Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Вибір і придбання цуценяти

Справжню насолоду від полювання дає співучасть в ньому мисливського собаки з відповідним вишколенням — вірного чотириногого друга не лише в угіддях, а й в щоденному побуті. Ця гармонія досягається лише з собакою породистим, або, як часто кажуть, чистокровним. Цей давній термін вживається ще з тих часів, коли вважали, що спадкові ознаки передаються через кров, а не через гени, зосереджені в ядрі клітини в особливих структурах — хромосомах, як це було встановлено вже на початку двадцятого століття. За традицією, давній термін "чистокровний пес" — побутує й понині. Чистокровним вважається собака, який протягом чотирьох поколінь має предків цієї ж породи, що зафіксовано у відповідних документах-родоводах.

"Полювання та риболовля" започатковує серію статей, які познайомлять читачів з прийомами утримування, виховання, навчання (дресирування) та породними особливостями мисливських собак. В попередніх номерах газети ми познайомили читачів з основними породами мисливських собак. Вибір породи — це справа смаку й уподобань мисливця, але є критерій, якого слід дотримуватися: на яку дичину, в основному, збирається полювати мисливець? Якщо на літньо-осіннє полювання по "перу" — підійдуть лягаві, як континентальні, так і острівні, спанієлі. Якщо мисливець надає перевагу "пухові", треба брати гончака; на лисицю, енотовидного собаку — норчака (фокстер'єра, вельтштерьєра, ягдтерьєра, таксу). Для полювання на звіра (кабана, лося, куницю) — лайку. Після визначення з породою постає питання статі. Значна частина мисливців надає перевагу псам, щоб не возитись з щенятами і мати собаку, завжди готового до виходу на полювання. Не менш значна частина не любить псів через їх схильність до бійок, намагання чкурнути на кілька днів з дому у пошуках "подруги'. Пес вимагає більше часу для прогулянки, щоб справити свої потреби, і при цьому на кожному розі залишає свої "мітки". Суки за характером м'якші, легше піддаються дресируванню, але в період тічки і народження щенят вони практично випадають з використання. Народження щенят також додає турбот господарю.

Щоб придбати породисте щеня, треба звернутись до місцевої федерації мисливського собаківництва. Там є банк даних про щенят всіх мисливських і немисливських порід. Щеня краще брати з невеликого приплоду (3-6 голів), в якому всі малюки однотипні за складом, розміром і мастю. Кращими вважаються щенята грудневих і січневих пометів, у яких початковий період вирощування припадає на весняні і літні місяці. Відлучені від матері у січні-березні, вони у другій половині квітня можуть утримуватись на відкритому повітрі.

У здорового щеняти шерсть гладенька, блискуча. Воно твердо стоїть на ногах, впевнене в рухах, грайливе. При огляді треба звернути увагу на прикус (правильне зімкнення зубів щеняти), колір мочки носа, яка в більшості собак має бути чорною, або в тон основної масті. Очі повинні бути ясними, однакового, бажано темного кольору, з нормальними без завороту повіками також темного кольору.

Брати щеня від матері краще вранці у вільний від роботи день. Протягом дня малюк встигне звикнути до самотності, до нової обстановки й не буде турбувати вночі жалібним скиглінням. Звиканню до нового місця допомагає ганчірка з підстилки матері, яка зберегла запах материнського гнізда. Материнське тепло замінить грілка з теплою водою, покладена звечора під підстилку- ганчірку.

Перед тим, як принести щеня додому, треба поцікавитись у господаря, яку їжу і через які інтервали він її отримував, щоб різко не порушити його раціон і режим харчування. Також треба поцікавитись у господаря, чи пройшло щеня дегельмінтизацію. Щеня заражається глистами в утробі матері. Щенячі глисти не становлять небезпеки для людей, але наносять велику шкоду самому щеняті, знесилюючи його. Активним глистогінним засобом є піперазин (0,2 г на 1 кг маси щеняти), який дають один раз в день через 0,5-1 годину після їжі упродовж трьох діб. Через місяць курс повторюють. Для дегельмінтизації можна скористатися відваром часнику. На склянку молока беруть середню голівку часнику, подрібнюють і кип'ятять на невеликому вогні в закритому посуді протягом 20 хвилин. Проціджений відвар дають по чайній ложці один раз на добу натщесерце протягом тижня. З третього дня від початку процедури щеняті дають по столовій ложці олії (як проносне). Після дегельмінтизації щеня реєструють у відділі собаківництва товариства мисливців в системі КСУ і в найближчому пункті ветеринарного нагляду, де дослідять кал щеняти на вміст гельмінтів.

Не можна брати щеня за шкірку або за передні лапи. Можливий вивих або розтягнення сухожиль, бо м'язи і сухожилля у нього ще слабкі. Брати щеня треба одночасно обома руками, підтримуючи під груди і сідницю. З першого дня не дозволяйте щеняті того, що не буде дозволено дорослому собаці — залазити на диван чи ліжко, ставати на задні лапи, спираючись передніми на ноги людини, канючити їжу біля столу тощо.

Треба виносити щеня після сну і годівлі на свіже повітря, щоб менше витирати за ним самому. Бажано привчити щеня справляти свої потреби на газету, ганчірку чи щось інше.

Найбільш поширене інфекційне захворювання собак — чума, яка проявляється в нервовій, кишковій, легеневій та шкірних формах. Збудник чуми — вірус, не шкідливий для людей. Особливо вразливі до захворювання чумою щенята від 3 до 10-12 місяців, але вірус може вражати й дорослих собак, особливо слабких, недостатньо вгодованих. Захворювання закінчується смертю або тяжкими ускладненнями — паралічем кінцівок. Щоб попередити зараження чумою, треба робити профілактичні щеплення, перше в 3-3,5-місячному віці (вакцину вводять у половинній дозі), другу — в 10-12-місячному віці і далі щорічно, через місяць після проведення обов'язкового для всіх собак профілактичного щеплення проти сказу. Не менш важливо уникати контактів щеняти з бродячими й бездомними собаками.

Завівши собаку, треба потурбуватися про предмети догляду за ним : миску вмістом 1,5-2 5 л, відро або тазик для миття ніг, гребінку для вичісування линяючої шерсті, нашийник з прикріпленим реєстраційним жетоном товариства мисливців КСУ, поводок для прогулянок з карабіном, свисток для подачі команд, намордник.

Щеняті відводять постійне місце в сухій, не дуже затіненій частині кімнати або в передпокої, але не біля батарей опалювання, кватирок і вхідних дверей, тобто там, де немає протягів. На місце кладуть матрацик, килимок, або краще — дерев'яну раму, обтягнуту брезентом. Висота рами 10-15 см.

Про утримування та виховання щеняти розповімо в наступному номері газети.

Д. ГОЛДА, кандидат біологічних наук.



Украинская Баннерная Сеть