Перші трофеї сезону

Андрій Абін

Жовтень, 2017 рік

Відносно недавно – яких-небудь п'ять-шість років тому, припутень у наших краях зустрічався вкрай рідко. Навіть старі мисливці з наших місць розповідали історії про успішні полювання тільки на горлиць, але не припутнів. І от в останні кілька сезонів я, як і інші любителі поблукати з рушницею полями, констатую різке зростання поголів'я цього чудового птаха.

Ще минулого сезону я якось за цими голубами не ганявся. Узяв одного з підходу, та й то практично випадково. Бачив, щоправда, зграйки від п'яти штук до кількох десятків, але далеко. А от цього сезону перший добутий мною птах був саме припутнем. А було все так.

На традиційне відкриття полювання цього сезону ми з друзями не поїхали. Причин було багато. Але, напевно, головна, що цього дня в угіддях збирається величезна кількість мисливців і всіх, хто себе до них зараховує. Словом, не любимо ми багато шуму. Збиралися ми із друзями поїхати через тиждень, але й потім теж не склалося. І довелося мені йти в поля одному, не рахуючи мого четирилапого помічника. Вихід вийшов не дуже вдалим: упустив кількох перепелів і сильно натер ноги. Зате провів розвідку: що де росте на полях і на якій стадії спілості соняшник. Також бачив кількох припутнів. Із усього виходило, що варто знову навідатися в поля через тиждень.

Цього разу компанію мені склав один із моїх друзів. Разом із ним вирішили піти на одне далеке, але перевірене поле, на якому завжди у великій кількості стріляли горлицю, якщо воно було під соняшником. Дорогою до поля мій курцгаар надав нам можливість кілька разів помилуватися зльотом молодих фазанів з-під стійки. Також довелося витягати мого лягавого з браконьєрської петлі, куди він попався, обстежуючи чагарник. Саме перед цією подією успішно проґавили двох припутнів, що годувалися на краю соняшникового поля. Тому залишалося тільки спостерігати за польотом птахів і досадувати, що рушниці висіли на плечі. Але в цьому був і добрий знак.

На підході до запланованого поля помітили, як в одній посадочці перелетів з дерева на дерево голуб із білими погонами на крилах. Само собою відразу вирішили пройти уздовж заростей із двох боків. Як і належить, не бачачи один одного, ішли пересвистуючись, щоб позначити місце розташування. До речі, це роблять не тільки з міркувань безпеки, але й для того, щоб один мисливець не забігав поперед іншого й не лякав дичину поза межами пострілу. І от у якийсь момент товариш перестав відповідати. Я подумав, що, можливо, він побачив птаха на гілці й підкрадається. Вирішив постояти й почекати. Аж тут за півсотні метрів попереду вилетіли два припутня й потягнули в кінець посадки. Я пішов за ними. Буквально через хвилину з того боку назустріч мені вилетів ще один голуб. Він ішов швидко, уздовж посадки метрів за тридцять від неї. Я повів стволами, роблячи випередження, і вистрілив із чока. Птах склав крила й різко спікірував донизу, упавши з добре чутним гучним ударом. Постріл вийшов гарним – далеким і влучним. Але ще більше радості подарував сам трофей – це був другий узятий у моєму житті припутень.

Нарешті, відгукнувся й товариш. Як я й припускав, він підкрадався до голубів, але вистрілити не встиг – вони зірвалися з місця й пішли. Саме їх я бачив поперед себе. Поділившись враженнями, ми все-таки підійшли до наміченого поля й переконалися, що соняшник там є. Навіть більше, він був спілий, а це значить, були гарні шанси пополювати тут. Соняшник був високий, майже в людський зріст, а поле було розташовано неподалік від села й відділялося від нього неширокою посадкою акації, ясена й дуба. Зі східного боку поля теж посадка, до неї було приблизно кілометр. А з північного боку уздовж поля проходила дорога з опорами електропередач, із півдня тяглися залізничні колії.

Місце для нашої засідки ми вирішили обрати в посадці з боку села, і тільки підійшли до неї, як поруч із нами з поля злетіла невелика зграйка горлиць. Протягнувши над головами, вони зникли за деревами. Я запевнив друга, що голуби незабаром повернуться на годівлю, і запропонував скинути рюкзаки й облаштувати відразу місце. У цей момент на дріт, що тягнувся уздовж дороги, сіла горлиця. Я вистрілив навскидь, і птах каменем упав на землю. Поки підбирав його, просто над головою сіла на дріт уже другий і теж був битим.

Добутих птахів ми розмістили на капелюшках соняшника, дотримуючись головного правила для такої ситуації: розставляти опудала носом до вітру, і стали чекати. Однак незабаром я вирішив змінити тактику (зізнаюся чесно, переважно через те, що стало нудно стояти на місці). Залишивши Сергія в засідці, я пішов уздовж посадки в надії злякати птахів, що сиділи на деревах. Розрахунок був на те, що вони полетять на напарника, який, до речі, стояв саме під «коридором», через який припутень і горлиця летіли на водопій і назад.

У тому, що знайду голубів на деревах, сумнівів не було, оскільки під час минулих сезонів неодноразово полював у цих місцях. І от не встиг я пройти й півсотні метрів, як попереду випурхнули дві чи три горлиці й знову зникли в листі – я навіть не встиг прицілитися як слід. Однак знову підкрастися до голубів для пострілу так і не вдалося. Ні з чим дійшов до самої залізниці і повернув назад. Пройшовши дві третини шляху й опинившись у тому самому місці, де перелітали горлиці, помітив, як у верхівках дерев крізь листя визирає кінчик голубиного хвоста. Ретельно прицілившись трохи лівіше від хвоста, вистрілив, і голуб, чіпляючись за гілки, упав у посадку. Одночасно із цим з листя випурхнуло ще троє голубів і потягнули убік напарника. Аркан – мій лягаш – виніс із посадки добутий трофей. І тут бічним зором я побачив припутня, що тягнув праворуч над полем. Постріл навскидь був знову результативним, і друга кишеня приємно відтягнулася під вагою трофея.

Незабаром попереду пролунали постріли Сергія. Я не знав, чи були вони влучними, але зі з'ясуванням цього вирішив почекати, зупинившись у зручному місці для засідки. Там можна було сховатися від пташиного погляду за паростю ясена. Водночас залишався чудовий огляд на поле й можливість зробити постріл без перешкод. Чекати довелося недовго. Праворуч з-за дерев вилетіло двоє припутнів і потягнули вліво, над полем. Я відразу скинувся й вистрілив, але промахнувся. Голуби різко повернули до дерев, але мені вдалося прицілитися по другому, ближчому до мене припутню. Птах упав десь за деревами, і туди кинувся курцгаар, що спостерігав за цією виставою. Незабаром почулося лопотіння крил та метушня, яка швидко стихла, а із заростей із трофеєм вибіг Аркан.

Через якийсь час почулися нові постріли товариша. Вийшовши до нього, я побачив, що його здобиччю стало кілька горлиць. Він жартома поскаржився на те, що трофеїв могло бути й більше, але надто швидко вони літають. Ми посміялися, і я повернувся до місця своєї засідки, де незабаром удалося збити ще одного припутня. Чисто битий він із характерним плесканням упав серед соняшників.

Час перейшов за шосту годину вечора. Мені вдалося добути ще одного, п'ятого в той день, припутня до того, як лет повністю припинився. Сезон тільки починався, і ми з другом ще не раз сходили на голуба, але це вже зовсім інші історії.