Трофеї, як доказ охорони мисливських тварин

І.В. ДЕЛЕГАН, Р.Ю. УГЛЯР, І.І. ДЕЛЕГАН

Февраль, 2002 год

У давнину, коли успіх на полюванні означав благополуччя, а невдача — голод і загибель, мисливці прагнули вплинути на результати полювання з допомогою амулетів — зубів, кігтів, іклів, хутра, копит тварин, яких вони добували. Спочатку використовували ті частини тіла тварин, що могли допомогти мисливцю нападати або оборонятися. З часом мисливці почали одягати на себе шкуру добутого звіра як символ успіху. Поступово шкури стали поєднувати з одягом із трав, інших матеріалів. Походження сучасного одягу можна, у зв'язку з цим, пояснити не тільки потребою вберегтися від холоду, а й бажанням прикрасити себе трофеями полювання та іншими предметами. Саму назву «трофей» виводять від давньогрецького trophaeum — трофей, пам'ятка про перемогу, знак, пам'ятник (у греків встановлювався на місці перемоги і обвішувався захопленими обладунками, зброєю, у римлян — на Капітолії).

Мисливські трофеї — це особливим чином оброблена частина туші, або вся туша здобутого звіра чи птаха. Він є свідченням майстерності мисливця, пам'яткою про удачу. Прагнучи відобразити і зберегти найсильніші враження від полювання, змагаючись з колегами, мисливці приділяють велику увагу трофеям, від покоління до покоління передаються традиції їх обробки й опорядження. До трофеїв відносять роги, ікла кабанів, верхні ікла оленя, хвости самців глухарів, тетеруків, гострі закінчення крил вальдшнепа, черепи й шкури хижих звірів тощо. Красу та інші якості мисливських трофеїв оцінюють за спеціальними правилами. Вперше оцінку трофеїв — оленячих рогів — провели в Австрії в 1873 році. Правила оцінки тоді були суб'єктивні, головним чином зорові враження. З часом все більшого значення набирало вимірювання рогів, визначення їх розмірів, могутності, масивності. Нині мисливські трофеї оцінюються згідно з єдиними правилами Міжнародної ради з мисливства й охорони диких тварин (СІС).

Спеціальна експертиза мисливських трофеїв і оцінка їх якостей за бальною системою СІС проводиться на виставках, які організуються з метою демонстрації досягнень мисливського господарства, пропаганди мисливства, підвищення технічної, правової культури й етики полювання та мисливсько-господарської діяльності загалом, нагромадження наукових матеріалів, розвитку мисливського туризму (Бондаренко, Делеган, Мазепа, Рудишин, 1996).

Розміри, якість трофея, сума набраних ним при експертній оцінці балів свідчить не тільки про успіх мисливця, а й про результати мисливсько-господарської діяльності на території, де здобуто трофей. Параметри та особливості рогів, іклів, шкури визначаються спадковими властивостями трофеїв (1 166 європейських і 30 африканських трофеїв).

Перша міжнародна виставка мисливських трофеїв відбулася в 1910 році у Відні під патронатом Франца Йосипа. На ній експонувалося 2 900 трофеїв з п'яти країн Європи. Серед численних гостей виставки були — президент США, королі Швеції і Бельгії, інші видатні особистості. Оцінка трофеїв проводилася шляхом вільного судження, понад тисяча з них була визнана кращими. Наступні виставки проходили в 1930 році в Лейпцигу (3 000 трофеїв з шести країн), в 1937 в Берліні (7 195 трофеїв з 24 країн Європи, Азії, Африки). Максимальна сума балів, яку тут набрали оленячі роги, 242,0 (трофей із Чехословаччини), роги козулі — 184,3 (Польща), ікла кабана — 151 (Польща). Останні під час війни, на жаль, загинули, але за вимірами та світлинами у Польщі зроблено копію. Здобуто їх було в околицях с. Рихтичі на Галичині (тепер Львівська область). На першій післявоєнній виставці, що відбувалася в Дюссельдорфі (2 639 трофеїв з Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки), новий чемпіон виставки був встановлений тільки щодо європейського благородного оленя — 248,55 бала (роги з Югославії). На міжнародній виставці, що проходила в югославському місті Нові-Сад у 1967 році ( 2 377 трофеїв з 18 країн) серед чемпіонів були роги лося з тодішнього СРСР (406,55 бала).

Всесвітня мисливська виставка 1971 року в Будапешті відображала вплив полювання на сучасне життя людини, досягнення мисливського господарства та мисливствознавства, роль мисливства в охороні природи та розвитку міжнародного туризму. На виставку з'їхалися представники 51 країни. Мисливські трофеї були виставлені 33 країнами (5 389 трофеїв 122 видів тварин. Україна привезла на цю виставку 35 трофеїв, один з них здобув «Гран-прі», 23 — золоту, 1 — срібну, 1 — бронзову медалі. Чемпіонами виставки стали — роги європейської козулі 228,68 бала (Угорщина), лося - 415,90 (СРСР), ікла кабана - 142,30 (Польща) та інші. Чемпіони Міжнародної виставки в Пловдиві (1981) — роги оленя — 261,25 бала (Болгарія), ікла кабана — 149,29 (Болгарія). Інші великі виставки мисливських трофеїв — Брно (1985 p., 6 526 трофеїв), Нітра (1990 p., 8 998 трофеїв) та Бухарест (1997 p., 4 272 трофеї). За період з 1937 року до 1997 відбулося 40 великих виставок мисливських трофеїв. У 2000 році пройшли іще дві виставки — у Чехії та Німеччині.

Перший український конкурс мисливських трофеїв відбувся в 1972 році (133 експонати). Найбільш представницькою була III республіканська виставка, яка відбулася у Києві в 1988 році. На ній виставлялося понад 550 трофеїв, 363 з них відзначені медалями, в тому числі 125 трофеїв від Львівської області, 104 від Закарпатської, 40 — від Харківської, 85 від м. Києва та Київської області. Золоті медалі здобули роги лося європейського – 324, 60 бала (Київська область), лані – 184, 50 (Чернігівська область), козулі європейської – 158, 55 (Кіровоградська область), ікла кабана – 158, 25 бала (Волинська область). Останні вперше, мабуть, перевершили рекорд виставки 1937 року. Здобуті вони подільським мисливцем А.І.Поліщуком в 1977 році у Харківській області.

На основі аналізу матеріалів виставок мисливських трофеїв (Hromas, Lochman, Macourek, 1974; Szechenyi, 1990; Бондаренко, Делеган, Мазепа, Рудишин, 1996; Hromas, 1998), нами з'ясовано загальні тенденції зміни їх якості. Для цього масиви оцінок призових трофеїв парнокопитних мисливських тварин: оленя благородного, оленя плямистого, лані, козулі, лося, свині дикої, зубра та муфлона апроксимовано за допомогою логарифмічної, лінійної та степеневої функцій.

Встановлено, що середнє значення оцінки трофейних якостей рогів оленя благородного за останні 200 років зросло на 11,6 %, а максимальне — на 12,2 %. Різниця між мінімальною та максимальною величинами бальних оцінок рогів оленя благородного становить 32 %. За цим показником перше місце посідає олень плямистий, у якого максимальне значення оцінки рогів в 2,8 рази перевищило мінімальне. На другому місці козуля європейська — 73,6 %, за нею слідують: лось — 55,4 %, свиня дика — 30,4 %, лань - 28,0 %, зубр - 19,4 % і муфлон — 18,2 %. Значне перевищення між мінімальним та максимальним значеннями оцінок рогів оленя плямистого може свідчити про потребу вдосконалення шкали СІС з врахуванням різноманітних підвидів. Побудовані математичні моделі дають підставу судити про біологічну стратегію видів парнокопитних мисливських тварин.

Як видно з наведених графіків, у найближчі десятиліття можна очікувати нових чемпіонів виставок в усіх восьми видів парнокопитних мисливських тварин. Виявлена стійка тенденція зростання якості мисливських трофеїв може служити переконливим доказом високої ефективності мисливського господарства у сфері охорони й збереження генетичного фонду парнокопитних тварин.