Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Чи потрібні мисливському собаці зуби?

Не памʼятаю ні року, ні номера журналу «Охота и охотничье хозяйство», коли була опублікована стаття Войлочнікових (мисливствознавці чоловік і жінка) про прикуси канідів (Canidae), де зазначалося, що вони мають неправильні прикуси. І я, добуваючи на полюванні вовків, лисиць, борсуків і куниць почав регулярно перевіряти їхні прикуси. Що ви думаєте? Я зустрічав неправильний прикус у вовка, борсука і куниці.

Автори статті поставили питання: якщо в природі існують аномалії з прикусами, і такі хижаки живуть до старості, то чи доцільна постановка питання для мисливських собак – тільки ідеальна формула зубної системи? Однак ні дискусій, ні суперечок ця стаття не викликала. А варто було б.

У моїй практиці був такий прецедент. По Харківському обласному УТМР у середині шістдесятих років минулого століття я став куратором гончих в області. Будучи небайдужим до р.г. письмово домовився з кінологом Кіровського мисливського осередку Денгіним В.В. виділити нам пару-трійку вижлят, аби освіжити кров р.г. (у той час гончаки Кіровської області мали велику славу в Союзі). Він дав мені адресу Пітірімова В.В., оскільки повʼязав свою Волгу 868 з Дунаєм Блінова В.К., й сказав, що ці плідники є кращими робочими собаками в області. І Волна 869, і Дунай 2071 р.г. володіють відмінними голосами, та і екстерʼєром також.

Умовив я, Царство йому небесне, Іваненка Михайла Яковича з Дергачів, «повернутого» на р.г., поїхати по вижлят. Привіз він замість смичка двох вижлеців й вижлівку, але з різних приплодів. Смичок від Пітірімова В.В. і вижлівка від другого гончатника безкоштовно. Вижлята були чудовими в півтора місяці, а безкоштовний двомісячний особливо. Красунчик! Питаю, як це сталося? Він показує мені його прикус. Підуздуватість була добре виражена. Питаю, навіщо взяв? Відповідає, що в нього є знайомий лісник, який просив вижля. Оце йому і буде подарунок. А в лісі хто його побачить?..

Але, виявилося, що побачили, вірніше – почули. Через рік питаю: як там подарований? М.Я. запропонував поїхати і подивитися. При цьому якось хитро посміхаючись. Поїхали, і те, що я побачив, мене так вразило, що змушений був констатувати, що в нашій області рівних йому за екстерʼєром немає. Рослий, без відхилення від стандарту по екстерʼєру, чудово одягнений, з загривиною, з хорошою мускулатурою (у лісі ж живе), але підуздуватість яскраво виражена. Питаю лісника, чи почав уже працювати? «А зараз почуєте, - відповідає. – У мене тут заєць поряд живе…».

Ми тричі перебачили русака за 1 годину 12 хвилин, і всього 4 хвилини сколів. Голос 8-3-5. Що робити?.. «Я, – каже лісник, - буду полювати, а вам він не потрібен».

Потім серед місцевих гончатників пішли розмови, що у кіровського лісника неймовірної краси гончак і ганяє звіра до убою. М.Я. доповідає мені, що місцеві гончатники не хочуть нічого навіть чути про родоводи для своїх собак, і вже повʼязали двох своїх вижлиць. Він уже перевірив обидва приплоди, і в жодного з вижлят і близько не було відхилень у прикусі. Він почав мене підначувати, що це вам, кінологам, наука. Кажу йому, щоб не поспішав радіти, за законом Менделя по наслідуванню обовʼязково будуть відхилення вбік батька.

Пісня ця довга, а правда коротка. У двох поколіннях жодного неправильного прикусу не було. Зате екстерʼєром усі в батька. А по роботі – бери будь-якого на Республіканські змагання – перше місце гарантовано.

Третього покоління я не бачив і не перевіряв, переїхав жити у Ростовську область. Приїжджаючи додому в Харків, цікавився у друга і прикусами, і роботою. М.Я. Христом Богом клявся, що не було нічого неправильного.

Цей випадок я описав у листі Р.І. Шияну, куратору гончих у Союзі. Він відповів, що прикусом завжди поступається перед роботою гончака. М.Я. розповідав мені, що він консультувався з деканом Зооветеринарного інституту (що у Дергачах, зараз академія), то той йому відповів, що відхилення в прикусах бувають не тільки у собак через хвороби гіпофіза, але не встановлено, що через це має обовʼязково наслідувати неправильний прикус або нестачу зубів. Що частково і підтверджується прикладом кіровського р.г. Залівая.

Розповів про цей прецедент Сергєєву – вченому зоотехніку, видатному кінологу і заводчику р.г. сімейство «охотничьї». Він також підтвердив, що чіткого наукового підтвердження залежності від гіпофіза і обовʼязкового наслідування неправильного прикусу в собак він не спостерігав. При цьому при хорошій роботі гончака його не бракував. А як же бути, питаю, з концепцією, що гончаки в Росії виведені в основному для боротьби з вовками? На це він відповів: «А що, у вовків усі особини з правильним прикусом?». Там же боротьба була зграйною, а в зграї гончих якщо в когось і були відхилення від норми, то, напевно, в цього гончака була інша перевага. Наприклад, сильна злоба, хороше чуття, необмежена вʼязкість. А таких гончих гріх бракувати. З цим цілком можна погодитись, тому що в зграї взаємовиручка явище поголовне. І тут треба логічно поміркувати.

У собаки 42 зуба, з яких 12 різців, розміщених спереду по 6 в кожній щелепі, призначених для відкушування. У кожній щелепі пара різців, які знаходяться посередині, називаються зацепами, поряд з ними по обидва боки знаходяться середні різці. По краях крайні (окрайки), які в кожній аркаді більші за середні, а середні більші за зацепи. За різцями йдуть ікла, сильно розвинуті зуби з гострими кінцями, вони призначені для розривання тканин при захисті і нападі, а також для створення міцної хватки. Звернемо на це увагу, тому що ці 16 зубів – зброя собаки. Це важливо чітко усвідомити. Тому що і вовки і собаки, добуваючи собі їжу, беруть її в обовʼязковому порядку за горло (руйнуючи дихальний канал і кровоносну систему в голову жертви, позбавляючи притоку свіжого повітря в легені, заповнені кровʼю розірваних судин), вчепившись в горло, завдяки утвореному іклами й окрайками замку. Гончак не тільки утримує жертву на місці, а й кидає її в різні боки, а зацепи проникають в глибину шиї, перекушують і плоть, і кровоносні судини, призводячи до швидшої смерті жертви. Премоляри і моляри хижаків для бійки не призначені. Їх завдання розжовувати відірвані шматки мʼяса. Це також треба запамʼятати.

Повернемося тепер до тієї особини гончих, у якої прикус не відповідає нормі. Її сила, злоба, стійка безстрашність у бійці з вовком не така вже й нікчемна, тому що той, хто уважно вивчав замок собаки з кліщоподібним і підуздуватим прикусом, має побачити, що замок не порушений узагалі, як при бульдожому прикусі.

А тепер повернімося до розмови з М.Я. Сергєєвим. До речі, місяць тому я отримав книгу «Ваш Сергєєв» аж на 544 сторінки, виданій у Республіці Комі. У книзі подані листи М.Я. Сергєєва з 1964 до 1977 роки й статті його шанувальників і однодумців про р.г., їх стан і проблеми, а також погляд на неправильний прикус у собак. Тут розміщені і мої чотири статті в мисливську газету (СОГ), та це не має значення. Головне, його ставлення до зубної системи мисливських собак. Так, у листі до Б.А. Нестерова (м. Вологда) М.Я. говорить: «Відхиленні в будові зубної системи від нормального є недоліком, або вадою, в залежності від ступеня відхилення. Але виключати з племінного використання хороших (а буває і відмінних) по роботі мисливських собак за відхилення від норми в зубній системі неправильно. І ось чому.

1. З будь-яким відхиленням від норми можна боротися.

2. Щільність зубів – менше зло для гончака і лайки, ніж бідна шерстистість, що заважає працювати звіровим собакам в мороз.

3. Твердження, що відхилення від норми в зубній системі свідчить про виродження зовсім неправильне (я у цьому питанні був незгоден з керівником Харківської ФМСУ З.Дмитрієвою). Бульдоги багато років. століть розводяться з «бульдожиною», за яку їх не бракують, а порода існує і розвивається.

4. Не враховувати мисливські якості мисливських собак і бракувати видатних робітників за недоліки в прикусі – злочин, свідоцтво зоотехнічної неграмотності. Уся біда в тому, що мисливське собаківництво керується не мисливцями, а «служебниками» (Мазовер, Ширешевський), яким плювати на цінні мисливські якості, вони ідуть в кільватері службового собаківництва, що багато в чому відстає за потребами до собак від мисливського собаківництва.

5. Боротися з різними відхиленнями від норми необхідно. Але це стосується всіх аспектів собаки (і сирість, і недорозвиненість, і підвищена збудженість, і т.п.). Боротьбу необхідно вести шляхом правильного підбору, а не виключенням із племінного використання цінних за останньою ознакою і головне за мисливськими якостями собак.

Фактів у боротьбі-бійці гончака з вовком багато. Перш за все, тип конституції, тобто належність сили, безстрашна злоба, наявність броні на тілі гончака – шерстний покрив, особливо густий підшерсток, мати правильний прикус, тому що будь-який удар зубами по уразливому місцю – ціна життя.

А є у нас, вірніше були лінії і сімейства гончих, у яких не зустрічалися в потомстві неправильні прикуси? Не було і нема. Причини відомі, нікому досі у державі не було діла до мисливського господарства і його собаківництва. Значить, треба починати спочатку: мисливське господарство і всі його відділи необхідно стандартизувати в державний орган зі своїм статусом, як це у своїх виступах у «ПтР» бʼється мисливствознавець В.Щербак. І тоді буде кому вивчити причину занепаду мисливського собаківництва, зокрема причину появи і спадкової передачі не тільки робочих якостей, але й їх зубної системи.

А поки що ми маємо передбачати особливості покращення зубної системи не за рахунок спадкового покращення, а за рахунок зміни в їх харчуванні, бо вже 5-6 поколінь мисливських собак не гризуть кості, а харчуються відходами, хлібом, у кращому випадку бульйоном з субпродуктів, ліверною ковбасою – собача радість. Звідси і відсутність різних премолярів у різних відношеннях, і навіть молярів.

З цього приводу хочу запитати: якщо різці й ікла зброя хижаків, у т.ч. і гончих, то який стосунок жувальні зуби – премоляри і моляри мають до робочих якостей мисливських собак? При цьому я в жодному разі не суперечу проти класичної формули і прикуса, а закликаю до творчого підходу при експертизі без зарозумілих доповнень по зубній формулі в Доповненнях до екстерʼєру, навʼязаних нам ФМСУ.

За змістом вона аналогічна до Правил випробувань гончих, своєю зрадницькою спрямованістю не на покращення робочих якостей, а на корумповане шахрайство.

Моя освіта технічна. Тому просив би для збереження мисливських собак усіх, хто має зоотехнічну, біологічну освіту, відгукнутися стосовно теми зубів мисливських собак, тому що термінове внесення змін до Введення в стандарти порід мисливських собак має бути науково обґрунтованим, а не безкінечним виходом нових нормативів амбіційних законотворців, які кочують туди, де більше платять, і приносять практичну шкоду мисливському собаківництву своєю «кінологічною» діяльністю і елементарною незаконністю.

Безумовно, прецедент з кіровським вижлицем в його одиночному варіанті не дає права нехтувати твердими вимогами по зубній формулі, та попереджає, що такі аномалії не виняток у житті.

На фото: вовкогон Ридай-ІV охот.

С. Шевченко



Украинская Баннерная Сеть