Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

На біса козі баян?

Я знайомий з українським мисливським собаківництвом, починаючи з 1967 року, оскільки перше мисливське цуценя придбав саме цього року. Як зараз пам'ятаю, заплатив за нього 10 рублів, що на ті часи дорівнювало вартості трьох пляшок казенки (горілки). Уявіть собі, тоді процес купівлі цуценяти не мав ніякого зв'язку з жодною бюрократичною організацією або тяганиною, а, тим більше, вивченням його високого походження. Керувався я лише робочими якостями його матері, яка, загалом, зірок з неба не хапала, і, як я потім зрозумів, причиною цього було нечасте використання її на полюванні через зайнятість хазяїна іншими справами.

Її дочці в цьому плані пощастило набагато більше, тому що вона потрапила до рук молодого мисливця, для якого полювання було основою життєдіяльності. Натаскуванню цуценяти я приділяв дуже багато часу, в результаті чого щеня стало собакою, який уже в 11-місячному віці за багатьма якостями втер носа значно старшим і досвідченішим собакам за всіма показниками, не маючи при цьому ні дипломів, ні приголомшливого родоводу, ні навіть паспорта. Єдиним підтвердженням його приналежності до мисливських собак був запис у мисливському квитку, зроблений мною особисто, ну й, звичайно, його зовнішній вигляд, тобто фенотип.

Така простота в придбанні й використанні мисливських собак, дуже прийнятна для всіх простих мисливців, тривала досить довго, та все-таки поступово, незрозуміло навіщо, умови купівлі мисливських собак і використання їх на полюванні з надуманих і зазвичай меркантильних міркувань ускладнювалися. Я підкреслюю, що все це, як і подальші надумано створені проблеми для мисливців-собаківників, не мали й не мають нічого спільного з популяризацією полювань із собаками й розвитком мисливського собаківництва. Я однозначно підтримую паспортизацію собак і таврування їх номерами, це хоч і не радикальний, та все-таки досить дієвий засіб проти викрадання. Однак я зовсім не розумію (хоч я й професійний біолог-мисливствознавець), яке значення для розвитку мисливського господарства має така вимога, як обов'язкова наявність родоводу для використання собаки на полюванні.

Щоб детально розібратися, кому й навіщо знадобилося узаконити вимогу наявності в мисливських собак родоводів, давайте повернемося трохи назад в історію мисливського собаківництва України. Як я вже відзначав, ніяких перешкод для мисливців України в придбанні й використанні мисливських собак на полюванні, доти, поки мисливським собаківництвом опікувався лише УТМР, не існувало. Швидше навпаки, воно всіляко підтримувалося УТМР (це й додаткові дні полювання для собаківників, і низка інших переваг). Єдиною незручністю, яку ввело УТМР, був допуск собак до полювання. Не мисливців, а собак – абсурд, звісно. Начебто собака може сам взяти допуск і піти на полювання... Правда, цей абсурд мав логічне пояснення – допуск був платним, ну а для цієї організації будь-який спосіб обдирання мисливців і тоді й тим більше зараз вважається цілком припустимим, навіть якщо для цього немає ніякого економічного підґрунтя. Правда, враховуючи мізерність платні за цей допуск, проблем практично не виникало, за винятком того, що допуск видавався тільки в обласних радах УТМР. Однак ця незручність цілком компенсувалася тим, що для отримання паспорта мисливського собаки було цілком достатньо пред'явити тільки фенотип собаки, тобто його фото й ви отримували на нього паспорт, щоправда, з оцінкою використання тільки на полюванні, без допуску до племінної роботи. Це означало, що отримані від такого плідника щенята були набагато дешевші й доступніші для простих мисливців. Ну, а вирішувати, яке цуценя купувати – дешеве чи дуже дороге (однак зазвичай нікчемне для полювання) має право тільки сам мисливець.

Надалі стараннями власників елітних плідників мисливське собаківництво було передане під управління лісівників, які й увели в положення про мисливське господарство вимогу допускати до полювання собак тільки за наявності генотипу, тобто родоводу, а не просто фенотипу, як це було раніше. Це й не дивно, адже якщо мисливці без проблем відрізняли за зовнішнім виглядом мисливських собак від кімнатних і службових, то для більшості лісівників відрізнити дратгаара від вельштерʼєра проблематично, а дратгаара від курцгаара – взагалі неможливо… Певно тому вони й внесли таке дискримінаційне рішення щодо основної маси мисливців-собаківників, позбавивши їх законної можливості отримувати потомство від своїх, перевірених роками полювання, помічників і змусивши купувати цуценят за надвисокими цінами в заводчиків тільки породистих собак з купою дипломів і медалей, кількість яких, як правило, залежить тільки від ієрархічного становища хазяїна собаки.

Важливу негативну роль у цьому зіграли й закордонні заводчики, які отримали можливість збувати нам усілякий мотлох, потомство від якого й зараз вважається привілейованим лише тому, що в родоводі кличка діда й прізвище хазяїна записані іноземними літерами. Про те, що якість цих дідів і бабусь залишає бажати кращого, писалося й у нашій газеті, адже закордонні заводчики часто обдурювали наших, підсуваючи їм непотріб і, користуючись їх неуцтвом, ще й відмовлялися компенсувати витрати. Ця вада все-таки вливалася в наші породи, і я добре знаю приплід від одного супер розрекламованого плідника з еліти, в якому з 8 цуценят двоє виявилися виродками за явно вираженими недорозвиненими статевими ознаками, але при цьому оглянуті обласним відділенням ФМСУ як повноцінне потомство й, звісно, були продані за відповідну ціну. І це при тому, що вони не придатні для використання в племінній роботі, про що мисливці, які їх купили, дізналися набагато пізніше, тому що довідка щеняти, отримана на них від настільки авторитетної організації, не дозволяла покупцям прискіпливо вивчити цуценят при покупці. Тут я хочу підкреслити й моральний аспект цієї дії, адже коли така організація видала документ, та ще й поклеймила щенят саме в тому місці, де дуже добре видно каліцтво, то хто ж тоді рахуватиме в цуценяти насінники або соски в сучок?

До чого я описую цей факт? До того, щоб зрозуміти, яку ж мету переслідували творці цієї проблеми для простих мисливців? Думаю, головною метою при створенні ФМСУ було посилення, покращення й ведення кінологічної роботи на науковій основі… Як правило, такими гаслами прикриваються тоді, коли створюють нікому не потрібну крім самих творців структуру, головною метою якої є тільки викачування грошей з, у цьому випадку, мисливців, які не уявляють собі полювання без мисливського собаки. Чи обговорювалося питання про необхідність такої структури в середовищі мисливців? Принаймні, я не чув про таке обговорення. Просто створили організацію, пролобіювали питання заборони полювання з собаками без родоводу з лісівниками й нас, мисливців, поставили перед фактом.

У будь-якому цивілізованому суспільстві все робиться з єдиною головною метою – користь для всього суспільства або ж великого числа його членів, яких хоч якось стосуються запропоновані зміни. Якщо повернути цей постулат на мисливців-собаківників, то всі зміни в їхній життєдіяльності в цьому плані повинні мати відчутні покращення й спрощення в їхній сфері. Отже, що хорошого принесла узурпація мисливського собаківництва Федерацією мисливського собаківництва України для простих мисливців України? Відповідь однозначна – нічого хорошого, а от проблем – цілу купу, і головна, на мій погляд, це проблема невиправдано високих цін на цуценят далеко не найкращої якості.

Я зі зрозумілих причин не вказав власників плідників виродків. Скажу тільки, що все це відбувалося в Херсонській і Дніпропетровській областях, а один випадок про потрапляння до нас бракованого щеняти з-за кордону описував І.С. Горбенко в № 5, 2011 р.

Для повнішого висвітлення проблем наших простих мисливців-собаківників давайте розглянемо інтереси всіх учасників цього процесу. Їх, на мій погляд, можна розділити на: спільні інтереси простих мисливців; інтереси власників і користувачів мисливських угідь; інтереси творців ФМСУ. На мій погляд, у якійсь мізерній частці вони все-таки збігаються, але в основному мають не те, щоб ворожий характер, але, якщо подивитися з позиції простих мисливців-собаківників і творців ФМСУ, то їхні відносини й інтереси перебувають приблизно на грані антагонізму.

У чому інтерес простого мисливця-собаківника? У тому, що головним завданням, яке має вирішувати його собака, є знаходження дичини в угіддях, позначення її місця, примушування дичини з'явитися під постріл мисливця, подача добутої дичини, добір підранка. Останнє входить до спільних інтересів мисливця й користувача угідь. Утім, це все прописні істини. До речі, усе викладене я розглядаю з позицій мисливця-лягашатника. Перепрошую, так вийшло, що проблеми, які, можливо, створила для простих гончатників і норників ФМСУ, мені не дуже добре відомі, тому що останні 14 років я успішно полював з лягавими без родоводу, дипломів та інших папероносіїв достоїнств і прав. За цей період у мене не було жодного недібраного підранка, і інформація про те, що я втратив право полювати далі з потомством моїх помічників, тому що в них немає родоводу, мене шокувала.

Та робити нема чого, виходячи з принципу, що полювання для мене є найпрекраснішим проведенням часу і не бажаючи псувати його постійним очікуванням зустрічі з контролюючими органами, я вирішив не в'язати свою помічницю й придбати цуценя з паперами ФМСУ. Скажу відразу, ціна і якість цих цуценят були дуже далекі від їхнього оптимального співвідношення, в першу чергу, за фенологічним критерієм. Очевидно, головним критерієм отримання папірця (це я так називаю видачу «довідок щеняти») є платня за видачу довідок.

У чому інтерес мисливського господарства України в цілому й мисливських господарств різних форм власності зокрема? Інтерес у тому, що мисливець із собакою в угіддях не залишає підранків, і фонд дичини використовується максимально повно. А ще навіть в угіддях з дуже бідним наповненням дичиною мисливець із собакою все-таки зустріне дичину й не зможе висунути претензій користувачеві за продаж йому відстрілки в порожні угіддя.

Виходячи з вищевикладеного, і мисливці з собаками, і користувачі мисливських угідь зацікавлені в розвитку саме мисливського собаківництва, а не спортивно-циркового. А от на відміну від них ФМСУ найбільше цікавить розвиток саме останнього, і з цілком зрозумілих меркантильних міркувань, які до того ж знищують наше справжнє мисливське собаківництво. До того ж УТМР з незрозумілих для мене причин примудрилося втратити своє значення в мисливському собаківництві, віддавши своїх собаківників на відкуп бюрократам з ФМСУ. Невже мисливцям мало утримання УТМР, якщо вони взяли на утримання ще й ФМСУ – організацію, головним завданням якої є (навіть важко підібрати об'єктивно точне визначення її ролі в мисливському собаківництві України, назву завдання, яке поставило перед собою керівництво ФМСУ, до речі, в парі з лісівниками) – знищення натурального мисливського собаківництва?

Хтось скаже, що тут я дуже сильно й необ'єктивно «перегнув» у визначенні ролі ФМСУ. Зараз я аргументую це твердження, до того ж словами дуже авторитетного кінолога: «Закордонні авторитети чітко попередили: якщо ви хочете досягти успіхів на змаганнях, не використовуйте собак на полюванні…» («ПтР» № 7,2012 «Ваш вибір»). Мені в цьому випадку незрозуміло, чому федерація, яка в основу своєї діяльності поставила завдання звести мисливських собак, у яких немає родоводу, тобто в яких довести приналежність до мисливської породи нема чим, окрім тільки як своїм зовнішнім виглядом, у своїй назві має визначення «мисливського». Не циркового, не спортивного – прийнявши такий статус, ФМСУ звільнила б багатьох простих мисливців і їх вихованців від невиправданого й незаслуженого переслідування за законом.

Я можу погодитися, що деякі вимоги, висунуті до спортивних собак, можуть бути бажаними й для мисливських собак, і їх власники для свого ж задоволення можуть хотіти прищепити їх своїм вихованцям. Однак їх наявність або відсутність у поведінці собаки не має бути критерієм для вирішення питання придатності собаки до полювання.

Неприйнятним для мисливців, які займаються мисливським собаківництвом, є й визначення якості їхніх вихованців за ознакою чи трясе він задом або щось подібне. Основним показником при оцінці мисливського собаки була й має бути все та ж здатність собак знайти дичину. На полюванні це визначається дуже просто – коли по полю, де пройшов ваш собака, з-під ваших ніг не піднімаються раптово птахи, а підбита вами дичина, навіть при найменшому влученні, опиняється у вашому ягдташі. Усе інше, як то гін лягавим промазаного вами птаха, або гін зайця з голосом – явища, з якими ви мусите боротися. Та ось добір підранка лисухи або качки на іншому березі водойми, коли ви туди припливете, це обов'язково, як і добір чужих учорашніх підранків. Оцінити такі якості навряд чи вдасться на змаганнях і випробуваннях, але ж у цьому і є головна цінність вашого помічника. Тому я вважаю, що тільки хазяїн собаки й тільки він може й має право вирішувати – брати йому від свого улюбленця потомство, а не якась ФМСУ, для якої головне – чи отримає вона від існування вашого собаки хоч якийсь навар. Не кажучи вже про заводчиків циркових, перепрошую, спортивних собак. Тільки на біса мені, мисливцеві, спортивний собака, і чому я просто не можу взяти від свого мисливського собаки потомство й використовувати його без проблем із законом на полюванні?

Виходячи з викладеного, щоб не посилювати конфронтацію, яка виникла й постійно зростає між простими мисливцями й ФМСУ, тим більше у зв'язку з загальним зубожінням українського контингенту мисливців, я пропоную два вирішення питання. Перше, якщо ФМСУ хоче залишити в сфері свого впливу мисливське собаківництво України, то вона має повернутися до мисливців обличчям. Добрим обличчям, видаючи паспорти їхнім собакам тільки за заявою самого мисливця й виходячи з зовнішнього вигляду його собаки, що свідчить про його приналежність до тієї чи іншої породи мисливських собак, без вимоги підтвердження його породності родовідними або іншими папірцями. При цьому ФМСУ слід згадати, що породність за бажання може бути відновлена за фенотипом тварини і якістю його потомства, що цілком можливо, якщо я не помиляюся (ну, принаймні, мене цьому вчили в Кіровському СГІ при вивченні курсу розведення с/г тварин. Саме так тоді навчали мисливствознавців).

Другий шлях розвитку мисливського собаківництва України – повернення мисливського собаківництва в лоно УТМР, яке втратило своє дітище чи то через лінь, чи то через нерозуміння важливості собаківництва в успішному веденні мисливського господарства. А ФМСУ при цьому нехай лишається центром ведення спортивного собаківництва з тими, хто захоче бути в їхній організації, й не створює проблем простим мисливцям, які хочуть полювати з собаками, у чиїх лавах і автор цих рядків.

Насамкінець повторюся, для мисливських угідь і господарств наявність або відсутність родоводу в мисливського собаки, як і в мисливця (про всяк випадок), не має ніякого значення.

В. Щербак



Украинская Баннерная Сеть