Відновимо болота – збережемо життя…

А. Кащеєв

Сентябрь, 2015 год

«Без води Земля – кладовище»

узбецьке прислів`я

Це прислів`я народилося в країні, в якій люди розуміли, що вода є джерелом життя, а життя без води - неможливе. Що сталося в нашому районі з 1960 до 1980 року?

У цей період було проведене масове осушення природних боліт. Держава витратила на це колосальні кошти. Хмільницький район займав площу понад 100 тис. га, з них площа водно-болотних угідь становила близько 20 тис. га. Із загальної площі водно-болотних угідь майже 10 тис. га становили природні болота, які формувались тисячоліттями і в яких вирувало життя. Вони накопичували вологу, фільтрували воду, підтримували постійний рівень грунтових вод, створювали мікроклімат на окремих територіях, рівномірно живили ріки водою. Болота забезпечували основні водні артерії у нашому районі: річки Південний Буг та Сниводу з їхніми притоками. У них виводились безліч водно-болотних птахів та річкових видів качок. Болота давали їм їжу, створювали гніздові та захисні умови.

Працюючи в мисливському господарстві понад 40 років, я проаналізував наслідки осушення водно-болотних угідь у Хмільницькому районі. Наведу декілька прикладів. Торф’яне болото, яке було між селами Мар`янівка, Скаржинці, Маркуші, Рибчинці, щороку давало життя тисячам крижнів, широконосок, лисок, чирків, сірих качок, різним видам куликів. У цьому болоті водились колонії ондатр, десятки видр та багато інших видів тварин. У процесі добування торфу жителі цих сіл створювали так звані плеса (відкриті ділянки), де водилась риба: золотий карась, в`юн, окунь, щука та інші види. Із цього болота бере початок річка Снивода. Зрештою, це болото було знищене осушенням. Зникла тут і вся описана живність.

Болото, яке було на річці Хвоса (притока р. П. Буг), між с. Малий Митник і с. Жданівка, було унікальним, тут водилися тисячі ондатр, які були завезені сюди в 50 роки минулого сторіччя для акліматизації. Цей вид швидко заселив усі болота району. На них було відкрито промислове полювання. Знаменитий дід Дем`ян із с. Терешпіль здавав хутро ондатри мішками. Чомусь держава тоді це хутро активно приймала і перетворювала його на валютні надходження. Сьогодні в Україні це питання взагалі не вирішується. Для порівняння: 1 га водно-болотних угідь в США дає прибутку в три рази більше, ніж 1 га орної землі.

Невеличке озеро Шимкове, яке вціліло від осушення аж до 1978 року. Знаходилося воно в районі с. Шимкова Гребля, займало площу 1,5 га й було особливим: круглої форми, з заростями осоки купиноподібної форми, де гніздились десятки крижнів. Під час проведення полювання їх на цьому болоті піднімали сотні.

Можна наводити ще багато прикладів, що ми втратили після осушення боліт лише в одному з районів Вінниччини. Керівники держави (на той час СРСР) збільшували площі орних земель, не задумуючись про проблеми, які принесе осушення і які з кожним роком ставатимуть усе відчутнішими. Ми, мисливці, втратили водно-болотні угіддя, а з ними - пернату дичину. Але ж основна втрата – це вода. Адже вона - джерело життя для всього живого на нашій планеті Земля.

Сьогодні у більшості сіл, де осушені болота (а вони осушені на всій території району), зникає вода у криницях. Тільки сьогодні ми починаємо оцінювати її необхідність… Осушувальні канали продовжують забирати з нашої землі воду, в яку з полів потрапляють розчини мінеральних добрив, гербіцидів, солей із доріг, органічних та інших токсичних речовин. З кожним роком їх кількість катастрофічно зростає і накопичується в наших водоймах.

Європейські країни розпочали активну роботу з відновлення природних боліт. Відсоток природно-заповідного фонду в країнах Європи становить понад 15%, в Україні - менше 3%. Відновлення боліт потрібно починати й у нас, і цим повинні зайнятися, в першу чергу, ми, мисливці. Болота повернуть воду в наші криниці, вони знову живитимуть наші водні артерії, болота знову дадуть життя тисячам водно-болотних тварин, і повернуть мисливцям наш украдених рай.