Ми всі в одному човні, і місця ще є

Олексій Ісаєв

Жовтень, 2017 рік

6 вересня біля будинку Кабміну пройшов мітинг на захист полювання. Думаю, про це буде написано чимало, тому упускаю подробиці організації самого мітингу. Але дуже хочеться поділитися з читачами своїми думками не стільки про сам захід, скільки про ситуацію, яка склалася навколо полювання.

Я не мастак виступати на мітингах, але, імовірно, обстановка до цього зобов'язує, тому, зізнаюся чесно, тягло до мікрофона. Багато чого хотілося сказати своїм колегам, представникам мисливської галузі з усіх регіонів України. Але знаєте, з одного боку хвилювання, з іншого регламент. Загалом, усе, про що не сказав, скажу тут.

По-перше, я ствердився в думці, що мовчати не можна. Якщо ти добре знаєш свою справу, потрібно говорити, ділитися, «сіяти», щоб проросло.

По-друге, усі ми, учасники мітингу, не за картинкою з телевізора, а на власній шкірі (до того ж під сильною зливою) відчули, що таке наша влада. Ніхто з чиновників Кабінету Міністрів до нас не вийшов (багато честі), але ініціативна група в будівлю потрапила й петицію передала. Водночас позитивного рішення наших вимог ми так і не добилися.

Для тих, хто, можливо, не в курсі, поясню. Міністр екології й природних ресурсів України Остап Семерак своїм наказом увів мораторій на відстріл лося в Україні на 25 років. Це рішення, окрім сфальсифікованого висновку Інституту зоології про нібито критичне становище популяції лося, нічим не обґрунтоване й становить пряму загрозу цьому промисловому мисливському виду. Крім того, цей наказ послужив приводом для відмови у затвердженні лімітів добування й інших видів копитних звірів цього сезону. Це викликало слушне невдовлення серед користувачів мисливських угідь. По суті, чиновник розчерком пера заборонив полювання, зневажаючи закон. Полювання на копитних, зокрема на самця козулі, мало початися 1 травня. Надворі вже вересень, а лімітів ще немає. Користувачі мисливських угідь зазнали й продовжують зазнавати великих збитків, оскільки полювань не проводять, послуг не реалізують, а засоби на охорону й відтворення фауни витрачають щодня. Страждає не тільки економіка, але й престиж країни, оскільки є господарства, у яких «згоріли» контракти з іноземними мисливцями.

Важливо підкреслити, що працівники мисливської галузі зібралися на мітинг не для того, щоб випросити в чиновників ліцензії на відстріл лося. Адже лося можна відстріляти й без ліцензії. Відстріляти й з'їсти: «Бери мою сімʼю, бери твою сімʼю, і пішли їсти лося». Можна з'їсти сирим, можна обсмажити на багатті. Смішно, правда? Але саме так мисливці виглядають в очах «захисників» природи, починаючи від дівчинки-кореспондента, що ставить запитання: «Навіщо ви вбиваєте бідних звіряток?», і закінчуючи чиновниками з високих кабінетів. Для них я нагадаю, що надворі 21 століття. Людство давно придумало правила, сформульовані в законодавчих актах, за якими потрібно жити. Є закон і про полювання. Гарний чи поганий, але його потрібно дотримуватися. Причому його мають дотримуватися як рядові мисливці, так і міністр екології. Хай який недосконалий цей закон, але він дозволяє нам 304 дні на рік законно полювати. Закон дозволяє, а чиновники ні.

Мене особисто не дивує нинішній стан справ у мисливському господарстві України й те, до чого ми сьогодні прийшли. Для мисливствознавця є речі очевидні, які, як аксіому, не потрібно доводити. Зокрема, законом визначено строки полювання, і питання відкриття сезону – питання технічне. Користувачу надано право самому вирішувати в межах чинного закону, коли відкривати полювання. Потрібно лише видати наказ і сповістити про це громадськість. Але (!) «далекоглядні» чиновники записали в законі (так, про всяк випадок), що ви можете відкривати полювання, але тільки за узгодженням із нами. І це не одне «але» і не єдина ниточка, за яку можуть смикати чиновники, не виходячи зі своїх кабінетів, щоб хоч якось показати свою значимість. І закон їм дає для цього можливості. Саме тому ще жодного разу з моменту ухвалення закону про полювання й мисливське господарство, полювання не відкривали вчасно.

Своєчасність відкриття сезону полювання – один із найважливіших постулатів грамотного ведення мисливського господарства. Адже дата відкриття полювання на той або інший промисловий вид мисливської фауни обумовлена не примхою мисливців, а біологією тварин. Сезон полювання – це найраціональніший період у річному циклі життя диких тварин, коли їх добування дає можливість одержати продукцію полювання, не завдаючи збитків популяції й забезпечуючи водночас нормальне відтворення поголів'я. Сезон полювання враховує всі важливі періоди життя тварин: період гону, народження молодняку, розвитку трофеїв тощо. Тому поняття «раціональна експлуатація» і «сезон полювання» нероздільні. І якщо ми з якої-небудь причини цей сезон переносимо, то порушуємо принцип раціональності й, тим самим, завдаємо шкоди фауні.

На жаль, ці специфічні знання закінчуються на рівні областей і окремих мисливських господарств. А неуцтво посадових осіб на республіканському рівні в питаннях полювання й мисливського господарства призводить до таких  конфліктних ситуацій. Тільки необізнаний у справах полювання міністр екології міг видати такий наказ про мораторій на добування лося на 25 років. Тільки неосвічені й безвідповідальні посадові особи можуть підтримувати ідею занесення вовка в Червону книгу. Це з їхнього дозволу псевдозахисники природи на чолі з Борейком відвойовують у мисливського господарства все нові території. І хоч як це парадоксально звучить, щоб захистити диких тварин, сьогодні потрібно захистити полювання й мисливську галузь.

Нинішній стан мисливського господарства й ситуація навколо лімітів, це все наслідки. А щоб знайти вихід, потрібно знати причини. Для мене очевидно, і я не раз про це говорив, що першопричиною всіх бід у мисливському господарстві є недосконале державне управління галуззю. Спеціального державного органа управління мисливським господарством в Україні не існує. Тому грамотно відстоювати інтереси мисливської галузі, просвіщати міністрів, що часто змінюються, і захищати полювання на найвищому рівні просто нікому. Ні лісове, ні будь-яке інше суміжне відомство, окрім спеціалізованого мисливського відомства, апріорі не може займатися мисливською проблематикою.

Мені можуть заперечити, мовляв, Держлісагентство не підписало горезвісного наказу про введення мораторію на добування лося й наполягає на затвердженні лімітів. Це так. Але питання, з чиєї вини ми сьогодні опинилися в такій ситуації, що досі немає цих лімітів? Чи не лісове відомство з року в рік улаштовувало нам замість свята відкриття полювання на пернатих «критичні дні» у зв'язку з так званим пожежонебезпечним періодом? А чи не лісове відомство піднімало ціни на ліцензії із приходом кожного нового свого голови? Чи не з вини Держлісагентства ми вже не перший рік не проводимо індивідуальних трофейних полювань на самця козулі? Зате сойка вже не шкідлива тварина, а вовк – претендент у Червону книгу.

А з чиєї вини, запитаєте, єгерська служба господарств була позбавлена права складати протоколи на порушників правил полювання й зараз не має права цього робити у разі злісного браконьєрства (ч. 2 ст. 85 КУпАП)? Із чиєї вини браконьєрство стало нормою природокористування й головним регулятором чисельності дичини? А хто ліквідував найкращі державні мисливські господарства України й не створив при цьому новим користувачам умов для їхнього успішного розвитку? І, нарешті, хто призвів мисливську галузь до нинішнього стану занепаду?

Перший висновок напрошується сам: Держлісагентство не здатне керувати мисливським господарством країни, а мисливське господарство не може залишатися «безголовим» придатком лісового відомства. Специфіка галузі, її стан і важливість майбутніх рішень із реформування й розвитку вимагають спеціальних знань у сфері мисливствознавства. Мисливська галузь потребує побудови власної вертикалі управління з головним державним органом на чолі, самостійним в ухваленні рішень в інтересах мисливського господарства.

Я певен, що за досконалого управління більшість проблем відпала б сама собою. І щодо таких питань, як своєчасне відкриття полювання, нам би не довелося влаштовувати мітинги. От тільки нерозуміння з боку мисливської громадськості гостроти цієї проблеми й ставлення влади, у тому числі й вищих посадових осіб країни, до цієї важливої проблеми не дає можливості сподіватися на її позитивне рішення у найближчій перспективі. Мені здається, суспільство недооцінює роль цієї головної проблеми, із рішенням якої ми спізнилися на 26 років.

Другий важливий момент мисливської проблематики, зміст якої закладено у назву статті, полягає в ось у чому. Основним інструментом мисливської галузі на сьогодні є організовані мисливські господарства, які займаються охороною й розведенням мисливських тварин, експлуатацією їх поголів'я. Користувачі мисливських угідь – головні зацікавлені особи в збільшенні поголів'я корисної фауни. А 7 тисяч працівників мисливських господарств і понад 600 тисяч мисливців-любителів на сьогодні – єдина реальна сила, здатна зберегти й примножити тваринний світ, захистити тварин від браконьєрів і екологічних злочинів.

Але ці сили роз'єднані, у нас, за великим рахунком, немає єдиного центру впливу на мисливську громадськість. Це підтвердили й два мітинги, проведені під прапором Асоціації користувачів мисливських і рибальських господарств. Мітинги виявилися недостатньо підготовленими й непереконливими для влади й суспільства загалом. Вони продемонстрували, що в нас немає критичної маси, аби реально вплинути на владу. І річ навіть не в кількості виведених на протести людей. От, наприклад, десять «екологів» постояли із плакатами, покричали, і маємо підсумок: вовк під надійним захистом, а лосеві важче подвійно, оскільки тепер збільшиться не тільки поголів'я хижаків, але й армія браконьєрів.

Водночас суспільна думка не на боці любителів полювання. Адже значно легше обвинуватити мисливців у кровожерливості, ніж займатися рутинною роботою із пропаганди правильного полювання й підвищенню культури природокористування. До речі, у Європі багато рухів «зелених», зокрема й проти полювання. Але там полювання живе й квітне.

На жаль, і серед наших користувачів немає єдиного розуміння цих головних проблем. Користувачі мсливських угідь існують кожний сам по собі. Але жоден із них не може досягти значних успіхів.

Мисливці-любителі поки що осторонь від розвʼязання цих проблем. Їх не було на мітингах. Поки що. Більшість із них не переймається глобальними проблемами галузі, але кожного з них хвилюють питання своєчасності відкриття сезону полювання й благополуччя окремо взятих улюблених мисливських угідь. Зрозуміло, у мисливців багато претензій до користувачів, якість наданих мисливських послуг залишає бажати кращого. Але й мисливці не без гріха, до них теж багато претензій. Та зараз не час для взаємних докорів. Полювання має гостру потребу в захисті.

Звідси випливає другий головний висновок: щоб захистити полювання, потрібно обʼєднуватися. Причому об'єднання має відбутися, насамперед, у свідомості. Наведу такий приклад. Не секрет, що власники приватних мисливських господарств переважно люди небідні, багато хто з них ходить у високі кабінети, а значить, може впливати на можновладців. Працюючи кілька років тому в одному із приватних мисливських господарств, я поставив своєму босу, власникові господарства, запитання: «Ви ходите у високі кабінети, чому ви там не порушуєте питання про проблеми мисливської галузі?». Відповідь була такою: «Нам легше дати екологові 100 доларів і одержати від нього підпис, ніж розвʼязувати ці проблеми нагорі».

Реалії сьогодення такі, що влада не хоче (або не може) розвʼязувати гострих проблем мисливської галузі. І, напевно, єдиний дієвий спосіб вплинути на владу – масовий організований вуличний протест. От тільки чи готові мисливські організації вийти разом із мисливцями на такий протест і забезпечити не тільки масовість, але й грамотні вимоги, сказати важко. Та якщо не готові, то краще й не виходити.

Чи готове суспільство загалом сьогодні лояльно ставитися до полювання? Найімовірніше, ні. Формування суспільної свідомості процес тривалий. Він вимагає постійних зусиль грамотних і сміливих фахівців, прихильників і любителів полювання. Мисливському господарству потрібна трибуна, потрібні дискусії, захопливі передачі на мисливську тематику в засобах масової інформації. Тільки висока культура поведінки мисливця на природі дасть можливість змінити до нього ставлення суспільства.

Чи готові мисливці піднімати свою культуру, бути зразком поведінки на природі, дотримувати писаних і неписаних законів мисливської етики? Чи усі вони готові зрозуміти, що час споживання й кульових полювань давно минув, що за послуги потрібно платити? Це потрібно прийняти, розуміючи, що користувач вкладає свої засоби, часом значно більші, ніж віддання.

А головне, чи є в нас сила, здатна не тільки об'єднати й вивести людей, але й добитися виконання наших вимог? На жаль, адже галузь без голови. Чому жменька екологів перемогла шістсоттисячну армію мисливців? Та тому, що вони організовані. Ми пам'ятаємо, як різні групи, включно з Держлісагентством, УТМР і просто окремих народних депутатів, замість того, щоб об'єднати зусилля, бігали Верховною Радою кожний зі своїм проектом закону про полювання. Ми пам'ятаємо й асоціацію, створену під одного з екс-керівників лісового відомства нібито для захисту інтересів користувачів мисливських угідь, і яка абсолютно нічого не зробила для цього самого захисту.

Примітно, що проблеми ці виникли не сьогодні, і не вчора. І, незважаючи на те, що багато років ми про них говоримо, вони не знаходять свого розв'язку. Наведу кілька тез із мого виступу на розширеній нараді в Боярці 18 червня 2008 року за участю керівників Держкомлісу (нині Держлісагентство), УТМР, ВОМ, мисливських господарств, представників Мінприроди, інституту зоології, заступників начальників обласних управлінь лісового господарства. Незважаючи на майже десятилітню історію цих висловлень, звучить, як сьогодні. Тоді у своєму виступі я запропонував подивитися на галузь, як то кажуть, ізсередини, тобто очима рядового користувача. Уявімо, що саме мисливське господарство заговорило.

«Що ж мені заважає піднятися до рівня європейського й стати високоорганізованим, багатим на дичину й економічно сильним мисливським господарством?

Мені дуже заважає відсутність у країні стратегії розвитку мисливської галузі й державної підтримки. Мені прикро, що в нас немає головного мисливського органа – Главполювання, головного за суттю, а не за назвою.

Мені неприємно, що слово «полювання» дратує керівництво країни і його не можна вживати на високих рівнях.

Я шкодую, що чиновники, від яких залежить мій розвиток, підхопили необережне висловлювання Президента (тоді Ющенка) про закриття полювання як гасло, і загроза закриття сьогодні стала реальністю.

Мені дуже прикро, що в країні немає надійного правового захисту мисливських тварин.

І, звичайно ж, мені дуже заважає наявна практика заборон і обмежень у мисливській справі і як наслідок – недофінансування моїх потреб.

…Не за високі, а за низькі ліміти потрібно строго запитувати. Якщо в угіддях є дичина, а господарству ліміти урізали, то це поголів'я украдуть, і користі не буде ні господарству, ні країні».

І ще. «Знаєте, яку найбільшу проблему оголило несвоєчасне відкриття полювання? Розрізненість сил. Десяток господарств трошки пообурювалися, одне – трошки зібралося судитися. Виявилося, нас нікому захистити від таких нічим не обґрунтованих рішень. І чергова заборона полювання призведе до поповнення лав браконьєрів, скорочення чисельності корисної фауни й зростання кількості шкідливих тварин, руйнування мисливської галузі, утрати кадрів, погіршення морального й економічного стану нашого суспільства, утрати міжнародного престижу тощо. Хіба можна це допустити?

Нам усім необхідно об'єднати зусилля на благо розвитку мисливської галузі, на благо полювання. Слово «мисливець» має викликати повагу в населення й заздрість у хлопчаків. А ми з вами, шановні колеги, повинні трудитися й полювати так, щоб ні в кого й думки не виникало про заборону полювання».

Але сьогодні ми всі в одному човні, і в ньому багато вільних місць. Без об'єднання зусиль, без правильної цивільної позиції нам не вигребти. Багато скептиків, багато тих, хто сумнівається, ще за бортом. Але вони «пливуть» поруч і готові зайняти вільні місця. От тільки відсутність кермового не дає їм можливості цього зробити.

Олексій Ісаєв, біолог-мисливствознавець