Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Сіра розбійниця.

В університетському містечку, що по вулиці Ломоносова, за якихось 80-100 метрів від біологічного факультету, за недобудованим корпусом, йдучи по дорозі, я почув якісь дивні жалібні звуки: і-і-і... Я повернув голову на звук і побачив, як з землі злетіла ґава - сіра ворона. Розпачливі звуки не припинялися. Підійшовши ближче, я побачив, як обабіч дороги, в густій траві та сухому бадиллі бур'яну заплуталося маленьке зайчатко. Воно продовжувало пищати, але, відчувши тепло долоні, замовкло. На шийці в нього виступила рубінова крапелька крові. Ґава вже встигла його дзьобнути. Ще кілька секунд, і зайча стало б здобиччю сірої розбійниці. Це було 27 березня.

Немає, мабуть, людини, яка б не знала сірої ворони. Її можна зустріти в садах, парках, скверах, на лісових узліссях, по берегам боліт, у селах і містах. Чому ж так сталося, що сіра ворона так розмножилася, значно потіснивши в водно-болотних угіддях качок, лисок, куликів, а в зелених зонах і скверах - співочих птахів?

Ворогами сірої ворони, які стримували її численність, були яструб великий (тетерев'ятник) і сокіл-сапсан. Останній брав ворону в повітрі на відкритих просторах, а яструб - у лісі. Яструб великий - мисливець-універсал: бере ворону в повітрі, на деревах і на землі. При такому сусідстві ворона не мала спокійного життя. Ці два хижаки раніше стримували ріст популяції сірої ворони. Та біда в тому, що обидва ці види птахів стали рідкісними, особливо сокіл-сапсан. До недавнього часу мисливці вважали: якщо у птаха дзьоб гачком, то його необхідно відстрілювати. Але основними причинами різкого зменшення численності цих птахів є скорочення гніздових стацій, загибель птахів на лініях електропередач, поїдання мишовидних гризунів, які вживали отрутохімікати та ще багато інших факторів. Так, сапсан став рідкісним птахом і потрапив до Червоної книги. Дуже потерпає і яструб великий, численність якого стрімко падає.

Відчувши свою безкарність у повітрі, сіра ворона перестала боятися канюка, проганяє й намагається дзьобнути яструба малого (перепелятника). Місця своєї ночівлі сірі ворони раніше тримали в суворому секреті. Лише в сутінках сірі ворони зліталися до певної групи дерев, а з настанням повної темряви по сигналу знімалися й летіли в облюбоване місце ночівлі. Ночували на деревах, але вдосвіта розліталися на денний промисел. Така «засекреченість» місць ночівлі виникла у ворон у процесі еволюції. Річ у тім, що крім двох денних хижаків, які стримували розповсюдження сірої ворони, був ще й третій -«спеціаліст» по нічному полюванню - пугач. Він регулярно в лісі і на околицях міст щоночі знімав по вороні. Доля пугача подібна до долі сапсана - він став рідкісним птахом.

Позбувшись своїх споконвічних ворогів, ворона стала ночувати не лише на міських околицях, а й в парках, скверах великих міст. На території Київського зоопарку, наприклад, ночує не менше 500 сірих ворон.

Як бачимо, сформувався вид, максимально пристосований до навколишнього середовища. Вся родина воронових (до неї входять, крім сірої ворони, крук, грак, галка, сойка та сорока) відзначається винятковою кмітливістю. Сіра ворона дуже добре відрізняє, що в руках у людини - палиця чи рушниця. З палицею підпустить на постріл, з рушницею - ніколи.

Популяція сірої ворони має таку структуру, що навіть при відстрілі восени половини наявного поголів'я на наступний рік весною вони з такою ж щільністю загніздяться знову. Кожна пара підніме на крило не менше 4-6 пташенят. У популяції завжди є резерв молодих птахів, які не змогли вибрати для себе гніздової території. При знищенні дорослих птахів цей молодняк займає їх гнізда.

Взаємовідносини мисливських водоплаваючих птахів -качок, лисок, куликів і ворони формувалися без участі людини. Качка, встаючи з гнізда, обов'язково прикриє яйця пухом, відповзає і злітає в стороні від гнізда. Злякана людиною качка стрімко злітає, і яйця залишаються відкритими, чим негайно користуються сірі ворони, розкльовуючи і поїдаючи їх. Найбільш потерпає від сірої ворони качка-шилохвіст. Ці качки гніздяться на чистих лугах і їх яйцекладки стають здобиччю сірої ворони. Численність цього виду качок різко зменшилася.

Шкода, яку чинить сіра ворона, має тенденцію до зростання. Зникли в приміських парках і скверах солов'ї та інші співочі птахи. Яйця й пташенята їх стають здобиччю сірої розбійниці.

Попри всі наші проблеми, залишається неврегульованою і проблема цього виду. Необхідна науково обґрунтована регуляція чисельності сірої ворони. Певний інтерес являє зарубіжний досвід боротьби з сірою вороною в Швеції, яку ніхто не запідозрить в нецивілізованому підході до справи. Там було підраховано: якщо кожен мисливець (а їх у Швеції 300 тисяч) знищить хоча б одну ворону, то ефективність боротьби з ними значно зросте. Щороку в Швеції знищують 120 тисяч сірих ворон. Щоб зацікавити мисливців, закільцювали 384 птахів по 16 в кожній області. Хто добуде окільцьованого птаха, повинен направити кільце з описом місця, часу і обставин полювання в Стокгольм. Власник кільця нагороджується золотим значком у вигляді птаха з розпростертими крилами. Вартість значка - 1000 крон. Для тих, хто не добуде окільцьованого птаха, але добуде не менше 200 лапок сірих ворон, також видається приз.

Всі разом взяті браконьєри не завдають таких збитків поголів'ю пернатої дичини, як сіра ворона..

Але повернемось до зайчати. Я тримав на долоні маленьке пухнасте дитинча і розмірковував, що з ним робити. Правильним рішенням було б залишити його там, де воно було. Зайчиха (рідна мати чи не рідна) погодувала б його вночі і воно б вижило, якби не ворони. Довелося покласти зайченя в кишеню, зайти по дорозі до молочного магазину і віднести зайча додому - дати можливість йому підлікуватись, зміцніти, а потім пустити його в природу, в самостійне плавання в океані життя.

Зайчатко привчилося пити молоко з піпетки, вже пробує гризти гілки верби. Це узгоджується з даними літератури - на 8-й день від народження зайченята починають споживати зелений корм.

Вдень кумедне, симпатичне косе створіння спить, а вночі гуляє, бігає, намагається знайти вихід з кімнати, обнюхує й стрибає на балконні двері - шукає вихід на волю.

Д. ГОЛДА.



Украинская Баннерная Сеть