Вольові рішення та їх вплив на стан довкілля

Д. Голда

Сентябрь, 2006 год

Прикладом "вольових" рішень е будівництво Київського водосховища, Чорнобильської АЕС та інші, які були прийняті всупереч рекомендаціям вчених і громадської думки. Ще одне з таких "вольових" рішень – широке запровадження меліорації прийняте "директивними" органами після травневого(1966 р.) та, особливо, жовтневого (1984) пленумів ЦК КПРС.

Термін меліорація (в перекладі з латини означає поліпшення) включає в себе широкий комплекс заходів, спрямованих на збільшення родючості ґрунтів та покращення стану довкілля. У комплекс меліоративних заходів входять захисні лісонасадження, зрошення ґрунтів, осушення. Саме останньому згадана вище Постанова надавала пріоритетного значення з метою введення в сільське господарство нових площ для виробництва зерна (потрібно було перегнати Америку).

Пригадую в ті роки мені довелося бути в справах у Боярці. Повертаючись до Києва і чекаючи на електричку я звернув увагу на агітаційний стенд-вітрину на якому була виставлена в розвороті газета "Радянська Україна" з великою підвальною статтею "Випередимо Америку". У цій газеті якийсь відчайдушний дотепник у слові „випередимо” друге „Е” закреслив, істотно змінивши значення заклику. Наскільки точною була подібна правка сам „редактор” мабуть і не здогадувався.

А на меліоративні заходи радянським урядом були асигновані величезні кошти, наприклад, у 1966 році 1,7, а в 1985 – 8,3 мільярда карбованців. На практиці Київщини меліорація мала такий вигляд. Мисливці старшого віку пам'ятають, як їдучи по трасі Київ-Харків на 56-му кілометрі біля села Бзів вузенька ґрунтова дорога повертала направо і через кілометр-півтори перед очима поставали два польових "блюдця" заповнені водою і зарослі по берегах очеретом, рогозом та лепехою. Одне з них було площею біля 3 гектарів, а друге трохи менше. Для диких водоплавних там було привілля: вода і корм поруч. Недалеко з цими болітцями (якщо можна їх так назвати) була колишня територія хутора який в 1936 році переселили звідти (під час кампанії знищення хуторів) в села. Говорили, це робиться для того, щоб хутори під час майбутньої війни не служили притулком для ворожих парашутистів, шпигунів і диверсантів.

Мені довелося полювати у тому місці разом з Сергієм Герасимовичем і ще з одним нашим приятелем. Тоді, пригадується, ми приїхали трохи запізно. Поки облаштувались, розіп‘яли намети, зварили куліш, розпочався й льот. Ми там заночували. Вранці був також просто чудовий льот, і мої товариші взяли по крижню. Один я залишився без трофею, але обстежуючи місцевість біля нашої ночівлі, я помітив кущики здичавілого бузку, мабуть там колись була садиба, і за якихось десяток метрів я помітив "черінь" першокласних печериць. І хоч качки я тоді не взяв, але повернувся додому з хорошим трофеєм – справжніми польовими печерицями. Через рік, проїжджаючи трасою на 56-му кілометрі я повернув голову направо і побачив таку картину: місця де в минулому році ми полювали, були пориті величезними ровами, а поруч складені стоси керамічних дренажних труб, які мали бути закопані в землю для ліквідації тих невеликих боліт.

Навіть прості підрахунки переконують, що врожай пшениці з тих осушених площ не вартий тих капітальних вкладень, затрачений на їх меліорацію (а що сьогодні ми маємо на цих площах – пустелю). І хто враховував скільки птахів гніздилося там і скільки мишей і всіляких кузьок вони знищували на навколишніх полях, рятуючи сотні центнерів врожаю. Адже в природі все взаємопов'язане, і перш ніж робити якесь втручання треба враховувати всі складові біоценозу.

У сьогоднішньому різкому падінні численності дичини в Україні є величезна вина непродуманої кампанії по меліорації. Так, до останнього видання Червоної книги України занесено 382 види тварин, що у 4,5 рази більше ніж у виданні 1980 року. Унаслідок негативного антропогенного впливу зменшилась насамперед численність мисливських видів. Так, за останні 9 років кількість копитних зменшилась на третину, а їх добування у 6,8 рази.

Ще однією з причин різкого падіння численності дичини також є низька екологічна культура чиновників і управлінців при техногенному втручанні в природу, та чого там гріха таїти, низька загальна культура в значної частини суспільства. Хіба ми не спостерігаємо як повесні спалюють траву на обочинах доріг, на межах, канавах не усвідомлюючи того, що вони чинять злочин. Адже в полум'ї гинуть тисячі комах-запилювачів та їх личинки й лялечки, молодняк дичини, пташині гнізда.

Прикладом високої екологічної культури можна вважати Чехію й Словаччину. Незважаючи на невелику площу й досить високу густоту населення на одиницю площі, кількість дичини там на порядок вищий ніж у нас. Там під контролем лісових органів щороку відстрілюють до 1 мільйона зайців, 1,1 мільйона фазанів, 800 тисяч куріпок, 14-15 тисяч оленів, 60-80 тисяч кіз, 3 тисячі кабанів, 1,2 тисячі лані. За кількістю дичини на одиницю лісової площі й інтенсивності ведення мисливського господарства Чехія займала одне з перших місць у світі. І Чехія й Словаччина мають успіхи і в природоохоронній роботі. Мережу заповідних об'єктів складають три природних парки (87,5 тис. га), чотири лісових масиви біля 200гисяч га, 400 державних заповідників (123тис. Га), шість дендропарків (455га), біля 100 ділянок – пам'яток природи.

Як нам в Україні досягти тих успіхів у наповненні угідь дичиною, які мають Чехія й Словаччина? Насамперед треба визначити єдиного господаря, відповідального за стан флори й фауни в природних угіддях. Це можуть бути, наприклад, Мінекології або Мінлісгосп як державні установи. Українське товариство мисливців і рибалок та Українське товариство охорони природи, як добровільні організації також не стоятимуть осторонь у вирішенні актуальних питань відтворення мисливської фауни. Між цими організаціям, включаючи і вчених з Інституту зоології НАН повинен бути вироблений скоординований план відтворення дикої фауни. І його потрібно неухильно виконувати, щоб більш ніякі "вольові рішення" не завдавали шкоди природі й суспільству.