Посилення відповідальності за жорстоке поводження з тваринами

Уляна Яненко

Серпень, 2017 рік

Наше суспільство можна знову привітати. 22 червня ВР нарешті спромоглася ухвалити закон № 5119-1, який посилює відповідальність за жорстоке ставлення до тварин. Коли цей закон набуде чинності й хто буде контролювати його виконання – справа майбутнього. Та все ж… Може, справді станемо Європою?

Є люди, які не усвідомлюють, що тварина не народжується лихою бестією. Це ми її такою робимо. Будь-яке мале створіння треба навчити, привчити та любити, тоді, з часом, буде віддача старанністю, акуратністю та відданістю. І навпаки, собака/кіт стають агресивними у відповідь на злість, тортури й цькування.

Отже, за законом передбачено злочинцеві покарання у вигляді штрафу від 3400 до 8500 грн, а також за ступінь жорстокості й загибелі через них тварини позбавлення волі до 8 років ув’язнення. Окремим пунктом фігурують колективне знущання та вбивство тварини в присутності дітей.

Головна мета закону – дія, дотримання, контроль та виконання. А допоки живемо за принципом «не спіймали – не винуватий», що, вочевидь, діятиме ще довго.

Маємо також в Україні Інструкцію «Утримання тварин у містах», яку чомусь не виконують. Певно, її будуть найближчим часом переробляти й адаптувати до європейського рівня.

Одним з аспектів недоопрацювання вищезазначених документів є те, що тварину може придбати кожна людина (за соціальним статусом та психологічним типом). Та не всі усвідомлюють копіткість праці з догляду за малечею і великою відповідальністю перед суспільством за вже дорослу тварину. У цивілізованих країнах існують служби, які перевіряють майбутніх власників тварин щодо їх психічного стану, житла, роботи, наявності інвалідів; чи зможе сім’я приділяти досить часу для прогулянок, тренування та ветеринарного обслуговування на достатньому рівні. Якщо люди проходять такі тести з потрібним рівнем балів, то тоді комісія дає дозвіл на придбання домашньої тварини.

Що вражає людину «собачника»/«кошатника», який потрапив за кордон, передусім? Відсутність безпритульних тварин (особливо у Великій Британії, Голландії)! Немає у них зграй собак або котячих зібрань! Усі тварини у господарів або ж у притулках, де є належний догляд. Самі  притулки мають вигляд чистих, безпечних приміщень або вольєрів, де охочі спокійно можуть підшукати собі приятеля для життя-буття, а не як у нас – чимдуж тікати й більше не згадувати того місця.

Якщо господар не спроможний справитися з утриманням або дресурою тварини, він звертається по допомогу до «тваринної» поліції, де підшуковують зоопсихолога чи інструктора, допомагають виплатити рахунки цим фахівцям за консультації, зрештою – знайти іншу родину, де зможуть справитись з темпераментом тварини.

Як вам така інформація? Правильно чинять? А що відбувається в нашій країні? Далеко по приклади ходити не треба. 3 травня вранці телефонують мені волонтери-собачники й кажуть: «Ми тут відв’язали собаку, він більше ніж добу був прив’язаний до дерева біля ставка. Ми знаємо, що у вас нещодавно загинула Ніка (німецька вівчарка), то ведемо відразу до вас – не відмовляйтеся, бо дуже красивий».

Через 20 хвилин уже були в мене. Я аж зойкнула: пес величезний, у холці 70 см, німецький «лохмач» із руденьким підпалом. Вік за зубами – десь приблизно рік, тобто якраз найбешкетніший період. Заляканий і брудний… Визначив мого чоловіка одразу за головного. Але не підпускав до себе. Щоб прокапати від кліщів та бліх, його не можна було й вимити. Плакав, гавкав, добу не спав – боявся, що зараз щось трапиться. За кожним ходив «хвостиком», аби його не залишали самого. Не їв з миски, крав цілушки хліба зі столу (зріст і відсутність виховання дозволяли). Доводилося мені його страви брати з миски рукою і над нею годувати, потроху все нижче й нижче опускаючи руку. І треба було не відходити від нього поки їсть, бо інакше кидав усе й біг за тобою. Благо в мене було ще чотири дні відпустки, тому «приблуду» самого не залишали. Перші два дні він просто плакав.

Згодом виявилося, що собака не знає жодної команди, не вмів ходити на повідці, боявся компаній людей та юрб дітей. Ми виявили численні рани по всьому тілі: від голови до п’ят, між пучками пальців. Я не знаю, як можна було так по-звірячому «виховувати» пса! Молода тварина, а вже зі скаліченою психікою! Чому і як його «виховували»? А в підсумку позбутися – прив’язати до стовпа, може, хто підбере…

Ми дали об’яви в інтернеті та розклеїли фото з підписами на стовпах. Результатів – нуль. Зробили висновок – собака не з нашого району, він навіть дороги не шукав. А про попередніх горе-хазяїв можна сказати одне: потвори! Хоча на тварині були недешеві повідець та нашийник, однак нею ніхто зовсім не займався.

Зараз пес у нас, назвали ми його Дар (Дарій). Займаємося з інструктором та самі. Дуже складно, бо собака дорослий, хоча й року немає, а це не з двох місяців цуценя, якого легше навчати. Перший інструктор одразу заявив: «Соціопат. Якщо за місяць не зміниться – будемо присипляти». Ага, зараз! І не таких приборкували! Як кажуть: «Вода камінь точить», а в нас – ласка, розмови й турбота.

Ось уже минає два місяці… Дарій розставив свої пріоритети: господар, «тато» – головний, це гульня, навчання та ігри, «мама» – ласка, їжа, гульня, але небезпечна й підозріла, бо лікує, вишукує кліщів, «сестри» – гульня, гульня, і ще раз гульня! Виявилися деякі риси характеру: балакун і любить, коли до нього говорять, любить, коли розчісують, та не терпить жодних гігієнічних маніпуляцій (чистка вух, обробка ран або обробка проти кліщів), дуже образливий, ревнивий та, не приведи Господи, щось залишити з їжі на столі – усе дістане! Отже, набираємося терпіння, ліпимо «вухасту» особистість.

Ось вам і приклад із власного досвіду. Тепер задумуюся, як знайти тих «власників», як притягти їх до відповідальності? Брали – значить, знали, на що йшли, із чим цей крок пов’язаний та чого потребує вирощування цуценяти. Чи було в цих людей узагалі почуття відповідальності? Практика свідчить, що притягнути до відповідальності за таке в нашій країні – без варіантів. Штрафи та зона? Так треба ще й зловити цих людей.

Отже, ухвалений урядом наказ – дуже добре, але ж це все без важелів на місцях, без спеціальної служби, покликаної контролювати по районах кожну тваринку, її утримання, виховання. І поки цього всього не буде – впровадження у життя цього документа не здійсниться.

На жаль, є ще одна соціальна тенденція: як тільки зростають ціни – кількість безпритульних тварин (на жаль, і людей) зростає. У центрі міста це не так помітно, а на околицях, передмісті й області – помітно. Такі реалії нашого нинішнього буття.

Отже, бажаю читачам статку, гарного дозвілля і пригод із домашніми улюбленцями, терпіння й мудрості до їхніх вибриків, а головне – здоров’я!

У. Яненко, лікар ветеринарної медицини

 

Від редакції. Ми порадили б мисливцям звернути увагу на це нововведення. Адже, цілком можливо, воно може стати (а, можливо, саме для цього й було проведене) черговою протидією розвитку нашій мисливській галузі, зокрема мисливській кінології. Адже формулювання «нацьковування тварин» можна трактувати щодо мисливців так, що потім мало не здасться.