Рушниці наших мисливців. «Лебеда»

В'ячеслав Артеменко

Жовтень, 2017 рік

Це, напевно, один із найвідоміших у нас зброярів. Романов («Словник рушничного полювання» 1877) повідомляє: «Рушниці Лебеди у величезній кількості ввозили в Росію й вони були в загальному вжитку серед російських мисливців, особливо в 1830-х рр.».

Антон Вінцент Лебеда (Anton Vinzent Lebeda, 1797 – 1857) «некоронований король чеських зброярів», народився в Черновіцах – 18 км від центру сучасної Праги. Після навчання на зброяра у Сміхові, у Виноградах, тепер Прага (1813), він як учень почав обов'язкову для німецьких ремісників подорож – по досвід. Він працював у німецьких землях і у Відні в Йогана Контрінера (Johann Contriner, відомий зброяр). Після повернення до Праги Лебеда перейняв збройову майстерню покійного Матіаса Брандіса (Matthias Brandjes) на вул. Острівній (1820). У 1821 р. він презентував свій «шедевр» – роботу на кваліфікацію майстра. Цю птахівницю з ударно-кремінним замком і сьогодні зберігають у фондах Народного музею в Празі.

Початок роботи Лебеди збігся зі зростанням інтересу до мисливської й спортивної зброї після наполеонівських воєн. Попри жорстку конкуренцію, він зміг пробитися. У 1829 р. на Богемській земельній виставці у Празі Лебеду був відзначено срібною медаллю. У 1831 р. він спробував робити стволи, але невдало, як і до цього, стволи довелося закуповувати в Льєжі, сталь – в Англії, а залізо – у Штиріх. У 1833 р. майстерня Лебеди виготовила тисячну рушницю. Для задоволення попиту, що зростав, довелося створити філію в Штефанау (Оломоуц) у Моравії. На Лебеду працювало 53 людини. У 1852 р., через змагання на Стрілецькому острові, Лебеда презентував Францу Йосипу свої вироби. Монарх відразу замовив дванадцять двоствольних рушниць, шість двоствольних штуцерів і шість штуцерів-боків. В Австрії особливо цінували комбіновані бокфлінти роботи Лебеди.

Крім земель тодішньої Австрійської імперії, Lebedovky набули популярності на землях Російської імперії, зокрема в Царстві Польському. Лебеда пропонував «високу якість за дуже доступною ціною», його вироби успішно конкурували на місцевих ринках із французькими й англійськими. Як пояснює Романов: «Поступаючись англійським, рушниці ці… були анітрошки не гіршими й не кращими за рушниці інших французьких і бельгійських майстрів того часу, і всією своєю репутацією в очах старих мисливців вони були зобов'язані тільки тій обставині, що доступ до них був незрівнянно легшим, ніж до рушниць інших країн. Колись варто було тільки написати Лебеді листа російською мовою й пояснити, чого бажаєш, і він негайно приймав замовлення. Надсилали гроші, і отримували рушницю. Зі зброярами ж інших країн потрібні були далеко не такі прості зносини. Та й навряд чи в той час, за незначного ввезення закордонної зброї, знали про які-небудь інші фірми».

Найтиповішою продукцією Лебеди були двоствольні рушниці й штуцери. «Красиво зібрана й з гарним боєм рушниця Лебеди не могла не зачарувати мисливців того часу, які взагалі не бачили гарних рушниць, а полювали зі зброєю домашнього виробництва, підбираючи й поєднуючи стволи з одноствольних французьких і англійських карабінів, ложу до яких прилаштовував дуже незграбно який-небудь нехитрий столяр. Та й саме спаювання стволів навряд чи моглр відрізнятися красотою й добірністю. Зрозуміло, що з такими рушницями могла конкурувати найдешевша закордонна рушниця». Прикладом згаданої Романовим роботи цілком міг бути український зброяр із Правобережжя: «коваль Іван з Балабанувки» зі стволами Sagalas London. Російські майстри паяли стволи оловом, тоді як німецькі, французькі й бельгійські – міддю.

Рушниці майстерні Лебеди «зазвичай були великоваговими, із досить довгими стволами середніх калібрів, із прямою сполучною планкою. Стволи він ставив Damas Turque (смуги з тонких дротів). Камори й замки прикрашали золотою насічкою, за допомогою якої зображували різні сюжети з мисливського життя або фігури птахів і звірів. Ложа зі щічкою, під дужкою замка (спускового) рогова рукоятка». Саме у виробах майстерні Лебеди з'являється «празький стиль» прикрашання зброї – коли рельєфні зображення тварин, птахів, мисливських сцен обрамляли рослинними орнаментами, зазвичай – із разьбленням із золота й срібла. Для майстерні Лебеди працювали такі празькі художники-рисувальники, як Josef Mánes (1820-1871, малюнки для різьблення на прикладах), Josef Navrátil, Václav Sekal (для гравюр). Сини Лебеди – Антон (1823-1890) і Фердинанд (1824-1902) були не тільки зброярами (слюсарями), але й граверами. Автором визначення «празька гравюра» є Bedřich Brandejs (1851-1918), відомий також як творець чеської збройової термінології. Сюжети, розроблені для Лободи, сьогодні поширені до банальності: собака, що добуває фазана, двоє собак, що переслідують птахів, зайці, що граються. Сучасні чеські автори бачать уплив Лебеди в багатьох відомих стилях рушничної гравюри, аж до англійських «букетів»… Вироби Лебеди мають маркування A.V. Lebeda v Praze (на стволах) A.V. LEBEDA – INPRAG - A.V. LEBEDA - A PRAGUE (на замкових дошках). Замки зазвичай у шийку, стволи завдовжки приблизно 32 дм.

«Тип рушниць Лебеди був цілком самостійним, а їхня чудова репутація в Росії наштовхнула бельгійських зброярів до думки підробляти свої вироби під цей зразок, що вони й виконали з успіхом у 1830-х рр., поки слава Лефора та інших французьких зброярів не зменшила слави Лебеди… Після смерті А.В. Лебеди його фірма перейшла до сина, який відразу відмовився від того стилю, у якому виготовляв рушниці його батько, і почав наслідувати французькі й англійські зразки. Цей відступ від одного разу обраного стилю, порівняно менша уважність до роботи зброї й увезення в Росію рушниць інших майстрів, переважно французьких, швидко зменшили славу фірми Лебеди…

Роблячи безупинно публікації в російських газетах і усвідомлюючи добре всю вигідність збуту в нас своїх рушниць, Лебеда захотів вирізнитися перед російськими мисливцями й зробив для Політехнічної виставки (Москва, 1872) рушницю з двома парами стволів – дробовими й штуцерними. Обробка рушниці була справді чудовою, замки всі в золоті, із чудесним гравіруванням… Але, на жаль, ніхто з тих, хо відвідав виставку, не побажав придбати цієї рушниці й вона довго красувалася у віконці магазину Юнкера, але й тут її продали не дуже скоро за 525 рублів… Мені якось довелося зайти в один збройовий магазин, де я знову побачив цю рушницю… Її проміняв там власник на рушницю Річардса (Вестлі-Річардс) і просили за неї вже не 525, а 300 руб. Але я й після цього не наважився її придбати». Часи змінилися…

Хвороба Лебеди-старшого змусила його передати справу синові – Антону Вінценту-молодшому (1854). Після смерті батька (1857) до справи долучився і Фердинанд. За часів Антона на фірмі Лебеди почали робити казнозарядні рушниці за системою Лефоше, потім Ланкастера й власного затвора Лебеди типу Roux (привілей 1858 р.). Після короткого спільного управління справу очолив Фердинанд (1858), Антон віддав перевагу кар'єрі публіциста й громадського діяча. Успіхом Фердинанда став вихід на ринок Іспанії. Для періоду його керування характерний декор виробів у неоготичному стилі.

Крах Віденської біржі (1873) спричинив проблеми й у зброярів, зокрема у фірми Лебеди. Ручне ремісниче виробництво вже не могло конкурувати, як з удосконаленим напівмашинним місцевим, так і з увезенням зброї з Каринтії (Ферлах) і Німеччини (Зуль). Діяльність фірма припинила в 1888 р.