Фауна та мисливство навколо Києва 900 років тому.

Підготував Д. ГОЛДА, кандидат біологічних наук.

Октябрь, 2003 год

Про видовий склад тварин та способи полювання на них наших далеких предків ми можемо судити лише з зображень сцен полювання на стінах печер, храмів.

Найдавніші зображення мамута виявлено в печері Комбарель (Франція). Досконалість малюнка підтвердилась, коли було знайдено замерзлий труп мамута на ріці Березівці в СРСР. В Альтамірській печері (Іспанія) та печері Ніо (Франція) збереглось зображення зубра.

Відомий український зоолог і мисливствознавець всесвітньо-відомий знавець і дослідник "Слова о полку Ігоревім" та давніх літописів проф. М.В. Шарлемань вивчав зображення сцен полювання на стінах собору Софії в Києві, заснованого на початку 2-го тисячоліття (1017-1037 pp.).

На станах сходів Софії Київської, які ведуть на хори, зображені вершники на конях, піші мисливці, промислові собаки та ловчі птахи. На фресках Софії, відкритих в середині XIX ст., під шаром штукатурки бачимо ведмедя, вовка або "лютого звіра" — кабана (вепра), оленя, зайця, білку, ловчих птахів; яструбів, соколів та інших тварин.

Ведмеді траплялися в ті часи дуже часто, бо навіть пізніше, в середині 17 ст., мандрівник Еріх Лясота зустрів ведмедя значно далі на південь від Києва в околицях Чигирина. Є підстави гадати, що ведмеді на лівому березі Дніпра, коло Києва, траплялися ще в першій половині 19 ст., бо ще й тепер на деяких старих бортях біля Києва можна бачити різні пристосування для захисту меду від ласого до нього ведмедя.

В XI ст. на ведмедя полювали зі списом-рогатиною. На вовка полювали зі списом і луком. Деякі билинні богатирі, догнавши вовка, руками роздирали звірові пащу. Часто траплявся в ті часи кабан. На нього полювали зі списом. У полюванні на кабана людині допомагав гостровухий собака типу сучасної лайки. На фресці видно, що лайка кидалася на кабана ззаду і звір всю свою лють спрямовував на неї, а це давало змогу мисливцеві влучніше ударити звіра списом. Дуже часто траплялася в колишніх лісах білка або вікша. Шкурка білки, як і шкура куниці, правили за грошові знаки. В XI ст. білок били стрілами з луків. У цьому полюванні мисливцям допомагали собаки. З фресок видно, що собака знаходив білку і гавкав на неї до того часу, доки не підходив до дерева мисливець зі зброєю (луком).

Звірові собаки цінилися в ті часи дуже дорого. У першому збірнику законів того часу — в "Руській правді' собака оцінений в одну срібну гривну, що дорівнює вартості десятка куниць.

На стінах Софії змальовано полювання на оленя. Звіра гонить собака — типовий гончак.

М.В. Шарлемань робить висновок, що в 11 ст. породи собак були диференційовані. Останні згадки про оленів на півночі України зустрічаємо в літературних джерелах XVI ст.

Зайці були тоді численнішими, ніж тепер. На них полювали з яструбами, а також ловили тенетами.

Під час одного з ловів зайців біля Вишгорода (поблизу Києва) трапився, за словами літописця, такий випадок: опівдні 21 травня 1091 року, після того, як уже було спіймано кілька зайців, у другій кнеї, коли були вже розкинуті тенета, кличан (гучків) дуже налякав "превеликий змій", який упав з неба, і "землю стукнув". У цьому колоритному оповіданні літописця йдеться про падіння метеорита.

На фресках Софії є малюнок одного загадкового звіра, щось середнє між ослом і конем. Вуха коротші, ніж у осла, але помітно довші, ніж у коня; хвіст коротший, ніж у коня. Це кулан — дикий осел. Професор І.Г. Підоплічко знайшов кістки кулана в розкопках у Вишгороді городища 10-13 століть. Кулана або онагра в Азії нещодавно вважали за дуже смачну дичину, за справжній делікатес. Жир кулана багатий вітамінами, використовувався для лікування. Онагри водилися біля Києва ще в XVI ст., про них згадує автор тогочасної роботи про природні багатства краю Міхалон Літвін.

Літературні джерела добре відрізняють від онагрів диких коней — тарпанів, які цілими табунами водилися в степах, доходячи на півночі до Росі і Чернігівщини.

Ще в 1768 році відомий російський дослідник Гмелін бачив косяк тарпанів за 50 кілометрів на південь від Боброва Воронезької області.

В першій половині XIX століття тарпан був ще досить численним в лівобережних степах нижньої частини Дніпра. Останнього тарпана — кобилицю вбили в 1876 році недалеко від теперішнього заповідника "Асканія-Нова".

На фресках Софії є ловчі птахи — соколи і яструби, за допомогою яких ловили зайців та качок.

Соколи і яструби в "Руській правді" оцінені в одну гривну, тобто в 10 кун. Ще дорожче коштував кречет.

Тур — дикий бик, один із предків нашої домашньої худоби, колись був дуже поширений. Через полювання і скорочення площі диких пасовищ тур зник на території сучасної України в 17 ст. Остання самка-туриця здохла в Польщі в 1627 році. Кістки тура досить часто знаходять в Україні під час земляних робіт і розкопок торфу.