Підводне-неймовірне

Р. Сахно

Ноябрь, 2008 год

Оскільки є нагода і деякий вільний час (не сезон...), розповім про свої підводні пригоди, більшість з яких для багатьох може здатися неправдоподібними. Але, повірте, все це було в дійсності.

 

Якщо взяти до уваги специфіку підводного полювання, то завжди опиняєшся перед дилемою – все, що потім розповідаєш навіть учасникам свого колективу, змушує людей ставити під сумнів твої власні спогади та враження, оскільки ніяких реальних доказів цього не існує. Звісно, мало чого можна придумати і видати за реальний перебіг подій… Так, за період з 1999 року я навіть не наважувався розповідати про деякі епізоди, пов’язані з тим, що довелося бачити під водою, тому що вони надто вже схожі на байку, або, що ще гірше, утворюють навколо тебе специфічну ауру. Як правило, загальний висновок таких розповідей – такого бути не може… Отже, єдиною запорукою є тільки власні слова, які сприймаються доволі скептично. Хоч, купуй собі спеціальний бокс для відеокамери, проводь відеозйомку під водою і, якщо щось незвичайне потрапить до об’єктиву, потім демонструй людям по телевізору… Але ось яка річ, це дуже незручно. І те, що довелося бачити, нехай і не зовсім чітко, траплялося за таких тихих і обережних умов поведінки при підході, що з такою підводною амуніцією та апаратурою в руках, це буде зробити вкрай важко: рушниця, насадка для зарядки гарпуна, та ще й відеокамера в «футлярі». Як це можна все поєднати?

Цей інцидент відбувся 22 серпня 2008 року в с. Чутівка Оржицького району Полтавської області, куди ми з нашою компанією підводних мисливців, виїхали на декілька днів. Того дня я вирішив не йти по периметру затоки, а перевірити її по центру, оскільки вода вже впала і глибина була незначною – 1-2 м. Окрім цього, я вирішив, незважаючи на обмеження перебування у воді, обов’язково пройти її до кінця. За весь час мандрівки я не зустрів жодної риби, навіть мальок був в дуже незначній кількості. Висновок напрошувався сам – і сюди дісталися з електропідсакою. Кінець затоки являв собою ще один невеличкий плес, вхід до якого настільки був заповнений осокою і підводною флорою, що це вселяло деяку надію на успіх, якщо, звісно, вдасться пройти через ці хащі. Витратив багато часу, щоб пройти через цей бар’єр. Іноді було таке враження, нібито водорості намагаються втримати тебе «в гостях», адже мало хто навідується в їхню акваторію. Незважаючи на це, намагаюся просуватися якомога тихіше. Якщо вже зайшов так далеко – треба терпіти. І ось, нарешті, переді мною розкинувся доволі чистий підводний простір. Починаю обстеження. Ряска настільки товстим шаром вкрила поверхню води, що, навіть, незважаючи на сонячну погоду, видимість вкрай незначна. На дні, точніше на мулі, відсвічувала сонячна пляма, завдяки трубці для дихання, яка, хоч, в деякій мірі, розрізала весь цей покрив. Я зупинився і хвилин 10 просто перебував на поверхні води – все ж таки попередня тривала подорож. Пройшовши ще метрів 30 по колоподібному берегу, я вперся в кінець плесу, і тут побачив це… Точніше те, що нагадувало образ риби, але у вигляді колоди, яка через маску з відстані 1,5 м, була в довжину біля 2,5 метрів. Зупинився. Придивився. Точно, сом! Нерухомо лежить на дні. Жодних натяків на стурбованість не проявляє. Я замислився. По-перше, з влучністю проблем не буде – в такий екземпляр не промажеш. Але, по-друге, навіть якщо вдасться його загарпунити, як потім з таким «телям», який, по Сабанєєву, важить 75-80 кг, дістатися своєї відправної точки (моя вага на той момент становила 70 кг). Підійшов ще ближче, на відстань 1 м. Постріл… І мене понесло! Негайно потрібно зняти котушку зі шнуром з запобіжника, інакше шансів ніяких. Вказівним пальцем намагаюся натиснути на повзунок. Натискаю! І в цей момент сом робить такий ривок, що я не втримав рушницю в руці… Відчайдушно намагаюся обстежувати плес. Ну, ладно, нехай би забрав гарпун, а рушниця тобі навіщо? Мул миттєво піднявся з дна. Ще 15 хвилин я сподівався на те, що вдасться врятувати свою зброю, але все марно… Передпліччя правої руки почало свербіти, звісно, це від різкого ривка. Долоня почала кровоточити, що стало привадою для п’явок. Прямую назад. Настрій зіпсований повністю. Ну, що ж… тепер потрібно купувати нову зброю... Відпочивши на березі декілька годин, знову пливу до місця втрати і спостерігаю ще гіршу ситуацію. Було одразу помітно – рибина біснується. По всій затоці мул стоїть стовпом – видимість нульова. Прикинувши свої шанси, які були абсолютно мізерними, я поплив до берега.

Наступний випадок. Ті самі місця, але це було у липні 2003 року. Рівень води тоді був занадто високий. У моїй «робі» було вже достатньо риби, і я збирався повертатися. Вода в цей рік була як ніколи прозора не тільки в руслі, а й в плавневій затоці, де я в той момент перебував. Сама затока була метрів 15-20 завширшки, тому, обережно вийшовши на її середину, щоб було менше опору з боку водоростей при зворотному виході, біля протилежного берега я побачив те, в що мені досі мало віриться самому. Метрах в 5 від сене я побачив створіння, яке являло собою щось із чотирма лапами, тулубом, схожим на ящірку, і головою вужа, і все це довжино 1,5 м. Я заціпенів від побаченого. Цей суб’єкт стояв боком до мене, і щось уважно роздивлявся в прибережних кущах. Невже полює? Визначити його колір було дуже важко, оскільки відстань була значна, а при цьому все бачиш у темних відтінках. У мене бували випадки, коли проти всіх правил доводилося лізти у воду «під мухою». Але тоді, я був чистий, як скло. Думаю, напевно, винуватець всього мій 3-х годинний заплив. Мабуть, «галюни» вже прийшли... Я обережно підняв голову над водою, щоб захопити сонячного світла, потім обережно опустився під воду… Повернув голову в той бік… А «воно» на місці! Це вже не галюцинації… Створіння, повернувши голову, подивилося в мій бік, а потім повністю розвернуло своє тіло в мою сторону – мені стало не по собі. Було одне бажання – сплющитися до нульової товщини, стати маленьким-маленьким, або плоским, як листок лотоса, і осісти на дно, щоб тебе було непомітно. Я почав давати задній хід, хоч, було дуже незручно. Ні в якому разі я не повернуся до тебе спиною. Раптом створіння зробило відштовхування від води одразу чотирма лапами і зникло з мого поля зору.

Руки у мене тремтіли, по тілу пройшли дрижаки. Потрібно повертатися. Буквально через 5 метрів я побачив сомика, який стояв по центру затоки, упершись головою в поверхню води, а хвіст працював із підвищеною амплітудою. Я зробив припущення, чи не цей, невідомо якого роду або сімейства представник, наробив безлад серед тутешніх мешканців підводної фауни. Я підплив, постріл був влучний – сомик на 2 кг. Роба обвисла у воді зовсім. А ще через 10 м вдалося уполювати щуку на 1,5 кг, яка поводила себе дуже стурбовано – кидалася в різні боки, ходила по колу, та мені все ж вдалося вицілити її.

Вийшовши на берег, я почав розмірковувати над побаченим. Питання номер один: з ким я зіштовхнувся? Тритон? Але ж не такої величини. Гібрид? Знову питання: між ким і ким? Але це єдине пояснення, яке прийшло мені в голову. Скільки ж таємниць ще зберігають плавневі затоки…

Ще одна дивна зустріч відбулося в цьому ж місці у липні 2004 року. Навіть через рік мене не покидало почуття дискомфорту від пережитого. Ще раз зустрітися з таким створінням – ні… Що цікаво, кожного року я помічав, що рослинність в затоці кардинально змінюється. Одного року тільки прибережна зона знаходиться у підводній флорі, а в іншому, навіть по центру, було таке захаращення, що пройти його тихо доволі непросто.

При першому зануренні вдалося вицілити кілька 3-х кілограмових карасів. Водорості утворювали кулеподібні валуни, між якими були площі чистої води. Саме там, якщо підійти обережно, можна побачити, як карасі нерухомо стоять на середній глибині. До речі, навіть через чотири дні після цього я визначив власний «фарватер», і знову настріляв карасів від 1 до 1,5 кг. Так от, одного дня, пройшовши по своїй «стежці», підстреливши 3-х кілограмових карасів (до речі, один виявився чисто сріблястим, що для цієї місцевості досить рідкісна здобич), я заглибився в бік затоки на значну відстань, де водоростей по центру майже не було. Вільний простір. Про себе подумав: «Спробую на деякий час затаїтися, а потім, ледве пересуваючись, продовжу обстеження». Такі дії не виявилися марними. Зовсім скоро на мене вийшла щука. Цілком імовірно, вона одразу зрозуміла, що вагові співвідношення між нею і мною, не на її користь. Тому зупинилася і вертикально, головою вниз почала робити розворот, підставивши під постріл все своє тіло. Трофей був на 2 кг, світло-жовтого відтінку.

Прямую далі. Звичайно, спогади минулого року не дають спокою. Інколи, в кожному незвичному силуеті, який створювали водорості і заломлення світла через ряску та воду, я уявляв зустріч з невідомим мені підводним мешканцем. Я намагався відкинути всі зайві спогади – раз на раз не приходиться. Але… Несподівано, я побачив попереду себе щось незвичайне. До мене наближалася якась плаваюча тварина, роблячи хвилясті амплітудні піруети. Спочатку я зрадів – напевно, сом! Це його манера плавання. Проте, коливання тіла відбувалися не в обидва боки, а зверху вниз. Це що за нісенітниця? Коли відбулося зближення, я побачив перед собою створіння, чимось схоже на величезного глиста, приблизно 1 м в довжину і 30 см шириною. А це ще хто? Добрий день, вам! Оце так, мабуть, почалося… Невже знову «галюни» прийшли. Перші роздуми були відносно версії про гібрид п’явки і в’юна. Але ж один нюанс – розмір не вписується в реальні норми. Мій новий знайомий почав робити навколо мене колоподібні рухи, і коли, в один з моментів, я відчув на собі його дотик, то зрозумів, що це не галюцинації. Окрім цього, я постійно відчував коливання води від мого новоспеченого супроводжуючого. Може тебе загарпунити? Але як? Він же плоский, як млинець. Спробував обережно піднятися вгору, але тільки-но я почав робити рух на підйом, як мій «хороводний» миттєво зник з поля зору.

Перевівши подих, я почав «прокручуючи» в голові цю зустріч. Цей суб’єкт без лап, голови, хвоста: одне суцільне плоске тіло. Відразу ні до яких приблизних висновків, хто це міг бути, я не прийшов, оскільки попереду побачив силует щуки, яка нерухомо зайняла позицію в прибережній підводній флорі. Постріл був влучний.