Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Вашому теляті та турка з'їсти

У зв'язку з нещодавнім турецьким ганебним копняком віце-прем'єр РФ Дмитро Рогозін написав у ФБ: «Власники збройових магазинів відмовляються працювати з турецькими постачальниками. Таку громадянську позицію поважаю…». Фактично, тут ідеться про «лист-звернення» збройового холдингу «Кольчуга», керівник якого закликав російських колег бойкотувати турецьких виробників, «викинути їх з російського ринку». Рогозін розмістив навіть список 49 (!) турецьких виробників, що продають зброю в Росії. Для порівняння – російських виробників, які пропонують ті самі товари, усього чотири.

Було б чесніше, якби Рогозін опублікував список продавців турецьких рушниць у Росії. Тоді читачі ФБ відразу побачили б, що «Кольчуга» турецькими рушницями не торгувала й до свого заклику. Вони продають італійські бренди, яким турки неабияк наступають на п'яти. Така ціна масковскага патріотизму.

Як заклик «Кольчуги» підтримали колеги? Приклад - ТОВ «Іжевські рушниці», це один з найбільших постачальників мисливської й спортивної зброї в Росії. Мережа нараховує 200 підприємств, що в 40 (!) разів більше, ніж у «Кольчуги», у якої 5 салонів у Москві. Власне кажучи, «Іжевські рушниці» - це «прокладка», яка дозволяє купувати рушниці ІМЗ дешево, а продавати дорого. У рамках програми «Русич» «з випуску мисливських і спортивних рушниць, зроблених за технологією селективного складання, підвищеної якості» (МР-27М, МР-43, МП-155) «Іжевські рушниці» мають привабливий монопольний доступ. Однак навіть при цьому вони будують свою маркетингову стратегію, спираючись на продаж турецьких рушниць Akdaş, Khan. Чому «Іжевські рушниці» продають рушниці турецькі? Відповідь на це питання лежить у рівні турецької збройової промисловості. Справа в тому, що вона набагато краща за російську.

Ще в 1980-1990 рр. світ не визнавав турецької зброї. Над тим, щоб стати лідерами світового виробництва рушниць, турецькі зброярі почали замислюватися приблизно років 10 тому. Власне, це було вимушене рішення, через бюрократичні обмеження внутрішній ринок Туреччини незначний. У 2005 р. у Туреччині було продано лише 10000 рушниць, це менше, ніж продають в Україні. Тому виробництво рушниць у Туреччині отримало експортну спрямованість. У тому ж 2005 р. на зовнішньому ринку турки продали 150000 рушниць, надходження валюти склали $30 млн – у середньому по $200 за продану рушницю. Тоді зі 130 збройових підприємств країни на експорт працювало 10-15 %. Ціна рушниці становила від 200 до 3000 турецьких лір, при тодішньому курсі $1 – 1,43 ліри.

Сьогодні мета турецьких зброярів - збільшити експорт стрілецької зброї (рушниці, пістолети, пістолет-кулемети, гвинтівки, кулемети) до обʼєму в $2 млрд на рік. Цікаво, але статистика свідчить, що турки справляються з поставленим завданням. У 2013 р. у Туреччині було зроблено 200000 рушниць. Тільки кооператив Huğlu в 2010 р. виготовив 29600 рушниць, у 2011 р. – 31000 рушниць, у 2012 уже 36000 рушниць. Експорт становив у середньому 80 % виробництва. Валютні надходження склали $10 млн, у середньому по 347 дол. на продану рушницю. Ці показники в цілому відповідають середнім по галузі. Так, фірма Kofs Shotgun Industry LTD (заснована в 1950 р.), кількість зайнятих на виробництві – 33 ос., у 2013 р. виготовила 30000 рушниць 25 моделей. Валютні надходження склали $10 млн. – у середньому по 333 дол. за рушницю, при ціні рушниць від 200 до 800 лір (курс 2013 р. $1 - 1,9 ліри).

Сьогодні в Туреччині 162 виробника зброї, з яких десь п'ять серйозних експортерів. Турки вміють робити зброю для найвимогливіших замовників. Так, для Verney-Carron під брендом Vercar рушниці виготовляє сімейне підприємство Харон – батько, три сини й десять найманих робітників виготовляють за рік 7500 рушниць, 95 % яких експортується. Виробництво рушниць у Туреччині засноване на використанні сучасних верстатів з ЧПУ й кваліфікованої ручної праці.

На фірмі Akdaş Makina Silah Sanayi, при 120 працівниках виробничий цикл становить від 8 до 2,5 днів на одиницю продукції, рушницю з високомистецьким ручним гравіруванням (електричною машинкою) можуть виготовити за 70 днів. Перед американським контрактом (на $2 млн) стволи рушниці цієї фірми витримали пробу в 15500 бар.

Фірма Akdaş виготовляє рушниці для США під брендом Smith & Wesson, для Британії як Weblеy&Scott, також для Росії - під брендом Sibergun. Це найкращі можливості для замовника, які тільки можна собі уявити.

Змінити такого партнера, як турки заради безкорисливого патріотизму на ненав'язливий ІМЗ, куди без допуску від ФСБ замовника навіть на поріг не пустять… Та ви з глузду зʼїхали. Тим більше, що заборона на продаж турецьких рушниць у Росії не вдарить по турецькому експорту, адже він диверсифікований. Турецькі рушниці купують у 85 країнах сіту: від США до Суринаму. Основний ринок турецької зброї – Північна Африка, Близький і Середній Схід, Центральна Азія. Турецькі рушниці давно перемогли російських на всіх цих ринках за винятком хіба що Сирії, де піддані Асада були просто щасливі від «найнадійніших» ТОЗ-34 та ІЖ-27 за ціною Меркеля. Саме до рівня складання Sibergun від Akdaş довелося підтягувати іжевські рушниці за програмою «Русич».

Узагалі-то турки на верстатах з ЧПУ роблять навіть пістолети ТТ для єдиного у світі ринку, де на них ще є хороший попит – для Пакистану. І вони успішно конкурують там з металобрухтом з наших складів, а також місцевою кустарщиною.

Слід зазначити, що перемога турецьких зброярів була досягнута без жодної допомоги рідної турецької держави. Бюрократична практика видачі дозволів на (короткоствольну) зброю в Туреччині призводить до того, що вона обходиться в 6000-7000 лір. На чорному ринку (переробну) зброю можна купити за третину цієї суми, але яко (низької) якості… У Туреччині купівля рушниць обкладена акцизом в 25 % ціни. Цим і пояснюється дивний факт, що в Стамбулі турецькі рушниці коштують дорожче, ніж у США. Уряд принципово забороняє приватним підприємствам робити нарізну зброю, через що пістолети «Беретта-Кугуар» турецького взагалі-то виробництва виготовляють без стволів. Отримати кредит в іноземних (європейських) банках турецькому (власне, мусульманському) збройовому підприємству практично неможливо. А зростання рівня життя в Туреччині призводить до того, що кваліфікованому зброяреві доводиться платити близько 1000 євро на місяць.

Країни Європи не дуже хочуть бачити в себе турецьку зброю. Щоб розвиватися турецької збройової промисловості потрібні нові закони (над чим нескінченно довго працює їх МВС) і нові ринки – у тому числі Україна.

В. Артеменко



Украинская Баннерная Сеть