Яка ж вона, юшка з риби, що мічена чорнобилем?

А. Щербуха

Февраль, 2007 год

У 2002 році прийнята як Закон України "Загальнодержавна програма розвитку водного господарства". У ній підкислюється загострення наслідків Чорнобильської катастрофи, зокрема зростання негативного впливу радіації на стан здоров'я населення у водозбірному басейні Дніпра. Зазначається, що тільки за рахунок водного фактора колективна доза опромінення в ньому протягом років після катастрофи зросла на 3-13 %. Це зумовлено тим, що відбувається постійне надходження у його води радіонуклідів з забруднених територій водозбірних площ басейнів Прип'яті та Дніпра, де зосереджено близько 450 тисяч кюрі цезію-137 та майже 70 тисяч кюрі стронцію-90. За рахунок поверхневого змивання за рік воно може збільшуватися 1-2 % для стронцію-90 і 0,1-0,3 % для цезію-137.

У зв'язку з викладеним досить важливими є відомості щодо можливого рівня радіоактивного опромінення населення внаслідок споживання риби, що постійно чи тимчасово перебувала у водоймах, які забруднені радіонуклідами. Це особливо актуально для рибалок, бо їх ваблять водойми, береги яких обезлюдніли, а численність риби тут зростає у зв'язку зі зменшенням людської присутності. До того ж риби досить рухливі істоти і можуть здійснювати у певні періоди свого життя переміщення, які інколи бувають досить значні за протяжністю. Внаслідок цього риби-мігранти можуть з'являтись у забруднених радіонуклідами місцях чи, навпаки, віддалятись від них, потрапляючи у незабруднені акваторії.

В основу цього повідомленням покладені наукові відомості, що є наслідком досліджень ряду авторів здебільшого у зоні відчуження ЧАЕС, які не завжди всім доступні. Вони дозволяють ретроспективне проаналізувати вміст радіонуклідів у рибах водойм, які зазнали радіоактивного забруднення, з метою оцінки наявних набутків про можливість використання риби для харчування, щоб не тільки мінімізувати, а, можливо, й уникнути радіоактивного опромінення споживачів продуктами з них. Це важливо й з огляду на те, що населення не знало або й сьогодні не обізнане з можливостями харчування продуктами з риб, які перебували у забруднених радіонуклідами водоймах.

Вважається, що серед чорнобильських радіонуклідів найінтенсивніше рибами нагромаджуються йод-131, цезій-134, цезій-137, стронцій-80. Йод-131 має короткий період розпаду (8,01) доби. У зв'язку з цим він становив небезпеку тільки в травні-червні 1986 року. З плином часу радіоекологічне значення втратив і цезій-134; його період напіврозпаду становить 2,06 року.

Очевидно, тут доцільно нагадати, що період напіврозпаду - це час, протягом якого з даної кількості радіоактивних атомів даного елементу розпадається половина. Ця величина характеризує тривалість життя елементу. Для різних радіоактивних елементів воно коливається від часток секунди до мільярдів років. Його не можна ні збільшити, ні зменшити, бо кожний радіонуклід має свою швидкість радіоактивного розпаду: завжди розпадається одна і та ж частина наявного числа атомів. Він показує, що протягом певного часу розпадається половина первинної кількості наявного радіонукліду. У наступний період за такий самий проміжок часу розпадається половина залишку, тобто вдвічі менше, ще в наступні – ще вдвічі менше, ніж у попередній і т. д. Отже, у процесі розпаду радіоактивного елементу відбувається самочинне перетворення нестійкого ізотопу одного хімічного елемента в ізотоп іншого елемента. Ці ізотопи називаються нестабільними; вони після одного або кількох розпадів перетворюються у стабільні. Такі ізотопи називають радіоактивними (або радіонуклідами), бо розпад їх ядер супроводиться радіоактивним випромінюванням: випусканням (радіацією) елементарних частинок або ядер, наприклад, альфа-частинок, бета-частинок тощо.

З чорнобильських радіонуклідів найважливішими для водних угруповань живих організмів, а через них і для риб та людини є цезій-137 та стронцій-90. Обидва вони характеризуються досить тривалим періодом розпаду, який становить близько 30 років, їм властива здатність інтенсивно всмоктуватися в кров із травного каналу. Радіотоксичність цезію-137 приблизно в 10 разів більша, ніж стрснцію-90. Обидва вони надходять в організм риби здебільшого разом з кормом.

Якщо, наприклад, стронцій потрапляє в організм риби чи людини, то він не виводиться з нього, а нагромаджується у ньому. Це зумовлено властивостями цього елементу, за якими він близький до кальцію - хімічного аналогу стронцію. Пригадаймо, у періодичній системі елементів кальцій і стронцій розташовані в одній, другій групі. У ній об'єднані елементи з деякими загальними властивостями, У навколишньому середовищі такі елементи за певних умов виступають як конкуренти, антагоністи. Якщо організм потребує кальцію, то його місце займе стронцій, який, як і кальцій, бере актину участь у процесах обміну речовин в організмі і залишається разом з кальцієм у кістках скелету.

Якщо нерадіоактивні ізотопи стронцію не дуже шкідливі, то радіоактивні ізотопи, нагромаджуючись в організмі, згубно діють на нього, випромінюючи бета-часточки, яким властива іонізаційна дія. Зони вражають і кісткову тканину і, що особливо важливо, кістковий мозок - орган кровотворення. Крім того, це призводить до генетичних ушкоджень, які передаються у спадок майбутнім поколінням клітин, якщо вони не встигли загинути. Внаслідок цього порушується імунна система, знижується опірність живого організму різними захворюваннями тощо. Аналогом стронцію-90 є калій, і їх «відносини» подібні до тих, як між цезіем-137 і кальцієм.

Нагромадження рибами цезію-137 відбувається здебільшого у їх м'язах та органах розмноження - в ікрі та молоках. Стронцію-90 у м'язах риб нагромаджується значно менше; він концентрується переважно кістковою тканиною та лускою. Його надходження в організм відбувається через зовнішні покриви, зябра і органи травлення. З води риби одержують до 13 % цезію-137. Через шкіру у тіло риб його потрапляє від кількох до 18 %, а з кормом – найбільше, не менше 70 % і досягає 90 %. Проте нагромадження цезію-137 в організмі риби визначається не просто його кількістю у воді, а характером живлення "мирних" і хижих риб. "Мирні" риби, споживаючи здебільшого безхребетних, які у свою чергу живляться водоростями, бактеріями тощо, здатні швидше акумулювати у собі радіонукліди, досягали нагромадження найбільшої кількості цезію-137 у своєму тілі через 3-8 місяців. Такого рівня нагромадження цього ж радіонукліду хижі риби досягали через 5-18 місяців, тобто значно пізніше від "мирних" риб, коли останні почали його одержувати з кормом, а від них і хижі риби. Але для досягнення ними максимального нагромадження цезію-137 потрібно більше часу, ніж мирним рибам.

Про рівень нагромадження радіонуклідів різними рибами свідчить відношення (коефіцієнт накопичення – Кн) вмісту радіонукліду на одиницю маси риби до концентрації його в такому в за масою об‘ємі води з місця її перебування. У риб з водойм 30-км зони ЧАЕС вміст стронцію-90 за КН коливється у межах 6-840, причому у "мирних" риб його у 2-20 разів більше, ніж у хижих. Показники Кн вмісту цезію-137 значно вищі: у "мирних" риб становлять від 200 до 3000, у хижих - від 400 до 1100. За висновком дослідників, це означає, що цезію-137 в 1 кг хижих риб (судак, щука, білизна, окунь, сом) знаходиться стільки, скільки його є у 4-11 т води навколо цієї риби. Високий ступінь поглинання радіонуклідів рибами водойм Українського Полісся зумовлений низькою мінералізацією води.

Київське водосховище виявилось акумулятором переважної більшості радіоактивних забруднень у дніпровському каскаді. Основний внесок у нього вносять цезій-137 і стронцій-90, яких викинуто у навколишнє середовище зі зруйнованого реактора, відповідно, близько 12 кг і 1,5 кг. Бони і становлять найбільшу небезпеку для всього живого і людини. Найбільша кількість всіх радіонуклідів зосереджена у гирлі Прип‘яті, Прип‘ятському відрозі та у пригреблевій ділянці водосховища. Радіонукліди продовжують надходити зі стоком Прип‘яті, Тетерева, Ужа, Ірпеня, Брагинки, Дніпра.

На концентрації радіонуклідів у рибах можуть впливати їх надходження зі стоком Прип'яті. Це особливо помітно під час весняного водопілля в результаті змиву цезію-137 з забруднених територій. Як наслідок концентрація цього радіонукліду навесні у рибах деколи перевищує середньорічні значення. Зі збільшенням відстані від ЧАЕС вміст цезію-137 таотронцію-90 у водах водосховищ зменшується. Одночасно відбувається зменшення цих радіонуклідів і в рибах. За межами 30-км зони ЧАЕС їх вміст не перевищує прийнятих санітарно-гігієнічних норм.

За узагальненнями спеціалістів, побутують думки про те, що:

1. Почистивши рибу, м'ясо з неї можна їсти, бо "радіація" зосереджена у нутрощах, зябрах, голові, кістках та лусці. Це твердження безпідставне: стронцій-80 зосереджується здебільшого у кістковій тканині та лусці, цезій-137 у м'язовій тканині.

2. "Найчистіша" риба – та, що плаває зверху. Це твердження безпідставне: у риб (верховодка, тюлька, товстолобик), що тримаються здебільшого у верхніх і середніх шарах водної товщі, характеризуються середніми показниками нагромадження радіонуклідів. У цю групу дослідники включають і чехоню, яка, за їх даними, нагромаджує цезій-137 нарівні з хижими рибами. Проте дивина тут відсутня: доросла чехоня живиться здебільшого рибами, навіть придонними, тобто, веде хижий спосіб життя. Тому вона за способом нагромадження радіонуклідів й подібна до хижих риб (про них йтиметься нижче). До того ж чехоні властиві значні за протяжністю міграції (переміщення), які пов'язані з її нерестом: він відбувається тільки у річках, здебільшого у їх суміжних з річищами заплавних ділянках, де швидка течія. У зв'язку з цим вона з Київського водосховища й піднімається переважно у річкові ділянки Дніпра й Прип'яті. Ці та інші річки першими приймають у своє лоно змиті з прилеглих до їх річищ ділянок радіонукліди, а чехоня у.такий спосіб і нагромаджує їх у своєму тілі безпосередньо з води. Цьому сприяє й те, що значна частина її плідників мігрує у річки кожної осені, зимує у них і повертається у Київське водосховище тільки після розмноження. Тут вона й нагулюється, а споживаючи дрібних риб, одержує й від них ще якусь частку радіонуклідів. Отже, в‘ялена чехоня не тільки смачна...

3. Хижа риба - "чиста". Ця теза не відповідає дійсності. Хижі риби "набирають" здебільшого цезій-137, якого у них значно більше, ніж у "мирних" риб.

4. Не можна їсти рибу, що їсть водорості товстолобика, краснопірку та ін. У дійсності ці риби здебільшого рослиноїди, що займають нижнє й середнє місце в ряду накопиченням цезію-137 та стронцію-90.

5. Не можна їсти донну рибу – карася, ляща тощо. Насправді "мирні" риби нагромаджують цезію-137 у кілька разів менше, ніж хижі риби. Стронцію-90 "мирні" риби нагромаджують трохи більше, ніж хижі. За межами 30-км зони вміст останнього не перевищує прийнятих санітарно-гігієнічних норм.

8. Риба зі ставка "брудніша", ніж з ріки. У дійсності в замкнутих водоймах (озерах, ставах) кількість радіонуклідів мало змінюється, вона може поповнюватись за рахунок змиву з прилеглих територій. Річки можуть очищатись від радіонуклідів і забруднюватись ними внаслідок змиву з водозбірного басейну під час опадів та у водопілля.

7. "Радіація" з риби виходить (пропадає), якщо рибу присмажити або зварити. Ця думка хибна, бо температура не впливає на швидкість розпаду радіонуклідів, а під час варіння риби значна частина радіонуклідів потрапляє з неї у відвар, який у такий спосіб стає небезпечним для споживання.

Риби є одним з важливих джерел надходження радіонуклідів в організм людини. У ньому цезій-137 нагромаджується здебільшого у м'язах (до 80 %), стронцій-90 - у кістковій тканині(до 99 %). На процеси їх нагромадження та виведення впливають вміст у спожитих продуктах і воді калію та кальцію – хімічних аналогів зазначених радіонуклідів. Цезій-137 майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, до 80 % нагромаджуючись у м'язових тканинах і до 8 % – у кісткових. Стронцій-90, потрапивши в організм людини, всмоктується в шлунково-кишковому тракті й надходить у кровоносну систему. До 20 % його міцно фіксується в організмі людини. Стронцій-90 виводиться з нього у кілька разів повільніше, ніж цезій-137.

Кулінарна обробка риби впливає на вміст у ній радіонуклідів. При відварюванні риби вміст стронцію-90 знижується на 50 %, цезію-137 на 16 %. У процесі готування юшки в розчин потрапляє до 95 % стронцію-90 і до 28 % цезію-137. Відварюванням рибних кісток видаляється до 2 %, стронцію-90 і до 37 % цезію-137. Отже, при варінні риби частина радіонуклідів потрапляє у розчин. У зв'язку з цим харчуванням рибними юшкою чи бульйоном (супом) збільшується надходження радіонуклідів в організм людини. Це ж відбувається й при тепловій обробці риби, коли кістки розм'якшуються й з неїстівних перетворюються у їстівні.

Зважають, що істотного зниження вмісту радіонуклідів у рибі можна досягти її дезактивацією. У процесі витримуваня риби у солі протягом 5-15 діб і наступного промивання її у проточній воді протягом кількох годин вимивається 50-90 %, цезію-137. Після цього риба придатна для в'ялення чи для іншого кулінарного використання. Стронцію-90 зазначеним способом позбутися важче.

Інший спосіб полягав у вимиванні цезію-137 розчином кухонної солі. Необхідно розчинити її дві столових ложки в одному літрі води, додати до розчину одну чайну ложку 70 % оцтової есенції, у емальованому чи скляному посуді залити рибу розчином у відношенні її маси і об'єму розчину, як 1:2. Розчин бажано змінювати через кожні три години. Оцтову, лимонну або аскорбінову кислоту додають з метою збереженння у продукті цінних харчових білків. Процес вимивання відбувається швидше й повніше з попередньо промороженої риби. За твердженням дослідників, ефективність цього способу становить 92-99 %.

Отже, в процесі підготовки продуктів харчування з риби, що забруднена радіонуклідами, досягнення безпечного для людини зниження вмісту радіонуклідів у продуктах харчування людини практично не відбувається. Безпечнішим є процес підготовки продуктів харчування людини з забрудненої радіонуклідами риби, що включає попередня її заморозка і наступне промивання розчином кухонної солі.

Дослідники радіоактивного забруднення риб схиляються до думки про те, що риби водойм зони відчуження, а, можливо, і частини суміжних водойм, по яких відбувалось і здійснюється й сьогодні транспортування радіонуклідів, непридатні для харчування. Очевидно, що порушувати заборону щодо рибальства не варто з огляду на самозбереження. Про це необхідно пам'ятати ще й тому, що в даному випадку споживач риби може отримати дозу опромінення, яку відносять до так званих "малих доз". Наслідки цього можуть спостерігатися здебільшого через багато років після отримання навіть мінімальної дози. А тому не варто ризикувати своїм здоров'ям, споживаючи рибу, виловлену у Прип'яті та в інших водоймах зони відчуження ЧАЕС навіть за дотримання спеціальних правил її обробки і приготування. Про це повідомлялось у журналі "Мисливець і рибалка" у 2002 р. Дрібну рибу не споживали. Тушки великих риб розбирали на філе (все інше захоронювали), яке вимочували у солоній воді протягом 8 годин, потім кілька разів промивали у проточній воді. Філе відварювалось у підсолоненій воді, бульйон зливався, а те, що залишалось, вважалось придатним для харчування. Проте, як зазначав автор, це варто робити з обмеженням: не часто. Якщо рибальство дійсно допомагало працівникам ЧАЕС "розслабитись", то для власної безпеки і безпеки своїх, хоч і далеких нащадків, варто дотримуватись, хоч і не дуже популярного правила: "Впіймав – відпусти", а не споживати рибу і потім визначати приладами отриману дозу опромінення. Звісно, така доза може вважатися незначною, через що прилади її не реєструють, однак організм людини вже міг її "вловити".

Як відомо, радіоактивне випромінювання небезпечне тим, що воно невидиме, не має ні запаху, ні смаку, тому людина його ніяк не відчуває. Тому юшка з риби або в'ялена риба, що зазнала радіоактивного впливу, може бути дуже смачною, але надзвичайно підступною, надто шкідливою для кожного її споживача.

Отже, береженого й Бог береже. Пам'ятаймо про це і не ризикуймо не тільки власним здоров'ям!