Облава.

І. РОМАНЮК.

Март, 2004 год

Останніми роками практично по всіх мисливських угіддях України спостерігається різке зниження популяцій зайців, куріпок і навіть водоплавної дичини. Здавалось би, умови для розмноження й дозрівання диких тварин і птахів зараз поліпшилися, адже на землях, задіяних сільськогосподарським виробництвом, сьогодні майже не використовуються ні гербіциди, ні пестициди, ні інша отрута, а в лісах вже не воюють з хрущами за допомогою хімікатів. Та й на тих широкополих колишніх колгоспних і радгоспних ланах, де ще років надцять тому колосилися жита-пшениці та наливалися солодким соком десятки гектарів буряків, зараз через недолугу і пихату керівну «еліту» із непомірно розвинутими прихватизаторськими інстинктами, сотні гектарів родючих земель майже у кожному колгоспі не те що бур'яном узялися, -ліси на них молоді забуяли.

І от, саме в таких, майже ідеальних для розмноження мисливських звірів і птахів умовах хіба не плодитися зайцям, козулям та куріпкам. Ніхто ж їх не тривожить з ранньої весни і до кінця літа, поки не з'являться в березово-тополиних та соснових лісах червоноголові підберезовики та товстенькі боровички. І корму різноманітного доволі, а набриднуть дичині трави-самоцвіти, так можна на селянські городики навідатися, поласувати свіженькою морквиною чи капустиною, молодої пшенички подзьобати.

Та тут, як на біду, на місці колишнього єдиного господаря - Українського товариства мисливців і рибалок - почали з'являтися численні товариства, з такими милими назвами: «Лісівник», «Дністер», «Верещиця»...

Почалося це десь із 1997 року, за часів панування на наших землях голови Львівської обласної ради пана Гадзала, та не без сприяння тодішнього голови Дрогобицької райдержадміністрації. Легковірні й ласі на дурничку сільські та селищні війти передали мисливські угіддя Медини, Летні, Рівного і Коросниці аж до шосе Стрий-Дрогобич Державному мисливському господарству (ДМГ) «Стрий». Ось із того часу оце ДМГ, захопивши, окрім солідного шматка Стрийщини, ще й добрий шмат Жидачівщини, не дозволяє медичанам, які справно платять членські внески своєму рідному УТМР, навіть і розчохлити рушницю по дорозі на ставки Мединицької дільниці рибгоспу «Рудники». І, якщо мединицький крижень, наївшись на рідних полях пшениці, повертається на мединицькі ж ставки, мисливець мединичанин, який не заплатив ще й стрийському ДМГ 50 гривень, не має права навіть прицілитися у цього птаха.

Але головне, що внаслідок таких обмежень різко зросла у наших угіддях кількість лисиць, бродячих собак та котів, сірих ворон і сорок, а головне, що давно вже не спостерігалося, з'явився тут найнебезпечніший хижак - вовк.

Але ставки є ставки. Там навіть у найпосушливіші роки знаходила собі воду та схованку водоплавна дичина. Мединицькі «утемеерівці» там добре працюють - ні тобі сірих ворон, ні сорок, та й іншим хижакам спокою не дають, через це і тримається там качва, і приїздять сюди мисливці з усієї округи. А головне, що дичини вистачає всім, і не тільки влітку, коли полювання «по перу», але й в осінньо-зимовий сезон.

...У цей день погода була наче на замовлення. Після нічної пороші, яка додала ще кілька сантиметрів снігу, виглянуло сонце. Там, де ще кілька місяців тому виблискували плеса ставків, і там, де простягнулися густі зарості прибережних очеретів, скрізь запанувала білосніжно-іскриста повінь. То тут, то там засніжений простір був помережений ланцюжками лисячих слідів.

Після більш ніж тритижневих різдвяно-йорданських канікул лисиці, кількість яких значно зменшується після кожного сезону полювання на хутрового звіра, встигли трошки заспокоїтися. Довго тут не було чути голосів гончаків, не гриміли й рушничні постріли. Але досвідчений єгер і рибовод Миколаївської райради УТМР Ігор Сьорик вже добре вивчив поведінку місцевих рудих розбійниць, яким не минути розплати за спустошені гнізда крижнів та за понищений молодняк зайця-русака. До того ж, до місцевої компанії досвідчених мисливців нещодавно влилися двоє молодих із гончаком та ягдтер'єром.

Після нетривалої наради розділяємося на стрільців та загонщиків. Проходимо перший, другий ставки - нічого.

- Заспокойтеся, хлопці, - підбадьорює нас єгер, - на цих ставках ми вже очистили очерет від лисів. Як-не-як - вісім рудохвостих взяли до Нового року. Ось на третьому, четвертому, п'ятому...

І справді, як тільки ми обложили третій ставок, в очереті почулося таке миле мисливському вуху «гав-гав-гав» - відізвався ріпчицький гончак. Але пострілів не чути -руда знайшла дірку в лінії стрільців та й подалася у напрямі розташування колишньої німецької колонії. Відбулася, як кажуть, легким переляком.

Збираємося знову й аналізуємо причину невдачі, адже слово «мисливець» означає не тільки уміння влучно стріляти та добре маскуватися, а й мислити. Тому після наступної загінки й лункого голосу собак почулося розкотисте «ба-бах!». Перші трофеї здобули Богдан Федушняк та Славко Стецишин, яких усі товариші привітали з полем. А вже коли облава закінчилася на п'ятому ставку, привітання приймали ще двоє мисливців: Михайло Кінаш та Микола Морис, якому пощастило аж двічі.

Утомлені, але безмежно задоволені, ми зібралися біля рибальського будиночка. Відсапуємося, фотографуємося. П'ять добутих рудих злодюг, не дочекавшись лисячих весіль, вже ніколи не чинитимуть свавілля в одному з найкращих мисливських угідь Мединич.

А терміном на 25 січня 2004 року тільки мисливцями Мединицької сільської організації знищено тринадцять лисиць. З полем вас, друзі!