Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Таке не вигадаєш

Українці здавна дивляться на все, що стосується мисливства, з жартом. Та полювання, особливо в нашій густонаселеній місцевості, мабуть, і є таким. За одним зайцем тут дійсно ганяються троє. Лиса подеколи добувають у курнику, а замість крижня, до того ж не зовсім ненароком, влучають у свійську качку. Тому усі усмішки про полювання породжуються, як правило, реальними подіями. Ось і я розповім одну, свою.

Весняним днем відкрив навстіж хату. Як кажуть, щоб дух зими вивітрився. Довгенько пробув на подвір’ї. Повернувся – мається по кімнаті ластівка. Упіймав обережно, випустив. Якусь радість завжди дарує ця пташечка. А тут ще й дружина впевнено резюмувала – чекай на бажаних гостей. І хоча чекати було нікого, однак в глибині душі з’явилася тепла надія.

День минув, наступний минає… І ось! Переді мною така знайома щира усмішка і сива, геть чисто гемінгуеївська борода. Товариш юності, мисливствознавець з далекої Камчатки! Років десять не бачилися. Оце вам і ластівка.

Коли двоє затятих мисливців зберуться, то уявіть, яка це розмова! А тут ще й два мисливствознавці. І хоча я не бачив того, що Толик – спостерігав на лежках котиків, стріляв глухарів на токах, возив літаками бобрів для випусків – та все ж і я за фахом і душею йому колега. Та ще й третій з нами – справжній самородок з натаскування лягавих. Толик саме тому й тут, хоче, аби Вовка поставив його молодого курцгаара. Оце так! З Камчатки в Запоріжжя задля мисливського пса. Хто ще на таке здатен, окрім справжнього мисливця.

Вірите чи ні, про пляшку забули, хоча й стоїть відкоркована. Толя – про вальдшнепів і диких гусей, на яких наполювався вже цього року. Володя про те, що дратгаари у нас – це комбайни для збирання реп’яхів. Та ще про те, що якогось дня і року взяв (хоча це й було 10-15 років тому) зі своїм чотирилапим улюбленцем перепілку чи деркача. А я не стерплю й щось своє вставлю. Наприклад, про те, що минулого сезону у нас зайця вибили вщент, що козулі в степу вже не побачиш. Проте торік я лисиці на її повному ходу з 70-и метрів кулею щелепу перебив (це з гладкостволки, такі постріли теж справжня сенсація).

Про все, що перебалакали, не розповісти. Нам самим часу ні на що не вистачило, а гості вже натякають, що їм час. І дуже жаль мені так швидко прощатися. Дай, думаю, хоч подарую щось. Кажу:

- Толю! Візьміть у мене гусака на вечерю. Бігають по дворі аж троє, гускам висиджувати заважають.

А тут Вовка втрутився:

- Ти, Вітю, нам не рубай (та й ловити важко, двір великий), а по-мисливському – пострілом.

Я й погодився. 9-е травня, в селі петардами бахкають. А мій двір аж у полі – не гріх. Вставив набої, пішов. Прицілився з десяти кроків у велику гусячу голову. Постріл!.. Гусак тільки заґелґотів і повернувся до мене грудьми.

- Не бере «трійка»! – кричить Толя. – Вони на рану міцні, як гуменники в тундрі.

Я похапцем в птаха трьома нулями. Побіг гусак, не здригнувшись, далі. Чи й справді такий кріпкий? Очам не вірю. Та «підранка» треба добирати. Впіймали, зробили сокирою по-селянському, раз по-мисливському не вийшло. Дарунок в пакеті, як і має бути за звичаєм – у пір’ї.

Гості не виказали, що спантеличені. Знову натякали, що гусак міцний на рану, а набої в мене залежані. Попрощались, поїхали. Сказали, що напишуть, куди влучив. Як поскубуть, буде видно.

А я чистив рушницю, згадував юність. Як трощив тоді мішені на круглому стенді – і зустрічні, і відхідні, і дублети. Та був і тоді випадок. Настрілявшись на стенді, ми вирішили ще прогнати очерет і взяти лисицю, що завелася в фазанячих місцях. Усі в загоничі, а мені як кращому стрільцеві довірили стати на номер, один єдиний у загоні. Гінцям усе вдалося. Лисиця майже перестрибнула через мої стволи. А мій дублет її навіть не зачепив… думав, поб’ють, та минулося.

Згадав це і трохи заспокоївся. На полюванні всякого буває.

В. Гребеніков



Украинская Баннерная Сеть