Єгер з огірком

Віктор Лютий-Морозов

Листопад, 2017 рік

Якось в одному з барів запропонували мені випити коктейль «Єгер з огірком». Мисливця така незвична назва не могла не заінтригувати. До коктейлів я байдужий, та й на смак він був так собі, але от про що тоді подумалося: чи не одержав цю назву згаданий коктейль після виходу нашумілого фільму «Особливості національного полювання», із гротескними героями й незабутнім єгерем Кузьмичем? Фільм цей викликав не тільки ажіотаж серед кіноманов, глядачів, але й неоднозначну, бурхливу реакцію, незважаючи на твердження творців фільму, що зробили вони серйозну, філософську роботу.

Хай там як, дітище режисера Рогожкина живе, крилаті вислови типу: «Жити захочеш – не так розчепіришся», «Ну ви, блін, даєте…», «Ні, ні, ні і ще раз… так» та інші гуляють у народі.

Треба сказати, і суперечки про фільм не вщухають у мисливському середовищі. Зовсім недавно на одному із сайтів прочитав гарячу полеміку на тему: «Чи потрібні такі фільми, і якої шкоди завдають вони нам, мисливцям?». Розпочав розмову й був одним із тих, хто різко засудив фільм, журналіст, письменник Микола Старченко. Ось одне з його висловлювань: «…Паскудно-вульгарний і водночас страшнувато-мерзенний, брудний фільмець цей поспішно, наввипередки почали розкручувати на всіх телеканалах і кінотеатрах. І, звичайно ж, відразу – премія «Ніка» за найкращий ігровий фільм, найкращу режисуру й найкращу чоловічу роль! А потім пішло ще кілька «творінь» у тому ж дусі. Такий цілеспрямований серіал нібито про полювання й риболовлю: дивіться, дивіться ж, які в нас мисливці: п'яниці, браконьєри, ледарі, абсолютно аморальні типи!».

Не всі погодилися з такою оцінкою. На противагу наведу думку небайдужого мисливця: «Навряд чи хтось усерйоз сприймає доведені у фільмі до абсурду гротескні ситуації. Навряд чи через це фільм має хоч якийсь негативний вплив на сприйняття мисливців і полювання. У всякому разі, я ніде не стикався з такою думкою після перегляду. Мистецтво – не завжди купання червоного коня, а ще півтони, щось поза текстом, поза кадром, і цього «трохи» у фільмі досить, потрібно тільки придивитися. Чого варта тема єгеря Кузьмича!».

Як заглянути в те «нутро», в основі якого й лежить «тема єгеря Кузьмича», або інакше кажучи, єгеря з огірком, тобто з випивкою й закускою, оскільки питання це далеко не однозначне. І тут уже не до фільму. Мистецтво мистецтвом, а сувора проза життя, як відомо, сприймається під іншим кутом.

Звернуся до щоденникових записів письменника Юрія Нагібіна, запеклого мисливця, який написав чимало мисливських розповідей. Записи ці для нас особливо цінні тим, що, перебуваючи на полюванні, автор скрупульозно придивляється до життя єгерів. Спостереження ці згодом відіб'ються в його творчості.

1956 рік. «На світанку я сидів у шалашику, тремтячи від холоду й до болю в очах витріщався на темну, неприємну воду, на якій купиною чорніла підсадна й крутилися опудала… Коли ми, нарешті, відпливли додому, біля причалу сталося диво. Високо попереду виникло двоє крижнів, або, як тут кажуть, матерки. Вони йшли над крайкою берега й раптом з якогось дива повернули просто на нас. Я прицілився, натиснув на спусковий гачок, але, звичайно, забув спустити запобіжник. Птахи метнулися убік, я незграбно повернувся, скрутивши болем спину, і навмання вистрілив. Не припиняючи працювати крилами, один із крижнів косо пішов до води й не сів, а якось плюхнувся на хвилю.

- Є! – сказав одноногий єгер, і хоча він належить до породи людей, які нічому не дивуються, у голосі його пролунало щось схоже на подив.

Качка була тільки підбита, вона пірнула й зникла. Ми попливли по неї, вона з’явилася серед плоского й сухого поверху листя латать, біля самого берега. Я хотів добити її, але вона знову пірнула. Потім єгер побвчив її під береговим виступом, вона забилася в осоку. Ми підплиіли, і єгер охопив її рукою, після чого розбив їй голову об борт човника».

Добротні замальовки Нагібіна згодом ляжуть в основу мисливських розповідей, водночас буде збережено імена, назви, багато деталей. У більшій частині розповідей діє й живе вищезгаданий одноногий єгер Анатолій Іванович. Він любить роботу єгеря, уміє навчати неї інших; він пише вірші й тільки шкодує, що так пізно прийшло до нього це бажання й уміння висловити у віршах своє поетичне відчуття світу. У 1963 році видано збірник «Погоня. Мещерські бувальщини», а пізніше випустили фільм «Погоня» за сценарієм Нагібіна, прообразом головного героя стає той же єгер Анатолій Іванович. Головну роль зіграв Єременко-старший. Образ одноногого єгеря, який на милицях переслідує браконьєрів – яскравий, лишається в памʼяті. Дивишся фільм і мимоволі виникає запитання: а чи були вони в житті, такі єгері?

Серпень 1963 року. «Був на прекрасному полюванні в Калінінській області. У глухій пітьмі добралися озерами – Петровським і Великим – до острівного сільця, де теж є база мисливського господарства: велика хата-п'ятистінка, а при ній дідок для обслуговування приїжджих мисливців. Дідок раз у раз посилається на свою забитість, неосвіченість, але розмовляє прекрасною тургенєвською мовою, видаючи свіфтовські сарказми про часи нинішні й минулі. Потім виявилося, що він був головою сільради, у сталінські часи сів на 10 років, але через чотири роки його випустили й реабілітували. Розумник, хитрун, ледар і нечупара, він готував нам жахливу юшку й водночас з уявною скромністю примовляв: «Може, не потрафив?». Він лінувався навіть посолити юшку, навіть почистити рибу, не кажучи вже про спеції, про які він забував, хоча всі вони були під рукою. Але грав він доброго, дбайливого клопотуна, турботливого, безкорисливого дідуся. Мені він надзвичайно припав по душі. Таким прекрасним було його незле презирство до нас, представників системи, що занапастила його. Усі інші єгері й працівники мисливської бази були значно примітивнішими й зрозумілішими в простій своїй користі.

Виділявся єгер із собакою. Трохи нижчий від середнього зросту, майже квадратний, з утягнутим животом і твердим мʼязистим тілом; волосся на міцній голові світле, ріденьке. Дуже моложавий, хоча років йому під п'ятдесят. Він пропадає на озерах, любить мандрівне життя. З'явився дуже картинно: спершу вбіг пес, чудовий дратгаар із головою Бйорнстьєрне Вйорнсона, тільки вираз розумніший, сумніший і без дурної патетики. Потім донісся язичний мужній баритон: «Тубо!», «Куш!», «Тубо, Фінгал!», і в передзвоні металевих кілечок мисливської збруї з'явився сам єгер: сорочка-ковбойка, на боці батіг до підлоги, на руці намотаний шкіряний повідець, на іншому боці ягдташ і ще якась ремінна петля, за спиною рушниця у твердому чохлі, пояс-патронташ туго охоплював тонку талію. Я із завмиранням подумав: ось справжній знавець своєї справи, бог полювання!.. У житті все виходить кривою. Цей єгер попри всю романтичність вигляду й долі виявився зовсім не майстром-професіоналом, а скоріше аматором з авантюристичним душком. Це відразу виявилося на полюванні. Він увесь час губив собаку, не міг змусити його шукати підстрелену дичину, не міг підкликати, плутав липову стійку зі справжньою, узагалі справляв жалюгідне й розгублене враження. Було і смішно, і сумно, що все величезне «показове» мисливське господарство з усіма його службами, готелями, машинами, штатом єгерів, парторганізацією, пияцтвом, заказниками, інтригами, протоками опирається на худі реберця літнього Фінгала».

Ще одне повідомлення в щоденнику Нагібіна: «У мене був цікавий єгер, червонопикий, дурноокий, а на ділі зовсім не дурень. Він із сусіднього села, задоволений життям, вірніше нинішнім його поворотом, до якогось одуріння. Ще б пак, чим не життя! Як службовець Максатинського мисливського господарства він – із паспортом, отже, завжди вирвати дружину-колгоспницю й двох дітей. Йому належить зарплата: п'ятдесят рублів на місяць. У колгоспі віднедавна ввели гарантований трудодень: п'ятдесят копійок. За старанну роботу можна заробити трудодень у день, тобто щомісяця одержувати по п'ятнадцять рублів. Він, хоч і єгер, допомагає колгоспу, на коло в нього виходить рублів сім на місяць. Їм повернули відірвану від присадибної ділянки землю, дозволили пасти корову на колгоспному пасовищі, пообіцяли забезпечити косовицею для особистих потреб. Крім того ще податки зменшили. Усе це, треба сказати, уже було, але порятунок людського серця в тому й полягає, що віра його невичерпна. Річний бюджет мого єгеря складається в такий спосіб: зарплата, трудодні – його й дружини, відстріл лося (90 рублів, крім того, голова й копита, що йдуть на холодец), відстріл шести-семи рисей (14 рублів за рись). Діти його збирають журавлину, якої тут сила-силенна; журавлина й цибуля – головні статті місцевого експорту. Якщо до цього додати, що він злегка браконьєрить: то глухаря завалить, то тетерева, вальдшнепика підстрелить, качечок кілька, та й сіточку закине на вʼязя й ляща, то життя в нього просто чудове».

20 серпня 1970 р. А в цьому запису змінюється ставлення письменника до єгеря Анатолія Івановича, із ким зв'язували довгі роки полювання, і ось чому. «З'їздив на полювання, яке відкрилося чотирнадцятого серпня. Цього року полювання почалося на ранковій, а не на вечірній зорі, як колись. До моменту виїзду на полювання, о пів на третю ночі, усі єгері й більшість мисливців були п'яні як чіп. Якась сильно вчена людина – професор, завідувач лабораторії, лауреат, упав із мостків і ледве не втопився. Єгер теж упав, намагаючись його витягти, утопив рушницю. Єгер Виноградов проспав увесь день на підлозі на кухні, а прокинувшись на другий день, відразу отримав звільнення. Анатолій Іванович був п'яним і огидним. На вечірню зорю спізнився – їздив по горілку в Тюревище – і я полював із розжалуваним Петром Івановичем на Шигарі, сидячи в човнику, як у добрі старі часи, під прикриттям очерету. Узяв одного чирка. Курені А.І., якого тут не поважають, розташовані у найпаршивішому місці, де качок ніколи не було. За дві зорі я одну підстрелив уліт, іншу підранив, тоді як інші мисливці взяли по п'ять-шість штук. Я мав можливість потрапити на гарне місце, новий директор, молодий інтелігентний хлопець, хотів посадити мене, куди треба, біля Салтного, але А.І. втрутився й усе зіпсував. Він пропаща людина. Гірше за інших пʼяниць, у тих хоч проглядає якась мужицька гідність, а він блазень, витівник. Скінчилася, безнадійно скінчилася колись горда, самостійна людина. Горілка й служба зробили свою справу».

Та повернімося до днів сьогоднішніх. І звернімося до авторитетного експерта в питаннях полювання М.О. Мироненка, заслуженого лісівника України, який віддав довгі роки становленню мисливської галузі в країні, із запитанням: що змінилося у свідомості українських мисливців?

- Щиро кажучи, чи кожен із сучасних мисливців, вихований у нових умовах, із розумінням ставиться до такого поняття, як правильне полювання, дотримується його вимог, бореться за те, щоб не зникав культурний мисливський шар? Я щодо цього маю свою думку. У багатьох мисливців, на мою думку, не традиції на першому плані, а горезвісний адреналін. Це й зрозуміло. Живемо усе краще. Купуються потужні позашляховики, сьогодні немає проблем дістати будь-яку зброю, і кожний, вибачте, лізе в такі місця по адреналін, начебто він без нього прожити не може, у такі нетрі, що тому бідному звірові й птахові приткнутися нікуди. Усі відпочивають на природі, намети, барбекю, шашлики… До чого так доадреналінимося? Можемо так перетворитися на грудку нервів, що постійно прагне насолоди.

На жаль, невтішний висновок. А що ж єгері, що в них на «першому плані»? Не знаю, погодитеся зі мною чи ні, але, за моїми спостереженнями, і серед єгерів багато «тертих калачів». Хитруватість, благо, якщо на користь загальну, – уроджена риса людей цієї професії. Неспроста, очевидно, типаж єгеря Кузьмича став загальним. Адже слова «обʼєгорити» і «підкузьмити» мають близький сенс: обдурити, обшахраювати й перехитрити, створити неприємності. Якщо ви захочете дізнатися про наявність дичини в мисливських угіддях або про щось інше, і це не пов'язано з матеріальною зацікавленістю, його, єгеря, – навряд чи одержите точну відповідь. Із рисою цією в характерах єгерів зустрічався й в угіддях, і на мисливських базах. Але якщо комусь бачиться образ єгеря таким собі зарослим бородатим мужланом, від якого постійно тхне салом, часником і горілкою, або безпробудним п'яницею, про якого читали вище, то, на мою думку, він глибоко помиляється, типаж цей останнім часом сильно змінився. На краще чи гірше?

Я вважаю, далеко не на користь мисливському господарству, коли на посади єгерів, фахівців (хоча їх у сільських регіонах практично немає) беруть місцевих жителів. Прихильники правильного полювання, браконьєри, інші поважні селяни, що перейнялися мисливською пристрастю, усі пов'язані між собою. Усі доводяться одне одному кумом, сватом, братом. «Ну, працюю я сьогодні в мисливському господарстві, а завтра… і що мені потім скажуть: «От яка ти сволота, сам такий же, як я, а до мене претензії висунув?». Щось подібне доводилося мені чути, причому не тільки чути. Звичайно, у цьому жодних хитрощів, а лише вистраждана буденна правда. От і виходить, із «хазяями життя», а це ті, хто має високий суспільний статус, приїжджають на дорогих автомобілях, за нагоди можуть і ксиву показати, із такими «діячами» зв'язуватися не стануть – аби чого не вийшло, тітушки приїдуть, ті гірші – можуть хату спалить, одним принципом залишається керуватися: так, для годиться, претензії висувати. Це про єгерів громадських організацій, у яких проблем і справді не перерахувати: то оклади не ті, щоб працювати по повній, то немає бензину, то… та хіба мало цих відмовок. Хоча й у приватних господарствах бачив досить успішних єгерів: самовдоволених, «ситих», на дорогих машинах, що не плачуть про бензин. І все-таки між єгерями, що працюють у приватних господарствах, і громадських – дистанція якщо не величезна, то чимала.

Останніми роками найкращі мисливські угіддя стали приватними. Нині ногою необережно ступиш – потрапиш в мисливське господарство олігарха. Єгері – мордовороти, усі як один, із калашами, на крутих машинах – днями й ночами в лісі, по урочищах – зарплату відпрацьовують. Пам'ятаю давню розповідь жінки з Дуболугівки про те, як обійшлися єгері з місцевими мисливцями, що зайшли чи то через незнання, чи то з іншої причини в приватне господарство. Особливо не церемонилися, били людей так, щоб неунадно було, щоб на все життя запам'ятали ті дороги, по яких не можна ходити або їздити на машинах, а головне, поважали чужу власність. Дотепер сільські мисливці не можуть зрозуміти: чому не можна полювати на тій землі, у тих угіддях, де споконвіку полювали їхні діди, батьки?

Багато чого змінюється в житті мисливців, але, чого гріха таїти, як схожі часом сцени на відкритті полювання, про які писав Нагібін понад півстоліття тому, із днем сьогоднішнім. Запам'ятався один п'яний мисливець, який, до речі, уже приїхав на підпитку, перекинувши не одну чарку на удачу. Рушницю в нього забрали, подався він у загоничі, його відговорювали, але, як відомо, п'яному – море по коліно, хоча пройти по болоту, зарослому непрохідним чепіжником, і тверезому, тренованому не здасться дрібницею. Після кількох метрів довелося єгерям тягти цього горе-мисливця на собі, загін практично було зірваний. Потверезівши, наш герой репетував щосили: «Де цей довбаний директор? Сюди його!». «Тихіше, тихіше, – намагалися вгамувати його, – кабанів у першій загонці виставили, стріляли, але промазали, причому тут директор». Чоловік заспокоювався на хвилину, сопів носом, видихаючи винні пари, потім, насупившись, знову волав п'яним гугнявим голосом: «Директора, єгерів до мене!».

З іншого боку, якщо серед єгерів знайдуться такі, кого можна з абсолютною впевненістю віднести до фуршетних паразитів, – провина в цьому самих мисливців. Намагаються підмазати, підсолодити, осушити чарку з єгерями, мисливствознавцями, запросити на дачу, на борщ, стомилися, мовляв, намерзлися. Як усі, по-людському. І все було б добре, але в тому-то і річ – за привітністю й гостинністю проглядається щось таке, що іменується користю, і що за нагоди не залишиться мисливствознавець у боргу, не стануть єгері розмінюватися на дрібниці. Ну, а якщо радість на всіх одна, покуштував наваристого борщу, пропустив з хазяїном чарку, другу – це ж якою черствою людиною треба бути, щоб не зробити маленької послуги привітним і гостинним мисливцям.

Наприкінці своєї оповіді, для тих, хто читає ці замітки перед сном, хотілося б повторити крилату фразу з фільму «Особливості національного полювання»: «Завтра ж на полювання… Усім спати…». Завтрашній день покаже, буде він фартовим чи удача відвернеться від вас, зустрінете розумного єгеря, що знає свою справу, чи навпаки – шахраюватого Кузьмича з огірком і склянкою в іншій руці. Але памʼятайте, неабиякий відсоток успіху залежить не тільки від єгеря. Але й від вас.