Рушниці зі стволами Леопольда Бернарда

М. Завадський

Ноябрь, 2015 год

Рушниці з дамасковими стволами посіли особливе місце в історії мисливської зброї, про них відомо й написано дуже багато. До них можна ставитися по-різному, але, безсумнівно, вони викликають інтерес в усіх без винятку мисливців, як зразок майстерності ковалів минулого.

Особливу цікавість рушниці зі стволами з дамаску викликали і в мене, і з часом у мене зібралася добірка матеріалів, з якою мені хотілося б ознайомити широке коло мисливців, а головне мені попалася рушниця, з якою я хочу вас познайомити.

Дамаск (зварений булат) як ствольний матеріал відомий зброярам давно. До кінця XIX століття стволи з дамаської сталі вважалися найкращими. Дамаск справді має низку достоїнств: не так піддається впливу низької температури, при розриванні лопається, але не розлітається на шматочки, при виготовленні є можливість видалити всі елементи, небажані в ствольному матеріалі, та й не останню роль відіграє вічна краса стволів. Крім того, за його візерунком можна візуально судити про якість ствольного матеріалу.

Звісно, усі ці достоїнства має дамаск тільки високої якості, виготовлення якого відрізняється строгою технологією, добором якісних матеріалів і великою трудомісткістю. Зброя, зроблена з такого матеріалу, завжди була дорогою.

Л.П. Сабанєєв про дамаскові рушничні стволи писав: «Кращі сорти дамаску виготовлялися Леопольдом Бернардом у Франції й Ле-Клером у Бельгії.

…Стволи з англійського букетного дамаску набагато сильніше піддаються іржі й свинцюванню, ніж бернардівські. Останні твердіші, добротніші, а тому міцніші й взагалі б'ють краще великим шротом і картеччю, ніж більшість англійських».

Міжнародне журі Всесвітньої виставки 1867 року присудило Л. Бернарду перше місце за його дамаскові стволи й за верстати з їх обробки методом обстругування. Сам майстер відзначав, що найважливішою умовою для виробництва високоякісної продукції є незмінність способу обробки матеріалу, характеристики якого не змінюються.

Спосіб отримання Л.Бернардом його дамаску наводжу повністю за статтею Андрія Менкова «Дамаські стволи». «Матеріалами, що використовувалися в майстерні Бернарда, були кричне залізо з Вочерського й м'яка сирцева сталь з Ізерського департаментів. Роботу починали зі складання пакета зі 100 квадратних стрижнів заліза й сталі: половина залізних і половина сталевих. Стрижні були перетином 1х1 см, їх складали в шаховому порядку. Для того, щоб не переплутати порядок, торці всіх сталевих прутків заздалегідь фарбували чорною фарбою, а залізних білою. Пакет зв'язували залізним дротом і нагрівали в печі, де метал не контактував з вугіллям (відбивній). Нагрівання здійснювалося до температури вару, після чого пакет проковували підпружиненим паровим молотом, кривошип якого діяв з боку молота. При підйомі молота пружина, що складалася з каучукових прокладок, стискалася. При падінні молота вони його додатково розганяли. Частота ударів доходила до 180 за хвилину.

Після проковування й зварювання брусок витягали між вальцями до перетину 1х1 см. Отриманий пруток розрізали на шматки 1,5 м. Потім ці шматки скручували. Для цього стрижень рівномірно нагрівали до червоного й, закріпивши один кінець у лещатах, а другий в рукояті з квадратним отвором, починали рівномірно скручувати уздовж поздовжньої осі. На рівномірність скручування звертали особливу увагу, тому що від цього залежала якість майбутнього малюнка. Скручені смуги випрямлювалися на ковадлі ручником і складалися по 3-4 у ряд, утворюючи смуги. Ці смуги зварювали з двох кінців і посередині, а потім по всій довжині. Потім смужку витягували, надаючи перетину розмір 1х0,5 см.

Подальші операції зі скручування й заварювання ствольної трубки повністю повторювали виготовлення заготівель кручених стволів. Смугу в нагрітому стані навивали на залізну трубу. При роботі в неї вставляли стрижень (костиль). Однієї смуги вистачало на 1/3 довжини заготівлі, тому навивалося послідовно три смуги, кінці розміщувалися один над одним. Навиті смуги ущільнювалися ручником. Зварювання велося поетапно, кожне місце, що зварювалося, нагрівалося чотири рази: два рази для зварювання, два для проковування. Труба, на яку навивалася смуга, прибиралася при свердлінні каналу. Свердління каналу ствольної трубки проводилося на звичайних свердлильних верстатах. Послідовно використовувалися три ряди свердл: зазубрені для грубого свердління, зазубрені й гладкі для чистого.

Повністю оброблена традиційними механічними способами обробки (свердлена, обточена, шліфована й відполірована) ствольна трубка з дамаської сталі зовні нічим не відрізнялася від трубки, виконаної з однорідного металу.

Далі потрібно було здійснити останню операцію з проявлення характерного малюнка. Для цього зовнішні поверхні протравлювали в легких кислотах. Швидкість травлення різних за хімічним складом жил сплавів дамаської сталі різна. У результаті на поверхні виробу жили відрізнялися одна від одної й проявляли (утворювали) малюнок. Наприклад, для проявлення малюнка рекомендувалося застосовувати такий склад: оцет з розчиненим у ньому купоросом, сік згнилих лимонів, міцну горілку. Після протравлювання поверхня відмивалася від іржі без механічних впливів».

Леопольд Бернард рушниць не робив, але, судячи з наявних рушниць, з'єднував і зварював виготовлені його підприємством ствольні трубки в один блок, обробляв його в чистому вигляді й ставив на нього своє власне клеймо. З метою захисту від підробок своє овальне клеймо Л.Бернард (LB під короною й зірочкою внизу) «утоплював» у подушечках стволів і дублював написом: LEOPOLD BERNARD CANONIOER A PARIS.

Готові й випробувані Паризькою іспитовою станцією стволи Л. Бернард поставляв зброярам.

Екземпляр рушниці, що потрапив у моє поле зору, зі стволами з дамаску Бернарда являє собою двостволку 10 калібру з внутрішніми курками системи Енсон-Ділей роботи одного дипломованого паризького майстра. На жаль, ім'я майстра, який виготовляв рушницю, вказане на щитку колодки, частково стерлося за роки експлуатації й лише можна роздивитися напис у напівкруглій формі «P… I… BEELL» - угорі, «BREVETE» - унизу й «520» - у центрі.

У наявній у мене літературі даних на майстра я не знайшов. На стволах, колодці й цівʼї є клейма RB 157.

Рушниця як трофей була привезена після Другої Світової війни зі Східної Пруссії, за нею дуже добре доглядали, і вона знаходиться в прекрасному стані. Незважаючи на те, що стволи з дамаської сталі зроблені в позаминулому сторіччі, вони мають дзеркальний блиск. Довжина стволів 760 мм, вага близько 1850 г (2100 із цівʼям), патронник 75 мм, довжина перехідного конуса 11 мм, діаметр каналу 19,3 мм, дулових зрізів: правого 18,4, лівого 18,3 мм. Цівʼя коротке, запирання Ділей-Едж.

Вага колодки з прикладом близько 1700 г, порівняно невеликий для 10 кал., але для її посилення з боків є припливи у вигляді півмісяців, що охоплюють щиток і боковини. Колодка полірована й має по контуру дуже тонке гравірування. Звідники бойових пружин циліндричні, виступають із колодки.

Запирання стволів на два підствольних гака (рамкою Перде) і виріз у продовженні прицільної планки, куди входить поздовжньо-ковзна пластина. Керування верхнім ключем (Вестлі Річардса, патент 1864 р.).

Рушниця спочатку здається важкою і масивною (2 ствола 10 кал.), але в руках дуже зручна й прикладиста, а прицілюванню сприяє висока й широка прицільна планка (з хвилястого дамаску), вона поступово звужується й знижується до дула (від 17,5 до 13,5 мм). У рушниці відчувається міць і елегантність.

Для ходових полювань рушниця все-таки має достатню вагу й для полегшення стрільби, можливо, використовувався штир-підставка (або сошки), який угвинчувався в отвір з різьбленням у цівʼї (це моє припущення).

Що цікаво, німецькі клейма свідчать, що в грудні 1944 року (!!!) фірмою «Аншютц» стволи й рушниця в цілому випробувані на іспитовій станції в Целла-Меллісі.

Рушниця не має жодного люфта, і, я думаю, що на фірмі «Аншютц» передній гак зазнав часткової переробки, туди був запресований сталевий вкладиш, підігнаний по осі обертання.

Дана рушниця – це прекрасний зразок високого збройового мистецтва кінця XIX століття, який і понині є чудовим інструментом Полювання.