Моя рушниця, яка вона є
Ю. Курочка
Ноябрь, 2006 год
Про власну рушницю я мріяв з самого дитинства. Щеб пак! І батько, і дід були мисливцями. Дід був не тільки мисливцем, а ще й Божою милістю слюсарем "золоті руки". Скільки історій, схожих на легенди, довелося мені наслухатися від його молодших напарників про дідового "хранцуза". „Хранцуз” – так дід називав свою рушницю з довжелезними (96 см) стволами. Шомполка французської роботи потрапила в його руки невідомо як. Бій у неї (за оповідями очевидців) був відмінний, та дідові не подобалась незручність його перезаряджання на полюванні. Це й наштовхнуло його на „аферу”. Він купив тульську куркову і розпаяв у неї стволи. В шомполці стволи дід відрізав аж по брандтрубки, розпаяв і, за його словами, "присобачив” на місце тульських. Чи багато з нас, навіть при сучасній техніці, візьмуться за таку роботу? Ото ж бо! А перероблена рушниця "забирала" зайців без проблем на відстані сімдесяти метрів! Близько з неї стріляти було нерозумно, бо трофей тоді був схожий на фарш-асорті з м'яса, кісток та шерсті. Багато пропозицій дід одержував від мисливців на предмет обміну „хранцуза” на їх рушниці з різноманітними „доважками”. Один навіть пропонував телицю (!) в додачу до своєї безкурковки. Та дід затявся. Від нього рушниця перейшла до мого батька, а коли ввели обов'язкову реєстрацію зброї в міліції, її, як „нестандартну” вилучили. Швидше за все, вона закінчила свій шлях як металобрухт. На згадку залишилися лише замки від шомполки після її переробки.
Ось про таку рушницю я й мріяв. Потім у мисливській літературі вичитав про самозарядні рушниці. Зрозуміло, що загорівся придбати собі таку. А як же? Уявляю собі – летять качки. Я п'ять разів стріляю - п'ять качок падає! Такі мрії блукали в голові десятилітнього хлопчика. Вже значно пізніше, коли „смальцю” в голові побільшало, зрозумів, що мені потрібна двостволка. За сукупністю вимог ціна-якість-доступність зупинився на ТОЗ-34 ЕР. Проте, на початку 80-их (ХХ ст.), рушниці з магазинів розгребали щасливчики, в яких був „блат”. Не буду розповідати як, але новеньку "тридцятьчетвірочку" я собі придбав.
Уже перші мої постріли з неї розчарували – до бою "хранцуза" "тулці" було далеко! Після ДТП у мене перестала функціонувати кисть правої руки. Довелося переучуватись стріляти з лівого плеча .Ой непросто це, повірте на слово! А хто не вірить – спробуйте лівою рукою написати кілька слів, чи хоч би потрапити ложкою до рота! Шріт з моєї рушниці навіть після багатогодинних тренувань летів невідомо куди. Я навіть почав подумувати про те, щоб продати її і купити собі іншу зброю. На щастя на полюванні зустрівся з мисливцем із Києва, який вислухавши мої проблеми, взяв мою рушницю. Переламав, поклав у розсоху дерева й довгенько дивився то в стволи, то на планку. Нарешті сказав:
- Вона в тебе з підвищеним боєм! Цілься - трохи нижче і все буде нормально. До рушниці звикнути потрібно, підібрати заряд і не вимагати від неї неможливого, чого вона завідомо не може дати.
Ця зустріч заставила мене розшукувати різні довідники по пристрілці. Хоч у паспорті рушниці значилося чок-півчок, насправді після промірів свинцевою пластинкою були одержані зовсім інші результати: нижній ствол мав дульне звуження 0,9 мм, верхній 1,1 мм. Ось і маєш! Як тепер стріляти кулями. Адже в усіх інструкціях не рекомендується стріляти зі стволів з дульним звуженням 1 мм і більше. Як бути на промисловому відстрілі лосів? Довелося мені експериментувати з підкаліберними кулями. У якості підкаліберних використовуав кулі Майера та Бренеке 16 калібру. Заряджав у контейнери, пробував центрувати за допомогою паперу з гільз, та все одно відмінного бою добитися не зміг. Усі кулі "лягали" в коло діаметром 20 см. Експерименти продовжувались поки не потрапила до мене куля Полева, яка тоді тільки-но з'явилася в продажу. Коли підібрав наважку пороху саме під мої стволи (стріляв з обох), граючись почав влучати на відстані п‘ятдесят метрів у денце консервної банки, або пачки з під сигарет ("Прима"). Збільшення наважки пороху „Сокіл” на 0,2 г. піднімало точку влучення над лінією прицілу на 10 см.
Потім у журналі "Охота и охотничье хазяйство” я прочитав про кулі Блондо, які виточувалися зі сталі (із свинцевими поясками) та про кулю Рубейкіна, мідну та латунну, без поясків. Як самотужки виготовити свинцеві пояски до кулі Блондо, щоб вони міцно трималися на кулі? – я додуматись не міг (куля рубейкіна набагато технологічніша – вона без поясків). При її спорядженні я користувався порадами автора журналу. У той час у Києві випускалися чудові контейнери з зовнішніми ребрами жорсткості, які якнайкраще підходили для спорядження набоїв цією кулею та крупними номерами шроту. Під кулю від контейнера потрібно було відрізати амортизатор. На його місце ставився просалений клейтух із повсті. Стаканчик, акуратно, на рівні половинки розрізався гострим ножем. Обтюратор ставився на порох, наважку якого я зменшував на 0,15-0,2 г. проти максимальної ваги, на обтюратор клалися порохові прокладки товщиною 3 мм, потім клейтух, а на нього в розрізаному на дві частини стаканчику досилалася куля. Гільза закручувалась закруткою.
Куля Рубейкіна не поступалася кулі Полева в точності влучень на відстані 50 метрів, а у випадках, коли доводилось стріляти через тоненькі гілочки – значно переважала її за пробивною силою за рахунок своєї жорсткості. Наведу два приклади із своєї практики.
Сікач вагою близько 200 кг стріляний дублетом кулями Полева та Рубейкіна з відстані близько 50 метрів. При знятті шкури виявили, що кулі лягли поруч за два сантиметри одна від іншої. Рубейкіна пробила лопатку, ребро навиліт і застряла в кістці лопатки з протилежного боку. Куля зберегла свою форму і була використана повторно. Нею ж (!) був відстріляний шилорог („вільчак” „вилогою”, називайте, як хочете) із відстані 63 метри. Така значна дистанція стрільби була зумовлена наказом відстріляти дефектного самця косулі. Куля влучила у його груди в районі шиї, пройшла вздовж хребта, мов бритва зрізавши всі ребра, і навіть не змінивши напрямок руху вийшла назовні.
Коли я читаю в мисливських оповіданнях, що куля від кабанячого черепа дає рикошет, мене розбирає і зло, і сміх одночасно. Сміх від того, що не варто цитувати великого гумориста Остапа Вишню в серйозних випадках. Всьому свій час і своє місце! Зло ж розбирає ще й тому, що не розумію тих людей, які полюючи на небезпечного звіра, користуються набоями фабричного спорядження. Тільки в них можуть бути рикошети! Куля з мисливської рушниці, за якою згоріла пропорційна її вазі доза якісного пороху, на оптимальних (20-40 м.) відстанях стрільби не дає рикошетів. Хіба що в тих випадках, коли куля проходить по дотичній лінії (кут влучення менший 10 градусів) і то, за умови, що куля свинцева. Кулі Блондо та Рубейкіна не дають рикошетів взагалі. В наступному матеріалі я розповім читачам про цікаві випробування куль в „домашніх” умовах.
Кулями Полева та Рубейкіна я стріляю з обох стволів. Зроблено вже більше трьохсот пострілів – і жодного натяку на їх пошкодження. Взагалі, сучасні ствольні сталі (за умови, що не було дефекту при виготовлені) здатні витримати великі навантаження, і потрібно дуже „постаратися”, щоб їх пошкодити. За двадцять років активного полювання мені довелося бачити три роздуття і один розрив стволів. Роздуття відбулося в двох випадках через прокладки, що клалися на кулю, і один раз після пострілу із ствола, яким зачерпнули снігу. Розрив нижнього ствола на ТОЗ-34 у мого кума на осінньому перельоті. Після швидкого повторного дублету розірвало ствол на відстані 54 см від казенного зрізу. Виявилося, що донний клейтух з неякісної гільзи витягнуло в ствол, що й стало причиною розриву при повторному пострілі. Як бачимо, в усіх випадках пошкодження відбувались через елементарні порушення правил техніки безпеки! Після кожного пострілу продувайте ствол і оглядайте його, чи не лишились в ньому клейтухи, прокладки. Коли полювання проходить в умовах снігопаду – не полінуйтеся зайвий раз переломити рушницю і оглянути стволи. Ця простенька процедура допоможе зберегти вашу рушницю та ваше безцінне здоров'я!
Із двохствольних рушниць, які випускалися за радянських часів в Іжевську і Тулі, ТОЗ-34 була найбільш швидкострільною через наявність ежектора та неавтоматичного запобіжника. У швидкострільності з ним могло позмагатися лише МЦ-7, та ця модель рядовому мисливцю була недоступна, як і всі рушниці виробництва „ЦКИБ СОО”. Решта зброї була з автоматичними запобіжниками. Для реклами це звучало чудово, а на полюванні такі запобіжники насправді просто зайві. Скільки на полюванні вони зробили "ведмежих послуг" мисливцям! Уявіть собі ситуацію: після дублету підранена качка пливе в очерети, або поранений сікач розвернувся на мисливця, щоб "уточнити" навіщо по ньому стріляли. Мисливець швидко перезаряджається, з гарячки тисне на спуски, а рушниця мовчить! Запобіжник-то автоматичний! І у вашій практиці була така ситуація? Ото ж бо й воно! На запобіник, якої б він системи не був, як і на гальма в автомобілі, надіятись не варто. Адже будь-який механізм може зіпсуватись у найбільш непідходящий для цього момент. Краще всього мати за правило: перед сходом з номера вийняти набої, а рушницю в переломленому стані повісити на „погон”. Це найнадійніший запобіжник!
За допомогою таблиці Плоского я підібрав номери шроту спеціально для моїх стволів. Це погодження шроту з чоками в комплекті з добрими контейнерами та пересипкою крохмалем дозволяє мати чудові результати на граничних дистанціях. Такі набої використовую тоді, коли потрібна максимальна купчастість бою. Це осінній переліт, полювання на лисицю з підходу та на манок.
При полюванні на норах сильні звуження моїх стволів спочатку розчаровували: або промах, або, якщо немає можливості відпустити звіра (в чагарниках, наприклад), при влученні дуже псувалася шкіра. Довелося знову сідати за довідники і шукати рецепт пониження купчастості бою. Відразу хочу попередити „гарячоголових”, що не варто сліпо копіювати наважки пороху, шроту і клейтухів з набоїв, що дають чудовий розсип (російською "рассев" ''осыпь”) у вашого, знайомого. Це справа сугубо індивідуальна. Наприклад, у мого кума така ж рушниця, як і у мене, навіть дульні звуження такі ж. Проте в його стволах було досить розділити шріт прокладками. Наводжу для прикладу його варіант: одна третя шроту засипається в споряджену гільзу і закривається прокладкою 1 мм. Потім дві такі ж прокладки розрізаються від середини до краю (як радіус) і розріз в розріз складаються хрестоподібно та досилаються в гільзу. В цю хрестовину засипалася решта шроту і гільза закручувалась закруткою. Його рушниця на відстані 20-25 метрів показувала чудовий бій. Цим же набоєм мої стволи давали такі "вікна", що хоч "караул" кричи. Після різних хитрувань, що не дали позитивних результатів, випадково (кум замість зняти гирьку 200 мг, поклав таку ж на терези!) знайшли вірний шлях. Потім ще зменшили наважку шроту на кілька грамів, і спрацювало! Чудова осип при відмінній різкості і "м'який" постріл. А кажуть, що тільки від рушниці залежить бій! Насправді працює комплекс ствол-набій. Після підбору компонентів та наважок, „циліндр” (модель ТОЗ-Б) на 40 метрів показав більшу купчастість ніж чок 0,8 мм „магазинним” набоєм! Взагалі, це моя особиста думка (більшість мисливців, що стріляють купленими набоями, навіть не знають, що їхня рушниця може мати набагато кращий бій). Не варто прислухатися до розповідей тих мисливців, які зі своєї рушниці „валяють” звіра на 80-100 метрів. Всі ці розповіді не більше, ніж мисливська фантазія, з розряду „мюнхгаузеновських”. Одного разу на моїх очах мисливець взяв лисицю. Коли зійшлися товариші, стрілок став похвалятися, що відстріляв її на відстані 80 метрів. Я викриваю його неправду: „Там і 50 не було!”
Переміряємо звичайними кроками. Сімдесят! При довжині звичайного кроку в 70-75 см виходить приблизно п'ятдесят метрів, що й потрібно було довести. Виясняється, що у людини окомір шкандибає на обидві ноги! А далекобійні рушниці серед рядових трапляються, але дуже рідко. Як правило, це рушниці для степових полювань. Мені пощастило таку тримати в руках і зробити кілька пострілів із неї. Це була рушниця "Дарн", яка відрізнялася від наших звичайних двохстволок тим, що в неї стволи жорстко з‘єднані з ложею і вона не переломлювалася. Мала ця рушниця надзвичайно купчастий бій. Господар в неї був хвалько, яких світ не бачив. Після закінчення полювання він обов'язково вішав газету і стріляв по ній фабричним набоєм. Наші рушниці зрівнятися не могли з тим „клятим” Дарном! Тут у моїй голові визрів підступний план, як посоромити хвалька. Благо, що на той час я уже добре вивчив балістику шротового пострілу. Я задумав спорядити набої і на наступному полюванні показати "клас". Дай Боже і нашому теляті вовка з'їсти! Домовилися, що ми в суботу приїдемо на косулю, тоді й потягаємося, тільки без контейнерів і обгорток!
Удома, споряджаючи набої, я максимально зменшив наважку пороху, залишаючи незмінною вагу шроту. Пробні постріли показали, що Дарну доведеться „посміятися на кутні” . Купчастість була неймовірна, а от різкості – ніякої. Шріт ледве вм'ятинки зробив у дошці за мішенню, але ж набій готувався не для полювання, а щоб захистити честь тульських зброярів!
...По газетах ми стріляли разом. Хлопці дивляться куди впадуть пижі (щоб було чесно, без контейнерів). Самовпевнена усмішечка на вустах власника Дарна поступово сповзала в міру нашого наближення до мішеней.
- Ну, ну, ну, - не знаходив слів мій опонент.
- Не хвалися ніколи! – під’юджували його хлопці.
- Хоч би на різкість не здогадався змагатись, - переймався я. Проте людина була наскільки пригнічена, що це не прийшло йому в голову! Про свою витівку я розповів їхньому бригадиру.
- Не говори тільки про це нікому, - порадив він. Він уже весь колектив затероризував! Хай це буде маленька брехня на наше ж благо.
Так ТОЗ-34, хоч і обманом перемогла Дарн. А хай не задається! Але по цей час відчуваю легеньку провину, бо Дарн – дійсно чудова рушниця з різким та купчастим боєм, легка, міцна.
У грудні виповниться двадцять років моїй рушниці. Звичайно, є рушниці, які передаються від батька до сина і служать уже понад сто років, але скільки "трудоднів" вони мають? В яких умовах експлуатувалися? Проїхали в жорсткому футлярі, постояли на номері, потім знову в футляр. Ось і вся "робота". Моя ж шість років експлуатувалася, як робочий інструмент єгеря, тож їй можна сміливо, як на війні зараховувати рік за три! За цей час показали свою слабкість бойові пружини, яких самотужки поміняв п'ять штук. Вони лопалися через надмірне гартування. Взагалі-то, ця "болячка" поширена серед рушниць цієї моделі. Одного разу була поломка „флажкового” механізму, що швидко і якісно було усунено в зброярській майстерні. Тепер з'явився ледь помітний шат стволів, а це явна ознака, що до майстерні доведеться звертатися знову. Благо, що в цій моделі це усувається дуже просто за рахунок встановлення компенсаційної пластини, а в інших моделях вимагає клопіткої роботи. Якщо у вашої рушниці з'являється ледь, відчутний шат, це тривожний дзвінок! Потрібно негайно звернутися до майстра-зброяра. Якщо не усунути цю ваду, при подальшій експлуатації процес руйнування рушниці закінчується дуже швидко! Недавно на полюванні молодий мисливець, запитав у мене:
- Ви що, самі „воронили” рушницю?
- А по чому це помітно?
- Так он, на колодці зовсім не видно гравірування!
- Видно, тільки придивлятися потрібно.
Довелося пояснювати йому скільки ця рушниця відпрацювала і в яких умовах.
Я не хочу, щоб читачі розцінили мою розповідь як спробу ввести ТОЗ-34 в розряд рушниць високого класу. Є багато в світі рушниць кращих, ніж ця, і ставити їх в один ряд нерозумно, як, наприклад, картину великого художника порівнювати з її ж штампованою репродукцією. Проте, чи багато простих смертних мають оригінали таких картин? Ні. Оригінали належать музеям та багатим колекціонерам, а їхні репродукції милують око звичайних громадян. Так і ТОЗ-34! Це надійна рушниця, звичайна "робоча конячка", і це можуть підтвердити десятки тисяч власників цієї моделі, яким вона служить вірою і правдою.
Моя думка дуже проста. Коли ви, шановні браття, "підігнали" і пристріляли свою рушницю, що називається, "під себе", то, незалежно від системи, розбору і фірми можете бути певні, що ваша – найкраща у всьому світі, і що кращої немає і не було, і не буде!
Усім мисливцям України бажаю міцного здоров'я, і ні пуху, ні пера!