Слідами трагедії

В. Смаголь

Березень, 2016 рік

З огляду на неоднозначне висвітлення у засобах масової інформації факту загибелі зубрів у Вінницькій області, фахівцями Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України було здійснено виїзд до місця події з метою об’єктивного встановлення причин та наслідків трагедії.

Осередок поширення зубрів на території Вінницької області охоплює близько 20 тис. га в межах 3-х адміністративних районів: Хмільницького, Літинського та Калинівського. Натомість, користування державним мисливським фондом на лісовкритій площі зазначених угідь здійснює ДП «Хмільницьке ЛГ», яке поряд з тим, опікується охороною та відтворенням зубрів. «Нерентабельність» розведення зубра в мисливських угіддях зумовлюється безперспективністю ліцензійного здобування «червонокнижного» виду на тлі значних фінансових обсягів, затрачених на його охорону та підгодівлю. Між тим, досвід окремих структурних підрозділів галузі лісового і мисливського господарства (зокрема, ДП «Хмільницьке ЛГ») може слугувати позитивним прикладом природоохоронного світогляду, який на тлі поглиблення фінансово-економічної кризи потребує усілякої підтримки. Успіх існування місцевої (Уладівської) субпопуляції зубра відображує її фактична чисельність, яка, охоплюючи понад сотню особин, єдина в Україні досягла демографічної стійкості і до останнього часу поставала «донором» для інших вітчизняних угруповань виду.

Для Уладівської субпопуляції характерна сезонність парцелярної структури. Зокрема, взимку самиці з молодняком тримаються одним стадом чисельністю близько 80 голів. Тварини практично цілодобово перебувають у відкритих ландшафтах, які представлені сільськогосподарськими угіддями з посівами ріпаку та озимини. Суцільних лісових масивів основне стадо уникає, відвідуючи лише узлісся та лісосмуги. Натомість групи статевозрілих самців та старі одинаки цієї пори року перебувають у глибині лісу і лише зрідка потрапляють на очі людям. Таким чином, «маточне стадо», як правило, перебуває на візуальному контролі єгерської служби Хмільницького держлісгоспу. Разом з тим, будь-хто з жителів навколишніх сіл до останнього часу мав унікальну можливість спостереження за цими величними тваринами. Аби лише без рушниці та злих намірів...

Відтак, обстеження місця трагедії, опитування свідків та працівників служби охорони, а також ознайомлення з відповідною документацією (пояснення, протоколи, первинні акти огляду тощо), зумовлює наступний аналіз подій, поданий з претензією на об’єктивність.

Надвечір 30 січня троє безробітних жителів Літинського району помітили зубрів на полі поблизу села Трибухи. Наразі важко гадати про мотивацію та усвідомлення кінцевої мети, проте рішення було прийнято одностайно – змусити тварин до втечі. Налякане стадо пробігло близько двохсот метрів, але біля найближчого лісового масиву різко змінило напрямок руху і вийшло на кригу невеликого ставка. Зазначена поведінка абсолютно нетипова для зубрів, тобто інакше, як появою неочікуваної перешкоди на шляху слідування тварин, їх зненацький маневр пояснити складно. Потрапивши на кригу, стадо згуртувалося в щільну групу. Як наслідок – зубри проломили кригу і більшість з них опинилися у крижаній воді. Інші тварини невдовзі перейшли на протилежний берег і знову перемістилася в поле, практично – у зворотному напрямку попередньої панічної втечі.

Зауважимо на часовий зріз наступної хроніки подій: трагедія трапилася близько 17 год., натомість як сигнал до контори лісгоспу надійшов лише о 21 год. Парадокс ситуації полягає в тому, що відповідний телефонний дзвінок зробили... вищезгадані шукачі пригод. Щоправда, у якості свідків, що «проходили повз», так би мовити. Мало того, варто відмітити «кипучу допомогу», яку згадані особи проявили у наступному порятунку зубрів. Щоправда, тремтячими руками... На логічне питання – «чому зателефонували лише через 4 год.?», відповідь, на думку горе-рятівників також була цілком адекватною – «були в стані алкогольного сп’яніння, а відтак не хотіли соромитися перед працівниками лісгоспу».

На користь лісівників варто відмітити залучення усіх можливих людських та транспортних ресурсів. Одна тварина була ще живою, проте, невдовзі «дійшла» на березі. Далося взнаки тривале переохолодження. Наступних сімох діставали всю ніч, але... вже холодними. Кілька годин у крижаній воді – занадто навіть для зубра.

Мотивація про 4 год. «сором’язливого отверезіння» відразу виглядала абсурдно, проте, наступний день розставив перебіг подій «на свої місця». Ретельний огляд місця трагедії прийдешнього ранку виявив на кризі кров, а за кілька десятків метрів на протилежному березі – сліди розтину двох зубрів. Ознаки вказували на транспортування туш до найближчого села Трибухи. Врешті сліди гужового транспорту привели до оселі... одного з «рятівників», до речі, раніше судимого. Наступне зізнання викрило подільників та дозволило встановити деталі трагедії, які зрештою, зафіксовані у відповідних протоколах та поясненнях. Пропустивши основне стадо, браконьєри (називаймо речі своїми іменами) певний час очікували доки котрийсь із зубрів буде спроможний вибратися з ополонки. Надалі ослаблених (а відповідно, позбавлених можливості швидкого руху) тварин на березі забили та відвезли в село.

Здавалося б – в цій прикрій історії «розставлені усі крапки над і». Натомість, в калейдоскоп версій, які невдовзі почали з’являтися одна за одною втрутився людський чинник, зокрема особисто-неприязні стосунки директора лісгоспу та одного з очільників Літинського райвідділу внутрішніх справ. Не зайвим буде згадати кілька попередніх випадків незаконного відстрілу зубрів (останній – 14.12.2015 р.), «розкриття» яких не надто обтяжило роботою місцевих детективів. До речі, в цьому випадку найодіозніші висновки слідства ґрунтуються на показах... браконьєрів!

Відтак, наступний спектр версій демонструє парад абсурду з прогресуючим рецидивом. Зокрема, за кілька днів «герої» цієї історії звинуватили у всьому працівників лісгоспу, мотивуючи паніку серед зубрів лісозаготівельними роботами. Попри те, що тварини з 1979 р. вже мали б адаптуватися до господарських заходів. Знову ж таки, питання здорового глузду – рубання лісу о 17 год., коли вже темно (кінець січня) позбавляє усілякого сенсу правила з техніки безпеки (зауважуємо на сокири, бензопили та падаючі дерева).

Також не менш цікавий «оновлений» варіант появи туші на подвір’ї одного з поціновувачів гов’ядини. Її, «як виявлося», спритники викрали вночі з-поміж тих, що лісники витягли на берег. До речі, вкупі з ними ж – сільськими волоцюгами. Відтак, злочин легко перекваліфіковується з незаконного полювання (яке порушує статті Законів України «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України», а також – «Про жорстоке поводження з тваринами») на дитячі пустощі – крадіжку туші здохлої тварини. Нехай навіть «червонокнижної».

Наступні версії не менш цікаві. За однією з останніх – сам директор лісгоспу за грошову винагороду та «необмежену кількість спиртних напоїв» змушував бідах наганяти зубрів йому під постріл. За іншою – в незаконному полюванні брали участь народні депутати. Можливо так і мусить бути в неупередженому розслідуванні. Проте виникає питання – чому ж усі ці гіпотези стають надбанням широкого розголосу? Хоча у даному випадку варто вбачати провину не лише правоохоронців, а й падких на сенсації колег по перу.

На додачу необхідно вказати на кілька об’єктивних причин конфлікту. Структура Хмільницького держлісгоспу характеризується значною мозаїчністю, що характерно для всіх лісових господарств Лісостепової природної зони. Тобто, невеликі масиви лісу перемежовуються контурами сільськогосподарських угідь, які залишаються поза межами юрисдикції лісогосподарських підприємств – з огляду як на землевласників (фермерські господарства), так і користувачів державного мисливського фонду (районні осередки УТМР). Натомість, перемежування лісовкритих угідь та відкритих ландшафтів для зубра постає необхідною умовою нормального існування, що поміж іншим, супроводжується різним рівнем охорони. Відтак, конфлікт інтересів державних та громадських користувачів ресурсів тваринного світу створює підґрунтя неузгоджених дій щодо охорони та проведення біотехнічних заходів. В конкретному випадку трагедія трапилася на території угідь Літинської РО УТМР, натомість як зубри перебувають на балансі ДП «Хмільницьке ЛГ», що не завжди сприяє порозумінню у вирішенні подібних конфліктів.

Зауважимо також на широкий резонанс окремих подробиць інциденту, оцінку яких варто довести до відома громадськості. З окремих трупів, яких дістали з ополонки в ніч на 31 січня було знято шкіру та відтято голови з метою подальшої реалізації до таксидермічної майстерні. Так би мовити: «з поганої вівці – хоч вовни жмут». Проте лісгосп таким чином заробив 80 тис. грн. (що зафіксовано у прибуткових накладних). Хтось можливо зауважить на черствість та меркантильність його керівництва. Як на мене – нормальний господарський підхід на тлі загального голосіння та розпачу.

Натомість факт залишається фактом – зубрів не повернути, а злочинці (навмисні чи випадкові) мусять понести покарання. На додачу варто відмітити, що впродовж наступного (після трагедії) тижня з-під криги нещасливого ставу було вилучено ще 7 трупів зубра. Отже – 17 (якщо врахувати двох забитих), з яких 13 – самиці репродуктивного віку. А скільки їх ще спливе, коли на ставку скресне крига? Звичайно, можна все списати на прикру випадковість (до речі, ще одна версія слідства), а можна – і на війну на Донеччині. Безглуздо? – А чом би й ні? Нині будь-яку дурість чи безгосподарність можна списати на неї. На кшталт – «там гинуть люди, а ви тут зі своїми зубрами». Але ж і у героїв залишаються діти. І цим дітям (коли вони підростуть) треба буде дивитися у вічі. Відводячи погляд не лише за загиблого батька...