Хто винен і що робити?

Володимир Нижник

Серпень, 2017 рік

Щоб відповісти на це запитання, слід визначитися, хто сьогодні реально охороняє і нарощує популяцію лося в Україні, у чиїх угіддях лосеві живеться більш-менш комфортно, і власне, від кого або чого йдуть загрози нашому лосеві?

Безперечно, головний фактор, що визначає чисельність лося в Україні, як сьогодні, так і 25 років тому, – загальне браконьєрство. Там, де єгерська служба за всіма показниками відверто слабка (як правило, це угіддя УТМР), 85-95% втрат поголів'я лося припадає саме на браконьєрство. На більшості таких територій лось узагалі припинив існування, іноді там з'являються тварини, що мігрують. У найсильніших приватних, технічно й фінансово забезпечених мисливських господарствах у ті роки, коли проводять інтенсивне (але в межах лімітів) полювання на лося, відсоток втрат від браконьєрства може становити 20-50% від загальних утрат. Що примітно, коли полювання в цих господарствах закривають, браконьєрство виходить на той самий показник – 90-95% від загальних утрат. Але слід зазначити, що загальні втрати поголів'я лося на територіях, які добре охороняють, усе-таки не перевищують приросту, і чисельність лося там не знижується.

У зв'язку з підтасуваннями й дезінформацією в статтях Борейка й твердженнях Межжеріна про те, що на законних полюваннях за однією ліцензією відстрілюють 2-3 лосів, слід у понятті «браконьєрство» виділити окремий його підвид – «незаконне полювання». Що це таке? Це полювання з порушенням чинних правил, але за участю або з відома керівництва мисливських господарств. Борейко, а слідом за ним і Межжерін, стверджують, що якби мисливське господарство не мало лімітів (не мало ліцензій), то в такому господарстві й незаконного полювання не проводили б. На відміну від Межжеріна, який тупо повторює всяку ахінею, Берейка дилетантом назвати не можна – цей пройдисвіт маніпулює і цифрами, і висновками вміло, і не соромиться відвертої неправди, дезінформації й підміни. Цитую: «П'ята хиба (мають на увазі законне полювання) полягає в тому, що на одну ліцензію мисливці відстрілюють в Україні 2-3 лосів. Тому, якщо протягом сезону 2015/2016 рр. в Україні було видано 237 бланків ліцензій на лося, то можна припустити, що буде реально відстріляно приблизно 600 лосів».

Брешете, пане, протягом сезону 2015/2016 років на законних полюваннях було відстріляно 169 лосів (за 237 бланками), тобто в 3,5 разу менше, ніж нас лякали, і це становило 2,2% від чисельності на початок сезону (7604 особин). Така законна добич ніяк не може підірвати основного поголів'я лося в Україні. А щодо незаконного добування, беруся сміливо стверджувати, що незаконне полювання на лося проводять в більшості мисливських господарств, де він живе, залежно від того, чи має це господарство ліміти (ліцензії) на його відстріл чи ні. І навіть навпаки, якщо в конкретному господарстві лося мало (або взагалі він прохідний), і таке господарство, хоч як воно намагалося, у найближчі 20 років не має жодних шансів наростити його чисельність до оптимальної й одержати ліміти на законний відстріл, там незаконне полювання буде квітнути й завдавати справді відчутних збитків. А тому найбільші втрати лося по Україні від незаконного полювання відбуваються саме в господарствах, які не мають лімітів (ліцензій) на лося, і ці втрати жодним чином не знизяться, якщо закрити офіційне полювання на 25 років. Навпаки, вони зростуть. І де тут логіка, давайте закриємо законне полювання на лося в найкращих господарствах, де він є й де його охороняють, із тієї причини, що в гірших господарствах на нього проводять незаконне полювання і його винищують?! Оце логіка по-межжерінськи, оце по-науковому, карати одних за гріхи інших!

Другий за значимістю фактор втрати поголів'я лося в Україні – хижацтво вовків. Хай як розповідає нам казки Борейко, але українські вовки таки їдять лосятину. Нагадаю нашим читачам рядки з наукової статті «Деякі причини зміни чисельності лося в Україні в системі «хижак-жертва» трьох досить шанованих українські вчених (Домнич, Малеванова, Делеган): «Установлено, що однією із серйозних причин зменшення чисельності популяції лося є хижацтво вовків.

Спектр харчування цього хижака досить різноманітний і нерідко має сезонний характер. І все-таки перевага лося в раціоні харчування вовка на території Полісся очевидна. Серед 46 проаналізованих шлунків вовків, у 34,7% випадків було виявлено залишки лося».

І ще: «Відомо, що тільки зі співвідношенням чисельності лось/вовк як 20/1, вовк не може впливати на чисельність популяції лося». А ось це дуже важливі висновки і їх слід розшифрувати для наших читачів. У нас дуже популярне гасло – дайте природі спокій, закрийте полювання, не стріляйте вовків і взагалі, не регулюйте чисельності хижаків, і природа сама відновить рівновагу й розвітне буйними чередами дичини. Як розцвітає природа в Україні, коли закривають полювання й ліквідують мисливські господарства, ми добре бачимо на прикладі наших природно-заповідних територій і угідь державного резерву – браконьєрство й убогість, і навіть найкращі заповідники зі чисельністю основних тварин не дотягують до мисливських господарств-середнячків, у яких полювання йде повним ходом. Отже, найпростіші розрахунки показують, якщо в нас на Поліссі живе не менше ніж 1 тисяча вовків (а по всій Україні чисельність вовка фахівці оцінюють у кількості 3,5-4 тисячі особин), то для спокійного життя лосів, щоб вовки їх наїдалися вдосталь і водночас чисельність лося не знижувалася, лосів має бути приблизно 30 тисяч, але ніяк не менше ніж 20 тисяч голів! І про це ми можемо найближчим часом тільки мріяти.

Недосвідчений читач може задпитати, а як же вовки можуть завалити таку велику тварину? Так вони дорослих практично й не беруть, якщо лося не поранено. Основні втрати від вовків відбуваються по молодняку лося, особливо в сніжні зими, вовки можуть забирати до 75% молодняку! Додайте сюди підранків дорослих лосів, зроблених на різних полюваннях, і дорізаних вовками, понад половина з яких відновилася б і вижила, якби не вовки. І одержимо, що вовк в Україні може щорічно забирати приблизно 10% від загального поголів'я лося, і його сміливо можна ставити на друге місце після браконьєрів.

А значить, одним із важливих факторів збереження лося в Україні, крім інших, є інтенсивний відстріл вовка, хоча б у тих районах, де зосереджується лось. Якщо закрити полювання, а це означає, зруйнувати мисливські господарства й розпустити єгерів, які служби стримуватимуть зростання чисельності вовка? Борейко з бабусями й студентами? Межжерін? Семерак із голим задом? А може, Держекоінспекціі? Нагадаю, сьогодні кілька тисяч єгерів з усім їхнім технічним забезпеченням і досвідом не можуть зупинити зростання чисельності вовка в Україні.

Наступним фактором, що впливає на чисельність лося, є законне полювання. Так, що впливає (якщо його проводять у повному обсязі), але ніяк не знижує його чисельності. І це вже не один раз доведено нашою практикою – протягом низки років (2000-2003 і 2009-2011 рр.)  законна добича лося становила менше ніж 10 голів на сезон, водночас загальна чисельність не зростала (а повинна була б на 500-800 голів) чи й узагалі знижувалася. Тобто в наведені вище роки браконьєрське добування лося в 50-300 разів перевищувало законне!!! А в середньому, із 1991 року браконьєрство забирало в 3-10 разів більше поголів'я лося, ніж законне полювання. А професор Межжерін у своєму так званому «експертному висновку» основним фактором втрат лося в Україні називає законне полювання!

Отже, з'ясували, головним фактором, що загрожує лосеві в Україні, є браконьєрство – 85-95% від загальних втрат чисельності, залежно від регіону, а головне – від рівня охорони в тому чи іншому мисливському господарстві. Хто сьогодні найефективніше охороняє лося, чи існує специфіка охорони саме лося? Так, існує, це й охорона конкретних угідь, де збирається лось, і час охорони, і специфічні методи охорони. До того ж протягом останніх років у зв'язку із загальним технічним прогресом, а особливо з появою із зони АТО тепловизорів, глушителів для карабінів і досвідчених снайперів, ситуація з охороною лося дуже ускладнилася. На травневій нараді директорів мисливських господарств з'ясувалося, що практично у всіх господарствах Київської області з'явилися бригади заготівників м'яса дичини, що спеціалізуються в основному на великих копитних, насамперед – лосі. Чому лось? М'ясо оленя, кабана або козулі не є дефіцитом, ці види у великій кількості добувають у Європі, не напружуючись і не дуже дорого їхнє м'ясо можна придбати як на зовнішньому ринку, так і знайти в Україні. Лося в достатній кількості добуваєть тільки в кількох північних європейських країнах, а м'ясо його користується великим попитом у спеціалізованих ресторанах. Попит і дефіцит штовхає браконьєрів саме до полювання на лося. Протягом осені 2016 року в одному обході (мисливського господарства «М» у Київській області) у різний час було виявлено останки двох великих лосиць, добуті професійними браконьерами-мʼясозаготівниками. У тому самому обході, протягом того самого періоду не знайдено жодної шкури кабана, оленя або козулі, притому, що оленів на цій території в 3-5 разів більше, ніж лосів. Але замовлення певно тільки на лося.

Охорона лося й раніше вимагала окремих значних витрат сил і засобів, підготовлених і оснащених єгерів, а сьогодні така охорона до всього являє собою протистояння із професійним, технічно оснащеним, нахабним і відчайдушним суперником. Хто сьогодні несе на собі тягар охорони диких тварин? У принципі таких структур кілька. «Лісову охорону» уповноважено вести боротьбу із браконьєрством, але тільки уповноважено, а не зацікавлено. Приблизно тисяча державних мисливствознавців і єгерів Держлісгоспів справді складають значну частку протоколів на браконьєрів, але лише за фактом дрібних порушень, за частиною 1 статті 85 КУАП, більше для «плану». Охороняти лосів, тим більше в приватних господарствах, лісники навіть не збираються. Є в нас ще Державна екологічна інспекція, на яку такі великі надії покладає міністр Семерак. Чисельністю в середньому 1 інспектор на 100 тисяч га угідь, оснащені автомобілями Нива або УАЗ із розрахунку 1 на 200-250 тисяч га й обмаль бензину. І цей же інспектор зобов'язаний займатися боротьбою з рибним браконьєрством, незаконним рубанням лісу, скиданням сміття, незаконним видобутком піску, і ще багато всього. Додайте до цього, що серед екологічних інспекторів дуже мало фахівців із полювання (кожний п'ятий) і половина виїжджає в угіддя беззбройними. Як інспектор-не мисливець, що не знає місцевості, може суперничати в лісі з досвідченим браконьєром, що досконало знає кожну стежку? З усією нашою повагою до колег, державних екологічних інспекторів, маючи таке навантаження, таке фінансування й оснащення, вони не здатні врятувати лося від браконьєрів, навіть якщо будуть сидіти в лісі день і ніч.

Залишається єгерська служба мисливських господарств. Шість тисяч єгерів і мисливствознавців, усі озброєні, більшість зі значним досвідом боротьби саме з мисливським браконьєрством, їх забезпечено понад 1 тисячею одиниць високопрохідного транспорту, сотнями тонн бензину. Навантаження на одного єгеря в приватних мисливських господарствах становить 2-4 тис. га, в утмрівських господарствах – до 10 тис. га на єгеря (порівняйте з державним інспектором). Хай як це комусь ріже слух, але тільки єгерська служба мисливського господарства сьогодні в Україні зацікавлена й дієво здатна протистояти мисливському браконьєрству й захистити не тільки лося, але й інші види дичини, зокрема червонокнижні. Ні Борейко з його купкою дармоїдів, ні інші громадські екологічні організації (навіть ті, які щиро вірять у свою справу) всі разом узяті, ні Межжерін зі своїми листами, ні міністр екології з «голим задом», популізмом і дилетантськими наказами, жодними мітингами в центрі Києва, жодними пустопорожніми брошурами або гаслами, жодними папірцями й навіть найсуворішими законами не здатні захистити лося від браконьєрів і вовків так, як це робить єгерська служба мисливських господарств.

А яким коштом існує ця служба? Це тільки Борейко з компанією й подібні  до них екологічні аферисти щорічно проїдають гранти, призначені на охорону диких тварин в Україні. А єгері живуть коштом мисливців. Уявляю, як скривилися обличчя наших опонентів після прочитаного, але з пісні слів не викинеш. Так, саме кошти мисливців, як незаможних, так і заможних, є сьогодні основою охорони фауни України. А скільки вкладають мисливці в галузь, передусім в охорону й відтворення дичини? У господарствах УТМР, які займають приблизно 50% від загальної площі мисливських угідь України, загальні капіталовкладення становлять сьогодні приблизно 100-120 млн гривень. Загальні витрати приватних господарств, що становлять 30% від загальної території угідь, можна оцінювати в 1-1,5 млрд грн, водночас капіталовкладення в господарствах, що спеціалізуються на копитних, у кілька раз вищі, ніж в інших (польових і водно-болотних угідь). А лось і олень для наших мисливських господарств обходяться найдорожче, і жодне комерційне полювання цих коштів мисливському господарству не повертає. Твердження Борейка, що лось приносить надзвичайні бариші, за трофейного лося господарства деруть аж по 10 тисяч у.о. – нічим не прикрита брехня. Розцінки дорожчі за 2-2,5 тисяч у.о. за добутого лося навряд чи можна знайти в яко-небудь мисливському господарстві, а в середньому – до 30 тисяч гривень за добуту тварину.

У цьому місці ми й підійшли до основного питання цієї статті. Так у чому ж суть диверсії Борейка/Межжеріна? Як будуть розвиватися події, якщо закрити полювання на лося на 25 років або занести його до Червоної книги України? Звичайно, занесення до Червоної книги для лося трагічніший результат – він із неї вже не повернеться, але й закриття полювання на нього навіть на 5 років завдасть непоправних збитків, як самому лосю, так і всім копитним, і мисливській галузі загалом.

Отже, доля лося у випадку закриття полювання. Абсолютно очевидно, що за такого сценарію ні на яку спеціальну охорону лосеві розраховувати нічого. Вид не експлуатують – нема чого вкладати в нього гроші, і взагалі, нема чого його охороняти. А з ослабленням охорони лося протягом 2-3 років просто виб'ють браконьєри. Та й навіщо віддавати браконьєрам? Кожне господарство протягом 3, а то й 10 років вкладало в лося значні гроші, а тому має повне моральне право хоча б частково їх повернути, не чекаючи браконьєрів.

Тож першими розстріл лося, у випадку закриття полювання на нього, розпочнуть самі мисливські господарства, причому вже в 2017-му. Якщо в 2019-му практику закриття полювання буде визнано хибною, а це можливо, тим більше на той час міністр-популіст Семерак уже піде з посади, навряд чи знайдеться хоча б два десятки мисливських господарств, у яких чисельність лося залишиться на рівні, достатньому для проведення полювання.

Але це ще не найгірший варіант, найгірший – занесення до Червоної книги, наслідки – практично повний розстріл лося, і доля зубра, навіть гірше. Якщо просто закрити полювання на лося, то в мисливських господарств є хоч якась надія на зворотний хід, і хоч хтось його оберігатиме. А з Червоної книги повернення немає! Лось у Червоній книзі – це витівка міських популістів та екологічних аферистів, а тому її на практиці ніхто не буде виконувати. По лосеві стрілятимуть усі, і майже ніхто не буде охороняти його, крім купки ентузіастів, таких, які сьогодні охороняють зубра. Але голим і босим на одному ентузіазмі особливо не наохороняєш, а приватний капітал на маячню Борейка/Семерака грошей не дасть. Словом, доля лося буде не завидною, але це ще не все.

Доля галузі. Отже, як мінімум 115 найпотужніших мисливських господарств України, які дали заявки у 2017 році на ліміти на відстріл лося, і ще 50, які поки що не досягли оптимальної чисельності й не просили лімітів цього року, але нарощували чисельність лося, серйозно витрачалися на його охорону, планували відкрити полювання через 2-4 роки, уже в 2017-му скоротять витрати на охорону (і не тільки на охорону) приблизно на 50 млн грн! «Та авжеж, – скажуть наші опоненти, – немає полювання на лося, перемкнуться на інших копитних». Ні, зі згаданих 115 мисливських господарств 71 не має лімітів на добування оленя, а деякі взагалі не мають оленя в угіддях! І це ще не все лихо – мисливські господарства двох найбільш «центрових» областей, Київської й Чернігівської (це приблизно 90 приватних мисливських господарств), втратили всього кабана через АЧС, тобто не мають полювання й на кабана. Але й це ще не все, після 5-10 років значних капіталовкладень у відтворення лося, і отримавши в 2017 році невиправдану заборону полювання на нього, приватні господарства, які обпеклися на лосі, уже думатимуть про можливу заборону полювання й на оленя, а можливо, і на всіх копитних, а тому не особливо вкладатимуть гроші у відтворення й охорону цих видів.

Ну й у які види дичини ви їм пропонуєте вкладати мільйони? У козулю, а може, у зайців чи качок, яких практично не розводять штучно? Безглузде закриття полювання на лося й перспектива закриття полювання на всіх копитних потягне ланцюгову реакцію скорочення капіталовкладень у приватні мисливські господарства, що спеціалізуються на копитному звірові, а таких в Україні приблизно 400. Можна сміливо прогнозувати скорочення фінансування мисливської галузі приватним капіталом приблизно на 400-500 млн на рік. А це звільнення як мінімум 1000 єгерів, скорочення витрат на паливо й підгодівлю, і значне ослаблення охорони угідь. А який сенс вкладати гроші в угіддя, у яких заборонене полювання? Беріть ці мільйони і їдьте на полювання до Європу, Білорусі… Там безграмотні міністри не «керують» екологією, там полювання не забороняють, і тому дичини повно.

От і зʼявляється перша й найзацікавленіша сторона в біологічній диверсії – конкуренти. Їхня мета – щоб мільйони гривень наших заможних громадян не вкладали в українські угіддя – у розвиток галузі, а витрачали за кордоном, щоб вони працювали на їхній розвиток. На що готові наші конкуренти, аби перетягнути наших заможних мисливців до себе, можна судити за бурхливою багаторічною діяльністю диверсійного центру Борейка.

Але не тільки конкуренти зацікавлені в руйнуванні, хаосі й напрузі в мисливській галузі України. Сьогодні триває війна з Росією, будь-яка диверсія в будь-якій галузі України, будь-який підкоп, будь-яке протистояння «скривджених українських громадян» з нинішнім урядом – на руку агресорові. То може, у цьому й полягає завдання Борейка? Та він і не приховує, це прописано у всіх його брошурах, що його метою є повне закриття полювання в Україні на всі види дичини, а не тільки на лося!

Ну що ж, поки Борейко успішно йде шляхом здійснення задуманого (а може, кимось запропонованого), тим більше з такою гопкомпанією в Міністерстві екології, він не такий уже й далекий від того, щоб скинути цілу галузь у повний хаос.

Ну добре Семерак – людина, далека від охорони природи, яка не бачить у себе під носом диверсії проти держави, а куди дивиться Служба безпеки України? Що, не помітно, протягом 10 років не стало зрозуміло, що Борейко – міжнародний екологічний аферист? І добре, якби просто видурював гроші в жалісливих бабусь із багатої Європи, але ж він біологічну диверсію проти України готує! І вже запустив процес!

Памʼятайте, невиправдана заборона полювання призведе до руйнування мисливського господарства країни, розпуску єгерської служби, свавіллю в угіддях, насамперед – у лісі, до непоправних втрат державного мисливського фонду й, зрештою, до протистояння мисливців і держави!

P.S. На момент підготовки матеріалу ліміти на мисливський сезон 2017-2018 рр. ще не підписано