимо допомогти в перегляді строків полювання на хутрового звіра, так як в даний час полювання на нього дозволено тоді, коли мисливці йдуть на нього в тенісках, відмахуючись від комарів, а закривається саме в той час, коли випадає сніг і звір нарешті має гарне хутро.

Виходить, що весь сезон полювання проходить по чорнотропу, мисливці забули, коли на лижах виходили на полювання. Тому просимо наших законодавців звернути на це увагу та продовжити полювання на хутрового звіра хоча б до середини січня, як це було раніше. Давайте замислимося, що потрібно зробити для того, щоб полювання та рибалка були доступними для всіх верств населення.

(35 підписів)



Украинская Баннерная Сеть