Рубрики
 
 

Передплата онлайн

 

Полювання

 

Арсенал

 

Собаки

 

Риболовля

 

Нотатки рибалки

 

Интерв'ю

 

Флора та Фауна

 

Законодавство

 

Газети (номери)

 

2017

 

2016

 

2015

 

2014

 

2013

 

2012

 

2011

 

2010

 

2009

 

2008

 

2007

 

2006

 

2005

 

2004

 

2003

 

2002

 

2001




Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств


Сайт посвященный общению на тему охоты и рыбалки



Головна Про проект Передплата онлайн Об'яви Форуми Контакти

Обережно, глибина

Перебіг останніх подій змусив замислитися, чи все, викладене в моїх попередніх розповідях про пригоди під водою, повністю висвітлює тему підводного полювання.

Надійшла достовірна інформація про те, що нещодавно на Київщині загинув підводний мисливець. Я ніколи не ризикував опускатися під воду в такий холодний період. Є багато прикладів, коли ці ранні запливи мали для підводних мисливців кепські наслідки. Це стосується органів слуху, коли в них потрапляє крижана вода, легенів, які навіть в літній воді працюють на повну потужність, дихання тільки через рот, що є досить шкідливим, не проходження кисню через пори шкіри, тому що тіло знаходиться в воді. І взагалі, суттєве фізичне навантаження на весь організм у цілому. З кожним роком я звертав увагу, наскільки важче стає займатися своєю улюбленою «підводною» справою.

Моя підводна амуніція не дозволяє «працювати» в мінусових умовах. Тільки до середини жовтня, і то, заздалегідь взявши з собою термос окропу, який, розвівши до необхідної температури річковою водою, виливав за комірець гідрокостюму безпосередньо перед початком підводного полювання. Це дозволяло продовжити процес на 20-30 хвилин. Упевнений, в нашій країні знайдеться не один підводний мисливець, який краще за мене розуміється на тонкощах підводного полювання. Але, на жаль, охочих поділитися своїм досвідом та думкою – обмаль!

У кінці 90-х років, коли я тільки розпочинав свою «діяльність», і надалі ситуація щодо правомірності, чи законності, підводного полювання була (і залишається) в підвішеному стані. З одного боку, це начебто ніким не забороняється, з іншого – повна невизначеність. Ходили чутки, що влаштовуватимуться спеціальні курси для тих, в кого є бажання займатися підводним полюванням. Щось на зразок курсів для отримання водійських прав – спочатку навчання, потім іспит. Звісно, у моїх колег, підводних мисливців, це викликало і зацікавленість, і певну іронію, особливо серед тих, хто вже мав солідний стаж. Людей цікавило: хто ж навчатиме, а потім екзаменуватиме з плавання? Ці заходи також ставили на меті надавати дозволи на підводне полювання в окремих територіальних одиницях. На це теж відреагували з гумором: це як, від того третього дерева на краю обриву при повороті русла в с. Луки до першого куща за течією зліва перед с. Березоточа? Сміх сміхом, а питання досі не вирішене – коли і на якій території має право займатися підводним полюванням той чи інший мисливець? Звичайно, дуже хотілося отримати відповідний дозвіл чи навіть посвідчення, головне, почувати себе впевнено, аби ніхто не мав до тебе жодних претензій або, що ще гірше, вимагав штраф. Це тільки преамбула. Якщо вдатися в подробиці, то тема не матиме меж. Упевнений, що в майбутньому обов’язково виникне ситуація, коли підводне полювання треба буде регулювати відповідними нормативно-правовими актами. А поки що кожен намагається знайти рішення власними силами: хто по блату, хто по «домовленості», тобто через могорич, хто на свій страх і ризик тощо.

У своїх попередніх розповідях я намагався якомога яскравіше розповісти про процес підводного полювання, навіть не замислюючись над тим, що є зворотний бік медалі. Справді, це захоплення, від якого неможливо відмовитися, але є одне «але»… Той, хто хоче займатися цією справою, повинен усвідомити один дуже важливий аспект. Ви піддаєте своє життя небезпеці! Уявіть, коли знаходишся один на певній ділянці русла або заходиш в плавневі затоки і віддаляєшся на сотні метрів від будь-якого спостерігача, то покладатися можна тільки на власні сили. І якщо, не дай Боже, щось трапиться, то допомоги чекати нізвідки. Мало хто може собі дозволити, щоб з ним в будь-якому місці річки або водоймища була підтримка. У мене, наприклад, також немає страховки. Тому, перш за все, вважаю своїм обов’язком застерегти, особливо мисливців-новачків: будьте обережні і уважні, намагайтеся, щоб за вами постійно спостерігали, принаймні там, де це можливо, розраховуйте занурення з запасом кисню на 15-20 секунд при виході на поверхню, прислуховуйтеся до роботи власного організму, особливо під час тривалої «ходки». Надмірне фізичне навантаження може дати про себе знати в будь-який момент. При одній думці, що мої розповіді, в яких барвисто і оптимістично описаний весь процес підводного полювання, побічно можуть призвести до «неадекватних» подій, пов’язаних з перебуванням людей під водою, мені, м’яко кажучи, стає не по собі.

Я міг би пригадати більше десятка ситуацій, коли в моєму випадку все могло закінчитися трагічно. Кожна з них індивідуальна, але причина у всіх одна – втрата пильності і захоплення процесом полювання, коли на деякий час втрачаєш прив’язку до місцевості. Згоден, можливі й інші варіанти, пов’язані з розміром риби, «нештатних» ситуацій, коли неможливо передбачити наступний розвиток подій. Ось один з прикладів. Трапилося це в 2000 році в с. Засулля неподалік від Лубен. У мене за плечима лише один сезон. Якось я вирішив спробувати полювати на незнайомій ділянці русла – розвідка, обстеження та пошук рибних місць мають неабияке значення для позитивного результату. Якоїсь миті попереду я побачив напівзатоплене дерево, тільки частина крони була над водою. Років 20 тому Сулою ходили спеціальні судна, які тягнули за собою гребінь, щоб розчистити русло від захаращення. Зараз цього, на жаль, не роблять, і дерева, що падають у воду, створюють все нові та нові «оази». Крім того, між гілками поверхня води була щільно вкрита місцевою флорою, а це – найулюбленіше місце засади для щуки. Та й для сома також ідеальне помешкання. Отже, максимум обережності при підході, дихання з запасом приводжу в норму, тому що невідомо, скільки часу доведеться там пробути. А другого шансу риба вже не дасть, отож є лише одна спроба. Тільки-но я занурився, на відстані 3-х метрів попереду під самим трав'яним покровом бачу щуку, яка нерухомо зайняла позицію очікування. Екземпляр непоганий, десь на 2,7-2,8 кг. Це не дуже добре, вона на полюванні, тобто треба підходити ще обережніше. Раптом щука зробила невимушений рух і змістилася глибше під крону дерева. Продовжую, ледве пересуваючись, наближатися до неї. Із запасом повітря поки все гаразд, жодних неприємних симптомів від організму. Далі дно опустилося ще на 3 метри в глибину, зважаючи на тиск води на вуха, я вже на глибині не менше 5-6 метрів. Ага. Ось ти де! Настав час вирішувати. Постріл! Хоча на такій глибині замало світла, помічаю, що гарпун влучив щуці в голову і пробив її. А риба останньої миті встигає зробити колоподібний рух, і шнур лягає петлею за одну з гілок. Кисневий голод починає давати про себе знати, а ще треба виплутати рибину і не забути про час на вихід. Раптом я помічаю, що заглибився на значну відстань від своєї відправної точки, а навколо лише гілки! Секунд 30 у мене ще є, тому треба швидко щось вирішувати. Вішаю рушницю за шнур на одну з гілок – потім заберу. Починаю підйом, а тут ще й «роба» зачепилася за гілки, з яких почав опадати мул, погіршуючи видимість. І тут на якусь мить я втратив видимий вихід на поверхню. Склалося таке враження, неначе ти космонавт, який вийшов у відкритий космос: куди не глянь – самі зірки. У мене, щоправда, гілки. Як же хочеться вдихнути повітря! Щосили рвуся на поверхню, а гілки, наче навмисно, не випускають мене зі свої пастки. Саме тоді я вперше відчув, що таке інстинкт самозбереження. Як звір, який виривається з капкану, обдираючи власну шкіру (гідрокостюму в мене ще не було, а спортивні штани і роба мало чим допомагали), я продираюся скрізь крону. На якусь мить я запанікував – де ж та поверхня?! Коли я ковтнув свіжого повітря, в голові наче постріл вдарив шалений біль. Звичайно, від тривалої нестачі кисню. Ще хвилин 5 я перебував у міжгілковому просторі, намагаючись віддихатися. Але треба на берег. Ще не відомо, яких ушкоджень я зазнав, а у воді втрата крові зовсім не відчувається. Виповз на сушу: все тіло вкрито, м’яко кажучи, подряпинами. На руках шкіра взагалі розідрана. А ще треба діставати рушницю. Зробив півгодинну паузу для відпочинку. Сам собі надав медичну допомогу, обробивши рани йодом. Лізти туди знову – задача… Але іншого виходу не було. А трапилося ось що. Під тим поваленим деревом було ще одне, яке затонуло раніше. Таким чином, я продирався через «подвійний» бар’єр. Єдиною втіхою для мене було те, що щука стала хорошим трофеєм. Зараз, коли описую цей інцидент, думаю: чи вартий він був такого ризику?

Коли я був у Хургаді в мене було багато можливостей спробувати дайвінг. Але кожного разу я стримувався. І ось чому. Я вважаю, що вступного інструктажу перед зануренням вкрай недостатньо. Інструктор поруч – це теж не аргумент. Якщо щось трапиться на глибині більше 10 метрів, а більшість охочих спробувати себе з аквалангом – це, як правило, непідготовлені люди, то нехай поруч з тобою буде купа інструкторів, наслідки можуть бути найнепередбачуваніші. Навіть я, маючи вже 9 років стажу, займаючись підводним полюванням, не ризикнув піти на такий крок, оскільки чітко усвідомлюю, наскільки це небезпечно. Крім того, постійно отримуєш звістки про трагічні наслідки, пов’язані з дайвінгом. На превеликий жаль, серед учасників цих подій і наші співвітчизники. Іноді люди навіть зникають безвісти… Але бізнес робить свою справу: є охочі – будь ласка!

Весна набирає обертів, скоро настане літо. Тому ще раз звертаюся до всіх: бережіть себе. Якщо вже вирішили займатися підводним полюванням, то найкраще для вас – декілька разів перестрахуватися. Кажу це, виходячи з власного досвіду…

Р. Сахно



Украинская Баннерная Сеть