Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Редакцією на полювання

Напевно, не для кожного (особливо для непосвячених) полювання може здатися відпочинком. Адже необхідно багато ходити, довго і непорушно стояти, що буває набагато важчим за ходіння, та ще багато, багато такого, що, як на обивателя, буде далеким від продавлювання дивана перед телевізором. Тим не менше, саме такий відпочинок краща половина роду людського не проміняла б ні за які гроші ані на які телевізори.

Відпочивати редакційним колективом у нас вже стало традицією. Хтось називає це корпоративними заходами, хтось ще якось, але ми називаємо це полюванням (як багато в цьому слові!).

На цей раз нас чекало Полісся. Нічний Київ, якому ще далеко до Нью-Йорка, але який вже перестав спати ночами, залишився позаду. Траса Київ-Чоп, гостинно підставивши нам асфальтову спину, попрямувала до свого Чопа. Ми ж, не доїхавши кілометрів сорок до Житомира, звернули вправо і невдовзі вже розмовляли з головою районної організації УТМР, який вручив нам пару ліцензій на косулю та кабана, а також познайомив із єгерем, що мав супроводжувати нас на полюванні.

Ліс гостинно прийняв нас в свої обійми. Практично ще в повній темноті ми прослухали інструктаж, розписалися у відомості й, коли вже починало сіріти, загоничі із стрільцями відправилися на свої місця. У загоничів був лише один собака (лайка), але, за словами єгеря, і він був зайвим, оскільки щільність дичини в угіддях була надзвичайно високою. У домовлений час розпочався загін, а хвилин через п'ять пролунав швидкий дублет - стріляли на лівому фланзі. Як вияснилося згодом, три козлики й коза спробували прорватися через щільний ланцюг мисливців. Козі та двом її кавалерам це вдалося, а чималенький козлик із ще не сформованими ріжками потрапив у мисливські трофеї.

Загін тривав, коли загоничі підійшли недалеко до стрілецької лінії, на одного з мисливців вискочив заєць. Знову пролунав постріл, та вухань, накивавши п'ятами, відбувся лише переляком.

Завантаживши трофей в автомобіль, за традицією вирішили трішки перекусити, а заодно ближче познайомитися із місцевими мисливцями, які допомагали єгерю в організації нашого полювання.

Із другого загону на стрільців першим вийшов лис, але пробігши вздовж лінії і полоскотавши нерви кільком стрільцям, повернувся назад. Через якийсь час почулися постріли. Стріляли кілька разів у різних місцях по тому-таки лису й по здоровенному кабану, що навідріз відмовлявся виходити із густих заростів. За хвилину після пострілів на стрільців вискочив молодий олень. Пробігши по вирубці метрів триста, він оглянувся, напевно, докоряючи мисливцям, що потривожили його сон, й попрямував у лісову гущавину. На оленя ліцензії в нас не було.

У третьому загоні на стрільців нарешті вдалося вигнати молодого, ще безрогого козлика. Пролунав сухий постріл, але знову комусь не пощастило.

Четвертий загін здавався особливо багатообіцяючим. По дорозі на номера нам відкрилися угіддя, вздовж і впоперек зорані кабанами.

У деяких місцях "оранка" була зовсім свіжа, здавалося, кабани щойно були тут. На шляху нам трапилася кабаняча купель, вода у ній була сильно скаламучена, а з трави поруч з кабанячою стежкою скапувала вода. Було схоже на те, що кабани пішли звідси не більше хвилини тому, напевно, почувши наше наближення. Звичайно, потривожене стадо вже навряд чи повернеться в цей бік, але ми сподівалися, що воно тут не одне. Хвилин через п'ять після початку загону почулися постріли. Коли загоничі пройшли десь половину масиву, на правому фланзі стрілецької лінії нарешті роздався дублет. Як вияснилося згодом, чималенький кабан вийшов на крайнього стрільця, він підійшов упритул до лінії, але вилізти з густих чагарів так і не наважився, не дивлячись на те, що загоничі "сиділи вже на хвості". На жаль, кулі зрикошетили у заростях, не завдавши вепру ніякої шкоди. Було схоже на те, що кабани нас чули, оскільки вітер дув практично в бік загону. Невдовзі повиходили загоничі. Вони розповідали, що кабанів у цьому загоні було дуже багато, але вигнати їх із болота та приболотних заростів так і не вдалося. Один місцевий немолодий мисливець запально розказував, що збився з ліку, рахуючи кабанів, і, мовляв, це якийсь справжній кабанячий «розсадник». Найбільш прикрим було те, що за кілька хвилин вже мало сутеніти і зробити ще один загін у нас вже не було можливості...

Попрощавшись з нашими загоничами, Щ в сутінках ми поїхали до єгеря. Він жив скраю села, поруч із невеличким гайочком. У гайочку, при світлі фар потрібно було ще попорати нашу здобич, чим ми швиденько й зайнялися

Зворотна дорога додому здалася вже не та кою довгою. Всі ми, за винятком водіїв, солодко спали й дивилися сни про величезних кабанів стада кіз, оленів та іншої дичини, на яку таки багатий Поліський край. А попереду майоріл вогні Києва - міста, що вже не спить.

C. Боровий



Украинская Баннерная Сеть