Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Польові надбання гончаків

Як стверджував Р.Шиян у своїй книзі «Руський гончак», так трапилось в історії р.г., що в протиборстві думок про його походження і бажаний екстерʼєр тільки мимохіть згадувалося про його польові надбання, нібито всі представники цієї породи володіли ним в повній мірі і не були різноманітними в своїх робочих якостях. Відбір за екстер’єром якщо й був, то тільки з метою підтримання робочого складу, який би якнайкраще відповідав використанню р.г. Тобто в зграях комплектних полювань гончаки повинні якнайшвидше виставити звіра під хортів, а того, що лишилися в лісі – задавити. Для рушничного ж полювання потрібен був зовсім інший гончак, який мав гнати звіра до тих пір, допоки він не потрапляв під постріл, або він не здасться і потрапить у зуби гончаків. Тобто необхідною якістю гончаків мала бути в’язкість без допомоги-підбадьорювання мисливця.

«Для успіху полювання всякий гончак повинен не кидати одного звіра протягом 1-1,5 годин і більше, не звертаючи уваги ні на ріг, ні на постріл» — так висловлювався В.Казанський у своїй книзі «Гончак і полювання з ним». І це не порожні слова, так думає більшість гончатників. Причиною цього є умови полювання, які постійно погіршуються.

Вимірюючи якість полювання для найпоширенішого рушничного полювання з гончаками, більше ніж за століття впроваджуючи в практику правила оцінки польового надбання гончаків було зроблено декілька спроб його оцінювання. Майже у всіх цих спробах відтворено: пошук звіра, добутливість, чуття, майстерність, вʼязкість, голос, його співучість (музикальність), вірність віддачі тільки на гонному сліду, паратість, слухняність (приїздка) для одинаків, звальчивість і рівність ніг для смичків, зграйок і зграй. Метою цих вимірювань завжди були і будуть виявлення і оцінка природних якостей собак і визначення їх гідності як плідників.

Історичний розвиток мисливського собаківництва за радянських часів мав різний результат. Якщо в довоєнний період під керівництвом Главохоты РФ з кураторством в породі р.г. Н.П. Пахомов майже відновив, як екстерʼєр такі польові надбання р.г., то в повоєнний період порода зазнала нищівного удару в польовому надбанні через «чітке керівництво» мисливським собаківництвом «Росохотриболовсоюза» під проводом партійного керівника породи г.г. – Богуша Г.В., прибічника красивих р.г. лінії Трубача 293 р.г. Незважаючи на протест видатних на той час кінологів-гончатників: М.А. Сергєєва, В.І. Казанського, А.С. Лаврова, В.В. Луканічева, Н.Н. Крашенікова та інших стосовно того, що прийняті за роки радянської влади загальні підходи до польової експертизи гончих трансформувалися в положення, при якому всякий сумнів або неясність – вирішувалися на користь собаки. Тобто втілювався лозунг: уявляй ситуацію з р.г. кращою, ніж вона є насправді. В результаті це породило (це триває й досі) всі ці поблажки в оцінці гончих і помітно загальмувало їх прогрес. Більше того, дотримання цієї установки завдало прямої шкоди, перш за все породі р.г. – значно зріс відсоток слабоголосих собак.

«Думається мені, що ця тактика була обрана Богушем в результаті краху всіх його зусиль зі створення життєздатної лінії Трубача 293/г – його Сигнала 385 г і ч. Тайфуна 797/г. Шкода його, та ще більш шкода р.г., на яку досі погано впливає порочна спадковість…», - Р. Шиян.

М.А. Сергєєв, який весь час утікав від цих виставкових красунчиків і жодного разу не заплямував своїх «мисливських» їхньою спадковістю, не був самотнім. І мені довелось отримати від кіровської лінії Дунай 2071/г. Блінова В.К чотирьох вижленят для оновлення крові харківських р.г. через Пулю та Плакуна Іваненка М.Я. (Деркачі) та Прядила Пушуєва С.В., які значно поліпшили екстерʼєр, а особливо польові якості.

Комбінуючи з сергєєвськими та кіровськими р.г., ми в 1978 р. на республіканських змаганнях в полтавських угіддях завоювали перше командне місце в Україні. Та з моїм відʼїздом у 1983 р. на Дон керівництво р.г. в Харкові очолив П.Т.Васильєв – прихильник трубачівських «красенів», знехтувавши попередні польові досягнення р.г. Харківщини, і не тільки. На 1989 р. в Україні було зареєстровано 1497 р.г., з яких польові дипломи мали 459 (3,24 %), а по Союзу на 1992 р. кількість р.г. сягнула 40 тисяч, дипломованих же було лише 5 тис. (8%) – це якість племінного тваринництва по породі р.г., що «задовольняла» керівництво Союзу. А чи зараз краще?

Зниження робочих якостей гончаків обох порід йшло такими темпами, що це почало турбувати прихильників порід уже в 70-і рр. минулого століття. Проаналізувавши це явище, у №7 (1979 р.) журналу «Охота и охотничье хозяйство» я надрукував статтю, в якій акцентував увагу на байдужості держави до цього питання та на відсутності в країні централізованого органу, який би готував кінологічні кадри і впровадив би науку в галузь мисливського собаківництва. Та моя праця була марна.

Полювання – це, перш за все, особливий стан душі любителя-гончатника, бо надовго запам’ятовуються щасливі хв.илини, проведені в оточенні природи, а не обридлого побуту. Це та краплина щастя, якою не можна поступитися нікому. І марна та надія, що щось можна вирішити поодинці, тут потрібна загальна воля, а це під силу тільки державі.

Говорячи про правила, про нормативний бік роботи над породою, не можна забувати про людей, які застосовують ці правила на ділі, про ту соціальну обстановку, яка довгі роки спрямовувала наш поступ, а в багатьох і думки. Взяти того ж Богуша, він крутив і стандартом р.г., і правилами випробувань як циган сонцем, і виключив зі стандарту р.г. довжину шерсті й густоту підшерстка, бо всі «трубачі» не мали їх такими, як вони мусили бути (4-5 см і густий підшерсток). Не володіючи навіть примітивною вʼязкістю, зменшили роботу гончака замість години до 40 хв., спекулюючи на низьких потребах, в угоду нікчемності, меркантильності, собікористі. До речі, це негідництво, підтримане Правилами випробування мисливських якостей гончаків по зайцю, лисиці та шакалу, погоджено Кінологічною спілкою України, прийняте Кінологічною радою експертів мисливського собаківництва України, затверджене Державним комітетом лісового господарства України в 2009 р. Розглянемо деякі положення цих правил. По-перше, п.2 – до випробування (змагання) допускаються одиночки, смички, зграйки з 3-4 гончаків, а також зграї від 6 гончаків (зграя завжди складалася з трьох смичків). А що робити власникам 3-4 гончих, які мають такі одиниці гончаків, або складених однією групою мисливців, які разом полюють такою кількістю гончаків і бажають мати за їхню роботу диплом? Нагадаю, смичок гончаків – це два однопородні різностатеві гончаки, а два одностатеві і однопородні – це завжди була пара гончих.

Пункт 6 – граничний термін на виправлення сколу для одинаків 20 хв., а для смичків (пар) 15 хв. Не відповідає справедливості виправлення сколу тим, що скол мають виправляти обидва гончаки порівну, тобто 10 хв. Зграйка має виправити скол за 5 хв. диференційовано до кількості правлячих, а зграї вистачить і 3 хв. Видатний російський кінолог Мамонтов стверджує, що якщо одиниця не виправить скол за 5 хв., то її місце на першій осиці. І це справедливо. Маючи добре чи відмінне чуття, цього часу досить.

Пункт 10 – на звальність смичкові доволі й 2 хв., зграйці – 3 хв., зграї – 5 хв.. Ю. Букатевич стверджує, що гончак на галопі розвиває швидкість до 60 км/год (я не вимірював, але припускаю), тому зазначеного вище часу достатньо.

Пункт 12 – паратість раніше визначалася через 10 хв. гону, коли гончак трохи остудить свою гарячність. І це справедливо.

Пункт 16 – на підйом звіра граничний час при кожній роботі однаковий – 60 хв., смичкам – 30 хв., зграйкам – 15 хв., зграям – 5 хв. Тобто лімітувати час за кількістю собак, що працюють у полазі. Це ще є доказом того, що одиниця в розшуку звіра працює вся, а не один майстер зграї, підкреслюючи цим ще й майстерність зграї, що треба враховувати на добутті звіра кожною одиницею випробувань.

Пункт 21 – запропоновані мною 8 балів за силу голосу для диплома І ступеня, 7 б. для ІІ і 6 б. для диплома ІІІ ст. не є завищеними, бо максимальний бал становить 10 балів, тож високому ступеню диплома відповідно потрібен і високий бал. А 5 балів у нинішніх правилах на диплом ІІІ ст. дискредитують гончака – це голос дворового собаки. Біглів не судив, а естонські гончаки мають голоси на 7 балів, тому відповідно 7-6-5 балів на кожен ступінь диплома.

Підкреслю, що вірність віддачі голосу – віддача голосу гончаком тільки по сліду звіра. А віддача голосу до підйому на жирах і при роботі на сколі – порок. Тому пункт 26, де декларується добір протягом 30 хв. та 60 хв. на слідах лисиці заслуговує на те, щоб тридцять разів повісити такого брехуна на першій гілляці – це доказ браку чуття та неврівноваженості нервової системи собаки, а такі для полювання не годяться. Це справжня мука власникові на полюванні, а експертам на випробуваннях.

Нещодавно зустрів на полюванні Чорного Миколу Васильовича, експерта з Кіровограда, якого поважаю за категоричні й тверезі знання гончаків. Він каже, що запитав експерта Бойка, нібито автора цих правил, як той розуміє добір за 30 хв. Той тільки розвів руками і побоявся аргументувати. До речі, не раз чув нерозуміння з приводу Правил випробувань гончаків по лисиці в очереті цього ж автора. Однак я їх не бачив, тому не коментую. Але настійно рекомендую якомога швидше ухвалити Правила випробувань по лисиці, бо дурнішого не можна придумати, як розцінювати роботу гончака по лисиці по… заячим правилам.

Пункт 6. Майстерність – мала кількість перемовчок і сколів, швидкість виправлення їх, а також рівність гону і його тривалість.

Пункт 7. Чуття – здатність гончака за допомогою нюху (чуття) знаходити і гнати звіра, мала кількість перемовчок і сколів, швидкість виправлення їх, а також рівність гону і його тривалість. Останнє буде стосуватися і вʼязкості. Насправді не вміння веде гончака по запаху сліда, а чуття. При поганому чутті все уміння (майстерність) не мають значення. Гончак з хорошим чуттям веде звіра з натиском і не дає йому можливості петляти, тобто не створює умов для уміння, стомлює його, деякі ловлять його, але не умінням, а чудовим чуттям.

Та зазначу, що гончак, коли жене звіра по запаху сліда часто проявляє розумну поведінку. Але все-таки коефіцієнт корисної дії уміння тільки тоді позитивний, коли у гончака хороше чуття, він вміє захопити слід на колах і повернутися назад до загубленої нитки сліду. При поганому нюху будь-яке вміння нікчемне.

Таким чином, культ собачої майстерності, піднятий над найціннішим даром – нюхом, далеко не безпомилковий для експертизи. Тому потрібно виявляти і оцінювати чуття не через посередника – майстерність, а через його прояв. А тлумачити майстерність як прояв малої кількості перемовчок і сколів, швидке їх виправлення, а також рівність гону і його продовження необхідно переадресувати чуттю гончака. Те саме підтверджує здатність гончака без добору розплутувати жирові сліди до прямої побудки звіра, правда за умови сильної нервової системи собаки.

Обов’язковий мінімум балів для присуду дипломів необхідно віддати не майстерності, а чуттю і в’язкості, додавши сюди силу голосу і вірність його віддачі. Не розумію тільки одного, чому при розбиранні жирового сліду хижака, гончаку дозволена віддача голосу. Це нелогічно, оскільки віддаючи голос до лежання лисиці чи вовка, гончак тим самим попереджає їх про своє наближення і створює складніші умови гону.

Хочу ще додати, що в своїй практиці нагонки, полювання і понад 2 тис. випробувань і змагань я спостерігав наявність сильного чуття і манери його використання, і неодноразово був вражений цим процесом. Наприклад, на тупику двійки, гончаки з сильним чуттям ніколи не закладають коло в протилежний бік скидки, а навіть зрізають його по гіпотенузі в напрямку сліду, тому і перемовчують секунди. А гончі з слабшим чуттям можуть і закладають коло в протилежний бік від скидки, тому поки натечуть на гінний слід, втрачають хвилини.

Також без зміни переадресації балів з майстерності чуттю ми не зможемо врятувати регресію в пагубному становищі нинішнього польового надбання (досвіду) гончих.

Тривалість роботи на гону має бути 60 хв. з максимально допустимим часом сколів 15-21-27 хв. згідно зі ступенем диплома. Та в практиці експертизи трапляються випадки перерви гону на 40-50 хв. через непередбачувані обставини. При цьому треба аналітично оцінювати обставини і, якщо при цьому одиниця показувала хорошу роботу з часом сколів не більше 10 %, то цій одиниці слід присудити Д-ІІІ. Не її вина і не будь її, одиниця відпрацювала б 60 хв.

Вводячи вʼязкість в обовʼязковий показник для присуду дипломів, пропоную на Д-І 15 балів, ІІ – 13 балів, ІІІ – 12 балів. Тут доцільно нагадати, що вʼязкість теж прямопропорційна силі чуття гончака. Втративши запах сліду, він втрачає сам предмет переслідування. Однак втративши слід гонного звіра і не знайшовши його, вʼязкий гончак піде шукати другого звіра, а не свого ведучого. Цим він і відрізняється від невʼязкого, бо вʼязкість – це природна якість цього гончака, отримана спадково від предків.

Пункт 33. Орієнтовна шкала оцінок занадто переобтяжена деталями оцінки гону, особливо щодо майстерності та в’язкості. Необхідно враховувати тільки потреби до вимог на кожен ступінь диплома. Поділяю радість М.Берегового з приводу придбання в Росії двох плідників з двома дипломами І ст. і дивуюся, чому ж тоді москвичі і казанці вісім разів приїздили до мене на вʼязки з Ридаєм ІІ-ох, що мав лише диплом ІІ ст. по зацю-русаку, а не повʼязали ближче у Є. Погодаєва чи А. Устюжанінова?..

Шиян з цього приводу писав: «Найцікавіше, що справді вірних на віддачу голосу р.г. перш за все немає серед першодипломників…», - нагадаю, це куратор р.г. «Росохотриболовсоюзу». Та й не такі «дурні», відомі заводчики-москвичі Воробйов Е.С. та Перляйський А.С. та й Сідіков Р. з Казані. А ще справа в тому, що зараз в РФМС, за словами Шияна, діє корпоративна мафія.

Згоден, що наші УТМР, КСУ, ФМСУ завдають шкоди собаківництву країни й упевнений, що жодна громадська організація не має права створювати нормативну документацію з мисливського собаківництва в Україні. Це справа державного органу. Бо кожна громадська організація завжди буде тягнути за своє. Цієї думки дотримуються й видатні фахівців в собаківництві: Букатевич, Горбенко, які пропонують звернутися безпосередньо до президента щодо створення особливого незалежного органу в Україні, що відповідатиме за мисливське господарство, в тому числі і наше собаківництво, яке має керуватися кінологічною радою експертів, підзвітною тільки своєму зʼїзду в питаннях нормативної документації, заснованої на широкому обговоренні та загальній кінологічній згоді, що нам залишити собі, а чим поділитися з FCI, бо там занадто багато шоуфарсу. Адже нам потрібні собаки для полювання в наших умовах.

Завершуючи статтю, подумав, може, правий М. Береговий, що час уже сколотися мені, правлячи ті сколи, які весь час підсовують «знавці» р.г.? Бо вже написав у різні видання статтей на добрі дві книжки, а вже згаданий М.Чорний запитав, як розцінити голос смичка, якщо в одного гончака голос 8, а в другого 5?.. А тут ще й почав наганяти Ридая IV-охот. – Крійкого, добре одягненого, з загривиною, і хочу, щоб цей онук Ридая ІІ-охот., піднявши і погнавши зайця-русака, задушив і вовка, який хотів перехопити його здобич, виправив скол і довів гін до мого пострілу по цьому русакові. Ще й замовив собі вижлеця-естонця, бо мого Керея Росія не дозволила перевезти в Україну, а він ганяв русаків так, що я жалкую за ним і досі. Вирощу його, навчу. Оскільки це син Керея то, може, наслідує його голос в 7-2-4. Краще б 5, бо я р.г. з віддачею голосу 4 віддав в село другу. Йому це байдуже, а мені в р.г. потрібно 5 балів, бо брехунів зроду не тримав. А в опонентах люблю, коли мене дивують, як В. Козак. Ну, а М.Береговий так майстерно ганяє русаків без наявності в р.г. чуття, або ігноруючи його зверхність над майстерністю, та погоджуючись з хорошою загривиною у р.г., не знає, де їх знайти. А вовки, пане Береговий, знайдуть вашого вижлеця, і дай йому Боже сили і підшерстка на корпусі і шиї, щоб не бути травмованим вовком. І ще додайте йому мускулатури, бо при наявній (суджу з фото) йому важко буде битися. А битися доведеться. Із збільшенням «свинарників» в угіддях неминуче зросте і кількість вовків. Міркуйте, як з ними доведеться боротися.

Брати мої, гончатники, здоровʼя вам і успіхів, не слухайте ворогів р.г., виховуйте бійців з вовком, вони, скажу я вам і зайців ганяють краще за кволих і голих.

С. Шевченко



Украинская Баннерная Сеть