На Покрову

Ігор Ткач

Жовтень, 2017 рік

 

Попереду вихідний, та ще й свято Покрови Пресвятої Богородиці. Однозначно потрібно їхати на риболовлю, оскільки по господарству робити нічого не можна. Моя вісімдесятивосьмирічна бабуся говорить, що гріх працювати в церковні свята. Тому, як кажуть, сам Бог велів.

З вечора зібрав снасті і вирішив, що ранок за вечір мудріший, тож завтра прокинусь і визначусь, куди поїхати. Надворі середина осені, і хижа риба в цей час активізується ближче до обіду. Отже, поспішати на ранкову зорю, як улітку, не потрібно.

Прокинувся зранку, але куди їхати не знаю. Беру в руки телефон і телефоную товаришу, також затятому рибалці. Знаю точно, що Дмитро у вихідний вдома не сидить, а десь на риболовлі. Так і було. Дмитро дійсно був на риболовлі, та ще й неподалік від мене на стариці Десни. Переговорили і домовились, що через годину буду коло нього. На все про все в мене було приблизно п’ять годин. Цього цілком достатньо, аби порибалити короткого осіннього дня.

Весь у роздумах про майбутню риболовлю, домчав до місця досить швидко. Правда, довелось ще раз зупинятися та уточнювати у Дмитра, де конкретно повертати, аби не блукати вузькими вулицями дачного кооперативу, до якого примикала стариця. Авто покинув біля будинку охорони на в’їзді в кооператив. А далі, як сказав Діма, за магазином ліворуч і вийду прямо до стариці. На цій стариці ще ніколи не був. Рибалив завжди поруч на Десні та на інших старицях в окрузі, а туди не доїжджав. Просто ніколи не думав, що на водоймі, яка впритул підходить до дач, можна вдало порибалити, ураховуючи постійний пресинг дачників.

На дворі середина жовтня. Осінь повністю вступила в свої права. Не знаю чому, але ця пора року одна з моїх улюблених. Зранку відчувався заморозок, а зараз наче по-літньому припікає. Жовте, багряне та золоте листя дерев та кущів, строкаті квіти, ніжно-солом’яна суха трава під ногами… Милуючись красою осені, дійшов до стариці. Водойма невелика і повністю заросла вербами та непрохідними кущами верболозу. Є поросле лататтям мілководдя та глибші місця. І, що досить непогано, вона з’єднана з Десною, а у старицях, що з’єднані з основним руслом, завжди є приток «свіжої» риби, яка заходить із річки.

На підході мене зустрів Дмитро, який був із товаришем. Хлопці розповіли, що рибалять із самого ранку і на двох уже вполювали шість хвостів. Але якщо Дмитро вполював свої п’ять щук на брендовий японський воблер, то Сашко на свій, власноруч виготовлений. А це, скажу я вам, варте більшого.

Поговоривши з хлопцями, розумію, що щука є і сьогодні вона активна. Поки складав спінінг, помітив сплески хижака на мілководді серед латаття. Щука періодично з’являлася на поверхні, розганяючи в різні боки зграї малька. Вирішую спробувати половити там. Оскільки нормально провести воблер в умовах заростей латаття неможливо, у бій ідуть всілякі незачіпляйки. Але їх ретельне «полоскання» результату не принесло. Щука не звертала уваги на запропоновані принади. Зміщуюся на чисту воду, яка межує із заростями латаття, і намагаюся виманити її звідти за допомогою попперів. Проте й цей варіант щука ігнорує. Минуло вже дві години риболовлі, а клювання немає.

Пройшов повз друзів, та у них також глухо. Правда, у Сашка було клювання щуки серед заростей латаття, але зубаста не засіклась. На годиннику вже приблизно третя й хлопці починають збиратися додому, у них скоро маршрутка. Попрощалися до наступної спільної вилазки на риболовлю, залишаюся рибалити сам. Вирішую перейти ловити на глибші місця. Переглядаючи коробки з воблерами, вирішую поставити воблер Міноу. Першим летить у воду Squad Minnow 65 у версії з нейтральною плавучістю. Буквально з п’ятого закиду просто у мене під ногами несподіваний удар. Різке підсікання і воблер кулею вилітає з води. Щука промазала, зігнувши струну повідця. Момент кидка щуки на принаду бачив на власні очі. Ось і чудово… Нарешті перше клювання відбулося. Ловимо далі.

Через деякий час заробляю ще одне клювання на межі з прибережним лататтям. Цього разу Squad Minnow зацікавився жвавий окунець. Коротка фотосесія і боєць повертається в рідну стихію.

Змінюю принаду. Ставлю Greedy Guts 66 також у версії з нейтральною плавучістю від Pontoon 21. Пройшов із принадою до кінця стариці, обловлюючи всі перспективні місця – тиша. Повертаючись назад, вирішив ще раз обловити одну ділянку. Із першого ж закиду уздовж прибережного латаття відбувається чіткий удар і після нетривалої боротьби зубаста красуня вже позує перед фотокамерою. Швиденько фотографую й обережно відпускаю назад у воду. Махнувши на прощання хвостом, риба зникає в глибині. Greedy Guts працює, іду далі, принаду не міняю. Роблю закиди під протилежний берег і витримую тривалі паузи під час проходження воблера посередині стариці, там найглибше. Хвилин через п'ятнадцять удар, але без контакту з гачками.

Захотілось збільшити розмір принад. Перейшов на воблери в розмірах 80 см та 90 см. Але перебирання їх у коробці клювання не принесло. Стрілка годинника вже перевалила за п’яту. Час повертатися додому.

Нетривала, проте, як завжди, цікава риболовля короткого осіннього дня завершилась. Можливо, наступного разу пощастить більше. Позитивні емоції та заряд енергії до наступної риболовлі отримав. А що ще потрібно від риболовлі?