Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Відверто про гончих і не тільки

Закінчуючи цикл статей про р.г. в «ПтР», відправив у редакцію дві останні статті для їх детального розгляду мисливською спільнотою сподіваючись на опонентську дискусію по мисливському використанню гончих на полюванні і виправленні допущених нашими предками незрозумілостей в деяких елементах оцінки гончих в їх роботі на полюванні, випробуваннях і змаганнях. Незважаючи на серйозність погрішностей в оцінках як екстер‘єру, так і роботи не було заявлено (за винятком декількох телефонних дзвінків, і особистого побачення зі мною деяких експертів і «абсолютно чокнутих гончатників») критичних побажань або незгод по деяких моїх висловлюваннях і розуміннях в порушених питаннях по р.г. і а.р.г. Тому на закінчення всього циклу питань дозвольте мені, враховуючи мій вік і той час до його кінця (не передбаченого), востаннє висказатися відверто, бо, думаю, що більше ж і нікому.

А залишити справу мисливського господарства в країні, стан мисливського собаківництва, особливо р.г. і а.р.г., в тому вигляді, в якому вони знаходяться нині, значить погодитися з їхньою загибеллю, позбавити наших нащадків величності полювання, краси породи р.г., співучості їх гону, незрівняного ні з чим у світі мисливських гончих собак, вважаю для себе зрадою.

Правда є ще один нюанс, який не виправити неможливо (вірніше їх два). Обидва вони відкриті в «ПтР» за червень 2016 р.: «Дикий розбій з дикою фауною» В.Доди та «Про надуманий порок гончих» М.Берегового. Почну з другого. Він менший, але дуже важливий. Наші читачі знають, як М.С. Береговий зустрів мою появу в Україні через статтю «Запрошую до діалогу», в якій я висвітлив жахливий стан мисливського собаківництва в Україні. І тільки здоровий глузд і компетентність в питаннях мисливського собаківництва, та відгуки гончатників, особливо Луганської області, змусили М.С. висловлюватися на мою адресу чемніше. У травні 2015 р. на Харківській обласній виставці ми зустрілися з ним і домовилися, що М.С. більше не буде виступати в пресі з повчальними порадами до гончатників-початківців (з необгрунтованими порадами і побажаннями), бо не має для цього ні досвіду, ні знань. Так, декілька його статей мали правильний погляд, особливо його неприйняття триступеневого керівництва в мисливському собаківництві і зокрема в гончаках. Так, у вищеназваній статті він правдиво не приймає Правила випробувань гончих, випущені у світ у 2009 р. Довга ця пісня і дуже неприємна. Скажіть відверто, хто і чому до цих пір у державі не відреагував на статтю «Собачий шанс» в «АіФ» №34 від 19-25 серпня 2015 р. Зари Світозарової? В якій так чисто і відверто висвітлена система грабіжницького вилучення грошей КСУ і ФМСУ з любителів-собаководів.

Я не проти КСУ і ФМСУ, але в рамках їх клубної діяльності. Мисливське собаківництво, за словами М.О. Сергеєва, є засобом виробництва мисливця, і має бути тільки породним, а, значить, охороняється державним законом про племінне, чистопородне національне тваринництво. І вся племінна документація по його використанню є приорітетно підкорена державі, а не клубному об‘єднанню. Відверто запитую, хто і за яку суму дозволяє Всеукраїнські змагання проводити під егідою ФМСУ? І це ж не тільки гончаків. Відверто запитую, хто затвердив суму за участь у виставках і випробуваннях і скільки ФМСУ платить державі податку?

Миколо Степановичу, Ви праві, що родовідні документи на цуценят мають видаватися тільки державним органом мисливського господарства України, як і всі Правила випробувань-змагань, дипломи, медалі і все інше. А ось у відношенні добору гончих при добутливості і виправлені сколів у Вас просто недостатньо знань і досвіду. Запам‘ятайте, що добір і слабоголосість – це одне й те саме. Слабоголосість характеризується не найтоншим чуттям, як Ви стверджуєте, а навпаки, його слабістю або ж надмірною нервовою вдачею гончака. Рідко, правда, але ж бувають у практиці собаки з добрим чуттям, але надмірні холерики. Насправді, це велика мука на полюванні, якщо у гончака слабе чуття, але надмірна в‘язкість. Все це буває у а.р.г., які так любі Ю.В. Букатевичу, якого я в цьому не розумію. Ну, який же це добір, якщо гончак ще не мав на гону звіра, а вже його добирає?.. При виправленні сколу з голосом це ще можна зрозуміти. А при напуску тільки по запаху, залишеному на жируванні?..

А посилання на висловлювання О.О. Емке, що добір є ознакою кровності гончої, – не що інше, як дурниця, допущена ним, як експертом в інших елементах роботи і екстер‘єру гончих. І взагалі, посилатися на авторитет наших експертів-предків потрібно з обережністю, багато непорозумінь вони залишили нам також разом із корисним розумінням. Добір і слабоголосість – суть одного пороку – слабоголосості взагалі. Місце таким гончим – на осиці, без жалю і сумніву, що мною детально роз‘яснено в попередніх статтях.

Розбираючись у цінності залишеної нам кінологічними велетнями, добре обміркувавши спадщину, цілком можливо поставити кілька відвертих запитань. Для початку візьмемо запитання В.В. Луканічева, експерта Всеросійської категорії: чому І кінологічний з‘їзд у 1925 році прийняв стандарт по екстер‘єру р.г. з Добувая, «корни которого и его побеги сгорели еще в конце прошлого столетия»? А тому що при формуванні породи гончих для нових соціальних умов було б вірніше ставити задачу виникнення породи з багатьма новими внутрішніми якостями, якими не володіли гончі, що утримувались у зграях на псарнях. При визначенні зовнішнього типу породи потрібно було враховувати те, що в середині 20-х рр. ХХ ст. в країні переважним типом р.г. були собаки під темним чепраком, яскравого багряного окрасу, могутні на вигляд, добре вдягнені, в‘язкі, голосисті.

Безумовно, вести державні породи гончих було в той час ділом новим. Воно вимагало від керівників породи зоотехнічних знань, продуманої системи в племінній роботі, вивчення основ селекції широкої маси власників гончих. За умов хорошої ініціативи згори вона була б підтримана активністю низів. На превеликий жаль, ніхто з керівників порід мисливських собак в Союзі не мав зоотехнічних знань (і не тільки їх), тоді навіть людей з наявністю простої людської етики не допускали до керівництва будь-якою державною діяльністю, в т.ч. і в мисливстві.

М.П. Пахомов мав мисливський досвід полювання зі зграєю гончих, але мені не зрозуміло, як, маючи високу освіту, він не міг дійти завдяки їй висновку, що р.г. як боєць з вовком не може мати такої бідношерстності, як у Добувая, взятого за зразок р.г., не мати розвинутої мускулатури (що видно з малюнку собаки), мати голову, не характерну для кріпкого типу конституції. А головною його помилкою були Правила випробувань (про що далі буде), і мені незрозуміло зовсім, як відомі його соратники М.М. Челіщев, О.О. Емке, Арманд та інші не змогли вирішити, що гончі гонять звіра не умінням (майстерністю), а чуттям, погодившись на Правила випробувань гончих Пахомова – головною причиною (і досі!) загибелі гончих. Дивно, але вони навпаки, маючи номенклатурну перевагу в керівництві: розвитку гончих, сприяли цій загибелі.

Головною причиною цього явища була не тільки племінна неосвіченість М.П. Пахомова і його послідовників у керуванні породою (особливо р.г.), а ідеологія держави. Згадаймо: все радянське, все відмінне. Тому в породі р.г. у розпліднику ВНІО М.П. Пахомовим був знайдений р.г. Трубач. Я не можу навіть уявити, що цей вижлець не перевершував своєю красою і могутністю Добувая Білоусова П.М. Але два розплідники не змогли отримати від нього жодної роботи. Але хіба радянське могло бути негідним? Проклятий декількома поколіннями мисливців-гончатників за передачу потомству негідних робочих якостей плідник так і не був відсторонений Пахомовим від розведення, не вистачило у вченого-лермонтолога ні знань, ні досвіду племінного куратора. А вже у його послідовника з сумнівною робфаківською освітою в зоотехнії Г.В. Богуша, що курирував породу р.г. більше 30 років, і сумніву не було, що такого красеня р.г. можна кваліфікувати як нікудишнього, адже він радянський. Навпаки, отримав від нього р.г. Сигнала 385/г, знищив у Союзі майже всіх засновників робочих ліній р.г. І запрограмував загибель породи р.г. – практично єдиної в світі з неперевершеними за красою тембрами голосу, що змушувала пускати сльозу навіть відчайдушних сангвініків, в тому числі і раба божого Степана. Боже, може, ти і справді праведний, але несправедливий, якщо дивлячись на такий негаразд у такій благодатній землі, не допоможеш зберегти ще ту частку роських гончих, яка ще ледве-ледве тримається, чекаючи на свого месію для відродження у відродженій країні. Браття, помолимося щиро, може, і допоможе! У міру сили кожного зі щирим бажанням не може бути, що наших нащадків обійде стороною щастя. Треба тільки дуже хотіти і забути, що наша хата скраю.

Біолог-мисливствознавець В.Щербак неодноразово в «ПтР» виступав з пропозицією відновити Головне управління мисливського господарства як самостійну державну організацію без стороннього патронату, бо це окрема галузь господарства. А біолог-мисливствознавець О.Ісаєв у статті «Реформа мисливської галузі» говорить, що грамотне керування самостійною галуззю, а не сектором лісового відомства. Не можна не враховувати і мої виступи в газеті стосовно мисливського собаківництва і зокрема проблеми загибелі р.г. як породи, і тих відгуків, які я отримую від гончатників країни, будучи останнім в країні експертом Всесоюзної категорії, маючи багаторічний авторитет серед гончатників Союзу, цілком підтверджую згоду, що нині необхідно відродити два пункти, рекомендовані біологом-мисливствознавцем В.Додою: відродити самостійну галузь мисливського господарства України і вдихнути життя в Товариство мисливців. Все інше стане на свої місця, в т.ч. і собаківництво.

Але дивлячись на постійні хитання Кабінету міністрів, надіятись на скоре відтворення зазначених вище питань вважаю нереальним. Необхідно брати вище, самого Президента, як головного господаря в країні, акцентуючи його увагу, що бажання швидко долучитися до ЄС з таким станом М.Г. в країні – марні надії, тому що в ЄС така країна, як Данія, площею як будь-який наш район, посідає перше місце з експорту дикої свинини (цікаво, де вони там водяться?..). Доповідаючи Президентові про мисливство і М.Г., необхідно підкреслити, ще не тільки фахівці М.Г. країни, а вся маса мисливців не довіряють Держлісагентству.

Особливим питанням у доповіді Президенту слід виокремити заборону клубним організаціям КСУ і ФМСУ компіляцію керівних питань: полювання, проведення шоу під маркою «Всеукраїнські», Правил випробувань-змагань і т.д. Необхідно звернути увагу Президента країни на нерозуміння значення М.Г. в країні. Адже одна Швеція щорічно продукує 19 млн. кг лосиного м‘яса.

Хто повинен і як звернутися до Президента? Я думаю, що цій ініціативній групі і карти в руки. Тільки слід врахувати, якщо неможливо буде добитися офіційного прийому по даному питанню, то звернення необхідно буде продублювати і в газеті, бо в приймальні Президента його радники під приводом зайнятості заблокують що завгодно. Необхідно всім, кому дороге полювання і М.Г. країни пройнятися вірою, що без самостійного, керованого тільки спеціалістами-мисливствознавцями мисливське господарство країни відродити з катастрофічного стану уже неможливо.

Згадаймо, що наша пісня, наша слава не вмре, не загине ніколи. Яка вона буде – залежить і від нас. Тому моя думка і заклик відродити стару р.г. – бійця з вовком, який ніколи самостійно не зникне там де є і буде джерело м‘яса (що потрібно пам‘ятати екологам і власникам М.Г. свинячого напряму). Дикі свині в процесі розвитку теж уяснили собі, хто такий вовк і хто гончак. І гончака в лісі не бояться, щоправда до того часу, поки гончак не перетворився на споживача м‘яса нарівні з вовком.

Гончатникам слід знати, що боятися того, що р.г. і а.р.г., б‘ючись з вовком, повинен мати перевагу. По-перше, в цьому бою мати перевагу не тільки в живій вазі перед вовком, а й мати керуючого боєм спільника, для використання природної злоби до ворога, і наостанку бою надіятися на допомогу ведучого. По-друге, не слід боятися, що, ставши звірогоном, р.г. не буде працювати по зайцю. Я знаю, що вовкогони чудово працюють і по хутровому звіру. Цим я заспокоюю гончатників, тому що на даний час полювання з гончаками після знищення кріпосного права і після жовтневого перевороту трансформувалося зі зграйного на одиночне, а в крайньому разі зі смичком гончих (а ще рідше в півтора чи два смичка). І уже не спеціально на вовка, а виключно на хутрового звіра, а вовк став «попутною» здобиччю. Але ж ми маємо досвід В.В. Кульбицького – знаменитого вовкодава в передрадянський час, який знищував вовків невеликою зграйкою і навіть смичком гончаків, застосовуючи на них нашийники з гострими шипами, які забезпечували гарантію захисту найвразливішого місця – шиї гончака.

Отже, беручись за відтворення старовинної р.г., як єдиного гаранта-бійця не тільки з вовком, а з усіма хижаками, необхідно пам‘ятати головне: цей гарант необхідно виростити, отримавши приплід від звірогонів, виховати в надійному екстер‘єрному вигляді, наганяти в безмежній злобі до цих ворогів. Нам відомі випадки гону ведмедя одиночними р.г. і а.р.г., а також бій а.р.г. з риссю, описаний В.І. Казанським. Закріпити співучість гону, пред‘явивши світовій спільноті ще й красивих на вигляд гончаків.

Задача ця цілком реальна тільки тоді, коли ведення порід мисливських собак і окремо вітчизняних гончаків буде можливе при зацікавленості держави мати гонор господаря, а не жебрака. Як відмічено вище, це можливо тоді, коли в Україні кожна ланка господарства, в тому числі і М.Г., будуть мати особистий статус, керований науковцями вузького профілю, які знають мисливську галузь зсередини і в різних регіонах України. Щодо мисливського собаківництва, то, враховуючи різноманітність порід і їх призначення в полюванні, в Головному управлінні М.Г. слід відновити і кінологічний комітет-раду, яка повинна мирно вирішувати всі спірні питання не тільки племінної роботи.

Особливу увагу повинен звернути на не комерційність, а на продуктивність собак. При цьому оцінюючи комплексну цінність кожного плідника за робочими якостями, тільки по дипломах для гончаків в одиночку, тому що оцінити їх окремо у смичку чи зграї неможливо.

Пропоную терміново припинити проводити випробування і змаганнях гончих за хибними Правилами, в яких майстерність є головним елементом в роботі замість чуття до прийняття нових Правил. Також не можна оцінювати роботу гончих по лисиці за заячими Правилами. Це зовсім інший звір і інша робота.

І останнє. Враховуючи, що ця стаття в «ПтР» може бути від мене останньою, пропоную новій кінологічній раді розглянути і при згоді прийняти мою пропозицію: в нових Правилах випробувань по зайцю диплом І ступеня гончим присуджувати тільки при згоненні зайця незалежно від витраченого часу до згону. Це буде повністю характеризувати робочі якості гончака. Амінь!

С. Шевченко, експерт Всесоюзної категорії по гончих

С. Шевченко



Украинская Баннерная Сеть