Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Пристріт

Що таке пристріт для тих, хто не чув цього слова і не знає його значення, я поясню вкінці. Скажу відверто, що сам у це я не вірив, бо вважав, що соромно в наші часи вірити в існування відьом та всіляких там пристрітів. Утім, все по порядку. 31 грудня (рік точно вказати не можу: 1986 чи 1987-й). О шостій ранку до мене подзвонив сторож із мисливського господарства.

- До тебе ідуть мисливці з Києва. Метробудівці, які не приїхали учора через поломку автотранспорту. У них дві ліцензії: кабан та косуля. Шеф наказав, щоб ти закрив і ту, що у тебе на косулю лишилася. Мисливці згодні викупити м'ясо, - швиденько ввів мене у курс справ. Це ламало всі плани. У мене залишалася одна промислова ліцензія на косулю, але ж її керівництво обіцяло місцевим мисливцям, які виконали по 8-12 днів трудоучасті. Тепер виходило, що місцеві з ліцензією і закриттям сезону "пролітали, як фанера над Парижем". Через якихось десять хвилин біля будинку засигналив автобус. Виходжу. Потреба у знайомстві відпадає, бо цей колектив відпрацьовував трудоучасть у моєму обході. Після реєстрації, інструктажу та інших формальностей сідаємо в машину. Кияни погоджувалися чекати місцевих мисливців, але я відрадив:

- Хлопці прийдуть лише на 8-му годину ранку. У нас три ліцензії, які необхідно закрити сьогодні в обов'язковому порядку. День короткий, до того ж Новий рік "на носі". У кабанів гон, а це значить, що лягти вони можуть у найнесподіванішому місці. Треба їхати! Хто захоче, той нас наздожене на мотоциклах, а про район полювання я повідомлю їх запискою, - аргументую своє рішення.

У першому загоні керівник колективу зголосився вести загон, доручивши мені розстановку номерів. Ох, ці розстановки! Проходиш повз "залізні" лази і не знаєш, кого краще лишити. Стане "аховий" стрілок – ганяй потім за підранком весь день! Єгерю, як правило, випадає крайній номер. Ось і сьогодні такий. Стою майже на голому місці. Тут можна розраховувати лише на лисичку. Заряджаю нижній ствол "нулями", а у верхній про всяк випадок закладаю кулю Полева. Чим дідько не жартує?

Тим часом розпочався загін. Ясно бачу як бритвинський лайка (господар Бритвин) з гавкотом погнав два табунці косуль на номери. Місцевість досить пересічена і голоси, і фігури загонщиків то з'являються, то зникають. Несподівано з лівого боку чую засапане дихання.

- Ну й швидкість у Алдана! Тільки що гавкав метрів за триста, а вже тут, - подумав, повертаючи голову. Сікач! До 170 кг, а може, і більше. Чому ж не стріляв попередній номер? Звір, побачивши мене, різко повернув у бік поля й рвонув галопом. У момент, коли кабан, обіпершись об бруствер поля, робить потужний стрибок, випускаю кулю перед його п'ятаком. Вепр, мов заєць, перекидається через голову і падає. Ноги ще продовжують свій рух, але це вже агонія. Пострілу, яким відстріляли дорослого цапа, в азарті й не почув. Хлопці затягують трофеї в автобус. У цей час на мотоциклі під'їхали два місцеві мисливці:

-З полем вас! - вітаються. -Виходить, що наша присутність зайва, бо ви всію справу зробили без нас.

- Ваша ліцензія ще не закрита! - заспокоює їх Бритвин.

Другий загін виявився зовсім пустим, лише у третьому мені вдалося кулею взяти молодого козлика.

Після білування зважили м'ясо перед розпаюванням, бо ліцензії були промислові. Мисливці сплачували по 2 карбованці 20 копійок за кілограм. Саме стільки коштував у ті часи кілограм вареної ковбаси. Та чи можна зрівняти смак і престиж "варенки" зі смаком дичини на новорічному столі? Під час обіду мій сусід по номеру, який "посоромився" стріляти по кабану, весь час хвалив мою влучність:

- Дивіться, з однієї лівої обстріляв нас. Бачили б ви, як веприк через голову летів! От, якби мені так!

«То чому ж не стріляв сам? У тебе ж п'ятизарядне МЦ-21! Якби ти відстрілявся, то до мене кабан міг би і не дійти (у ті часи кількість набоїв у самозарядній зброї не обмежувалася). Забоявся ти, хлопче!» - крутилися слова на язиці, але вирішив промовчати, щоб не псувати передноворічного настрою, а також враження від полювання.

- Давайте вип'ємо за єгеря, за те, щоб він завжди так влучно стріляв, - продовжував мисливець. Випили. Якби ж то знати було, чим закінчиться його заздрість...

В січні тривало полювання на лисиць. У перший же день на мене вийшло дві. Два дуплети - чотири промахи!

- Ти що, ще не відійшов від зустрічі Нового року? - запитували хлопці.

- Сам не розумію, що сталося! На заряди грішити не можу, бо свої, - розгублено відповідаю їм.

Наступного дня "мажу чисто" ще по двох. Не щастить, та й годі! І не зрозуміло, чому. Стріляючи по газеті, робив з неї "решето", а лисицям хоч би що і найцікавіше, лисиці виходили на мене постійно. Одного разу кум, не витримавши, попросив мене помінятися номером, на якому мав стояти я:

- Кум, давай я стану там. Уже дивитись боляче на твої промахи! Дев'ять штук промазав!

- Ставай! Якщо чесно, то й стріляти нема охоти через невдачі.

Кум пішов на "залізний" номер, а я став у такому місці, де ніколи ніщо не виходило. Що ви думаєте? Лис "знайшов" мене і тут! Підставив бік і зупинився. Стріляй, мовляв! Добре, що хоч не рвонув шкіру на грудях, як комуністи гімнастерку в радянських фільмах. Добряче прицілившись, б'ю з нижнього, другим навздогін. Коли потім ми дивилися розчерки шроту на снігу, то жодної шерстинки не знайшли, не кажучи вже про кров. Хлопці не розуміли, що трапилось. Не розумів і я. Пішли чутки, що у мене «збився» приціл. Лише старий дід Редька, почувши про мою біду, перестрів мене після полювання:

- Заходь, по «чарупиночці» перехилимо, та розкажеш мені, що трапилося, бо тут щось не те. Наче ж не водилося за тобою такого?

Однією «чарупиночкою» не обійшлося, бо розмова затягнулася надовго. Дід розпитував, що і як, що передувало серії промахів. А вислухавши, сказав:

- Е-е-е, то тебе, голубе, і рушницю твою пристріли! Це від заздрощів чорних. Таке буває, що людина скаже щось в лихий час, про що й помовчати годилося б. Звідси й пристріт! Але це справа поправима.

- Який ще пристріт? XX сторіччя, між іншим, закінчується!

- Хочеш вір, хочеш ні, а поки не зробиш те, що я скажу, твої промахи не минуться!

Довелося виконувати дідові настанови. Після всіх маніпуляцій з рушницею і собою з недовірою іду на чергове полювання. Проганяли ми невеличкий острівець очерету. Позаду мого номера за якихось метрів сорок натужно ревів бульдозер, який підгортав гноярку. Став, навіть не закладаючи набоїв. Невже, думаю, серед лисиць можуть бути такі, які підуть в бік працюючого трактора? Проте, невдовзі помітив гойдання очеретів і почув легесеньке потріскування, яке наближалося до мене. Швиденько закладаю набої. Лисичка-комишівка стала в кущі шелюги метрів за сорок. Без особливої надії стріляю – лисичка зникає. Свій постріл я тоді порахував за промах. «Може, хоч запанікує, то менше буде прислуховуватися, а вискочить на когось із хлопців». Більше пострілів не було.

- Невже десь крутнулась? - запитую у напарників.

-А раптом ти її там поклав? – відповідають запитанням на запитання. Підходимо, дійсно, лежить, голубонька. Хутро поганеньке, але мені був дорогий сам факт ураження звіра наповал. Подіяв, значить, дідів "рецепт"! Через один загін я ефектним пострілом "кладу" ще одного красеня-лисовина. Ура! Пристріт знято. Під час обіду після закінчення полювання хлопці допитувалися:

- То що ж таке було з твоєю рушницею? Чому "мазав" так безбожно?

Вже не пам'ятаю, що я їм розповідав, тільки не признався про те, як "лікував" рушницю. Засміяли б, їй Богу! Все-таки всі освічені люди, а тут якийсь пристріт. Середньовіччя якесь та й годі, сказали б. Але я вже точно знаю, що таке буває. Хоч, по правді сказати, якби це було не зі мною, а з кимось іншим, я б не повірив також.

У книзі "Українські чари" (Київ, видавництво "Либідь", 1994 р., ст. 49) так пояснюють термін пристріт:

«Под уроками в Малороссии понимают лихорадочное состояние, вызванное как дурным глазом (прозором), так и завистливой похвалой или вообще дурным словом, сказанным со злой целью, в недобрий час. К ним близок пристрит - лихорадочное й горячечное состояние, соединенное порой с одышкой и коликами в боку, случающееся, впрочем, от простуды и испуга".

С. Лісовик



Украинская Баннерная Сеть