Підводні зустрічі

Р. Сахно

Июль, 2008 год

В’язь

Бувають ситуації, коли елементарні події перетворюються на цілий каскад невдалих спроб, які виводять тебе з рівноваги…

Якось в прибережній зоні на дні я знайшов затопленого корча, який являв собою колоду близько півметра в діаметрі. Біля неї оселився хороший в’язь. Прямуючи проти течії, потрібно було обов’язково обходити колоду зверху. Саме там впродовж тижня вже четвертий раз я наштовхувався на господаря колоди, який, завдяки своїй спритності, останньої митті встигав уникнути зустрічі з гарпуном. Спробував я підійти до того місця по течії – нічого не змінилося. Це вже стало справжнім змаганням – я вирішив за будь-яких обставин перемогти хитруна.

За всіма ознаками це був в’язь-одинак. Екземпляр вагою під 3 кг. Цілком імовірно, зі всієї зграї він залишився один, і сувора проза життя навчила виживати за будь-яких умов. Ох і спритний був хлопець! Черговий постріл і… знову мимо, хоча я цілив з урахуванням його поступового руху. В карколомному піруеті в‘язь встиг розвернути своє тіло під нульовим кутом до мене. Це вже не полювання. Це – цирк…

Черговий хороший улов не приносив спокою – на кону була моя репутація підводного мисливця. Ну що ж, поміркуємо, обдумаємо деталі, зробимо прив’язку до місцевості… Наступного разу я підійшов до тієї ділянки русла, вже точно знаючи, що буду робити. Корч нещільно притиснутий до дна. І знизу обов’язково знайдеться кілька хоч невеликих отворів, от і спробуємо через них вицілити хитруна через ці амбразури. Наскільки можна тихіше я наблизився до колоди і зазирнув в щілину, потім в другу… Тільки в третьому вікні я побачив хвіст свого суперника – стоїть нерухомо. От і добре. Прицілююсь, натискаю курок… За корчем почалося якесь вовтузіння – невже влучив? Так і є. Рушницю тепер можна залишити, нікуди не дінеться. Я переплив через корч – в’язь скаламутив воду, піднявши з дна цілу хмару мулу. Ну, ось і ти! Такий довгоочікуваний трофей… Я спробував проштовхнути його через отвір між корчем і дном, щоб зняти його з гарпуна на березі – не пролазить. Доведеться провести цю процедуру під водою. Головне, тепер на душі спокійно – мета досягнута. Щоправда, залишився дещо неприємний осадок – в’язь був надмірно обережний, кмітливий і мав всі шанси вижити. Можливо, за ці якості необхідно було залишити свої намагання, але ж цей мисливський азарт…

Був у мене ще один випадок з в‘язем. Він подібний до попереднього, з тією лише різницею, що в’язь зрештою не витримав і почав наближатися до мене. Просто чудово! З такої позиції промахнутися дуже важко. І тут, я бачу, як після пострілу впритул, в’язь завмер і ліг на дно поруч з гарпуном. Я не второпав: риба підбита, а гарпун не пройшов скрізь тіло. Поки я розмірковував, в’язь почав подавати ознаки життя. Швидко прямую до нього, рушницю кладу поруч з собою, беру його обома руками. Гарний екземпляр. Під 2,5 кг. А до чого ж огрядний – встиг нагуляти жирку за літо. Зафіксувавши голову риби за допомогою пальців, якомога швидше поклав його до роби. А трапилося ось що. Гарпун влучив в’язю прямо в хребет, пошкодив, але не пробив. А постріл був потужний, з близької відстані… Ні до цього моменту, ні після мені не вдавалося уполювати рибу таким чином.

І ще був випадок. Стою у відпрацьованій багато разів позиції очікування. І тут… нечасто зустрінеш зграю риби з представників різних вагових категорій. Отже, попереду батько-командир - «головуючий» в’язь під 3 кг, позаду, напевно, два його «заступники» – десь по 2,5 кг, а ще позаду ватага кілограмових «рядових» з кількох десятків осіб. Одразу зробив припущення, що це комбінований косяк, який згуртувався через певні обставини. Але ж ієрархія від початку до кінця зграї витримана у військовому відношенні. Звичайно, дуже хотілося уполювати «головуючого», але гарпун влучив в одного із «заступників», і зграя перемістилася в інше місце.

Наступного дня моєю здобиччю стали троє «рядових», а ось «головуючого» і його «заступника» навіть не вдалося побачити.

Є місця, де скупчення в'язя вражає своєю кількістю. В основному, це прибережна зона з кущів, які щільно вкрили її на відстані більше сотні метрів. Кількість осіб буває вимірюється не десятками, а сотнями екземплярів. Кожного разу в мене виникала асоціація з бджолиним роєм. Іноді в такому випадку вдається зробити вдалий постріл таким чином, що підбиваєш одразу дві рибини. Після мого «візиту», особливо коли підіб’єш більше десятка екземплярів, ці косяки зміщувалися в невідомому напрямку. Інколи, навіть стає незрозуміло, куди могло подітися таке скупчення риби?

Але бувають інші варіанти, коли опустившись на дно бачиш одразу двох в'язів, які, просто кажучи, відпочивають у рослинності. У такому випадку я намагаюся розвернути рушницю під таким кутом, щоб гарпун по ходу пострілу, захватив їх обох. Звичайно, це трапляється далеко не завжди, але скільки було таких вдалих моментів…

Найбільш незручним є, напевно, полювання на в’язя центром русла. Роздивляючись з поверхні води, як вони утворили на дні хвилясті каскадні паралелі, чимось схожі на пташиний клин, при зануренні і наступному пострілі, завжди потрапляєш в скупчення риби. А треба вицілити найкрупнішу особину. Або, якщо дозволяє момент, влучити одразу в двох.

Щука

У своїх попередніх розповідях я вже згадував, як важко підійти до крупної щуки. Але не бракує й винятків з цього правила. Нехай цей випадок був і безрезультатним, але розповісти про нього варто.

Зайшовши в одну з плавневих заток десь об одинадцятій годині я почав обережно обстежувати прибережну водну територію. Щука вже закінчила свій ранковий «похід», і саме час їй відпочити. Наступний розвиток подій був надзвичайно хвилюючим. Попереду я побачив дві щуки. Одна була більше метра, а друга… за її довжину немає бажання навіть зараз говорити. Обидві, як колоди лежали на дні. Ніщо не заважало мені нормально наблизитися і влучити, але мабуть саме їх величина зробила свою справу. В останню мить моя рука затремтіла і гарпун пройшов над головою щуки, яка була щільно вкрита наростами, чимось схожими на мох. Шнур ліг прямо поверх голови, а щука, зробивши тільки деякі ворушіння, підняла його на декілька сантиметрів вгору. Як господарка тутешньої акваторії, вона ніяк не могла зрозуміти – хто наважився порушити її спокій?

І що тепер мені робити?.. Поки я підтягнув шнур з гарпуном, обох представників, наче не й було. В наступні дні я навідувався в ті місця, але жодної зі щук так ні разу й не зустрів.

Сом

Якось пройшовши близько 500 метрів річковим руслом, я зупинився і приводив своє дихання в норму. Пройшло хвилин 5 і я вже було збирався рушити далі. Мені важко сказати, що загострило мою увагу, але подивившись в бік берега, я побачив сома, який преспокійно відпочивав на кордоні води й берега. І справа не в тому, що сом був більше метра в довжину. Він мав якийсь незвичайний світло-сірий колір. Практично білий! Ну, про білих гав я читав і бачив їх. Про удава теж. Але ж, сом-альбінос…

Коли я розповів про цю зустріч нашим підводним мисливцям, ніхто не здивувався, мовляв, і ми бачили подібне. Але тільки-но сом відчув на собі мій погляд, одразу ж зробив ривок вперед і зник з мого поля зору. Через десять метрів я побачив, як він зарився головою в крону куща – тільки половина його тіла виглядала знизу. Я ретельно прицілився, так, щоб гарпун влучив над хребтом, але… З півхвилини я тримав його на шнурі, а потім відчув – невдача. Було дуже шкода! Нехай навіть те полювання пройшло вдало і додому я привіз достатньо риби. Але такий екземпляр! Цікаво, як би він виглядав на березі?

Прибережна територія річки Удай являла собою ряд невеличких напівзатоплених дерев, по якій я почав свій рух вгору за течією. Я плив, намагаючись робити якомога менше занурень, оскільки глибина була невеликою, а прозорість води навіть з поверхні дозволяла роздивлятися всі деталі річного рельєфу. Раптом, під собою я побачив, як з дна почала виростати хмара мулу з піском, постійно розширюючись в діаметрі. Цікаво, рибина якої величини була здатна одним ривком підняти таку кількість річкового ґрунту? Ще через 15 метрів русло вигиналося в бік берега, де утворилася невеличка затока. Зайшовши туди, я не вгледів жодного представника підводної фауни. Тепер треба обережно розвернутися, оскільки місця для розвороту замало, а шуміти, це втратити всі шанси на успіх в найближчий час. І тут, не те що би завдяки органам мого чуття, а щось інше змусило мене розвернути голову в бік центра русла. Можливо, це були коливання води, які я відчув своїм тілом. Прозорість води трохи втратила свій первісний вигляд, оскільки мул дещо піднявся з дна після мого проходження, але ж все-таки я побачив це… Впритул з моїми ластами величаво пройшло хвилясте чорне створіння. Час на розворот рушниці все ж виявився значним і гарпун лише сковзнув по нижній стороні хвоста. Це був сом. Точніше сом-самиця. Вдалося розгледіти черево рибини – ікряна. Роблячи поправку на оптичне збільшення через маску, він був довжиною все ж більше за мій ріст – під 2 метри. Вже тоді, з розповідей моїх колег, підводних мисливців, я знав, що коли самка сома перебуває у «вагітному» стані, вона проявляє підвищену обережність. Таким чином, це вона відчула моє наближення, перебуваючи поблизу дна. Аби знати, що вона буде робити зворотній рух, і зустрітися тет-а-тет, як би тоді розгорталися події… Про всяк випадок я ще раз обстежив прилеглі території – безрезультатно.

Розповівши про цей випадок, людям з великим стажем, вони мені порадили: найкращим пострілом для рибини такої величини є влучання на одну третину довжини тіла від хвоста над хребтом; при такому влучені гарпун буде гасити амплітуду роботи хвоста, адже такий «клієнт» дуже сильний і витривалий.

Через декілька днів я знову був на тому ж місці, але сома не зустрів. Під мій постріл потрапили лише в’язь, лящ і щука. Пройшовши берегом метрів 50 вгору за течією, я зробив ще одну спробу. У ширину русло було десь метрів 25, тому можна преспокійно його перепірнути, пройти по дну і вийти до протилежної прибережної зони під водою. Я вже давно помітив наскільки вигідним є такий спосіб, коли спочатку заходиш до прибережної зони перпендикулярно, а не прямуєш постійно вздовж річки. У більшості випадків це дає позитивний результат.

Так от, коли я пройшов половину дистанції, під водоростями я побачив чорний силует риби. Придивився… Оце так! Скільки не плаваєш, вивчаєш повадки риб, а в багатьох випадках все нові і нові сюрпризи – сомик, по центру русла, та ще й на такій течії, під пісними водоростями… Хай ще зовсім невеличкий – 60-70 см в довжину… Як накажете все це розуміти? Хоч би яка гілочка або корч був поруч... Але все ж пригадалось, що соми люблять мігрувати руслом, проходячи за добу 10 км і більше. Мабуть, це і є мігрант. Постріл був влучний, оскільки без проблем вдалося підійти на потрібну відстань.

Щука-сом

Це була справді незвичайна зустріч. Тільки одного разу мені довелося бачити таке… Коли я робив черговий заплив, в прибережній підводній рослинності побачив, як щука зайняла позицію 45º від вертикалі, перебуваючи головою до берега. Одразу було помітно, що її щось хвилює. Наблизившись, я побачив, що прямо напроти неї стоїть сом, якому теж, зважаючи на його схвильовану, майже вертикальну позицію, не подобається втручання інших претендентів в його місце облаштування. Як раз в цей момент сонячний промінь пройшовся по тілу сома, і він відіграв на ньому, наче голограмними плямам. Я замилувався… Але що ж робити далі? За ваговими категоріями вони з одного розряду, і неможливо передбачити хто з них вийде переможцем за «місце під сонцем». На мене риби не звертали жодної уваги – обидві були зайняті з'ясуванням стосунків. Сом, почав головою робити випади вперед, намагаючись відігнати незвану гостю, а щука намагалася контратакувати у відповідь. Я вирішив не поспішати і додивитися, чим все закінчиться.

Я б сказав, що «по очкам» виграв сом – його випади були більш влучними. Але ж я не рефері на боксерському рингу! Сом був привабливішим трофеєм, постріл… І гарпун влучив в переможця, а щуку, неначе вітром здуло.