Ловимо окуня на мікроджиг

Павло Старий

Жовтень, 2017 рік

Не завжди виходить виділити повноцінний день на риболовлю, а порибалити хочеться. Та якщо є кілька годин уранці перед роботою або ввечері після роботи, то за бажання їх можна провести з користю на будь-якій водоймі навіть у межах міста. А часом така от спонтанна й швидка риболовля приносить досить непоганий результат і дає можливість одержати максимум задоволення за короткий проміжок часу, не витрачаючи час на тривалі збирання й поїздки. Узяв спінінг, котушку, десяток принад і до води. Повірте, практично в будь-якій водоймі є всюдисущий окунь, активний лов котрого часто досить цікавий і пізнавальний. Сам іноді практикую таку риболовлю, про яку й хочеться розповісти.

Розімрковувати про вибір снасті не буду, тому що вже докладно й ретельно все описано в багатьох статтях. Скажу лише про свої переваги. Для лову мікроджигом застосовую спінінги зі швидким строєм і чутливою вершинкою (вклейкою) завдовжки 1,8-2,1 м. Останнім часом у продажу є багато гідних бланків, які дають можливість чітко анімувати принаду, як у товщі води, так і безпосередньо на дні. Виконувати різноманітні ривочки, потяжки, підкидання, водночас не втрачаючи контролю над принадою і тактильно, через бланк спінінга, відчувати клювання риби.

Котушки раджу застосовувати невеликі, зазвичай 1000 і менше, тому що баланс легкого вудлища з важкою, нехай і потужнішою котушкою, не буває оптимальним.

Шнур краще використовувати 6-лібровий. У нього досить міцності для виведення великих екземплярів. Бажано яскраві кольори шнура, щоб краще бачити його положення щодо поверхні води.

Ловити результативніше з використанням повідця завдовжки 50-60 см із моноволосіні діаметром 0,12-0,25 мм, залежно від умов. На перекатах із черепашкою й у корчах краще використовувати товстішу волосінь – вона стійка до порізів і перетирань.

Перепробувавши величезну кількість варіантів з'єднання шнура з повідцем рекомендую не користуватися вертлюгами, застібками, карабінами, тому що джигголівка або чебурашка із твістером практично не крутять шнур за наявності проводця. Найзручнішим, найнадійнішим і найшвидшим способом з'єднання вважаю «петля в петлю». Повідець до чебурашки теж прив'язую, обходячись без усіляких карабінчикив і застібок. Під час зачепу й відриванні принади перев'язування займає всього хвилину.

Як показала практика, принади в такому лові – це щось особливе. У кожного рибалки є свій улюблений (можливо, навіть секретний) арсенал, який підходить під різні умови й водойми. У мене ж склалася думка, що під час лову окуня працюють якісніше ті принади, у які вірить сам рибалка. Випробувавши велику кількість наявних у продажі твістерів, зупинився на трьох колірних варіантах від Mann's: бузковий, пісковий і коричневий. Вони дають можливість ловити окуня в умовах різної освітленості, глибини, течії та інших складових, присутніх на Дніпрі і його заводях. Риболовля проходить, як на самій ріці з помірною течією і глибинами до 8 м, так і в протоках із зовсім слабкою течією.

З вагою «вухастого» або джигголівки визначаюся на місці лову. На протоках з невеликою течією оптимально працюють тягарці 2-4 г, улюблений варіант – тягарець «трієчка». Він дає можливість досить далеко закинути принаду, упевнено контролювати її в процесі проведення й чітко віддає в руку. На річкових перекатах із течією краще застосовувати 7-грамові тягарці, що дають можливість опуститися принаді до дна на течії. Твістер ставлю від дюйма до двох на «овнерівському» гачку з великим вухом. А от твістери більшого розміру використовую вже на відвідному.

Як і в багатьох, риболовля ділиться на берегову й човнову. Після роботи віддаю перевагу нетривалому лову з берега. Дуже перспективними завжди були берегові брівки, звали, межа рослинності, біля якої любить триматися окунь. Рекомендую зробити три-чотири закиди в місці, що цікавить вас, але якщо клювання немає, не витрачати час на «вимучування» пасивного окуня, а йти далі, методично облювлюючи наступні ділянки. Як засвідчує практика, окунь часто стоїть у місцях, де міняється рельєф дна. Найактивніший зазвичай займає найвигідніші місця. Саме перший точний закид на межу брівки буває найцікавішим у плані піймання великого екземпляра.

Зробивши закид, чекаємо, коли принада опуститься на дно, і вибираємо слабину котушкою. Обов'язково потрібно зробити паузу на кілька секунд – часто саме в цей час відбувається легке покусування твістера, яке передається шнуром на кінчик вудлища або в руку. У цей момент важливо нерізко кінчиком вудлища злегка поворухнути принаду, щоб окунь, відчувши цей рух, відразу ж заковтнув її й, зробивши ривок, остаточно засікся. Далі плавно піднімаємо спінінг і починаємо виведення.

Активний окунь практично завжди самозасікається. А його специфічне посмикування під час виведення, напір, ривки завжди дарують рибалці масу позитивних емоцій.

Коли отримано перше клювання, можна з дуже великою ймовірністю із цього місця вивудити не менше ніж десяток окунів. Одним із результативних проведень є подвійний ривок, підмотування слабини котушкою й секундна пауза. Відчувши, як окунь смикає принаду й не засікається, потрібно зробити паузу достовірнішою, при цьому поворухнути вершинкою спінінга, намагаючись надати їй якомога меншого руху на дні. Зазвичай окунь не витримує й заїдає твістер так, що потім доводиться насилу його діставати з риб'ячої пащі.

Непогано працює й таке проведення: три різкі ривки – пауза – два ривки – пауза – невелике волочіння дном – різке підкидання – пауза. За пасивного стану окуня його доводиться розохочувати, граючи принадою практично на одному місці, робити всілякі варіації проведень, волочінь, чергуючи гру принади з досить тривалими паузами. Але такий спосіб риболовлі – на любителя, готового будь-що одержати клювання саме в цьому місці. На мою думку, набагато простіше й ефективніше знайти активного окуня. Адже ділянка лову не обмежена одним місцем. Якщо немає його біля трави, можна спробувати на брівці. Немає й там – шукаємо біля корчів або на перекаті. Якщо й там не відбувається клювань – переходимо на косу. Часто окунь любить теплими осінніми вечорами поганяти малька на косах. Там його й помітити легше, і помилуватися можна погонею активного хижака за мальком.

На косах теж маса варіантів проведення. Якщо глибина не перевищує 20-30 см, то переважно так само ведемо принаду, посмикуючи й роблячи паузи, закинувши в місце бою. Розбійник під час трапези ніколи не пропустить твістер, ще й поб'ється за нього з конкурентами. Якщо коса плавно знижується до метрової глибини, іноді доводиться вести принаду й у товщі води, щоб спокусити окуня, що веде погоню за мальком у верхньому шарі. У цьому разі після закиду починаємо обертати ручку котушки, не дозволяючи принаді опуститься нижче, посмикуванням вудлища, створюючи при цьому ефект малька, що метається.

Коли ж доводиться ловити в корчах й проводити принаду серед гілок, що стирчать, доводиться застосовувати максимально плавну роботу, як вудлищем, так і котушкою. У таких випадках завжди намагайтеся поставити офсетник, щоб максимально вберегти принаду від зачепу. Тому що засадивши принаду в корч і намагаючись її звільнити або відірвати, як правило, розполохуєш усю рибу, яка збирається біля укриття.

Завжди потрібно встати до корча так, щоб закидати вгору за течією, якщо основна частина гілок спрямована донизу. У такий спосіб вдається під час контакту з гілкою плавно перетягнути через неї принаду. Окунь, зі свого боку, теж любить розташуватися або під корчем, або ж трохи нижче за течією. Тут і спрацьовує інстинкт атаки, коли зверху, з гілок, плавно погойдуючи хвостом, планує дуже апетитний твістер.

Дуже зручними для стоянки окуня завжди були місця з водною рослинністю, особливо коли вони межують із невеликим звалом і легкою течією. Постійним мешканцем таких місць завжди є дрібний матросик. Але й великий дорослий окунь частенько любить навідуватися в такі місця, періодично піднімаючись із глибини. Край рослинності – це найперспективніше місце. Закидаючи принаду, обов'язково спустіться нижче за течією, щоб стеблинки трави дивилися у ваш бік. У разі невдалого закиду легше висмикнути принаду, не начіплявши на неї купи сміття, і завжди є можливість провести твістер між стеблами саме в місці стоянки окуньців. Після закиду дайте твістеру спланувати до дна, не вибираючи слабини шнура, і часто матимете клювання саме під час проходження трави. Якщо немає – починайте посмикувати принаду невеликими ривочками, роблячи мікропаузи. Витягнувши твістер за межу рослинності, ведіть звичайним проведенням: два ривочка – пауза.

І, звичайно, особливо цікавим місцем лову окуня завжди були перекати з невеликою течією і глибиною 2-5 м. Як правило, дно завжди тверде й вкрите черепашкою. У таких випадках закид виконують із будь-якого боку перекату. Як за течією, так і проти неї, а з берега – під кутом. Важливо визначитися з межею перекату. Адже часом мулисте дно переходить у твердий ґрунт усього через якихось 30 см. І от відразу за межею м'якого мулу й починаються цікаві хвилеподібні підвищення дна, вкриті черепашкою, де й чекає на свою здобич смугастий розбійник.

У цьому разі краще використовувати активну гру принади. Адже течія все-таки вносить свої корективи, і доводиться збільшувати вагу вантажу до 5-7 г. Різкі ривочки з мінімальними паузами завжди досить результативні. Окунь активно атакує принаду й не дає рибалці часу нудьгувати. На течії риба завжди енергійніша за своїх трав'яних побратимів. Адже доводиться ще й боротися з течією. Саме в таких місцях вдається піймати найбільших красенів-горбачів, що спокусилися на активну гру принади в придонному шарі.