Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

«Вузлики на пам‘ять» для загонича

Найчастіше після вдалого закінчення облавного полювання лунають тости на адресу «годувальника», тобто того мисливця, що безпосередньо добув звіра влучним пострілом, рідше за єгеря-розпорядника, а от про загоничів згадують лише в тому випадку, коли застілля затягнулось, а тости вичерпались. А дарма! Адже від уміло і якісно проведеного загону залежить успіх полювання відсотків на 80, коли не більше. Нехай на номерах стоять супер-стрільці екстракласу, але коли загоничі не виставлять на стрілецьку лінію звіра, толку від від їхнього уміння стріляти...

Отже, без добре проведеного загону шанси на успіх значно зменшуються. Ще менші вони у тому випадку, коли на цю відповідальну місію колектив наймає сторонніх людей, які не знають місцевості, а тим більше не вміють орієнтуватися в просторі взагалі, та в лісі зокрема. Тоді процес добування звіра часто чергується з пошуком самих загоничів, що заблукали в угіддях. В моїй практиці були випадки, коли найняті загоничі, які мали одержати плату незалежно від результату полювання, свідомо «блукали», керуючись принципом «аби день до вечора», а там, дивись, у кишені приємно зашарудить купюра та й чарчину наллють.

Як би там не було, але бригадир та розпорядник полювання повинні взяти за «залізне» правило – не покидати урочище, де проводився загін, поки не зберуться всі учасники полювання (особливо, коли мала місце стрільба), навіть якщо наступний загін буде проводитись за якихось 200 метрів. Випадки, коли «гублять» загоничів чи стрільців, найчастіше бувають, якщо використовують кілька транспортних засобів. У поспіху мисливці займають перше-ліпше місце в найближчому автомобілі і, перетасовані мов карти в колоді, вирушають до наступного урочища, навіть не перевіривши наявність усіх людей.

В довідниках та мисливській літературі всебічно описується екіпірування мисливця, набої та типи куль, що рекомендуються в конкретних угіддях на той чи інший вид дичини, а от про загоничів… Лише мимохідь вкажуть на бажаність яскравого жилета, що контрастною плямою буде відрізнятися від оточуючого середовища. Таким чином загонич буде убезпечений від прямого пострілу. Саме тому, згідно «Положення» всі учасники загону повинні їх мати.

Перед початком полювання кожен мисливець мусить усвідомити всю свою особисту відповідальність за успіх полювання. З думкою «хтось із везунчиків добуде звіра – то і мені частку наділять» краще на колективне полювання взагалі не їхати. Кожен учасник бригади має бути «зарядженим» гаслом: хто, якщо не я? Лише в такому випадку удача буде не випадковим, а закономірним явищем.

За радянських часів всі мисливці, не зважаючи на посаду, ходили в загін. А спроба «просачкувати» рішуче засуджувалась колективом, тому хитрун мав всі шанси наступні полювання проводити в індивідуальному порядку. Якщо обовязки загоничів по черзі виконують члени команди, то найсправедливіше буде розділити всіх на дві-три групи. Одні проводять загін, а решта займає номери. Як мовиться – простіше простого! За нинішніх можливостей мобільного звязку не складно повідомити про те, що стрільці зайняли «позицію», тоді як за «домобільних» часів загоничі розпочинали свою роботу через обумовлений проміжок часу. Потрібно було розтягнутись шеренгою на всю ширину урочища чи кварталу на приблизно рівну відстань між гучками і з голосом пройти по угіддях до номерів. Здавалося б, не мудра наука. Але на моїй практиці бували випадки, коли мисливець, який у ряду був правим крайнім, біля номерів виходив крайнім лівим, тобто долав свій маршрут по діагоналі, або ж всі загоничі збивалися вбік від прямої. Щоб цього не трапилось, до екіпіровки гучків варто включити компас (при умові, що ним уміють користуватись). Якщо ж вони в школі не освоїли цей простий і корисний прибор то, починаючи рух, потрібно орієнтуючись на заданому напрямку, вибрати примітне дерево поперед себе метрів за 100-150 і йти до нього, потім вибрати наступний орієнтир і так пересуватись до номерів. Звичайно, перміщаючись у такий спосіб вам не вдасться роздивитися сліди звірів, але, принаймі, не заблукаєте у незнайомому лісі.

Найчастіше загон рухається з голосними криками та таким собі молодецьким свистом. Іноді для більшого ефекту використовують різноманітні тріскачки та стукалки на зразок тих, з якими в давні часи ходила сільська сторожа. Звуки, які вони створюють, чути далеко, а оскільки лісові мешканці їх ніколи не чули, то й реагують на них набагато різкіше, ніж на людський голос. Від шуму-гаму налякані звірі стрімголов розбігаються геть, прожогом проскакуючи лінію стрільців, що значно зменшуе шанси для прицільного пострілу. Після кількох таких загонів тварини з табуна, що побував під обстрілом, починають міняти свою поведінку, намагаючись відстоятись у гущачках, втекти осторонь від своїх звичних лазів, або ж, орієнтуючись по голосах, ідуть назустріч гучкам і покидають свій сховок у протилежному від бажаного для мисливців напрямку. Лисиця, як правило, намагаеться врятуватись від небезпеки таким же способом, який спрацював минулого разу. Якщо це була нора, то вона, не вибираючи дороги, прожогом бігтиме поноритись. Коли ж руда прошмигнула повз мисливця, який керуючись правилами облавного полювання на копитних, пропустив її без пострілу, то й наступного разу вона намагатиметься пройти по цьому ж рятівному маршруту. Якщо ви в цьому господарстві не полюєте постійно, то обов‘язково повідомте єгеря про цей факт, а він вже придумає яким чином вилучити руду з угідь.

Ще перед початком загону потрібно оговорити швидкість руху шеренги, щоб не допустити в ній розривів. Щоб цього не трапилось, слід рівнятись по тому загоничу, який відстає. Можливо, він потрапив у важкопрохідні зарості, або ж з якоісь причини не може витримувати темп.

Оскільки робота загонича в більшості випадків досить тяжка фізично, що викликає потіння організму, яке збільшується й через теплий одяг, потрібно вдумливо і творчо підходити до вибору свого гардеробу. Мені доводилось кілька разів приймати в своєму обході колектив, один із членів якого, незалежно від погодніх умов, в якості верхнього одягу використовував звичайну куртку-штормівку. Цей факт мене зацікавив і довелося «розколювати» малоговіркого чолов‘ягу. Як виявилося, штормівку він просякнув водовідштовхуючою рідиною, яка в магазинах продавалась під назвою «пропитка для тентів» і через це йому не були страшні ні дощ, ні мокрий сніг, що сипався з дерев за комір іншим мисливцям, які полювали в бушлатах. Накинутий на голову каптур служить надійним захистом від опадів. А мороз, а вітер? У залежності від погоди та температури він користувався двома светрами: синтетичним та шерстяним, які міняв за потреби, або ж надівав відразу два. Та основним його резервом був саморобний жилет, який він змайстрував власноруч із звичайнісінької куртки-спецівки, від якої відпоров рукава, а те, що залишилось, підшив вичиненими лисячими шкурками. При використанні такого одягу ні мороз ні вітер не страшні, а можливість підтримувати оптимальний температурний режим має велике значення. Часто доводиться бачити мисливців, які після того, як сходили в загін, відмовляються ставати на номер через те, що добряче пропотіли в занадто теплому одязі і остерігалися простудитися. Як бачите, від одягу також багато що залежить!

Ще до початку загону потрібно вияснити особливості урочища (наявність гущаків, рельєф місцевості) та загальний напрямок руху і обов‘язково дотримуватись рекомендацій єгеря (це відноситься до всіх членів команди без винятку) та не чинити самовільних дій, хоч вони можуть і здатися вам доцільними. Якщо ви скрупульозно виконували всі вказівки розпорядника полювання, то тоді у нього не буде поводу перекласти власні помилки зі своєї «хворої голови» на вашу здорову в разі невдалого загону. До того ж, єгер, який бачить зневажливе ставлення до свого професіоналізму, не надто буде пнутися, щоб за всяку ціну закрити ліцензію силами недисциплінованого колективу. Повірте, це щира правда.

Про дотримання напрямку загоничами ми вже вияснили, а тепер про поведінку мисливця безпосередньо в загоні. Прямолінійний рух – це, звичайно, добре, але коли між вами та сусідом залишається хоч найменший гущачок, ніколи не лінуйтеся підвернути до нього та «протоптати». Можливо, що саме там відстоюється звір, в надії залишитися непоміченим. Якщо ж перед вами важкопрохідні зарості, ні в якому разі не обходьте їх стороною, а, попередивши своїх компаньонів, продирайтеся прямо через них, намагаючись наробити більше тріску і галасу.

У більшості мисливських книг рекомендується якомога голосніше кричати, бо це, мовляв, зменшуе вірогідність того, що звір відстоїться та прорветься через загоничів. У такому випадку добре чути й сусідів, що в значній мірі допомагає тримати лінію і менше шансів стати мішенню для надто запальних стрільців, які, злісно ігноруючи правила полювання, можуть допустити постріл по не чіткій цілі чи «на шумок». А при першому ж пострілі загоничеві доцільно буде заховатись за стовбур найближчого дерева, не припиняючи вигуки.

Всі загоничі, згідно правил техніки безпеки, ідуть в загон із РОЗРЯДЖЕНОЮ ЗБРОЄЮ і вести стрільбу по звіру їм заборонено, за винятком вовка. Правда, тут виявляється невеличка нестиковка. Якщо на загонича зненацька вискочить вовк, то поки мисливець підготує рушницю до пострілу, (особливо при наявності автоматичного запобіжника) сіроманець покине не лише межі загону, а й господарства. До того ж стріляти вовка рекомендуеться картеччю, застосування якої на облавному полюванні категорично заборонено. Які дії в такому випадку будуть правильними?

Ну, вовки вовками, а ми повернемось до наших загоничів. У ті часи, коли загоничі також мали право вести стрільбу по ліцензійному звірові (і добували його чи не частіше, ніж номери) не рідко хитруни, які йшли в загоні, намагалися забігти трішки вперед від основної лінії, сподіваючись, що на них наженуть звіра, або ж надовго замовкали, розраховуючи добути тварин, які спробують прорватися в тихому місці. Мало того, що такі дії нечесні по відношенню до колег, вони ще й є грубим порушенням правил, бо не показуючи голосом свою присутність стрільцям, «мовчун» мав великі шанси стати жертвою нещасного випадку.

Іноді, якщо члени колективу не надто обтяжені моральними принципами, практикувався відстріл копитних в загоні з подальшим приховуванням трофею, особливо у випадках, коли єгер перебував на стрілецькій лінії. Після канонади в лісі загоничі виходили з невинними обличчями і в один голос казали, мовляв, стріляли по лисичці, яка втекла, або ж заскочила в нору. Бригада продовжувала полювання, а потім, доставивши єгеря додому, поверталась по здобич. Якщо ж при подальшому розвитку подій єгер не був свідком здобуття звіра, хитруни вимагали повторного полювання. Не знаю, як в інших господарствах, а в нашому, коли пролунав постріл у загоні, ліцензія закривається і полювання вважається закінченим. І, знаєте, це досить впливовий важіль.

Окрім шумового, який є чинником неспокою (при цьому з урочища вискакує всякий звір, навіть і руді миші), існує загон тихий. Свого часу, при промисловому відстрілі копитних ми його широко застосовували з відмінним результатом. Основною вимогою до учасників полювання було добре знання угідь, а від природи – наявність снігового покриву. У переддень полювання навколо урочищ, де ми мали вести промисел протягувалась волокуша, що зарівнювала всі сліди. На ранок завдяки цьому можна було легко вичислити місця дньовок кабанів, кількісний та віковий склад табуна, що дозволяло спланувати кількість тварин, яких з нього можна вилучити, щоб не нанести стаду шкоди. На лазах розставлялись номери. На вхідному сліді, по якому мовчки вирушали два єгері, також залишався стрілець. Насторожений відчуттям небезпеки табун, прислухаючись і принюхуючись, спокійно виходив по своїх звичних стежках на номери, які мали можливість стрільби «на вибір». При такому способі загону всі інші звірі, що зупинилися на дньовку в цьому урочищі, залишались на своїх лігвах. Я був свідком, коли після стрільби на протилежному боці загону перед моїм номером піднявся козлик, а п‘ять самочок лише підняли голови, намагаючись розібрати наскільки цей шум становить для них небезпеку. Свій номер, після умовного сигналу, я залишив обережно (ледь не навшпиньки) і тварини залишилися лежати. Цей приклад показує, наскільки менший фактор неспокою для тварин несе тихий загон при кращій його результативності. Правда, при такому способі полювання проходить більш повільно, а до стрільців висуваються строгіші вимоги відносно маскування та дотримання тиші.

Хочу сказати, що викладені мною думки є лише аналізом минулих полювань і аж ніяк не можуть претендувати на довершеність, але я впевнений, що читачі в свою чергу доповнять їх, поділившись своїми спостереженнями та досвідом.

Ю. Курочка



Украинская Баннерная Сеть