Перестріл та інші гострі кути полювання

Ю. Курочка

Ноябрь, 2009 год

На полюванні іноді виникають ситуації, коли при наявності однієї ліцензії відстрілюють двох-трьох звірів. Найчастіше таке буває при полюванні на кабана, коли наляканий табун утікає «в розсип», «віялом» і тварини на кількох стрільців виходять одночасно. Лунають дуплети, а коли перевіряються результати пострілів, то виявляється, що добуто зайвого звіра. Ситуація цілком зрозуміла з точки зору мисливця. Адже коли один раз за кілька сезонів саме на вас виходить кабан на оптимальній відстані, то стриматись від пострілу дуже важко, навіть коли чітко видно, що сусід своїм пострілом ліцензію вже «закрив».

Такі випадки передбачені «Положенням про порядок поводження зі зброєю, видачі ліцензій на добування мисливських тварин та проведення полювання». Пункт 3.9 Положення гласить: «при проведенні колективного чи облавного полювання на парнокопитних тварин у разі перестрілу… розпорядник полювання закриває ліцензію на одну з добутих тварин. На зворотньому боці ліцензії до початку вивезення добутих тварин він обов’язково робить відмітку про кількість добутих у результаті перестрілу тварин, їх вік, стать. Добутих тварин мисливці здають користувачеві угідь і сплачують вартість ліцензій на додатково відстріляних тварин. Користувач видає та закриває ліцензії на додатково добутих тварин. Відстріляні тварини зараховуються в ліміт поточного року. За відсутності резерву ліміту користувач негайно повідомляє про перестріл у територіальні органи Держкомлісгоспу та Мінприроди. При цьому користувач мисливських угідь сплачує державному органу лісового господарства, від якого отримав ліцензії, вартість м’яса добутих понад ліміт тварин і вартість ліцензій».

З цього приводу у мене виникає ряд запитань. Перше. «Добутих тварин мисливці здають користувачеві угідь...» Ну, якщо відстріл промисловий то такий варіант абсолютно зрозумілий і прийнятний. А якщо полювання любительське? Змоделюємо ситуацію, яку матимемо за відправну при розгляді всіх запитань. На початку сезону полювання колектив мисливців, у якому є кілька класних стрільців, звичайно ж, випадково, відстріляв по одній ліцензії трьох-чотирьох (може і більше) тварин. Що робити користувачеві угідь зі зданими йому тваринами? Може, мобілізувати єгерів і продавати дичину на обочині траси (на ринках, як правило, понеділок санітарний день, а холодильників, а тим більше морозильних камер в МРГ немає) чи після проведення державної ветеринарно-санітарної експертизи (про неї я ще згадаю окремо) безкоштовно здати до найближчої дільничної лікарні? Саме безкоштовно, бо, як відомо, грошей в них немає. Користувач же угідь сплачує вартість м’яса добутих понад ліміт тварин і вартість ліцензій. От тільки невідомо по якій ціні, бо навіть на базарах вони «стрибають» в залежності від попиту. Тобто, мисливське господарство одержує першу «порцію» проблем і головного болю замість сякого-такого доходу. Виходить, що безсовісні стрільці втамували свою мисливську пристрасть, вичерпавши значну частину ліміту ліцензій данного мисливського господарства, які, як відомо, є основним стимулом заохочення мисливських колективів за виконання трудоучасті в угіддях і на наступних вихідних поїдуть полювати в інше господарство де (не виключена така можливість) «випадково» добудуть копитних понад норму. Вони й там сплатять згідно Положення вартість ліцензій, а не вартість полювання та єгерського обслуговування, що в різних господарствах в залежності від виду полювання можуть відрізнятися в рази. Звичайно, власник, що приватизував угіддя на термін 49 років (до речі, для УТМР чомусь такої довготривалої оренди не існує) знайде спосіб і важелі впливу, щоб мисливці оплатили вартість полювання по прийнятим у тому господарстві розцінках та не допустить збитків. А що робити директору районного МРГ в угіддях якого «пополювали» такі стрільці, у яких на місці совісті пустота? Звертатись до суду з позовом про відшкодування втраченої економічної вигоди? Навіть коли МРГ і виграє судовий процес, що не факт (пам’ятаєте: «з багатим не судись»?), то в такім випадку адвокат відповідача покаже суду існуюче «Положення» та довідку, де чорним по білому буде написано, що вартість ліцензії (тобто бланка на добування кабана) становить аж 80 гривень, які й будуть компенсовані мисливському господарству. І директору МРГ залишається тільки чухати потилицю та думати: а на кого будуть полювати решта мисливців, які своєю працею в угіддях сприяли примноженню мисливської фауни і здобули право на отримання ліцензій? Якщо ж перестріл станеться у кінці сезону, то чи знайдуться бажаючі виконувати трудоучасть в сезоні наступному, коли відомо, що ліміт добування копитних урізаний, або ліцезій не буде зовсім?

Я пропоную в разі перестрілу стягувати з колективу вартість полювання з оплатою єгерських послуг по найвищому тарифу, який існує в цьому господарстві. Тоді таке явище буде винятковим.

Після добування «тварини здаються користувачеві мисливських угідь, який повинен забезпечити проведення державної ветеринарно-санітарної експертизи», як того вимагає пункт 3.13 Положення. Але в штаті переважної більшості господарств немає лаборанта, що може виконати цю процедуру. А уявімо собі таку ситуацію. В останньому загоні добуто звіра. До районної ветеринарно-санітарної лабораторії, кілометрів 30-50. Всі мисливці змучені, голодні. Бензин спалено в угіддях по бездоріжжю. Чи захоче хтось із учасників полювання їхати у райцентр робити аналізи?

Далі вже із розряду фантастики. Добуту тварину везуть на експертизу Зауважу, що йдеться про суботу-неділю, тобто загальнодержавні вихідні дні. Фахівця на місці немає. Навіть, якщо й чергував, то набридло «чекати з моря погоди» і його вже не знайти. Що робити мисливцям? Ніч. Холодно. Потрібно обробити тушу і розділити на частки м’ясо. Де? Знову їхати в угіддя чи прямо перед приміщенням лабораторії? Та й взагалі, уявити, що сільський мисливець, який добув зайця, бігає з ним щоб зробити аналізи, хоч стріляйте мене, я не можу! Тут кожен сам собі «лабораторія» і весь «аналіз» закінчується банальним візуальним оглядом, у кращому разі. Звичайно, фіноз, трихінельоз таким чином не виявити і це – свого роду «російська рулетка». Колись та вистрелить!

Виходить, що в документ закладена норма, яку завідомо ніхто виконувати не буде. Навіщо тоді вона? За одностайною думкою мисливців це спроба підтримати фінансово ветеринарно-санітарну експертизу за їх (мисливців) кошти. Адже ніхто не змушує селян робити аналізи домашній живності, яку забили для себе, тобто, не для продажу. Так само, як і не перевіряється перната дичина або риба, виловлена у відкритій водоймі (а тут шансів «підчепити» якусь заразу більше ніж досить). Якщо вже бути послідовними, то вищеназвані продукти також повинні проходити ветеринарно-санінітарну експертизу, коли мета – дійсно піклування про здоров’я людини. От і виходить, що це не щось інше, як прихований податок, який мусять платити мисливці (мовляв, якщо знайшли гроші на ліцензію, то знайдуть і на експертизу).

Дуже правильний, потрібний, але дуже вже «слизький» пункт 4.29. Положення тому цитую його повністю. «Категорично забороняється перед полюванням і під час його проведення вживати спиртні напої. Особи в нетверезому стані до полювання не допускаються». Ну, що ж, справедливо, адже нетвереза людина з рушницею суміш надзвичайно «гримуча» та небезпечна, як для оточуючих, так і для самого себе. Звичайно, єгер має повноваження припинити полювання у випадку, якщо мисливці вживають алкогольні напої. А якщо вони ще до зустрічі з єгерем по дорозі, «на ходу» під бутербродик хильнули по чарчині? Чи, будучи переконаними, що розпорядник полювання далеко і не побачить (а бригада свого «не здасть» - 100% !) сьорбне з похідної баклажки? От і виходить – людина полює «під мухою», а єгер про це ні сном, ні духом. Єдиний спосіб «аналізу», який доступний розпорядникові полювання, попрохати дихнути людину, що підозрюється у вживанні алкогольних напоїв і, «на нюх» спробувати вловити випари спирту. Проте, практично кожний дорослий чоловік знає кілька способів, щоб обманути «нюхача». Розпорядникові ж полювання доводиться покладатись лише на свою спостережливість, бо не дай Бог, трапиться НП, то його голова попаде «на плаху» першою, бо потрібен буде «цап-відбувайло».

Нечітко прописаний і пункт 1.7. Цитую: «При пересуванні на всіх видах транспорту до місця полювання, зброя обов’язково має бути розрядженою, розібраною і заходитись у чохлах». Що розуміти під «місцем полювання»? Урочище, де безпосередньо проводитиметься загін, чи, можливо, точку зустрічі з розпорядником полювання, де буде проводитись інструктаж по ТБ? Адже єгер повинен перевірити дозволи на зброю та звірити відповідність номерів, а для цього її потрібно розчохлити. Згідно цього пункту будь-яка людина, що наділена контролюючими повноваженнями і має «сверблячку» «власть употребить» (а, можливо, просто не вистачає протоколів для плану) може дуже легко оголосити колектив, що переїжджає автотранспортом від одного урочища до іншого з розчохленою зброєю в руках порушниками чинного Положення і накласти стягнення. Щоб цього не сталося, невже потрібно після кожного загону розбирати і зачохлювати зброю при переїзді до іншого урочища? На мою думку, мисливець, який прослухав інструктаж та розписався про це у відповідному журналі, має право знаходитись весь світловий день з розчохленою зброєю (при умові дотримання ТБ) на території мисливських угідь даного господарства до команди про закінчення полювання.

Полювання – цікавий процес. В кожного своє бачення, але, на мою думку, варто було б перед прийняттям нормативних актів та Законів, які стосуються полювання, проводити їх обговорення мисливською громадою, а не довіряти це робити людям, більшість з яких мають дуже туманне уявлення про предмет голосування (а ті ж депутати-мисливці, що могли б внести необхідні поправки до Закону «Про полювання», як правило, полюють в «закритих» та власних господарствах і далекі від проблем своїх «пересічних» колег).