На захист «роботяг»

І. Синков

Апрель, 2008 год

Хочу через нашу мисливську газету звернутися до усіх мисливців України, законотворчих та контролюючих органів у досить непростій проблемі, яку можна (я сподіваюся) вирішити тільки спільними зусиллями. Не є таємницею, що у мисливському господарстві нашої держави налічується не так багато мисливських собак, які мають родоводи та офіційне право на участь у полюванні разом зі своїми господарями, яких нараховується біля півмільйона. Але подібна статистика абсолютно не відображає дійсності. Насправді наші мисливці, у своїй більшості, собак тримають, але це собаки, хоча й тямущі й роботящі на полюванні, але, м‘яко кажучи, не «аристократи» і, відповідно до закону, не мають право на полювання.

Особисто я полюю вже більше тридцяти років. Мій мисливський досвід дає мені право стверджувати, що серед найбільш елітних собак з правом допуску на полювання є й так званні «диванні» собаки, на яких приємно дивитися на вулиці, навіть на виставкових рингах вони, буває, займають найвищі місця, але як мисливські вони, як це сказати, щоб нікого не образити, явно не «дотягують» до високого звання мисливського пса. В очерети, болото та навіть на чисту воду для пошуку підранка їх просто не заженеш. А якщо там кріпко засів ще й серйозний звір, такий як кабан, то вони воліють за краще відсидітись у теплому джипі на м'якому кріслі.

Разом з тим я можу привести сотні прикладів, коли собаки без родоводів (але, слід відмітити, з усіма ознаками мисливської породи) виявляли справжні чудеса при пошуку звіра та птиці в густих очеретах, у крижаній воді та в непролазних заростях. Як правило, власниками таких собак є сільські мисливці, які не можуть собі дозволити придбання цуценяти з родоводом за сотні доларів. Але саме ці, «сільські» мисливські собаки, найбільш адаптовані до природних умов тієї місцевості де живуть їхні власники, і саме вони є незамінними помічниками при пошуку підранків, знищенню лисиць і т.д.

Про це, звичайно, не подумали наші забезпечені законотворці, коли у столиці «склеювали» правила та закони про полювання. Тож виходить, що творили для всіх, а вийшло – тільки для багатих. Але сьогодні, якщо дотримуватися такої логіки, то можна заборонити рух по шляхам на "Запорожцях", "Москвичах", "Жигулях". Цю тему можна розвинути ще далі: немає у людини багатих батьків – директорів, банкірів, міністрів то й не має вона права бути мисливцем. І так далі, і в такому ж дусі по нашому збіднілому населенню, що складає переважаючу більшість в Україні.

Коли люди, що пишуть Закони, посилаються на те що треба прагнути жити, як в Європі, то хай спочатку створять такі умови життя не тільки для себе та своїх родичів, а й для усього народу.

Практика діяльності УТМР протягом багатьох десятиріч була компромісною у питанні мисливського собаківництва. Для собак мисливських порід, які мають родовідні документи, щорічно проводилось безліч виставок, польових змагань та іспитів. На базі райрад УТМР велась племінна робота, працювали кінологи. Разом з тим не «аристократичні» мисливські собаки також проходили ветеринарні щеплення і допускались до полювання зі своїми власниками, інша справа, що ніхто з кінологів із такими собаками не вів цілеспрямованої кінологічної роботи. Таким чином витримувався баланс, який не шкодив жодному мисливцю України. І бідний, і багатий міг повністю використати своє Конституційне право на активний відпочинок серед природи.

Саме таке положення речей, якщо його сьогодні прийняти, могло б зняти надзвичайно гостру проблему в галузі ведення мисливського господарства. І дуже хотілося, щоб до нашого «волання» все-таки прислухалися, адже через подібні речі одним розчерком пера тисячі людей відразу стають порушниками правил полювання, а то й браконьєрами (це як на якого перевіряючого натрапиш).